Симетрія

ЛЕКЦІЯ № 16

Симетрія - одна з найбільш яскравих властивостей композиції. Це і властивість, і стан форми, і засіб, за допомогою якого організується форма, і, нарешті, найбільш активна закономірність композиції.

Один з відомих математиків нашого часу Генріх Вейль глибоко досліджував симетрію як математичну закономірність. «У широкому або вузькому змісті залежно від того, як ви визначите значення цього поняття, симетрія - є тією ідеєю, за допомогою якої людина протягом століть намагалася осягти й створити порядок, красу й досконалість»

Таке трактування симетрії, як бачимо, сильно відрізняється від повсякденного, коли, говорячи про симетрії будинку, машини або орнаменту, мають на увазі під цим просто певне повторення - відображення лівого в правом, верхнього в нижньому й т. і. У Вейля ж поняття симетрії піднімається до філософського узагальнення як вираження краси й порядку. Історія мистецтва дає незліченні приклади, що підтверджують, що у використанні цієї закономірності будови форми художники й архітектори різних епох по-своєму шукали основу для вираження естетичних ідеалів, що складалися в їхньому баченні. Симетрія, що людина розкрила й осмислила у формах природи, ставала для неї поступово своєрідною нормою прекрасного. Вона починала свідомо використовувати її вже як засіб гармонічної організації форми. Саме як засіб композиції симетрія пройшла довгий шлях від найсуворішої канонізації (у багатьох східних культурах) до такого вільного трактування (наприклад, в епоху Відродження), коли варто говорити скоріше про складну композиційну рівновагу при збереженні за симетрією ролі організуючого початку.

Симетрія в давньоруському храмі й у готичному соборі проявляється принципово по-різному. У першому вона не настільки активна й тверда, як у другому. Фасад готичного собору із двома високими фланкуючими об’ємами, що створюють найсильнішу вісь симетрії, з величезним вікном-трояндою посередині - це свого роду диктат дзеркальної симетрії, головна ідея композиції. Далі симетрія послідовно розвивається в усій структурі собору. Найсильніший акцент одержує поздовжня вісь головного нефа, підтримана бічними. У давньоруському храмі ця вісь теж існує, але вона ніколи не здобуває настільки динамічного характеру. Тут у якості організуючу композицію початку виступає п’ятиглаве або одностовпне вінчання, а пізніше - купольне перекриття (так звана осьова симетрія). Не так жорстко проявляється симетрія й у розвитку інтер'єра. Все це значною мірою визначає особливу теплоту й людяність давньоруської архітектури, так само як канон симетрії в динаміці її розвитку визначає надзвичайну міць і силу готики. Для давньоруської архітектури не характерна канонізація симетрії, і численні відступи немов покликані зв'язати форму храму із природою. Наштовхнувши людини на думку про використання симетрії для організації предметних форм, природа підказала йому й можливість відступу від строгого закону. Адже у формах самої природи постійно зустрічаються подібні відступи: одна клішня краба або рака помітно більше інший, «малюнок» зебри не повторюється на двох половинах її тіла й т.д.

Асиметрія й симетрія мають у формах природи різну силу звучання. Як говорить Г. Вейль, «геометризоване поняття дзеркальної симетрії починає розчинятися в неясному понятті урівноваженості, понятті гармонійного витвору»

При проектуванні дизайнерських форм постійно доводиться зіштовхуватися з різноманітними проявами симетрії, у тому числі й з такими, які Вейль як математик, що звик до точної мови математичного вираження, називає неясним поняттям урівноваженості.

Не розбираючи тут всіх видів симетрії, таких, як дзеркальна, центральна, площинна, осьова й ін., хотілося б, однак, зупинитися на таких особливостях симетрії, з якими проектувальнику доводиться постійно зустрічатися на практиці і які саме в такому аспекті мало аналізувалися. Насамперед це прояв асиметрії в симетричних формах.

Прояв асиметрії в симетричних формах. Абсолютної симетрії практично не існує в природі. Що стосується дизайну, то дизайнерські вироби, як правило, теж мають відступи від симетрії, викликані умовами їхнього функціонування, а отже, і особливостями конструкції. Асиметричний початок у симетрії може розвиватися досить по-різному. В одних випадках це асиметрія технічної структури, що не знаходить відбиття в зовнішньому вигляді предмета (поперечне розташування двигуна, а відповідно до цього й інше компонування у деяких моделях легкових автомобілів, асиметричне розміщення різних елементів усередині приладу при симетричному рішенні об’єму й лицьової панелі). В інших випадках при симетричній основі форми з'являються зовнішні елементи, що не мають відповідності щодо осі симетрії. Ось тут, відступаючи від «закону», проектувальник відразу попадає в область таких відносин частин до цілого й між собою, таких особливостей супідрядності, де починають діяти закономірності, що мають відношення вже до області проявів композиційної рівноваги (урівноваженості, по Вейлю). Поки законом будови форми залишалася симетрія, усе було відносно ясно, але часто утилітарна функція й конструкція диктують свої умови, і щось уже не знаходить відображення в строгій системі «ліве — праве», «верх — низ» і т.п. Тоді перед проектувальником (якщо, звичайно, він бачить об'єкт проектування як композиційну цілісність) виникає чимало складних питань, тому що асиметрія в дизайні як і в мистецтві взагалі - це свого роду вища математика в роботі над формою.

