Лекція № 2

Історія розвитку методу:

· Психокорекційні та психотерапевтичні інтенції арт-терапії від античності до XXI ст.

Вже на зорі людської цивілізації жерці, а потім лікарі, філософи, педагоги використовували різні види мистецтва для лікування душі і тіла. Вони замислювалися над таємницями впливу живопису, театру, рухів, музики, намагаючись визначити їх роль як у відновленні функцій організму, так у формуванні духовного світу особистості.

Найдавніша притча, пов'язана з використанням музики як лікувального засобу, представлена ​​у Старому Завіті. У ній говориться, що Давид, граючи на арфі, вилікував Саула від нервової депресії. У міфології стародавніх греків образи Аполлона (покровителя мистецтв) і його сина Асклепія (покровителя лікування) були символами зв'язку мистецтва і медицини.

Використання різних видів мистецтва в цілях лікування спостерігалося в Древній Греції, Китаї та Індії.

У Древній Греції образотворче мистецтво розглядали як ефективний засіб впливу на людину. У галереях виставляли скульптури, що уособлювали благородні людські якості («Милосердя», «Справедливість» та ін.) Вважалося, що, споглядаючи прекрасні статуї, людина вбирає все краще, що вони відображають. Те ж саме відноситься до картин великих майстрів.

Стародавні греки надавали особливого значення театрові. Перший театр виник саме в Стародавній Греції. В Афінах, Спарті і інших областях Греції театр був державною установою. За допомогою сили театрального впливу проповідувались певні ідеї, формувався світогляд народу. Театр давав глядачам живі уроки героїзму, виховання волі, вірності своїм ідеалам. Сильні духом Прометей, Едіп, Антігона, Електра, їх переживання привертали до себе і викликали співчуття.

У класичній Греції музичне мистецтво сприймалося як триєдність «музичних мистецтв» - поезії, танцю і власне музики.

Найвизначніші давньогрецькі філософи Піфагор (VI ст. до н. е.), Аристотель, Платон (IV в. до н. е.), Вказували на профілактичну і лікувальну силу впливу музики. Вони вважали, що музика встановлює порядок у всьому Всесвіті, в тому числі порушену гармонію в людському тілі. Було відмічено, що музика, перш за все її основні компоненти - мелодія і ритм, змінюють настрій людини, перебудовують його емоційний стан.

«Одним з найважливіших понять в етиці Піфагора була" евритмія "- здатність людини знаходити вірний ритм у всіх проявах життєдіяльності - співі, грі, танці, промови, жестах, думках, вчинках, у народженні і смерті. Через знаходження цього вірного ритму людина, що розглядається як свого роду мікрокосмос, могла гармонійно увійти спочатку в ритм полісної гармонії, а потім і підключитися до космічного ритму світового цілого. Від Піфагора пішла традиція порівнювати суспільне життя як з музичним ладом, так і з музичним інструментом».

Цілюща дія звучання певних музичних інструментів відзначав Демокріт (V ст. до н. е.). Він радив слухати флейту для лікування смертельних інфекцій. А на думку Платона, зняттю головного болю допомагали лікувальні трави, їх вплив посилювався співом і музикою магічного характеру.

Італійський музичний теоретик Середньовіччя Дж. Царліно (1517 - 1590) описує, як Сенократ звуками труби повернув здоров'я безумним, а Талет звучанням древнього музичного інструменту кіфари вилікував чуму. Пророк Давид грою на кіфарі та співом допоміг біблійному цареві Саулу позбутися депресії.

Лікар Асклепій музикою втихомирював сварливих, а за допомогою звуків труби поліпшував слух слабочуючих. Гомер в «Одіссеї» оповідає про лікування ран воїна звуками музики і співу, про те, як Ахілл знімав емоційну напругу своїм співом і грою на лірі. На думку стародавніх греків і римлян, музика, що виконується на цитрі, сприяла процесу травлення.

У трактаті римського державного діяча і філософа Боеція (480 - 524) «Повчання до музики» розповідається, що музиканти Терпандр і Аріон з Метімни допомогою співу позбавили жителів Лесбосу іонян від важких хвороб. А Ісмен Фі-Ванське позбавив від страждань багатьох беотийців, яких мучили сильні подагричні болі».

