Просити чи суд зобов'язати раду передати ділянку?

Така схема раніше, у 2003-2007 роках, активно використовувалася комерційними структурами (і можливо, десь використовується і понині), які не змогли знайти спільну мову з депутатами місцевої ради або з головою райдержадміністрації. Точно також багато суб'єктів господарювання намагалися «прискорити» розгляд їх заяв в зазначених органах.

Необхідно відзначити, що вищі суди і раніше намагалися врегулювати це питання (див., наприклад, постанову ВГСУ у справі № 3 / 519 від 04.06.08, від 26.12.07 у справі № 2-26/12516-2006, від 11.01. 07 по справі № 2-20/11801-2006, постанова ВАСУ від 17.10.06 у справі № К-20700/06). Однак, комплексно до питання ВГСУ вперше підійшов у п.4 Оглядового листа від 30.11.07 N 01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок», вказавши, що укладення договору можливе тільки на підставі окремого рішення відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування. Далі вже ЗСУ у п.14 листи від 29.10.08 № 19-3767/0/8-08 більш чітко вказав, що суди при розгляді позовів про визнання неправомірним бездіяльності по нерозгляду заяви про надання земельної ділянки можуть тільки зобов'язати відповідний орган розглянути таку заяву, а не приймати рішення про надання ділянки у власність (оренду), оскільки це не входить до компетенції суду.

У Рекомендаціях ВГСУ (п. 3.4.5) зазначено, що необхідною умовою укладення договору оренди ділянки, що перебуває у державній (комунальній) власності, є рішення відповідного уповноваженого органу, і тому покладання зобов'язання в судовому порядку укласти такий договір за відсутності вказаного рішення є порушенням його виняткової компетенції, передбаченої Конституцією України. Тому, якщо позивач при зверненні до суду не представив доказів прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про надання ділянки в оренду, то вимоги про покладення зобов'язання укласти договір оренди задоволенню не підлягають. Іншими словами, ВГСУ дав відповідь на питання, яке хвилювало багатьох суб'єктів господарювання, які в 2008 році виявилися в ситуації, коли рішення про надання ділянки рада ухвалила, а потім за ініціативою КМУ були введені земельні конкурси, у зв'язку з чим місцевий рада призупинила роботу з укладення договору - тепер можна сміливо зобов'язувати відповідна рада укласти договір, якщо рішення про його ув'язнення було прийнято радою і до теперішнього моменту не скасовано.

Можна, до речі, сказати, що теоретичне обгрунтування вищевказаної позиції було викладено ВГСУ у п.1 того ж Оглядового листа від 30.11.07 N 01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок» - рішення компетентного органу про надання земельної ділянки і відповідний договір оренди є взаємопов'язаними юридичними фактами. Іншими словами, волевиявлення компетентного органу фіксується у формі прийняття ним відповідного рішення і лише реалізується шляхом укладення договору (видачі держакту), а тому неможливо, наприклад, укладення договору оренди (купівлі-продажу) ділянки без прийняття уповноваженим органом рішення (аналогічно, з визнанням недійсним його рішення про надання земельної ділянки у власність відповідний держакт автоматично втрачає силу - див. докладніше вище).

Разом з тим, і ВГСУ (п.3.4.3 Рекомендацій), і ВСУ (п.7 Постанови Пленуму № 2) єдині в думці, що при розгляді позовів до органів виконавчої влади або місцевого самоврядування у разі незгоди з їхніми рішеннями з питань в сфері земельних відносин, віднесених до їх компетенції (зокрема, про відмову у наданні ділянки у власність або користування, про відмову в продажу ділянки, в наданні дозволу на складання проекту відведення і т.д.), суд за наявності підстав для задоволення позову (до яких, на нашу думку, може бути віднесено, наприклад, прийняття рішень уповноваженим органом без чіткої мотивації у порядку ст. 118 ЗК України) визнає рішення недійсним і зобов'язує зазначений орган в залежності від характеру спору виконати певні дії на захист порушеного права, передбачені його компетенцією (або не робити їх або припинити їх), як того вимагає законодавство, або ж надає право позивачу вчинити певні дії для усунення порушень його права.

