Основними функціями фінансових посередників є такі

1.Акумуляція коштів населення та нагромаджень суб'єктів господарювання.

2. Забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між підприємствами, галузями та сферами економіки, регіонами країни та світу.

3. Забезпечення різноманітних способів фінансування суб'єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян.

4. Перерозподіл та зниження фінансових ризиків.

5. Сприяння розвитку фінансового ринку та його інфраструктури.

Окремим фінансовим посередникам притаманні й інші характерні лише для них функції. Для банків це емісійна функція, для страхових компаній - забезпечення страхового захисту.

2. Типи фінансових посередників

Особливості діяльності фінансових посередників обумовлюють їх поділ на окремі типи. У світовій практиці не існує єдиного підходу до класифікації фінансових посередників. Це пояснюється відсутністю єдиної моделі організації в країні фінансового посередництва.

У сучасних умовах найбільшого поширення набули такі моделі структурної організації фінансового сектора країни: ринково орієнтована модель; банківсько орієнтована модель; змішана модель.

Кожна із моделей характеризується визначеним колом професійних учасників фінансового сектора, спеціалізацією фінансових установ на проведенні фінансових операцій, особливостями законодавчого регулювання діяльності фінансових посередників тощо. Обрана країною модель організації фінансового посередництва впливає на ступінь розвитку банківської системи, небанківських фінансових установ, фінансового ринку, визначає обсяги операцій із фінансовими активами, обумовлює особливості фінансування економічного розвитку країни.

Ринково орієнтована модель організації фінансового посередництва склалася в США, Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії, Сінгапурі та в деяких інших країнах. Вона характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ, спеціалізацією банків на проведенні традиційних банківських операцій та розвиненим небанківським фінансовим сектором, що займається реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.

Організація фінансового посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характерною для Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії, Фінляндії, Норвегії та інших країн. За такої моделі провідна роль в реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиційними банківськими операціями, а й іпотечними, інвестиційними, деякими страховими операціями тощо.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації фінансового ринку сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей організації фінансового посередництва, що призводить до розширення кола функцій фінансових посередників та збільшення переліку фінансових операцій, що можуть проводитись ними. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі організації фінансового посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голландія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія та ін.

Відповідно до ринково орієнтованої моделі фінансові посередники поділяються на такі три типи:

депозитні інститути;

ощадні установи контрактного типу;

інвестиційні посередники.

Основною функцією депозитних інститутів є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб'єктам господарювання. До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково орієнтована модель фінансового посередництва, належать універсальні та ощадні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки, які діють без контракту. Основні відмінності в діяльності зазначених депозитних інститутів полягають в особливостях формування та залучення ними фінансових ресурсів, переліку фінансових операцій, принципах здійснення фінансової діяльності, її масштабах тощо.

Банки, що включені в групу депозитних інститутів, займаються виключно традиційними для банків операціями: депозитними, кредитними, розрахунковими.

Позико-ощадні асоціації та трасткомпанії залучають кошти заощаджувачів на депозити та за рахунок цих коштів здійснюють кредитування, переважно під заставу нерухо­мості.

Кредитні спілки та взаємоощадні банки є організованими на кооперативних засадах. Вкладники взаємоощадного банку та учасники кредитних спілок є співвласниками таких фінансових установ. Формування ресурсів цих установ здійснюється за рахунок внесків їх вкладників. Кредитні спілки та взаємоощадні банки здійснюють кредитування своїх співвласників та проведення інших фінансових операцій на їх користь.

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. Ці установи формують свої фонди у вигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Це страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, та недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян.

Страхові компанії - це фінансові посередники, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених в страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію У формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки і фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме - необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників. За рахунок акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів ці установи нагромаджують капітал, який з метою зберігання та примноження спрямовується на придбання фінансових активів. Після закінчення терміну нагромадження коштів застраховані особи та учасники недержавних пенсійних фондів одержують одноразові або періодичні виплати, що передбачені контрактами.

Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій із фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій.

Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.

Інвестиційними посередниками за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва є інвестиційні, іпотечні та житлові банки, інвестиційні фонди, інвестиційні та фінансові компанії.

Інвестиційні, іпотечні та житлові банки спеціалізуються на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій. Залучення фінансових ресурсів такі установи здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобов'язань. Сформовані в такий спосіб кредитні ресурси спрямовуються на надання довгострокових інвестиційних кредитів або іпотечних кредитів під заставу нерухомості, кредитування та фінансування житлового будівництва.

