Масштаб і масштабність

ЗАСОБИ ГАРМОНІЗАЦІЇ КОМПОЗИЦІЇ.

ЛЕКЦІЯ №13

„Людина є міра всіх речей” - такий вислів висічено на мурморі Дельфійського храму. Ці слова чітко формулюють головну ідею масштабу. Все, що створює людина, вона створює для себе і по собі. Ось чому, познайомившись із багатьма творами мистецтва за ілюстраціями у журналах, книжках, ми ніби відкриваємо ці твори для себе, коли ми бачимо їх навіч. Причиною цього є масштаб твору, тобто співвідношення його і глядача. Неправильно знайдений масштаб може здатися занадто „важким” для сприймання людиною, зруйнувати цілісність форми, пропорційність і художню виразність твору. І навпаки „здрібненість” може спричинити знищення художнього образу, те до чого прагне у своїй творчості митець. Цей приклад наочно демонструє значення такого засобу гармонізації, як масштаб, його ключову роль у будь-якому творі образотворчого, декоративного мистецтва, дизайну або архітектури.

Часто саме при безпосередньому контакті із витвором мистецтва, коли можна оцінити справжній розмір, починаєш розуміти естетичну цінність твору, головну думку автора, осягаєш художній образ.

Все це говорить про те, що відповідність твору і людини, тобто глядача, є засобом, який сприяє створенню гармонійності в композиції.

Масштабність - це зіставлення різних за величиною тіл з будь-яким фіксованим розміром, прийнятим за еталон, наприклад, розміром людської фігури.

Поняття масштабності перейшло у дизайн з архітектури і є важливою характеристикою предмета. Воно засновано на зіставленні розміру досліджуваного предмета і наших уявлень про ці розміри. Дослідники композиції в архітектурі справедливо рахують, що масштабність споруди не визначається його абсолютною величиною –маленька будівля може мати значний масштаб, а велика, навпаки, бути дрібною за масштабом. Коли архітектор проектує споруду, він малює біля фасаду фігуру людини у масштабі креслення, і вона як архітектурна міра змушує співвідносити з собою усі елементи будівлі, його пропорційний лад і членування.

Людині притаманне прагнення порівнювати все, що вона створює з певною величиною. Відхилення від цього викликає внутрішній протест, а разом із ним естетичну незадоволеність. Витоки цього явища, як вважають більшість дослідників, у притаманній свідомості людини внутрішньому,,мірилу’’ величини. Великі організми, як і малі, володіють своїми характерними їм особливостями. На основі цього у людини установилися певні уявлення, які відбивають об’єктивний зв’язок між величиною предмета і його будовою. Тому не можна довільно збільшувати або зменшувати предмет, який має певний функціональний або художньо-естетичний зміст.

Які ж конкретні прояви,,масштабності” у природі? Для дорослих, сформованих організмів - це контрастне співвідношення частин тіла (наприклад, співвідношення розмірів голови і тулуба). Достатньо порівняти їх співвідношення у дитини і у дорослої людини, у щеня і собаки. У дорослої людини, наприклад, розміри голови співвідносяться до усього зросту як 1:8, у дитини трьох років як 1:4. У рослин може бути різною за своєю складністю сам «ланцюжок відносин». Так, у молодого деревця вона має більш простий вигляд: стовбур-гілка-лист, в той час як у великого дерева це - стовбур-сук-гілка-мала гілка-лист. Певно, порівняння молодого, ще зростаючого, але меншого із зрілим, великим за розмірами і породило наше внутрішнє,, мірило” величин. Ми підсвідомо порівнюємо кущик і дерево, щеня із собакою, дитину і дорослого.

Все це, засвоєне ще в дитинстві, переноситься на предметний світ: за асоціацією, чим гостріше протиставлення, тим більше величина фігури. Коло, наприклад, не має нюансів кривизни і тому сприймається меншим, ніж тотожній овал. Фігура, у якої співвідношення частин контрастні, асоціюється з більшою величиною; там, де ці співвідношення зближені - з меншою.

