Українська національна та літературна мова. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є україн­ська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер.

Поняття „національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти15.

Діалект (від грец. сііаіекгоз - розмова, говір, наріччя) - це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціаль­ною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціаль­ні діалекти.

Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об'єдна­них спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості16. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч -діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літератур­ною) існування національної мови.

Основними наріччями української діалектної мови є:

1. Північне (східнополіський, середньополіський, західнополісь-кий діалекти).

2. Південно-східне (середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалекти).

3. Південно-західне (лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти).

Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, які часто фіксують ті зміни, що відбу­лися у фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному історич­ному етапі розвитку. Саме вони лягли в основу і розвинулись у само­стійну національну українську мову. На захист народної мови став свого часу І. Франко, заявляючи:

Діалект, а ми його надшиєм

Міццю духу і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

Соціальний діалект - це відгалуження загальнонародної мови, вжи­ване в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення17, тобто має виразну корпоративно-групову форму його породження та існування. Соціально-професійна диференціація суспільст­ва, а отже, і його мови залежить від розвитку продуктивних сил. Тому соціально-діалектні відмінності в межах національної мови зберігають­ся, на відміну від територіально-діалектних, які поступово нівелюються.

Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні та групові жаргони, арго, різновиди утаємничених засобів спілкування.

Метамовна свідомість сучасного українця, на думку дослідників української жаргонології18, переважно не розрізняє специфіки жаргон­ної лексики серед інших лексичних пластів, наприклад, лайка, вульга­ризм тощо; немає уявлення про соціальну диференціацію української мови (кримінальний, молодіжний, професійний жаргон із його різно­видами). Вивчення української мови такої, якою вона мусить бути, а не такої, якою вона є, визначило погляд на жаргон як матерію грубу, словесне хуліганство, бруд. Лише в окремих випадках функціональ­но-стилістичний параметр жаргонної лексики пов'язують із „потуж­ною сміховою першоосновою, що є складником культури як такої та національної сміхової культури зокрема" і стверджують, що виживан­ня та зміцнення комунікативної потужності української мови великою мірою залежить від присутності в свідомості мовців національного сміхового вербального простору.

Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма на­ціональної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, уза­гальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найви­щим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі націо­нальної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Поділ мови на літературну та народну означає тільки те, що ми маємо, так би мовити, мову „сиру" і оброблену майстрами.

Дата добавления: 2014-01-07