Побудова руху у зображувальному полі

Боротьба різноманітних контрастів надає композиції внутрішньої динаміки, але цього замало. Композиція повинна вміщати в собі рух у буквальному значенні цього слова. Хоча образотворче мистецтво за своєю природою статичне і відбиває завжди лише один момент, - воно покликане передавати життя, яке рухається, розвивається, безперервно змінюється.

Є. А. Кібрик вважав передачу в одному кульмінаційному моменті руху законом композиції, ознакою попереднього і послідовного стану. Перед художником стоїть завдання - створити у глядача відчуття руху зображеного у творі.

Рух складається з двох моментів - простору і часу. Взаємозв'язок і взаємозумовленість простору, часу і руху обумовлені певними засобами їх відбиття в зображувальній площині.

Для передавання відчуття часу велику роль відіграють простір, його величина і форма: тісні, вузькі простори перешкоджають рухові, «гальмують» час. Значно скорочується відчуття часу, коли зображені на картині предмети перебувають на близькій відстані, наприклад, у натюрморті, де немає ні далеких планів, ні великої глибини простору. Час в картині зумовлено ритмами руху: спокійні повторення форм (ритми) породжують відчуття спокійного руху і спокійного перебігу часу, а часті і швидкі ритми відображають скачкоподібні рухи з короткими проміжками часу.

Проблема побудови руху в образотворчому мистецтві дуже важлива. Знання законів регулярного поля зображення, лівої і правої сторін картинної площини, особливостей її ділянок, а також законів руху, його швидкості і характеру допомагає художнику оригінальніше втілювати задуми.

Займаючись проблемою дзеркального відображення, діями сил та емоційно-змістовними законами картинної площини, М.М. Писанко стверджував, що всі ці фактори «приховано впливають на побудову руху в композиції». В наведених кресленнях він розкриває дії законів в зображувальній площині, які керують всіма її ділянками та окремими просторами за межами цієї площини.

На малюнку 4 показано, як будується рух на зображувальній площині. Ліва сторона площини А-В - це сторона зародження і кінця руху, його розвиток у часі спрямований у правий бік картини. Біля точки А –

зона початку, а біля точки Б - зона тупика. Рух справа наліво, наблизившись до цих зон, ніби зупиняється.

Живописний твір П.Д. Коріна «Портрет А.М. Горького» наочно демонструє це явище. В цій композиції зображений письменник стоїть в лівій стороні біля самої рами картини. Художник, використовуючи виразні зони «тупика», розкриває стан М. Горького, який підійшовши до кінця свого життя, замислився, підсумовуючи зроблене.

Права сторона картинної площини - це зона розвитку руху, а простір праворуч з картинною площиною, тобто лінією Д - 3 - зоною нескінченності.

Рух по горизонталі Б-Є, тобто зліва направо, сприймається як більш прискорений, ніж рух, спрямований справа наліво.

Напрямок руху від центру вниз здається прискореним порівняно з рухом від центра вгору.

Мал. 2. Побудова руху на зображувальній площині.

Діагональ А-Д, яка йде знизу вгору в верхній правий кут, має властивість передавати найвищу швидкість руху вгору («підіймальна швидкість»). У верхній зоні (справа) художники іноді розміщують кульмінацію композиції, це «зона найвищого розвитку». Діагональ В - З, яка йде з лівого верхнього кута вниз у правий нижній кут (3), має силу найшвидшого руху (швидкісне падіння). Рух по діагоналі В-3, перетинаючи зображувальне поле, ударяється у нижній правий кут і може продовжуватися за межами поля, у «зоні безодні».

Ці основні напрямки руху та закони побудови руху не є канонами. Відступ від розглянутих правил веде до нових композиційних і змістовних рішень. Наприклад, якщо побудувати по діагоналі найвищої швидкості падіння у зворотному напрямку, то рух сприймається важким, з великою витратою сил, тобто емоційне звучання композиції змінюється. Таким чином, художник вільний обирати потрібний для його задуму напрямок і його швидкість, тобто будувати композицію, вільно користуючись законами руху і властивостями всіх сторін зображувальної площини.

До цього важливо додати, що метод порівняння зображеного на картині з його дзеркальним відображенням відкриває завісу таємниці композиційної творчості. У дзеркальному відображенні повністю змінюється зміст сюжету, задуму художника.

Вчені, мистецтвознавці, художники стверджують, що художні твори створюються у відповідності із «працею очей». Тому головні закони, які ми розглянули, завжди спираються на закони зорового сприймання. Прикладом можуть послужити закони перспективи, які дозволяють створити у глядача ілюзію тримірного простору. «Не можна говорити про композицію, не усвідомлюючи особливостей зору, законів краси, законів формоутворення. Зокрема, не можна правильно висловлюватися про композицію, коли не з'ясуєш для себе особливості зорового сприйняття» (Е.Котова).

Мал.3. Загальна схема побудови руху за основними його напрямками

Мал.4.«Візуальні» (емоційні) зони сприйняття зображувальної площини

Внаслідок вивчення дослідниками особливостей нашого зору з'ясовано наступне:

1. Рух людських очей, які читають зліва направо, відбувається швидше в цьому напрямку та набагато повільніше справа наліво. Люди, які читають і пишуть зверху вниз, розглядають предмет швидше зверху вниз та повільніше знизу догори.

2. Все, що знаходиться зліва, здається ближче до глядача.

3. Носій та вісник руху - лінія. Кожна її точка несе в собі частку руху. Звідси стає зрозумілим, що око сприймає поверхню зображувальної площини композиційно.

4. Зображення предмету привертає нашу увагу в залежності від того, яке місце займає він у площині.

5. Процес творчого бачення, як і процес візуального сприймання твору мистецтва тісно пов'язаний з мисленням суб'єкта.

Питання для перевірки:

1. Якими виразними якостями володіє зображувальна площина, тобто основа зображення?

2. Дати визначення регулярного поля.

3. Яке значення мають вертикаль і горизонталь у зображувальній площині?

4. Які дві головні функції виконує регулярне поле?

5. Чи являється взаємодія регулярного поля з зображувальними елементами головним композиційним актом?

6. Які чинники сприяють підсиленню виразності «ваги» в композиційному просторі?

7. Чи являється передача в одному кульмінаційному моменті руху законом композиції, ознакою попереднього і послідовного стану?

8. З яких двох моментів складається рух?

9. Яку роль відіграють простір, його величина і форма на побудову руху?

10. Назвати основні напрямки руху та закони його побудови.

11. Які особливості нашого зорового сприйняття слід враховувати при побудові руху у композиції?

Дата добавления: 2014-01-07