Вважалося, що вокалотерапія ефективна при лікуванні. Властивість голосу виражати почуття і емоції найкращим чином проявляється в мистецтві співу, що має багатовікову історію. Художній спів існував вже до нашої ери в Єгипті, Малій Азії, Стародавньої Греції.

Основними жанрами грецької вокальної музики були: френ (гімн скорботи), пеан (переможний гімн радості), дифірамб (підведено-ліричний, урочистий гімн). У Древній Греції сольні вокальні твори виконувались поетами-композиторами, співав під акомпанемент кіфар, авлос, лір і арфообразного інструменту - трігону. Слово виконавця адресувалося до свідомості людини, тембр і музичний супровід - безпосередньо до почуттів.

Відомі ідеї Платона, пов'язані з музикотерапією. На його думку, ритми і лади, впливаючи на думку, роблять її згідною їм самим. Слідом за Платоном і Піфагором ідеї про вплив мистецтва на людину розвивав Аристотель у вченні про катарсис - концепції очищення душі людини в процесі сприйняття мистецтва. Він вказував, що таке очищення (катарсис) подібно усуненню неприборканого пафосу, як і суб'єктивного буйства - отже, оновленню моральних критеріїв, а саме: уособлений у своїх стражданнях від життя суспільства індивід піднімається від своєї приватної одиничності до загальності, останнім ідентифікується з життям і спрямованості суспільства.

В античних джерелах знаходиться безліч свідчень чудесного зцілення завдяки впливу того чи іншого виду мистецтва.

Танець використовувався стародавніми в цілях лікування. І в пізніші часи в Італії рухи під швидку, динамічну музику вважалися ефективним засобом лікування тарантізма (укусу павука-тарантула). Хворі в «шаленому» темпі в танці «тарантела» рухалися до повної знемоги, «витанцьовуючи» отруту з тіла.

У Стародавньому Китаї, як і в Греції, музика використовувалася досить широко і відповідно до правил традиційної китайської медицини. В основі старокитайських підходів до діагностики та лікування (в тому числі з використанням музикотерапії) застосовувалося вплив на активні біологічні точки, або точки акупунктури.

Музикотерапевт, мистецтвознавець, лікар і музикант С. В. Шушарджан, розкриваючи історичний аспект використання музикотерапії, відзначає: «Музика була невід'ємною складовою частиною всього життя, частиною філософської, космологічної і релігійної картини світу китайців впродовж декількох тисячоліть, однаково - поривом душі і продуктом розуму».

Музичний лад у китайській музиці називається пентатонікою і базується на п'яти тонах, відповідних п'яти першоелементам природи (земля, метал, дерево, вогонь, вода), які, у свою чергу, відповідають п'яти органам людини (селезінка, легені, печінка, серце, нирки). Давньокитайська філософія і медицина поділяють все, що відбувається і існуюче у всесвіті на дві категорії - психічну енергію «Ян» і «Інь» (чоловічу і жіночу). Ця енергія рухається в тілі по певних проходам - ​​меридіанах, пов'язаним між собою. Кожен меридіан пов'язаний ще з одним із внутрішніх органів людини. Лікування душевних і фізичних розладів здійснювалося за допомогою впливу певних тонів, звуків музичних інструментів на активні точки меридіана і пов'язані з ними області тіла.

Особливістю китайської медицини є соматопсіхічний підхід, згідно з яким кожному органу відповідає своя психічна функція. Так, печінки відповідає емоція - гнів. При гіперфункції (надлишку) виявляються упертість, агресія, гнів, при гіпофункції (нестачі) - боязливість, страх, депресія. Принцип п'яти тонів узгоджується з п'ятьма типами семантичного інтонування в китайській мові, з загадковими законами природи, з частинами світу і континентами, з тим, що у людини п'ять щільних органів і він володіє п'ятьма почуттями.

На думку древніх китайців, музика (пентатоніка), завдяки дії цих законів, знаходиться в гармонії з природою і має величезну силу впливу на людину. Звуки музики розглядалися по відношенню до тіла людини, які повідомляли йому ті чи інші властивості. Особливе місце в системі китайської музикотерапії займали музичні інструменти, за допомогою яких встановлювалася зв'язок між їх звучанням, вібраціями різних органів тіла і коливаннями космосу. Музика, впливаючи таким чином на людину, приводила його в стан гармонії з природою.

Музикотерапія широко використовувалася і в Стародавній Індії. Вона грунтувалася на ідеї єдності Всесвіту і закону ритму, що впливають на духовну сутність людини.

