Трансформаційні процеси української видавничої сфери

Трансформаційні процеси у видавничі галузі відбувалися за рахунок зміни ситуацій, моделей ділової поведінки, на основі яких формувалися нові підходи, тенденції. Найхарактернішими з них бачаться такі:

1. Зародження господарських механізмів ринкової системи. Простір для змін відкрили ліквідація цензури, ідеологічного диктату. Суттєво вивільнили творчу, ділову енергію впровадження недержавних форм власності; утвердження людини-власника, нових норм економічної (видавничої, книгорозповсюджувальної тощо) діяльності; пробудження ринкового мислення і відносин конкуренції; започаткування внутрішньогалузевого діалогу на основі неполітичних інтересів. Один із центрів такого діалогу – Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів. Найбільш значущі надбання тих процесів – новий тип видавця, портрет якого визначають опора на власні сили, ділова невгамовність, усвідомлення відповідальності за все, що стосується його справи.

2. Деградація державного сектору видавничої сфери. З радянського набутку Україна винесла добротно сформовану видавничу систему; відпрацьовану практику внутрішньогалузевих зв’язків; кваліфіковані потреби суспільства кадри. Галузь була цілісним, високо функціональним організмом. Цілеспрямована її модернізація (перехід на ринкові засади) могла б забезпечити потреби суспільства у книзі, достойне місце України в європейському книжковому просторі. Цього зроблено не було – державний сектор зазнав ударів, устояти перед якими не зміг. Утвердження приватної власності спричинило міграцію кадрів у недержавний сектор, занепад корпоративних цінностей, зацікавленість у непрофільних прибутках. Видавництва, які недавно визначали культуру української книги, почали реально втрачати позиції у національному книжковому просторі, а деякі фактично припинили свою діяльність. Посилило руйнівні процеси ухвалення Кабінетом міністрів у 1992 р. постанови щодо роздержавлення Державного об’єднання «Укркнига» (1200 книгарень). Позаяк ніякої альтернативної структури не було створено, негативні наслідки такої політики вже ніколи не будуть подолані.

3. Необхідність опанування навичок роботи в умовах соціально-економічної кризи. У 90-ті роки ХХ ст. видавнича галузь, як і національна економіка, пережила макроекономічні потрясіння, випробування на спроможність працювати в умовах гіперінфляції, не сформованості банківської системи, непомірно високих кредитних ставок, нерозвинутого законодавства, податкового хаосу, поширення безробіття, зниження доходів населення і багатьох інших системних труднощів. У видавничу справу приходили люди без знань, досвіду і коштів. Перші їхні проекти були результатом креативного, сміливого мислення. Не всі з них утрималися у книжковій справі, але ті, хто залишився – ділове ядро сучасної галузі. Тогочасні уроки дали розуміння: передумовами живучості є ефективна пропозиція, зацікавлений споживач, добротна система розповсюдження і надійні відносини. Як згодом з’ясувалося, криза 90-х років минулого століття – не найбільше випробування для сучасного покоління видавців. Суб’єкти галузі мали кращі корпоративні показники через розвиненішу систему книгорозповсюдження, ліпшу демографічну ситуацію, активніший попит на книгу, нижчий рівень конкуренції. Криза, яка охопила світ у 2008 р., завдала вітчизняній галузі надзвичайно сильного удару – майже дворазове зниження показників. Одна із найважливіших причин цього – структурна розбалансованість.

4. Функціонування в умовах структурних диспропорцій. Найбільша проблема галузі – занепад системи книгорозповсюдження. Непривабливою є вітчизняна ситуація за якісними показниками: чисельністю книгарень; торговельними площами в розрахунку на певну кількість населення; середньою торговельною площею, асортиментом книгарні тощо. Стратегічна проблема – дефіцит сучасних повноцінних мереж, у яких переважала б українська книга. Практика свідчить, що для більш-менш стабільного функціонування середньому видавництву необхідно мати в активному асортименті не менше 15-20 назв книг, щороку випускати близько 40-50 новинок накладом принаймні 2,5-3 тис. примірників, продаючи їх не довше року. Структурна розбалансованість галузі може бути подолана за умови, що книжкова справа стане одним із центрів державної політики. За теперішніх реалій сподіватися на це марно. А на порі – нова хвиля випробувань, принесених дигіталізацією (переведення інформації у цифрову форму) видавничої сфери і переорієнтацією читацьких уподобань на ІТ-технології.