Інвестиційні фонди забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів.

Інвестиційні та фінансові компанії забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, за рахунок акумульованих коштів здійснюють надання позик (переважно споживчих) тощо.

У структурі банківсько орієнтованої моделі організації фінансового посередництва виділяють такі типи професійних учасників ринку, банківські установи; небанківські фінансові установи. В основу вищерозглянутої класифікації покладений критерій участі посередників у формуванні пропозиції грошей на ринку. Банки через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей на ринку, небанківські фінансово- кредитні установи такої здатності не мають.

Банки розглядаються як основні агенти фінансового посередництва, які забезпечують універсальне фінансування економіки, як за рахунок надання кредитів, так і за рахунок проведення інвестиційних та посередницьких операцій з фінансовими активами. Функції банків за банківсько орієнтованою моделлю є доволі широкими. Ці установи здійснюють як суто банківські традиційні операції, так і провадять інші види діяльності, зокрема, іпотечні, інвестиційні, довірчі операції, реалізують окремі страхові операції тощо.

Небанківським установам за такою моделлю належить другорядна роль у фінансовому посередництві. Такі установи спеціалізуються на проведенні окремих фінансових операцій, що не є пріоритетними для банків, займають свої невеликі ніші на ринку фінансових послуг та, як правило, не можуть здійснювати банківських операцій.

Українське законодавство поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи та небанківські фінансові установи. До банківських установ належать банки, небанківськими фінансовими установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці цінними паперами, компанії з управління активами та інші. В Україні, як і в країнах, де реалізована банківсько орієнтована модель, банкам належить ключова роль в забезпеченні фінансового посередництва. Однак законо­давством передбачається можливість проведення небанківськими фінансовими установами окремих банківських операцій за умови одержання ліцензії Національного банку України. Як і в більшості країн, що стали на шлях ринкових перетворень, небанківське фінансове посередництво в Україні знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Активи небанківських фінансових установ є невеликими і займають незначну частку у валовому внутрішньому продукті країни, роль цих установ у фінансуванні економіки та перерозподілі капіталу залишається другорядною. Проте останніми роками спостерігаються швидкі темпи розвитку діяльності окремих видів небанківських фінансових установ і нарощування ними обсягів активних операцій.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їх роль на ринку, а інші - широкий спектр фінансових послуг. До останніх належать банки, які крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, здійснюють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках. До спеціалізованих фінансових інститутів, які переважно займаються на ринку одним видом діяльності, належать страхові компанії, інвестиційні фонди, брокерські фірми та ін. Так, інвестиційні фонди здійснюють діяльність по спільному інвестуванню коштів інвесторів у диверсифікований портфель цінних паперів. Страхові компанії, укладаючи угоди страхування, приймають на себе певні ризики власників полісів, а залучені кошти інвестують в пайові та боргові цінні папери.

3. Роль банків у фінансовому посередництві

Ключова роль у реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки є основним видом фінансових посередників, що забезпечують реалізацію найбільшого переліку фінансових операцій, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих їх видах.

Банкам як фінансовим посередникам притаманні дві основні функції: трансформаційна і емісійна.

Трансформаційна функція банків полягає у перетворенні грошових потоків з одними якісними характеристиками на грошові потоки з іншими якісними характеристиками. Трансформація грошових потоків може бути забезпечена шляхом їх регіональної трансформації, трансформації сум, трансформації строків, валютної трансформації та трансформації ризиків.

Регіональною трансформацією досягається збалансування пропозиції та попиту на додаткові фінансові ресурси за регіонами, тобто банками здійснюється залучення коштів у регіонах з надлишковими обсягами заощаджень, і розміщення їх у регіонах, де вільних коштів бракує.

Трансформація сум забезпечує узгодження грошових потоків за сумами, шляхом надання банками великих кредитів за рахунок залучення на депозитні рахунки невеликих вкладень багатьох заоїцаджувачів.

Трансформація грошових потоків за строками досягається за рахунок узгодження обсягів довгострокових вимог та короткострокових зобов'язань банків шляхом надання ними довгострокових кредитів за рахунок короткострокових депозитів або навпаки.

Валютна трансформація забезпечує конверсію грошових потоків, що виражені в одній грошовій одиниці, в грошові потоки - в іншій грошовій одиниці. З метою реалізації валютної трансформації банки залучають грошові кошти в одній валюті, а розміщують в іншій.