Видатний індійський філософ і музикант Хазрат Інайят Хан, розкриваючи механізм взаємодії ритму і Всесвіту, зазначає: «Дерева радісно махають гілками в ритм з вітром; шум моря, бурмотіння бризу, свист вітру в скелях, серед пагорбів і гір, спалах блискавки і удар грому, гармонія сонця і місяця, руху зірок і планет, цвітіння рослин, падіння аркуша, регулярна зміна ранку і вечора, дня і ночі - все це відкриває здатність бачити музику. Немовля відгукується на музику до того, як навчиться говорити; він рухає своїми ручками та ніжками в такт і висловлює радість і біль в різних тонах».

Музикознавці вважають, що спочатку людина виражала свої думки і почуття низькими і високими, короткими або тривалими звуками. Глибина його тембру говорила про силу і міць, а висота тону проявляла любов і мудрість. Людина передавав різні емоційні стани за допомогою розмаїття музичних звуків. Це поступово перетворило музику в особливу мову, за допомогою якого виражаються різні людські стани. Індійська філософія вважає, що навіть найпростіший мова, слово, мова не можуть існувати без музики, що вплив музики залежить не тільки від майстерності виконавця. Її ефект на слухача визначається і рівнем духовного розвитку музиканта, з цієї причини значення музики різному для кожної людини.

Музика Індії зберегла до теперішнього часу містицизм тембру і тональності, відкритий ще в давнину. Особливе місце у впливі на людину в індійській музикотерапії займає спів. Вокальне мистецтво більш природно в порівнянні з інструментальним, тому вважається більш високим.

«Як би не були досконалі струни, вони не можуть справити те ж враження на слухача, що і голос, який виходить прямо з душі, як дихання, і приноситься на поверхню за допомогою розуму і голосових органів тіла».

У Давній Індії вважалося, що в голосі виражає себе душа. Спочатку викликається активність в розумі. Розум за допомогою думки проектує тонкі вібрації в ментальному плані. При цьому вібрації у вигляді дихання через внутрішні органи (область живота, легенів, носоглотки) утворюють голос. Голос висловлює позицію розуму, помилкову або справжню. Він також володіє силою магнетизму як ідеальний природний інструмент.

Індійська філософія стверджує, що віддзеркалення спокою душі й світу може бути здійснене за допомогою музики. Жодне мистецтво не здатне так надихати особистість, як музика. Будь-яка людина, спілкуючись з мистецтвом, досягає в тій чи іншій області високого ступеня піднесеного «поля думки».

У середні віки практика музикотерапії пов'язана з теорією афектів, яка вивчала вплив різних ритмів, мелодій і гармоній на емоційний стан людини. Встановлювалися різні відносини між темпераментом пацієнта і перевагою їм того чи іншого характеру музики.

На думку німецького вченого і музиканта Атаназіуса Кірхара, «психотерапевтичні можливості музики полягали в її посередництві між музикою сфер (musica mundana) і тією, яка укладена в русі фізіологічних процесів в тілі (musica humana). Приводячи у відповідність останню з першою, музика надає оздоровлюючий вплив».

Відомо, що на початку XIX ст. французький лікар-психіатр Жан Етьєн Домінік Еськироль став вводити музикотерапію в психіатричні установи. Застосування музики в медицині носило переважно емпіричний характер.

Перші спроби наукового осмислення механізму дії музики на організм людини відносяться до XVII ст. А експериментальні дослідження - до кінця XIX - початку XX ст. Вчені робили спроби підвести фізіологічний базис під емпіричні факти.

У Росії інтерес до проблеми взаємозв'язку музики і медицини очевидний. З ініціативи В. М. Бехтерева в Росії в 1913 р. був заснований комітет по дослідженню музично-терапевтичних ефектів, до якого увійшли ряд видатних лікарів і представників музичного світу. Спеціальні дослідження С. С. Корсакова, В. М. Бехтерева, І. М. Догеля, І. М. Сєченова, І. Р. Тарханова, Г. П. Шипуліна та ін виявили позитивний вплив музики на різні системи організму людини: серцево-судинну, рухову, дихальну, центральну нервову. Важливими були висновки про те, що негативні емоції (страх в першу чергу) блокують функції кори головного мозку, що призводить до втрати орієнтування людини в навколишньому середовищі і може стати причиною його смерті. Позитивні емоції від спілкування з мистецтвом надають лікувальну дію на психосоматичні процеси, сприяють психоемоційному напрузі людини, мобілізують його резервні сили, обумовлюють його творчість у всіх галузях мистецтва, науки і всього життя в цілому. Саме ці висновки вітчизняних учених лягли в основу наукового обгрунтування використання мистецтва в корекційній роботі з дорослими пацієнтами і дітьми.

