Лекція №1. Економічна теорія як наука, пройшла довгий шлях свого становлення та розвитку

Економічна теорія як наука, пройшла довгий шлях свого становлення та розвитку. Разом із розвитком людського суспільства поступово нагромаджується досвід і вміння у процесі виробництва. Ці знання закріплюються і передаються із покоління в покоління у вигляді різних заповідей та правил поведінки. Перші спроби визначення і вивчення економічних процесів і явищ були зроблені в працях мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії. Ряд економічних явищ, що стали об’єктивним дослідженням економічної теорії були відомі ще стародавнім грекам: обмін, гроші, ціна, торгівля, прибуток, позичковий процент. У творах Ксенофонта, Платона, Аристотеля були зроблені перші спроби теоретичного осмислення економічного ладу тогочасного суспільства.

Слово “економія” є заголовком відомого твору Ксенофонта, в якому в формі діалогу висвітлюється правила ведення домашнього господарства і землеробства. Такий зміст (наука про домашнє господарство, землеробство і домоводство) це слово зберігало протягом століть.

Такий же зміст у слово “економія” і похідне від нього “економіка” вкладав і Аристотель. Він вперше проаналізував економічні явища рабовласницького ладу Стародавньої Греції і став, по суті, першим вченим – економістом. Аристотель був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Та оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, він досліджував товарно – грошові відносини, і здійснив це найґрунтовніше серед античних мислителів. Аристотель розрізняв простий товарний обіг від обігу грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю і вартістю товару.

Наступним найбільш відомим періодом розвитку економічної думки стає епоха феодалізму

–7–

–8–

Як самостійна наука економічна теорія сформувалася в період становлення капіталізму та формування національного ринку (ХVII ст.).

А) Першою теоретичною школою був меркантилізм (від італійського “купець”). Меркантилісти вивчали в основному зовнішню торгівлю, в якій вони вбачали основне джерело багатства. Вони вважали, що багатство людей - це гроші, золото. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику доцільною. Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього треба: “продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...”. Один з найбільш видатних представників меркантилізму Атуан де Монкрет’єн дав тодішній економічній теорії нову назву – “політична економія”, тобто наука державного управління економікою.

Деякі ідеї меркантилізму притаманні і першим російським економістам (Посошков І.Т., Орлін-Нацокін А.Л.). Вони піклувалися про збільшення товарообігу всередині країни, а зовнішню торгівлю розглядали як засіб розвитку промисловості і сільського господарства.

Б) Поступово з проникненням торгового капіталу в сферу виробництва змінювалися і погляди ідеологів буржуазії. Виникла наукова школа фізіократів (від грецького “влада природи”). Яскравим представником цієї школи був Ф.Кене. Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча є тільки одна його галузь – сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом. З часом погляди їх дещо змінюються – ріст багатства вони пов’язували тільки з природною родючістю землі. На цій підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Сама по собі природа без застосування капіталу і праці не може постійно примножувати суспільне багатство.

В) Іншою школою економічної теорії стала класична школа. Видатними представниками цієї школи були У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Вони вважали, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартостей (у вигляді грошей, товарів) переростає на додаткову величину (прибуток). Так було зроблено відкриття, яке дозволило економічній теорії стати наукою.

Представники класичної політичної економії вперше проаналізували розвиток суспільного виробництва як економічний процес, якому властиві внутрішні закони.

Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли К.Маркс і Ф.Енгельс.

Подальша розробка економічної теорії здійснювалася за двома основними напрямками: марксистським та вченням американського економіста А.Маршалла. Важливу роль у розвитку економічної теорії відіграла праця Дж.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей” (1936 р.), в якій значне місце відведено дослідженню державного регулюванню економіки.

Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли також вчені України. На Україні економічна думка склалася у XIV - XVI ст.. Багато науково обґрунтованих ідей є у Г.Сковороди, І.Вишенського, Я.Козельського. Але найвагоміший внесок у розвиток світової економічної думки внесли українські вчені XIX – XX ст. С.А.Подолинський та М.І.Туган-Барановський.