Трансформація ризиків клієнтів банківських установ досягається банками за рахунок застосування внутрішніх і зовнішніх механізмів обмеження ризиків, серед яких розподіл ризиків, хеджування, диверсифікація, страхування тощо.

Реалізація банками трансформаційної функції сприяє прискоренню обороту капіталу в процесі відтворення, збільшенню обсягів та підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Емісійна функція банків полягає в емісії ними та спрямуванні в грошовий оборот додаткових платіжних засобів. Емісійна функція виконується як центральними банками, що здійснюють емісію грошових засобів, так і комерційними банками, що емітують депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Якщо окремі види трансформації грошових потоків можуть бути забезпечені небанківськими фінансовими установами, то емісійна функція є притаманною виключно банкам.

Реалізація функцій банків здійснюється шляхом проведення ними банківських операцій, що поділяються на традиційні і нетрадиційні.

Традиційними банківськими операціями є залучення коштів на депозити, кредитування юридичних та фізичних осіб, органів державної виконавчої влади, проведення розрахунково-касового обслуговування клієнтів банків.

У сучасних умовах нетрадиційними для банків України є операції з довірчого управління власністю клієнтів, управління фондами фінансування будівництва та фондами операцій з нерухомістю, лізингові, факторингові, депозитарні операції, послуги з розміщення цінних паперів на ринку тощо. Здійснення нетрадиційних операцій забезпечує банкам збільшення обсягів діяльності, зростання доходів та зниження рівня загального ризику за банківськими операціями. Впровадження банками у свою діяльність нетрадиційних операцій, як правило, не вимагає значних додаткових ресурсів, однак сприяє розширенню кола клієнтів та підвищенню рівня їх обслуговування.

Діяльність банків в Україні регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. зі змінами і доповненнями, нормативно- правовими актами Національного банку України, іншими законодавчими та нормативними документами.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система країн із ринковою економікою має дворівневу побудову.

Перший (вищий) рівень утворює центральний банк, який має монопольне право на випуск грошей в обіг, регулювання кредитного ринку, забезпечення стабільності національної валюти, регулювання і нагляд за діяльністю банківських установ. Банки другого рівня забезпечують безпосереднє кредитно-розрахункове обслуговування клієнтів, здійснюючи різноманітний спектр операцій.

Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють усі види банківських операцій: кредитні, депозитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші, обслуговують різні типи клієнтури. В основному банки бувають універсальні.

Спеціалізовані банки - це банки, які спеціалізуються на обслуговуванні певних видів клієнтів, галузей, виконанні певних операцій (функціонально). У країнах із розвинутою економікою до банків, які обслуговують конкретний тип клієнтури, належать біржові банки, страхові. На вітчизняному ринку банки спеціалізуються на малому і середньому бізнесі (Правексбанк). Банки з галузевою спеціалізацією обслуговують клієнтів у межах певної галузі економіки (Енергобанк, „Укргазбанк"). Банки також спеціалізуються на виконанні переважно вузького кола операцій, що впливає на особливості формування їх активів і пасивів. До них належать ощадні, інвестиційні, іпотечні, інноваційні та інші банки. Інвестиційні банки спеціалізуються на інвестиційних операціях, тобто операціях із цінними паперами, на довгостроковому кредитуванні. Інноваційні банки спеціалізуються на кредитуванні чи фінансуванні інноваційних проектів, тобто н/т розробок, починаючи від проектування до впровадження. Кредитування забезпечується шляхом придбання акцій чи розміщення облігаційних позик. Ощадні банки спеціалізуються на залученні вкладів фізичних осіб і наданні- споживчих позик. Іпотечні банки - на іпотечному кредитуванні, тобто під заставу нерухомого майна та випуску іпотечних цінних паперів. Серед спеціалізованих за певними операціями банків в Україні виділяють Ощадбанк України, Укрексімбанк.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (зі змінами від 16.06.2011 року) Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України, які можуть діяти як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банківські установи можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк є спеціалізованим у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Активи інвестиційного банку переважно складаються з цінних паперів, боргових зобов'язань та інших фінансових вкладень, активи іпотечного банку розміщені під заставу землі та нерухомого майна, активи розрахункового банку розміщені на клірингових рахунках. Банківська установа вважається спеціалізованим ощадним банком у разі, якщо більше 50 відсотків її пасивів є вкладами фізичних осіб. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Банківські установи самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

За умови отримання ліцензії банки можуть здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку та провадити діяльність з недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 14 вересня 2006 р. банки в Україні можуть утворюватись лише у двох формах, а саме: у формі публічного акціонерного товариства та кооперативного банку.