В Європі практика використання образотворчого творчості в лікуванні хворих, які мають психічні розлади, відноситься до початку XX в. У Великобританії такою діяльністю займалися М. Річардсон, Дж. Дебуффе, Е. Гутман та ін. Здійснюється взаємодія представників «художнього світу» з психіатрами. Зображувальна діяльність психічно хворих виявляється об'єктом наукового осмислення, застосовується в цілях діагностики. Досвід використання художньої творчості в подоланні недуг і прискоренні процесів відновлення і реабілітації описаний у книзі А. Хілла «Образотворче мистецтво проти хвороби» (1945). Він ввів в європейську науку і практику термін «арт-терапія» по відношенню до образотворчого мистецтва як засобу лікувального впливу.

У США в 1940-і рр. М. Наубург використовувала в психотерапевтичній роботі з дітьми малюнкові техніки, розглядаючи вираз дитиною своїх переживань в образотворчій діяльності в якості інструмента дослідження його безсвідомих процесів.

У цей час арт-терапія розвивається в контексті теоретичних ідей 3. Фрейда і К. Юнга і в психотерапевтичній практиці використовується як метод лікувального впливу на психічнохворого через включення його тільки в образотворчу діяльність. Лікувальний ефект в американському арт-терапевтичному напрямів обгрунтовується за допомогою ідей традиційного психоаналізу.

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. 3. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості прихований глибинний пласт безсвідомих особистістю прагнень, бажань, які обтяжують життя і можуть стати причиною нервово-психічних захворювань. Це направило його на пошук засобів позбавлення пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхню свідомість, і потаємними, безсвідомими спонуканнями. Так з'явився фрейдівский метод зцілення душі, названий психоаналізом.

К. Юнг вважав, що після виявлення основних внутрішньопсихічних конфліктів і вираження їх через мистецтво, художню діяльність, пацієнт зможе самостійно регулювати свою психічну діяльність, розкриваючи приховані можливості.

У зв'язку з цим суть арт-терапевтичного впливу полягає в тому, що емоційно травмує ситуація за допомогою різних засобів мистецтва і художньої практики за допомогою психотерапевта знаходить своє зовнішнє вираження, доводиться до катарсичної розрядки, внаслідок чого полегшується стан пацієнта

Використовуючи ідеї К. Юнга, про можливості художньої творчості в психоаналітичній, психотерапевтичній практиці, Р. Пікфорд, М. Мілна, Д. Віннікотт та ін. внесли великий вклад у розвиток арт-терапії, в основі якої в той час було образотворче мистецтво.

Друга половина XX в. характеризується створенням перших професійних об'єднань арт-терапевтів (в 1963 р. з'явилися Британська асоціація арт-терапевт, Американська арт-терапевтична асоціація). Цілями і завданнями діяльності цих об'єднань було сприяння збереженню психічного та фізичного здоров'я громадян за допомогою образотворчого мистецтва та інших видів творчості як психотерапевтичного інструменту.

У 1970-і рр. Британська асоціація арт-терапевт зробила перші кроки по впровадженню арт-терапії в державну охорону здоров'я. В цей же час починається підготовка фахівців арт-терапевтів в США і Великобританії. А в 1980 - 1990-і рр. характерним для арт-терапевтичної практики є підвищення її ролі в освіті, зокрема, у спеціалізованих школах.

Розгляд мистецтва як чинника психічного розвитку дітей, обгрунтування використання образотворчих прийомів у роботі з дітьми в якості психотерапевтичної і психокорекційноїного інструменту дається в роботах X. Рід (1943), Е. Крамер (1958, 1971).

У Росії такий досвід роботи представлений в роботах Є. І. Бурно (1989), Г. В. Бурковського, Р. Б. Хайкіна (1982), О. А. Карабанова (1997) та ін. Образотворча діяльність дозволяє дітям без слів висловити свої думки. Використання ж продуктів образотворчої діяльності (малювання, ліплення, декоративно-прикладного мистецтва) полегшує відреагування переживань і фантазій, сприяє зміні поведінки.

