ЛЕКЦІЯ № 1

з дисципліни

„ТОРГОВЕ ПРАВО”

^{(повне найменування дисципліни)}

ТЕМА № 1 ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ТОРГОВОГО ПРАВА

Лекційне заняття № 1 (2 год.)

м. Суми 2008

ТЕМА № 1 ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ТОРГОВОГО ПРАВА

1. Поняття торгового права та торговельної діяльності. Предмет торгового права. Система торгового права. Місце торгового права в системі права. Цивільне право, господарське право та торгове право. Співвідношення торговельної та підприємницької діяльності. Ознаки торговельної діяльності.

2. Джерела торгового права. Конституція України. Цивільний та Господарський кодекси України. Протиріччя між ними в регулюванні торговельної діяльності. Закони України „Про захист прав споживачів”, „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, „Про рекламу” та інші. Укази Президента України. Постанови Кабінету Міністрів України. Накази та інструкції центральних органів виконавчої влади України. Рішення органів місцевої державної влади. Судова практика та її значення.

3. Право на заняття торговельною діяльністю. Торгівля в широкому розуміння та вузькому розумінні. Право на заняття торговельною діяльністю. Суб’єкти торговельної діяльності. Промисел як різновид торгівлі. Платники податку на промисел.

4. Державна реєстрація суб’єктів торговельної діяльності. Поняття легалізації торговельної діяльності. Реєстрація фізичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності. Реєстрація юридичних осіб. Класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД). Основний вид діяльності, його значення.

5. Відповідальність за незаконну торговельну діяльність. Незаконна торговельна діяльність, її ознаки. Доходи, одержані від незаконної торговельної діяльності. Адміністративна відповідальність за незаконну торговельну діяльність. Кримінальна відповідальність за незаконну торговельну діяльність. Відповідальність за здійснення незаконної торговельної діяльності, що підлягає ліцензуванню. Органи, які можуть притягати до відповідальності за здійснення незаконної торговельної діяльності.

-1-

За визначенням, що міститься в статті 263 ГК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Податкове законодавство розуміє під торгівлею господарську операцію (ст. 1 п. 1.12 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»: торгівля у розстрочку — господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент).

Згідно Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 12.07.2001 р. № 1775-III торгівля - це будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари.

Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

В п. 1 Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення (затверджено постановою КМУ від 15.06.06 р. № 833) зазначено, що суб’єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних дозвільних документів (ліцензії, торговельного патенту тощо). Таким чином визначається, що торговельна діяльність є одним з видів підприємницької діяльності. Отже, визначення поняття торговельної діяльності можна запропонувати наступне – ініціативна, самостійна діяльність юридичних та фізичних осіб (суб’єктів господарювання) щодо здійснення купівлі-продажу товарів з метою отримання прибутку.

Виходячи з того, що торговельна діяльність – це один з різновидів підприємницької діяльності, можна виокремити наступні ознаки торговельної діяльності:

1. Систематичність (за Декретом КМУ «Про податок на промисел» платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі — громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів (надалі — товари).
2. Ініціативність (на власний ризик). Ця ознака має практичне значення: встановлюється субєкт, який несе відповідальність за порушення правил провадження торговельної діяльності. Тобто відбувається розмежування субєкта торговельної діяльності від субєктів, які такими не є. Наприклад, працівник здійснює фактичні дії з реалізації товара, але він не є субєктом торговельної діяльності.
3. Метою діяльності має бути отримання прибутку.

Дійшовши висновку про те, що торговельна діяльність є діяльністю підприємницькою (господарською) за окремими винятками (здійснення торгівлі в порядку промислу), слід встановити і те, що господарське право та торгове право в об’єктивному розумінні співвідносяться як ціле та частина. Торгове право представляє собою сукупність правових норм, які регулюють господарські відносини в сфері торгівлі.

Розглядаючи питання щодо співвідношення цивільного права та господарського права слід звернути увагу на Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.08 № 01-8/211, в якому надано роз’яснення щодо співвідношення ЦК України та ГК України, які в свою чергу є основними актами цивільного та господарського законодавства відповідно. В листі зазначено, що відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин, які позначаються як майнові відносини у сфері господарювання. Відповідно до частини першої статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються ГК України. Тому норми ГК України є спеціальними, а норми ЦК України встановлюють загальні правила регулювання відносин, тобто є загальними. В цьому ж листі особлива увага звертається на наступний момент: при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною. Це дає можливість зробити висновок про те, що господарське право не є частиною цивільного права. Існують суспільні відносини, які є частиною предмету регулювання обох галузей права: не всі відносини, що є предметом цивільного права є предметом господарського права, і навпаки. Це ж стосується і питання співвідношення торгового права з цивільним.