Багатьом економістам, особливо економістам з економічно – математичних методів аналізу, за великий внесок в розвиток економічної теорії було присуджено Нобелівські премії. Серед них: американці Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідман, англієць Фрідріх фон Хайєн, француз Моріс Алле, росіянин Л.В.Канторович та інші.

Розділ І: Предметний світ: витоки та історія розвитку.

Тема: Предметний світ в епоху ремісничого виробництва. Єгипет.

Мета: Ознайомити з єгипетською культурою; навчити відтворювати внутрішній зміст у зовнішній формі предмета, формувати світ за законами краси; навчити досягати виразності силуету, чіткості конструкції, відповідності форми, декору внутрішньому змісту та впливу культури; розвивати почуття прекрасного.

Література:

1. Волкотруб И.Т. Основы художественного конструирования. – К., 1988

2. Волкотруб И.Т. Основы комбинаторики в художественном конструировании. – К., 1986

3. Холмянский Л.М., Щипанов О.С. Дизайн. М – 1991

План.

1. Вплив єгипетської культури на розвиток предметного середовища.

2. Характерні особливості предметного середовища стародавнього Єгипту.

3. Конструкція предметного світу Єгипту.

4. Оздоблення предметів.

1. Вигляд і будова речей у ході історії поступово змінювалися, хоч ремісники, виготовлювачі цих речей, завжди були підвладні традиціям. Майстерність переходила з покоління в покоління, від батька до сина, від сина до внука. Разом із способом виготовлення успадковувались і самі форми предметів; вони були в давні часи канонізовані.

Та все ж одні й ті самі типи речей набирали зовсім іншого вигляду, іншої будови. Тому сталося так, що більшість речей, які нас оточують, мають свою давню історію.

Цілу низку звичайних для нас побутових предметів (домашнє начиння, посуд – предки сучасних звичайних предметів) ми знаємо ще з пам’яток Стародавнього Єгипту.

Ця далека від нас і дивовижна цивілізація посідає особливе місце в історії речей.

Староєгипетська цивілізація добре представлена різноманітними предметами. Допоміг звичай стародавніх людей залишати в похованнях речі, які призначалися для життя померлих у потойбічному царстві. Збереженню предметів сприяли піщаний ґрунт і сухий клімат Єгипту.

Відома своїми статуями, печерними храмами, засипаними пісками, та накресленими на папірусі письменами, ця таємнича стародавня цивілізація довгий час була напівміфом. Але коли в 1922 році археолог Говард Картер заглянув у пролом якимось чудом не пограбованого поховання і побачив реальні побутові речі, що належали юному фараону Тутанхамону, усі звичні уявлення перевернулись.

Там були старовинні ложа із звірячим головами, взуття і одяг, віяла й опахала, жезли й посохи, тронні сидіння і табурети, шкатулки і скрині, світильники й колісниці – кілька сотень найрізноманітніших речей. Деякі з них не витримали випробування часом, дещо було пошкоджено, громіздкі колісниці розпиляні для того, щоб їх можна було затягти в підземелля.

Саме в Стародавньому Єгипті сформувалось багато звичних для нас традиційних речей – меблі, домашнє начиння, інструмент, одяг. Вони були предметним середовищем староєгипетського житлового будинку.

Житлові будинки, на відміну від храмових, не збереглись, вони були вимуровані з невипаленої глини, а іноді із скріпленої пруттям або комишем глини – матеріалів неміцних, а тому й недовговічних. Внутрішній вигляд житла тієї епохи можна тільки уявити з настінних малюнків або зображень на папірусі.

2. Спробуємо подумки переступити поріг будинку єгипетського вельможі. Зробимо кілька кроків по покритій циновками підлозі – і ми опинимося в просторому високому залі. Стіни його від підлоги до стелі покриває яскравий килимовий розпис. Світло проникає через невеликі вікна під самою стелею. Двостулкові двері або завішені занавісками проходи ведуть в інші приміщення.