У другій половині XX в. музикотерапія виділяється як самостійний напрям. Вона широко практикується в країнах Європи і США. Цей період характеризується організацією музично-психотерапевтичних товариств і центрів у Швеції, Австрії, Швейцарії, Німеччини, Росії.

Інтерес до використання мистецтва з метою корекції, до механізму його впливу на людину в кінці XX ст. помітно зріс. Це пов'язано з науково-технічним прогресом (появою аудіовізуальних засобів, медичної техніки та ін.) У свою чергу, це дозволило більш глибоко вивчати фізіологічні реакції організму у відповідь на вплив музики. В той же час цей інтерес визначається можливістю застосування музики як лікувально-корекціонного засобу, що забезпечує гармонізацію стану людини: зняття напруги, стомлення, підвищення емоційного тонусу, розвитку естетичних потреб.

Огляд напрямків арт-терапії міститься в роботах Л. С. Брусіловского, В. Є. Рожнова, 3. Матейновой, С. Машура, В. І. Петрушина.

В даний час різні види арт-терапії представлені практично у всіх країнах як в медицині (при нервово-психічних, соматичних захворюваннях), так і в психології (загальної, медичної, спеціальної), оскільки при будь-якій структурі порушення так чи інакше зачіпається афективна (чуттєва) сфера.

Особливе місце серед сучасних видів арттерапії займає музикотерапія. Кожна з музикотерапевтіческіх шкіл Європи має свою концепцію.

Це отримало відображення в книзі В. С. Шушарджана (1998), на матеріали якої ми спираємося при розкритті тенденцій розвитку музикотерапії.

Так, у Франції та Голландії музикотерапія широко використовується і в практиці психотерапії, і в хірургії. При цьому музика підбирається з урахуванням її фізіологічного впливу на організм, особливостей людини, його захворювання. У Голландії музика використовується і при лікуванні серцево-судинних захворювань. Певна класична музика позитивно впливає на серцево-судинну систему людини, допомагає впоратися із самотністю, поліпшує самопочуття людини.

Відомий французький отоларинголог А. Томатіс досліджував вплив звуків високої частоти на психіку людини. Він показав, що людина не просто чує: сприймані їм коливання впливають на нерви внутрішнього вуха і, перетворюючись там в електричні імпульси, направляються в мозок. Деякі потрапляють в слухові нерви і сприймаються як звуки, інші - в мозочок, відповідальний за складні рухи і відчуття рівноваги. Звідти вони передаються в лімбічну систему, контролюючу емоції і виділення біохімічних речовин, у тому числі гормонів, що впливають на організм. Електричний потенціал, створюваний звуком, також надходить у кору головного мозку, регулюючу вищі психічні функції людини, свідоме управління його поведінкою.

На думку А. Томатіса, вухо - один з органів, які формують людську свідомість. До нього більшість дослідників не звертали увагу на те, що слухання - лише сторона більшого динамічного процесу, в якому задіяна кожна клітина тіла. Звук є одним з енергетичних джерел мозку і всього організму. Виявлено безпосередній зв'язок між діапазоном слухового сприйняття людини, діапазоном вібрацій його голосу і станом здоров'я.

Шведська школа музикотерапії (засновник А. Понтвік) виходить з концепції психорезонансу, в якій вказується, що глибинні шари людської свідомості резонують із звучними гармонійними формами та виявляються доступними для розуміння. А. Понтвік, спираючись на погляди К. Юнга, на поняття «колективного безсвідомого», розвинув уявлення про способи розкриття глибинних шарів психіки за допомогою співвідношень звуків, що дають ефект обертонів.

У США музикотерапія отримала визнання після другої світової війни, коли вона успішно застосовувалася при лікуванні емоційних розладів у ветеранів. Подальший розвиток музикотерапії зазначалося після демонстрації її ефективності в роботі з дітьми та старими людьми. У США в 1950 р. створена Національна асоціація музичної терапії.

В американському напрямі музичної терапії, як зазначалося раніше, лікувальний ефект пояснюється в руслі традиційного психоаналізу. Під час сеансу психотерапевт за допомогою музики приводить пацієнта до усвідомлення емоційно травмуючої ситуації, домагаючись катарсичної розрядки. При цьому велике значення надавалося вибору музичних творів, викликаючих бажані асоціації образів, почуттів, аналіз яких допомагає виявити основу прихованого конфлікту.