Державну реєстрацію банків і включення їх до Державного реєстру банків здійснює Національний банк України. Цей орган визначає вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку та ліцензійні умови провадження банківської діяльності. На сучасному етапі мінімальний розмір статутного капіталу банку на момент його реєстрації не може бути меншим за 120 млн.грн.

Якщо сто відсотків статутного капіталу банку належить державі, такий банк вважається державним.

Законодавством України передбачена можливість створення кооперативних банків. Кооперативні банки можуть створюватись як місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку не може бути меншою за 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку можуть бути місцеві кооперативні банки. У світовій практиці діяльність кооперативних банків спрямовується на розвиток системи кредитної кооперації та здешевлення вартості фінансових операцій.

Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Переважна більшість банківських операцій реалізується в інтересах клієнтів, і тому є фінансовими (банківськими) послугами. Фінансові послуги є в складі активних і пасивних операцій банків. Споживачами банківських послуг поряд з фізичними та юридичними особами, органами державної виконавчої влади можуть виступати інші банківські установи - резиденти та нерезиденти України.

Банки мають право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії, яка видається НБУ на підставі клопотання банку та передбачених законодавством документів. Після отримання банківської ліцензії банківські установи повинні протягом усього терміну її дії дотримуватись ліцензійних умов банківської діяльності, зокрема розміру регулятивного капіталу.

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим Національним банком України вимогам.

Банк набуває право на залучення у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів від фізичних осіб через два роки з дня отримання ним банківської ліцензії.

Порядок і умови набуття банком права на залучення у вклади (депозити) коштів від фізичних осіб встановлюються Національним банком України.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг. Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Письмовий дозвіл НБУ надає право банкам здійснювати окремі, більш технологічно складні та витратомісткі банківські операції.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України, банки додатково можуть провадити такі види фінансових операцій:

1. Операції з валютними цінностями: неторговельні операції з валютними цінностями;

- ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- ведення кореспондентських рахунків банків в іноземній валюті та грошовій одиниці України;

відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках та здійснення операцій за ними;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та міжнародних ринках;

- операції з банківськими металами на валютному ринку України та міжнародних

ринках;

інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

2. Операції з цінними паперами: емісію власних цінних паперів;

організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операції на ринку цінних паперів від свого імені(вт. ч андеррайтинг); здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних

паперів.

3. Перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

4. Операції за дорученням кчієнтів чи від свого імені (з інструментами грошового ринку, інструментами, що базуються на обмінних курсах і відсотках, фінансовими ф'ючерсами та опціонами).

5. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Провадження банками діяльності з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку, андеррайтингу, депозитарної діяльності та діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів вимагає обовязкового одержання ліцензії НКЦПФР на здійснення зазначених видів діяльності.

За надання фінансових послуг банківські установи одержують дохід у формі процентних ставок, комісійних винагород, маржі між цінами продажу і купівлі фінансових активів, рівень яких не може бути меншим собівартості банківських послуг.

За станом на 01.09.2011 ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 176 банків України (публічні акціонерні товариства).

Регулюючим органом, який сприяє розвитку вітчизняного ринку банківських послуг, представляє інтереси своїх членів у органах державної влади та управління, захищає права банків, забезпечує зв'язки з громадськістю, закордонними банками та їх об'єднаннями є Асоціація українських банків.

Серед завдань, які виконує Асоціація, визначені такі:

— захист прав та інтересів банків - членів Асоціації, забезпечення правових гарантій їхньої діяльності;

— сприяння створенню правової бази банківської діяльності;

— сприяння підвищенню кваліфікації і професіоналізму керівників, спеціалістів

банків;

— ознайомлення громадськості з діяльністю банків та їх роллю в економічному житті України.

Членами Асоціації можуть бути банки, а також регіональні об’єднання банків, кредитно-фінансові та економічні навчальні заклади, які створені відповідно до чинного законодавства України, визнають Статут Асоціації, сплачують вступні і членські внески. Членами Асоціації можуть бути зареєстровані в Україні у встановленому порядку банки та банківські установи, створені за участю іноземного капіталу, які визнають Статут Асоціації, сплачують вступні і членські внески і виявили бажання увійти до неї.