Відходження від симетрії нерідко побоюються. Але сам по собі відступ зовсім не обов'язково дезорганізує форму. Якщо поява асиметричного елемента є результат раціонального компонування, цей елемент органічно пов'язаний з іншим об’ємом і досягнута композиційна рівновага, то симетрична в цілому композиція може одержати тонку своєрідність й оригінальність.

Конкретні прояви асиметрії в симетричній системі настільки різноманітні, часом несподівані, що ця сторона композиції не випадково поки що найменше вивчена. Для з'ясування деяких її особливостей звернемося спочатку до умовних моделей. Щоб можна було говорити про помітну симетрію паралелепіпеда (мал. 24, а), прийдеться внести в цю форму елементи, які позначили б ліве й праве (мал. 24, б). Чим сильніше вплив вісі, тим активніше симетрія.

Мал..24.

Глибокий захід на мал. 1, в акцентує вісь. Її вплив підсилюється при глибинному розвитку форми (мал. 24, г). При ослабленні впливу вісі слабшає й ефект симетрії. З розвитком асиметричного початку в рамках симетрії може наступити такий момент, коли предмет перестане бути симетричним, - усякий відступ від закономірного у формі можливий лише в деяких межах: за цими межами неминуче наступає дезорганізація форми. Складність полягає в тому, щоб побачити цю грань. З того моменту, як ми перестаємо відчувати принцип розвитку форми, говорити про закономірну її організацію вже важко.

Один із самих неприємних композиційних недоліків у проектуванні дизайн-форм - це саме порушення межі припустимих відхилень від симетричної основи, коли предмет уже не симетричний, але ще не повністю асиметричний. На жаль у дизайні це явище поширене досить широко. На мал. 1, д симетрична форма з акцентованою віссю симетрії. Будь-які зміни розмірів у подібних випадках можливі лише з урахуванням осі симетрії. Невелика зміна розмірів одного із фланкуючих об’ємів без відповідних змін іншого, як на мал. 1, е, приведе до досить небажаних для форми наслідків. Однобічна зміна в підкреслено симетричній формі зовсім неприпустима. Тут не може бути відступів навіть на «мало-мало», як у цьому випадку, що в інженерному конструюванні зовсім не вважається протизаконним. Звичайно, і в такій композиції можливі відступи від строго дзеркального повторення лівого в правом, але вони можуть стосуватися лише деталей, а не геометричної основи форми - вісь симетрії тут не потерпить таких вільностей. Якщо ж неодмінно буде потрібна однобічна стосовно вісі зміна розміру фланкуючого об’єму, то прийдеться відмовитися від симетрії й перейти до явно вираженого асиметричного рішення.

Інакше виглядає форма на мал.24, ж. Об’єм 3, вже значно збільшений по фронту. Тут різниця між об’ємами 2 й 3 настільки очевидна, що симетрія майже втрачає значення й форма сприймається скоріше як асиметрична. Однак вона все-таки здається «незаконною», і це результат її неврівноваженості: фланкуюча роль об’ємів 2 й 3 збереглася, центральна вісь ще читається. Ця форма - незаконний гібрид симетрії й асиметрії, наслідок випадкової взаємодії об’ємів. Порушення закономірностей симетрії очевидно й на мал.1,з, де незначне збільшення висоти об’єму 3 {h1>h) викликає деформацію моделі. Якщо значно збільшити розмір об'єкта 3 по фронту (мал. 1, і), то форма стане явно асиметричної, хоча гармонія ще не досягнута. Зрушуючи один об’єм і висуваючи інший, змінюючи їх по висоті або по фронту (мал. 1, к - м ), можна знайти чимало прийнятних варіантів, якщо, звичайно, задати одну з величин (наприклад, незмінний по розмірах центральний об’єм 1).

Працюючи над виробами багатоелементних форм, часто з не дуже ясним принципом організації - симетрії або асиметрії, потрібно насамперед визначити, за яким з них варто будувати композицію. А для цього будь-яку, навіть саму складну об'ємно-просторову структуру корисно в ході компонування представити узагальнено, у схемі - це допомагає прояснити принцип будови форми й цілеспрямовано розвивати його.

Питання для перевірки:

1. Визначте значення поняття симетрія.

2. Навести приклади різноманітних проявів симетрії у природі та дизайні.

3. Коли в симетричних композиціях починають діяти закономірності, що мають відношення до області проявів композиційної рівноваги?

4. Від чого залежить активність прояву симетрії у композиції?

5. Як впливає на виразність композиції активність вісі симетрії?

6. Коли наступає момент із розвитком асиметричного початку в рамках симетричної композиції, з якого ми перестаємо відчувати принцип розвитку форми?

7. Що означає поняття межі припустимих відхилень?

8. В чому полягають особливості роботи над дизайнерськими виробами, що представляють собою багатоелементні форми із невизначеним принципом їхньої організації?

Дата добавления: 2014-01-07