Так, суд безпосередньо може вирішити ці питання по суті, якщо це відповідає закону - наприклад, визнати право на земельний пай, якщо райдержадміністрацією безпідставно відмовлено у видачі підтверджуючого документа (ч.3 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)») або вирішити питання про надання земельної ділянки у власність або користування для створення фермерського господарства, якщо компетентний орган відмовив у цьому або, незважаючи на рішення суду, яке зобов'язує його розглянути заяву з даного приводу, не розглядає його за наявності необхідних документів (ч.4 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції вказаних органів, зокрема про передачу земельних ділянок в оренду, у користування, про укладання або поновлення договорів оренди земельних ділянок, зміну цільового призначення і т.д.

Законодавством не передбачено і обов’язок власника ділянки укладати такий договір за вимогою особи, що має намір будувати.

Крім того, ВСУ поставив крапку ввикористанні ще однієї схеми, яка дозволяла «перехитрити» мораторій на відчудженняземельних ділянок с/г призначення.

В новій редакції п.п. «є» п. 18 Постанови Пленуму № 7 передбачено, що не може здійснюватись перехід права власності на підставі судових рішень (через визнання права власності на відчужену земельну ділянку чи визнання дійсним договору щодо її відчуження, звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок зобов’язань власника земельної ділянки чи передачі її у власність кредитору з тих підстав, видачу виконавчого документа за аналогічними решеннями третейського суду і т.д.) на земельні ділянки, щодо яких встановлено заборону на продаж чи відчуження іншим способом. До таких відносяться ділянки: с/г призначення державної чи комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для громадських потреб, відчуження та зміни цільового призначення земельних ділянок, які знаходяться у власності громадян таюридичних осіб для ведення товарного с/г виробництва, земельних ділянок, виділенних в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних паїв, крім передачі їх у спадок, обмінуземельної ділянки на іншу земельну ділянку згідно закону (без доплат) та вилучення (викупу) для громадських потреб (пункт 15 розділу X "Перехідні положения" ЗК Украіни).

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі судам цивільної юрисдикції.

Такий висновок, наприклад, зробила колегія суддів Верховного Суду України, розглянувши 15 червня 2011 року в судовому засіданні цивільну справу за позовом гр-на К до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, 3-я особа: гр-ка П., — про зобов'язання виділити земельну ділянку.

У лютому 2005 року гр-н К. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23 липня 2003 року він звернувся з письмовою заявою до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області про надання йому позачергово земельної ділянки в адміністративних межах сільської ради для будівництва житлового будинку, оскільки він і його сім'я, не забезпечені житлом. Він є постраждалим унаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції категорії І, його малолітній син, гр-н С., * року народження, є інвалідом дитинства І групи, а тому він та його сім'я, згідно з пунктом 20 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на позачергове забезпечення земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, але Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області, всупереч вимогам Закону, йому земельну ділянку не надала.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2009 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 квітня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте з такими висновками апеляційного суду не погодився Верховний Суд України.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, розгляд справ, зокрема, у спорах, що виникають із земельних відносин, належить до компетенції судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказував, що він є постраждалим унаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції категорії І, згідно з пунктом 20 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на позачергове забезпечення земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, але Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області, всупереч вимогам Закону, йому земельну ділянку не надала, чим порушила його права, установлені цим Законом, тому просив зобов'язати відповідача виділити йому земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Як убачається з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324 Цивільного кодексу (ЦК) України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з фізичними особами у цивільні правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі судам цивільної юрисдикції.

Виходячи з наведеного, вища судова інстанція постановила, що закриття провадження у справі є неправильним, ухвала суду апеляційної інстанції була скасувана з передачею справи на новий апеляційний розгляд до цього ж суду.

Дата добавления: 2014-01-07