Нам притаманно пов’язувати величину, вагомість із значущим змістом, важливістю ролі. І коли трапляється, що,, значуще” втілюється у невеликі розміри, то це викликає негативні емоції. Встановлений у центрі майдану маленький транспарант, який повідомляє про певне важливе торжество, свято, може викликати розчарування. Значна ідея в цьому випадку не відповідає реальній величині, задум суперечить масштабу реального втілення.

І, нарешті, масштаб мимоволі пов’язується у людській свідомості з оточенням. Один і той же предмет може здатися громіздким або, навпаки, незначним в залежності від оточуючого простору. Мотоцикл здається на вулиці зовсім не великим, але спробуйте поставити його у кімнаті.

Як же визначити потрібну, оптимальну масштабність. Понад усе - вибір такого розміру, який відповідає нашим уявленням і не порушує співвідношення предмету з людиною або матеріальним оточенням (предметами, архітектурою) і простором.

Велике значення мають так звані показники масштабності. Це деталі, які мають,,жорстке” функціональне призначення і відому нам величину. У архітектурі це висота сходових поручнів, сходинок, сидінь. У колесній машині - висота кабіни, завжди розрахованої на зріст людини. Зумовлені розміром рук, органи управління машиною також можуть підказати розміри цілого і створити відчуття дійсного масштабу. Ці показники масштабності, пов’язані, таким чином, з антропометричними параметрами людини, можуть дати,, ключ” до уявлення про розміри предмета.

Масштаб досягається правильним використанням систем пропорціювання. Досягти потрібного масштабу можна розчленуванням форми на окремі деталі. Форма буде сприйматися більш інтимною, менш значущою. І навпаки, укрупнювання її, зіставлення з дрібними, спеціально введеними і зменшеними елементами (тобто використанням контрасту), можна створити форму, яка буде сприйматися більш монументально, надати їй більшого значення.

Необхідної виразності образу за допомогою масштабу можна досягти, працюючи не тільки з формою, але і правильно використовуючи інші зображувальні засоби, такі як колір і фактура. Звернемося до прикладу, який переконливо доводить, що масштаб допомагає художнику створити яскравий художній образ. Струнка багатоярусна дзвіниця Новодівочого монастиря може здатися однаковою за висотою з дзвіницею Івана Великого, але масштаб другої будівлі безумовно більш значущий. Із двох рівних за величиною споруд буде здаватися вищою та, яка має більше членувань, і навпаки, чим менше (а отже, крупніше) аналогічних за характером членування, тим значніше масштаб. В цих архітектурних спорудах авторами використані різні масштаби, які створюють два різні образи. М’який, багато убраний, жіночий - у дзвіниці Новодівочого монастиря; скромно декорований, суворий, мужній - у дзвіниці Івана Великого.

Отже, масштабність твору не визначається абсолютною величиною. Невеликий за розміром твір може мати значний масштаб, виражати монументальні образи. І навпаки, значний за розмірами твір сприймається іноді як камерний.

Масштабність споруди визначається трьома моментами: відношенням всієї споруди до людського зросту, відношенням до простору, оточуючого будівлю, і нарешті, відношенням абсолютних розмірів всієї споруди до звичних і оптимальних розмірів його елементів. Тому враження масштабності неможливо досягти збільшенням або зменшенням у великій або малій будівлі тих елементів, які ми в нашій уяві звикли пов’язувати з певним розміром. Співвідношення елементів між собою при їх моделюванні змінюється в залежності від величини і середовища.

Володіючи таким інструментом, як масштаб, митець здатен створювати різні хвилюючі його художні образи незалежно від розмірів твору.

Питання для перевірки:

1. Дати визначення поняттю «масштабність».

2. Визначити причини притаманного людині прагнення порівнювати все, що вона створює з певною величиною.

3. Назвати конкретні прояви,,масштабності ” у природі.

4. Як можна визначити потрібну, оптимальну масштабність?

5. Яке значення мають так звані «показники масштабності»?

6. Дати визначення «показників масштабності», навести приклади.

7. Які композиційні засоби впливають на надання предметам необхідної масштабності?

8. Чи можна масштабність предмета визначити його абсолютною величиною?

9. Як змінюється співвідношення елементів між собою при їх моделюванні в залежності від величини середовища?

Дата добавления: 2014-01-07