Побудова руху у зображувальному полі

ЗАКОНОМІРНОСТІ ЗОБРАЖУВАЛЬНОГО ПОЛЯ.

Лекція № 2

Зображувальна площина, тобто основа зображення, володіє своїми виразними якостями. Ця плоска поверхня однорідна, симетрична і в більших випадках прямокутна, тобто у неї є форма і структура. Зображувальне поле, яке володіє цими властивостями, називають «регулярним» (від лат. - норма, правило, принципи).

В створенні форми зображувального поля відіграє досвід зорової просторової орієнтації ліній: «схід - захід», «північ - південь». У вертикальній проекції ці вісі співвідносяться як «ліве - праве», у горизонтальній - «верх - низ» і, відповідно, - «вертикаль», «горизонталь».

Вертикаль фіксує визначений стан (момент видимості), горизонталь править за вісь тривалості і співвідношення.

Горизонтальний рух ми розподіляємо на рівні частини і рухаємось візуально як вправо, так і вліво, майже однаково. Горизонталь уособлює в собі характер простого руху в часі.

У вертикалі є тенденція до зростання, як рух струменя фонтану -уверх. Вертикаль має один центр, а горизонталь - принаймні, два фокуси.

Більше руху, більше, часу у процесі сприймання іде на вертикаль ніж на горизонталь. Здається, що простіше та щільніше сприймається вертикаль. Вона, безумовно, скінчена, її зростання (зріст), визначеного нами, обумовлює зміст твору.

Універсальна роль вертикалі і горизонталі безпосередньо пов'язана з принципом регулярності зображувального поля. Виявляючи гравітаційну структуру зображення, ці лінії створюють елементарну систему відліку, відносно якої орієнтуються всі інші елементи зображення.

Горизонталі і вертикалі створюють у сукупності прямий кут (двомірна прямокутна формула), який справедливо називають «інтегралом сил, який підтримує світ у рівновазі» (Р.Арнхейм).

Регулярне поле узгоджує оптимальні умови сприйняття зображення і править за абстрактну модель для створення виразно-смислового цілого.

В композиції регулярне поле є формально - граматичним засобом, виконуючим дві головні функції, а саме:

а) кожний зображувальний елемент в межах регулярного поля
вступає у відношення, які опосередковані структурою поля і втрачає свою
автономність;

б) просторова неоднорідність поля та її здатність надавати елементу
«енергію» в залежності від його розташування («центр - периферія», «верх
- низ», «праве - ліве»).

Взаємодія регулярного поля з зображувальними елементами - це головний композиційний акт - акт створення виразно-смислового цілого, тобто поєднанням форми з простором.

На малюнку 1 показаний квадрат з вертикаллю та горизонталлю, тобто абсолютно симетрична фігура, в якій всі елементи знаходяться у рівновазі. Членування зображувального поля статичне.

На малюнок 2 із зміщенням вертикалі і горизонталі у квадраті змінилися співвідношення перцептивних сил - рушійних сил сприйняття. Така зміна не усвідомлюється фізично, але у психологічному змісті - цілком реальна.

На малюнку 3 вводяться у зображення нові елементи і відновлюється втрачена рівновага. З цього виходить, що будь-яке зображення виявляє приховану структуру поля, виявляє згоду та конфлікт одночасно, дотримування і порушення структури, правил.

Зображення завжди існує у полі постійної напруги сил. «Будь-яка найпростіша форма зліплена з куска глини, схожа на каміння, яке кинули у ставок. Все це - порушення спокою, мобілізація простору. Зір - це сприйняття дії» (Р. Арнхейм).

Історик мистецтва Г. Вельфлін, помітив, що якщо картина відбивається у дзеркалі, то змінюється не лише її зовнішній вигляд, але й втрачається її значення. Це красномовно говорить про асиметрію лівої та правої сторони зображувальної площини. Будь-який зображувальний елемент виглядає завжди важчим, коли він знаходиться у правій стороні зображувального поля. Це явище психологи пов'язують з домінуванням лівої півкулі кори головного мозку, в якій містяться вищі мозкові центри - мови, читання, письма. Це домінування відноситься і до лівого візуального центру. Саме тому «більш активно нами усвідомлюються дані, що зорово сприймаються нами в межах правого візуального поля» (Г.Вельфлін).

Вид справа є більш виразним, особливо верхній правий кут. Художники, знаючи таку особливість зорового сприйняття, часто «навантажують» ліву сторону, особливо лівий нижній кут, врівноважуючи таким чином асиметрію регулярного поля.

Нижня частина моделі, що сприймається нами зорово, потребує більшої ваги, так як важча основа зв'язана її стійкістю. І в цьому відношенні («верх -низ») також виникає асиметрія, причиною якої можуть бути сили гравітації. Композиційна «вага» в значній мірі впливає на сприйняття емоційного тону зображення та рівноваги в площині.

В мистецтві художники використовують цілий ряд чинників, які сприяють підсиленню виразності «ваги» в композиційному просторі. До них можна відносити:

- «низ» (важчий від «верху»);

- яскравий колір (важчий від стриманих);

- «ізолювання» форми;

- правильна форма (завжди важче від неправильної);

- напрямок зображувального об'єкту і таке інше.

Таким чином, усі особливості руху, властивості лівої і правої сторін, а також вплив положень верху і низу, набувають своєї певної виразності у поєднанні з силами внутрішнього руху (перцептивних сил) і створюють великі творчі можливості. Це саме по собі дуже важливе, бо знання законів не повинно сковувати почуття вільної творчості. Слід зазначити, що важливість розуміння законів - це творче осмислювання цих законів. Розв'язання певних композиційних завдань часом може пройти у протиборстві із закономірностями зображувальної площини (регулярного поля).

На малюнку 1 зображена схема дії просторової структури площини, в центрі якої перцептивні сили знаходяться в стані рівноваги, тому центральна частина площини сприймається активно, інші - пасивно.

Мал.1. Схема дії просторової структури площини

Дата добавления: 2014-01-07