Щодо предмету торгового права: з одного боку предмет складають приватноправові відносини (наприклад, між суб’єктом торговельної діяльності та споживачем при укладенні договору купівлі-продажу), з іншого боку, публічно-правові (наприклад, між суб’єктом торговельної діяльності та контролюючими органами).

-2-

Джерелами торгового права є зовнішня форма вираження норм торгового права. Джерелами є нормативно-правові акти, звичаї, міжнародні договори.

І. Нормативно-правові акти:

1. Закони.

Конституція України в статті 42 визначає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Закон України «Про захист прав споживачів» прийнятий 12 травня 1991 року. В преамбулі зазначено, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Закон Укра­їни «Про зовнішньоекономічну діяльність» прийнятий 16 квітня 1991 року відносить до видів зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів та капіталів; товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

До джерел торгового права можна віднести також Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, Закон України «Про лікарсь­кі засоби» від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР, Закон України «Про якість і безпеку харчових продуктів та продо­вольчої сировини» від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР. Останній регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються.

Декрети Кабінету Міністрів України, видані в період з 25 листопада 1992 року до 25 травня 1993 року мають силу законів. Одним з них є декрет КМУ «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 року № 24-93.

2. Підзаконні нормативно-правові акти.

Детально загальні правила здійснення торговельної діяльнос­ті регулює підзаконний нормативно-правовий акт — Порядок за­няття торговою діяльністю і правила торговельного обслугову­вання населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 № 833. Цей Порядок визначає загальні умови здійснення торговельної діяльності, основні вимо­ги до торговельної (торгово-виробничої) мережі і торговельного обслуговування громадян, що набувають товари для власних по­бутових потреб у підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.

Для торгового права характерна велика кількість підзаконний нормативних актів. Серед основних, окрім вищевказаного, слід назвати наступні:

· Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 липня 2003 року N 185;

· Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 березня 2004 року N 98;

· Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі від 8 липня 1996 року N 369;

· Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р.;

· Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року N 103;

· Правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 р. N 219;

· Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 № 57/188/84/105.

3. Звичаї.

Визначення поняття звичаїв дається у ст. 7 ЦКУ. Зви­чаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законо­давства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

У відповід­них нормах ЦКУ загальне поняття звичаю трансформується у юридичні формулювання, що регулюють уже конкретні відносини. Так, у ст. 673 ЦКУ встановлено, що у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовуєть­ся. Приблизно так само звичаї ділового обороту знайшли своє втілення і в окремих нормах ГК. Так, у ч. З ст. 268 ГК передбачено, що у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предме­та договору чи загальних критеріїв якості. З огляду на це не є вдалою ст. 7 ГК, що дає перелік видів лише нормативно-правових актів як дже­рел регулювання господарських відносин. Втім, уже можна констатувати значне розширення сфери застосування звичаю як загальної тенденції розвитку господарського і цивільного права України.

Слід виділити такі характерні риси звичаю як джерела господарсько­го або цивільного права:

· звичай є загальновизнаним правилом поведінки, що склалося внас­лідок неодноразового і тривалого однакового застосування;

· не є обов'язковою фіксація звичаю в якихось документах, що пря­мо випливає зі змісту ст. 7 ЦКУ (для судової практики тут є певні особ­ливості, що будуть розглянуті нами нижче).

Умовами застосування звичаю є:

· неврегульованість питання, що є предметом судового спору, в чин­ному законодавстві або договорі;

· відсутність суперечності з договором або актами цивільного зако­нодавства (ч. 2 ст. 7 ЦКУ).

Звичай повинен мати певний рівень визначеності та статики, тобто скластися і бути достатньо кон­кретним. Фактично йдеться про усталені традиції ділового обороту. Зви­чай не замінює, а лише доповнює чинне законодавство і умови договору (заповнює прогалини). Російські вчені розглядають звичай як відновлювальну диспозитивну норму («звичаєве право»).

Дата добавления: 2014-01-07