5. Проблемне вростання у видавниче середовище ринкового мислення і конкурентної культури. Нова хвиля видавців привнесла змагальні стереотипи поведінки, хоч не всім її представникам вистачило системних знань. Характерна ознака ринкової культури – погляд на економічну справу як на економічну діяльність, на книгу – як на товар. У цій площині стикаються два підходи. Перший: «Українське книговидання неспроможне усвідомити себе бізнесом, балансуючи десь на межі держзамовлення і хобі» (Я. Дубинянська), «Українська книга виявляється ніби не товаром. Книжковий ринок ніби не ринок» (К. Паньо). Другий: тотальне підпорядкування видавничої сфери комерційній ідеї витісняє з неї гуманітарну, просвітницьку, культурну місію; в сучасному надто меркантилізованому книжковому просторі потрібен гуманітарний поворот, покликаний відродити передусім ціннісне ставлення до книги і читання. Насправді обидва підходи відображають різні аспекти сутності книги, видавничої справи. Завдяки поєднанню раціональних елементів кожного з них можливий розвиток галузі.

6. Загострення етичних проблем. Ринок – це завжди можливість і право вибору, боротьба за дефіцитний ресурс, змагання інтересів. За таких умов чіткі, прозорі правила відкривають дорогу сильнішому. Інші матимуть перспективу, якщо здобудуться на якіснішу працю. За відсутності правил перемагають вправніші в тіньових оборудках суб’єкти. Це спричинило багато галузевих спотворень і шкодить інтересам суспільства.

7. Невідповідність авторських пропозицій потребам видавничої галузі України. Радикальне збільшення кількості видавництв, ігнорування ними фахових стандартів знизили рівень само вимогливості авторів, породили проблему якості текстів і культури видань. Відповідно знижуються горизонти читацьких очікувань, деградують смаки, оцінні аргументи тощо. Дефіцит авторів, конкурентноспроможних текстів – ще один вимір структурної розбалансованості галузі.

8. Неохочість до української видавничої сфери національних інвесторів з інших галузей економіки. Упродовж двох десятиліть інвестиційні інтереси реалізували в Україні російські, німецькі, польські видавничо-книгорозповсюджувальні структури. Найпомітніший проект здійснив німецький концерн «Baltersmann» – «Клуб сімейного дозвілля» (Харків), що ефективно функціонує як самодостатня система. Національний капітал мало цікавиться видавничою сферою. Без його участі в Україні найближчим часом не вибудувати зорієнтованої на національний інтерес книжкової справи. Приміром, за двадцять останніх років роль бібліотек як центрів книжної культури здеградувала до критичної межі. Люди припинили відвідувати бібліотеки, бо не знаходять потрібних видань.

9. Неефективність програм державної підтримки вітчизняної книги. Такі програми діють у багатьох країнах. Найчастіше кошти зосереджуються в бібліотеках, які за встановленими нормативами закуповують новинки видавництв. Принциповий аспект цих програм – блокування корупційних схем і відносин. В Україні бюджетна підтримка книги довела свою непридатність, оскільки спотворює конкурентне середовище.

10. Критично низький рівень управління галуззю. За двадцять років ситуація у видавничій сфері глибоко не аналізувалася. Не дійшло також до прогностичних оцінок і моделей майбутнього. Єдина спроба – «Державна програма розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 р.» – не була реалізована через абсолютну невідповідність реаліям і тенденціям розвитку країни.

11. Несформованість державної політики у видавничій сфері. Послідовна видавнича політика можлива в системі загальної гуманітарної політики. Через її відсутність із неймовірними труднощами пробивали собі дорогу законодавчі норми, положення указів щодо поліпшення умов видавничої діяльності. Перипетії, які засвідчують характер державної політики у видавничій сфері, детально описані у книзі О.Афоніна, М. Сенченка «Українська книга в контексті світового книговидання».

Процеси, що виражають суть теперішніх глобальних змін, дають змогу зрозуміти вектор розвитку світу, побачити в цьому контексті Україну і шлях, який її чекає. У видавничій сфері змінюються базові уявлення про книгу, читання і читача. Натепер у світі кожен третій мешканець є користувачем Інтернету. Серед авторів формується субкультура прямого (без видавничого опрацювання) виходу до публіки зі своїми текстами. Активно пропонують себе сервіси само публікацій. Зароджується погляд на видавництво як на виробника мультимедійного продукту. Доки тривають дискусії, стратегічно налаштовані видавці зайняті пошуками технологій, методик, інвестиційних можливостей для оволодіння цифровим простором. Наразі більшість українських видавництв здалеку придивляється до цієї справи. Не вистачає знань, коштів, переважають сподівання, що, можливо, це випробування якось обмине.

Сучасні трансформації у видавничій сфері найрадикальніші за останнє півтисячоліття: в електронному світі змінилися сутнісні, технологічні, типологічні параметри книги і структура галузі; книжковий простір втрачає ореол сакральності; прагматичнішим став читач. Сьогодення і прогнозовані зміни потребують зарядженості на інновації, здатності вчитися і переучуватися. Значною мірою вони відкривають шанси для нових поколінь, які мислитимуть і діятимуть за правилами електронного світу.

Дата добавления: 2014-01-07