У житлових кімнатах побачимо багато знайомих нам предметів: ложе для сну, невеликі столики, кілька видів табуретів, стільці і крісла, скрині. Причому вже тоді ці предки наших меблів були як у будинках знаті, так і у людей середнього достатку, тільки в одних вони були біднішими, з оздобленням із дешевого матеріалу, а в інших незрівнянно багатші.

Незважаючи на зовнішню схожість побутових предметів із сучасними, їх призначення і спосіб користування були іноді іншими.

Ложе, наприклад, те, що в нас називають узголів’ям (тобто вертикальна стінка), робилося з боку ніг, а не голови, і було зовсім не підтримкою для подушки; подушок у єгиптян не було зовсім, а під шию підставлялася

сідлоподібна опора. Саме ложе було

трохи підняте з боку голови для того, щоб, прокинувшись,

можна було, не підводячись, побачити, як сходить сонце.

Сидіння тільки входили в ужиток: на стародавніх зображеннях сидять тільки божества, фараон і його дружина. Усі інші – гості і музиканти – сиділи прямо на підлозі, покритій килимами і циновками. Право сидіти, очевидно, було знаком престижу; у залах для прийомів уздовж стін було невелике підвищення, на яке ставились сидіння найбільш знатних осіб. Ремісники також рідко зображувались сидячими на табуреті (або тим більше на стільці), вони розміщувались на чурбаку або камені, щоб зручніше було працювати.

Табуретки для майстрових були зовсім примітивні: у плоский обрубок дерева вставлялися три вигнуті ніжки, які були, очевидно, природними кривими сучками. Пізніше табурети стали досконалішими, із спеціально вирізаними ніжками і сідлоподібним сидінням із дерева, шкіри або плетеного комишу.

Складний табурет на Х-подібній основі, що сформувався вже за 2000 років до нашої ери, спочатку був простий і утилітарний, але пізніше у палацовому вжитку траплялись розкішно оздоблені зразки. Якщо придивитися до стільців і крісел стародавніх єгиптян і подумки відкинути прикраси з них, різьблення і накладки із листової бронзи і золота, то неважко помітити, що будова їх аналогічна будові звичайних стільців і крісел, на яких ми сидимо. Ті самі чотири ніжки, спинка, трохи відхилена назад для опори корпуса. На сидіння табуретів і стільців клали тюфячок або циновку, а на спинку накидалось щось м’яке – шкура або тканина.

Домашнє начиння складали в скрині – великі й малі і в шкатулки. Вони не мали свого певного місця в інтер’єрі і в міру потреби їх переносили. Але поступово почав формуватися тип стаціонарної домашньої місткості. Це була по суті, та сама скриня, але піднята на ніжки, ставши вже чимось на зразок комодика або столика для рукоділля.

Великих обідніх столів не було, а прямокутні столи мали суто господарське призначення. Для побутових потреб в оселі були різні посудини з каменю, кераміки і бронзи. У них зберігали зерно, олію, пахощі, готували їжу, із них їли.

Єгипетські жінки користувалися безліччю різних мазей і натирань, що зберігалися в спеціальних посудинах, флакончиках, коробочках з алебастру, дерева, слонової кістки, фаянсу. До туалетних приладь належали дзеркала з полірованої бронзи зі спеціальною ручкою для тримання.

У Єгипті сформувалась більшість традиційних музичних інструментів. Це були ударні – металеві тарілки, барабани, кастаньєти і ситр – своєрідний, суто єгипетський інструмент, у якого звучали нанизані на дротину металеві кружальця. Струнні інструменти: ліри, арфи і лютні, які були менш досконалими, звук їх не був таким повним, як у сучасних інструментів, головним чином через відсутність металевих струн.

При всій різноманітності предметного світу Стародавнього Єгипту, що сформувався протягом багатьох століть, у ньому простежується незвичайна цілісність і органічність.