Одним з найбільш відомих сучасних арт-терапевтичних центрів США є відкрита в 1990 р. в університеті Нью-Йорка клініка музичної терапії Нордофф-Роббінса. Развиваючий в ній напрямок інструментальної та вокальної терапії грунтується на творчому підході, що підкреслює роль «живої» музики як засобу комунікації. Робота з пацієнтами в даній школі передбачає залучення їх у процес написання музики разом з терапевтом за допомогою різних музичних інструментів (барабана, бубна, тамбурина, пандейри, маракаси та ін.) Крім цього, в клініці проводиться широкий спектр досліджень по інших видах арт-терапії (зокрема, драматерапіі, вокалотерапіі та ін.). Особливу увагу надається вивченню впливу арт-терапевтичних методик на дітей з різними порушеннями, де робиться акцент на інтеграцію різних видів арт-терапії і включення пацієнта в лікувально-спрямовану художню діяльність за допомогою імпровізації. Крім індивідуальної музикотерапії активно використовується групова форма, де творчий потенціал учасників проявляється в спільній драматичній імпровізації, творінні музики, пісень, в грі на інструментах. Активну участь у музично-терапевтичному сеансі пацієнта, що виражає свій емоційний стан у різних видах мистецтва, призводить до руйнування наявного у нього внутрішнього конфлікту.

В Англії, в Лондоні, в 1975 р. був організований Центр музичної терапії, який займається розробкою музично-терапевтичних програм для спеціальних шкіл та клінік Лондона.

У Німеччині в 1985 р. при медичному факультеті університету Віттен Хердеке було створено Інститут музичної терапії, де музикотерапія застосовується в багатьох галузях медицини: дитячої та загальної психіатрії, педіатрії, невропатології, інтенсивної терапії та ін

У Росії в другій половині XX в. арт-терапія розробляється і використовується в лікувальних і корекційних цілях як в різних напрямках медицини, так і в психології, зокрема, в спеціальній психології.

Ефективність використання різних видів арттерапії в корекції і лікуванні підтверджується широким спектром робіт з музикотерапії (Л. С. Брусиловський, В. І. Петрушин, І. М. Гриньова та ін), вокалотерапіі (С. В. Шушарджан), ізотерапії (А. І. Захаров, Р. Б. Хайкін, М. Є. Бурно та ін), бібліотерапії (В. В. Мурашевскій, А. М. Міллер, Є. Ю. Pay, Ю. Б. Некрасова та ін), імаготерапії (І. Є. Вольперт, Н. С. Говоров).

Вітчизняна школа використання мистецтва в лікуванні і корекції в останні роки досягла величезних успіхів і показує, що різні засоби мистецтва, особливо музика, надають лікувальний і корекційний вплив як на фізіологічні процеси організму, так і на психоемоційний стан людини.

Виявлено, що окремі елементи музики викликають адекватні характеру подразника психічні стани, а при сприйнятті музики різних напрямів і стилів змінюються частотні характеристики ЕЕГ (В. Н. Мясищев, А. Л. Готендінер, 1975).

Показано посилення альфа-ритму в ЕЕГ дорослої людини при здобутті ним задоволення від прослуханої музики (Н. Д. Маслова, 1975).

Позитивний вплив мистецтва на центральну нервову систему відзначали психіатри А. Л. Гройсман та В. Райков. Останній вказував на психокорекційного впливу живопису на людину, особливо при його активній участі в образотворчій діяльності і створенні живописного твору.

Спостереження психотерапевта С. Мамулова показали, що нормалізації діяльності серцево-судинної системи допомагає музика, що виконується на кларнеті і скрипці.

Вплив мелодійної музики забезпечує седативний ефект, музика ритмічна, енергійна, з помірним темпом та динамікою є тонізуючим при відновлені судинної терапії, в тому числі при порушенні мозкового кровообігу (І. М. Гриньова).

Лікувальна дія художнього співу, вокалотерапіі, характер її застосування в лікувально-оздоровчій практиці показані С. В. Шушарджаном (1994). Виявлено, переважно, дію деяких музичних програм на культури мікроорганізмів: стафілокока і Е. Coli (С. В. Шушарджан, А. А. Стехін, Г. В. Яковлєва, В. А. Ішутін, В. Є. Гінзбург, 2000).