3. Не можна не помітити особливостей зовнішньої форми предметів. Тут, як і в архітектурі, їм властива дивовижна м’якість обрисів, непомітний перехід скульптури в конструкцію і конструкції в скульптуру. Навіть у такому дуже простому предметі, як господарський столик, ніжки плавно переходять у стільницю, їх стик усупереч логіці округлений. Суто зображувальна скульптура безпосередньо входить у форму предметів у зовсім несподіваних варіантах: голова бога в одному випадку – деталь парадної колісниці, а в іншому – підставка для голови; фігури чорношкірих полонених – ручки посоха; жіноча голова – деталь крісла. Скульптурні, вирізані з прозорого алебастру, чашечки лотоса на стилізованих стеблах – вмістилищах масла – такий вигляд має світильник із гробниці Тутанхомона. Майже не було музичних інструментів, у побудові яких не брала б участі скульптура у найрізноманітніших її видах – людського торса на арфі, голови богині Хатор на систрі, кінської голови на лірі.

Зовнішньо відчутне пластичне ставлення до предмета було сильнішим, ніж конструктивне. Річ у тому, що єгипетські ремісники (як і архітектори) додержувалися певних канонів. Тому всі удосконалення і які б то не були зміни розтягувалися нескінченно в часі. Важко знайти приклад, коли б єгипетський майстер спробував усупереч існуючим канонам якось по-новому підкреслити, виявити конструкцію предмета. Дуже характерно пов’язане з цим ставлення до матеріалу. Для ремісника було не так вже й важливо, з дерева зроблена скринька чи з алебастру. Виконані з таких різних матеріалів предмети зовні нічим не відрізнялися, так само як і посуд, зроблений з кераміки чи каменю.

Вже зазначалося, що місткості ставили на конструктивну основу із стержнів. Ця система стояків і підкосів була дуже органічною й осмисленою, коли її робили з тонких дерев’яних стержнів. Але цю систему іноді вирізували з цілого куска каменю, і таким способом конструкція перетворю-

валась в орнаментальний узор. Староєгипетські майстри часто взагалі приховували матеріал. Для цього більшість виробів (скринь, саркофагів, та й предметів меблі) покривали шаром шпаклівки, іноді таким товстим, що він давав змогу моделювати предмет подібно до скульптури.

Після шліфування зовнішні площини покривали білим ґрунтом, а вже на його тлі розквітали килимовий розпис, позолота, інкрустація. Іноді на дерев’яну основу накладали листову бронзу, золото.

4. Оздоблення предметів мало знаковий зміст. Орнамент прочитувався наче літерний текст, тому що він базувався на використанні загальноприйнятих емблем і символів. Стінки, наприклад, комодика могли бути покриті вітіюватим орнаментом; але це не просто прикраса, а чергування знаків «анх» (життя) і «хех» (вічність). Тому все тут зображене – якась здравиця на честь господаря.

Інший приклад – чотириногий табурет, в якого проміжок між опорами заповнений ажурним різьбленням у вигляді плавно зігнутих стебел лотоса і посудини з вузькою шийкою посередині. Це не що інше, як знак, що символізує єднання Верхнього і Нижнього Єгипту. Певний зміст закладений у тому, що опорам лож і сидінь надавалися на кінці форми ніг звірів (бика – у давніші часи, лева – в пізніші).

Відображення сприймалось як явище, сповнене магічного змісту. Тому ручка дзеркала могла мати форму ієрогліфа «анх», що означає «життя», або зображувати фігурку уклінної людини (це знак «хех» - вічність). Рослинні мотиви в орнаментації предметів майже завжди щось означали: лотос – емблема Верхнього Єгипту, папірус – Нижнього. Єгиптян не завжди хвилювало питання про те, доступне чи недоступне для глядача зображене чи виліплене. Для них був важливим сам факт зображення, як талісман.

Складною й суперечливою була культура Стародавнього Єгипту. Спадщину єгипетської цивілізації важко переоцінити. Після неї залишились неповторні шедеври, сформувались і набрали свого вигляду основні предмети, які оточують людину. Майже все, створене в епоху цієї дивовижної цивілізації, тоді ж розповсюдилось на сусідні країни, увійшло в їх культурний ужиток і традиції.

Дата добавления: 2014-01-07