У Москві в 1997 р. створена Міжнародна академія інтегративної музикотерапії (Маїму), де кращі досягнення сучасної клінічної та традиційної (народної) медицини, комп'ютерної технології і мистецтва були об'єднані в систему під назвою інтегративна медицина. Метою даного напрямку є профілактика, корекція і підтримання здоров'я людини. Одним із завдань академії є підготовка фахівців нового покоління - музикотерапевтів, що синтезують знання та навички музиканта й лікаря, що використовують немедикаментозне вплив на людину з метою відновлення порушених функцій його організму.

Величезний внесок у створення вітчизняного наукового центру з музикотерапії в стінах Маїму вніс її ректор - С. В. Шушарджан, доктор медичних наук, професор, дійсний член Міжнародної академії енергоінформаційних наук, президент Міжнародної асоціації традиційної музики, професійний оперний співак.

Представники вітчизняної школи музикотерапії брали активну участь у третьому Міжнародному конгресі з Інтегративної медицини в Італії в 1999 р., де розглядалися перспективи об'єднання традиційних та альтернативних систем корекції і відновлення здоров'я людини.

У травні 2000 р. в Москві на базі Маїму був організований Перший Міжнародний Конгрес «Музикотерапія і Відновлювальна медицина в XXI столітті». На великому форумі, де були присутні фахівці в цій області з Великобританії, Італії, Румунії, Росії та країн ближнього зарубіжжя, обговорювалися різні питання використання музикотерапії у відновній медицині. Основними напрямками дискусій з'явилися стратегія і перспективи розвитку нового напряму відновної медицини (А. Н. Розмова); загальна концепція розвитку музикотерапії та підготовка кадрів Росії (С. В. Шушарджан); значення психосоматичної музикотерапії (Р. Фортуната); нефармакологічний метод лікування «музика мозку»(Я. І. Левін); зв'язок музичної психотерапії з концепціями провідних психотерапевтичних шкіл (В. І. Петрушин); використання музики в реабілітації дитини (Н. Ю. Паутова).

Серед різних арт-терапевтичних шкіл і напрямків, що використовують музикотерапію в лікувальній і корекційної практиці, особливо слід виділити дослідження по вивченню впливу цього виду мистецтва на дітей з проблемами в розвитку.

У 1970 -1980 рр. було видано кілька монографій, присвячених музикотерапії, в яких є розділи про застосування музики з лікувальною метою у дітей, що страждають неврозами (К. Швабе, 1974), раннім дитячим аутизмом (Р. О. Бенензон, 1973), органічними захворюваннями головного мозку (Е. Коффер-Ульбріх, 1971). Також проводилися дослідження з об'єктивізації впливу музики на дітей (У. Грюс, Г. Грюс, 3. Мюллер, 1971). У 1982 р. в Берліні вийшла книга Ю. Брюкнер, І. Медераке і К. Ульбріх «Музикотерапія для дітей», в якій детально розглядаються види музикотерапії, використовувані в корекційній роботі з дітьми.

У Росії в даний час психокорекційна практика використання різних видів арттерапії з дітьми з відхиленнями у розвитку представлена ​​в роботах Ю. Б. Некрасової «Бібліотерапія на підготовчому етапі соціальної реабілітації заїкуватих», Б. І. Айзенберг, Л. В. Кузнецової «Психокорекційна робота з дітьми, що мають порушення психічного розвитку», Є. Ю. Pay «Роль ігрової психотерапії (казкотерапії) в усуненні заїкуватості в дошкільнят».

В даний час можна виділити декілька напрямів використання мистецтва в корекційній роботі: психофізіологічний (пов'язане з корекцією психосоматичних порушень), психотерапевтичне (вплив на емоційну сферу), психологічне (виконує катарсичну, регулятивну, комунікативну функції), соціально-педагогічне (пов'язане з розвитком естетичних потреб, розширенням загального та художньо-естетичного кругозору, з активізацією потенційних можливостей дитини у практичній художній діяльності і творчості). Реалізація цих напрямів в роботі з дітьми з проблемами здійснюється через певні психокорекційні, корекційно-розвиваючі методики, які використовуються в рамках арт-педагогікі і арт-терапії.

Дата добавления: 2014-01-07