Управління Асоціацією здійснюють:

З’їзд Асоціації;

Рада Асоціації;

Президент Асоціації.

Вищим органом Асоціації є З’їзд. Брати участь у роботі З’їзду мають право усі члени Асоціації українських банків шляхом делегування на нього свого представника.

Черговий З’їзд скликається не менше одного разу на рік і не пізніше 1 липня поточного року.

До складу Ради Асоціації обираються керівники банків, Президенти регіональних банківських об’єднань – членів Асоціації.

Президент Асоціації:

- очолює виконавчий орган Асоціації;

- організовує виконання рішень з’їздів та Ради Асоціації;

- представляє виконавчий орган Асоціації в органах державної влади і управління, громадських і міжнародних організаціях, у відносинах із зарубіжними партнерами;

- розпоряджається грошовими коштами та майном Асоціації;

- утворює необхідні підрозділи виконавчого органу і призначає їх керівників.

Виконавчим органом Асоціації, який забезпечує її поточну діяльність, є Виконавча дирекція.

4. Особливості функціонування небанківських фінансових посередників

Згідно українського законодавства небанківськими кредитними установами є кредитні спілки та ломбарди.

Діяльність кредитних спілок з надання фінансових послуг спрямована на розв'язання соціальних проблем населення, соціальний та фінансовий захист їх членів, здешевлення вартості кредитних ресурсів, на фінансову підтримку суб'єктів малого підприємництва та фермерських господарств. Ці фінансові установи надають фінансові послуги переважно тим категоріям населення, робота з якими не є пріоритетною для банківських установ.

Передумовами для розвитку діяльності кредитних спілок є поступове зростання реальних доходів населення та його кредитоспроможності, посилення ділової активності населення, суб'єктів малого підприємництва, фермерських господарств та збільшення з їх сторони попиту на фінансові ресурси.

Функціонування кредитних спілок створює передумови для розвитку ринку кооперативного кредитування. Учасниками ринку кооперативного кредитування є кредитні спілки та об'єднані кредитні спілки. Діяльність кредитних спілок в Україні регламентується Законом України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 року (зі змінами від 07.08.2011 року). Відповідно до цього закону '"кредитна спілка є неприбутковою організацією, заснованою фізичними особами професійними спілками, їх обєднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг. Вона є юридичною особою, має самостійний баланс, власні рахунки та діє на основі самофінансування.

Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів і діє на основі статуту. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50 осіб, які об'єднуються за такими ознаками: спільне місце роботи чи навчання, приналежність до однієї профспілкової, іншої громадської чи релігійної організації або проживания в одному селищі, місті, районі, області.

Державна реєстрація кредитних спілок здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Для державної реєстрації кредитної спілки подаються такі документи: заява встановленого зразка про державну реєстрацію кредитної спілки; протокол установчих зборів, до якого додається реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах (список засновників кредитної спілки); статут кредитної спілки; копія платіжного документа про сплату реєстраційного збору.

Для набуття статусу фінансової установи кредитна спілка повинна забезпечити дотримання таких умов:

1) пройти державну реєстрацію;

2) статут спілки повинен відповідати вимогам законодавства;

3) спілка повинна утворити органи управління;

4) вступний та обов'язковий пайовий внески повинні бути внесені усіма засновниками (членами) спілки.

Органами управління кредитної спілки є загальні збори членів кредитної спілки, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління.

Вищим органом управління кредитної спілки є загальні збори її членів, які можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності спілки, а саме: затвердження статуту, обрання та відкликання членів спостережної ради та ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності кредитної спілки, прийняття рішення про порядок розподілу доходу та покриття збитків, про припинення діяльності тощо.

Спостережна рада представляє інтереси членів кредитної спілки у період між загальними зборами. Правління кредитної спілки є виконавчим органом, який здійснює керівництво її поточною діяльністю. Кредитний комітет спілки є спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки. Цей орган розглядає заяви членів кредитної спілки про надання кредитів, приймає рішення з питань кредитування та здійснює контроль за якістю кредитного портфеля. Контроль за фінансово-господарською діяльністю кредитної спілки забезпечує ревізійна комісія у складі не менше трьох осіб, яка обирається загальними зборами.

Кредитна спілка провадить наступні види діяльності:

- приймає вступні та обовязкові пайові та інші внески від членів спілки;

- надає кредити своїм членам, а також селянським господарствам та приватним підприємствам, які знаходяться у власності членів кредитної спілки;

> залучає на договірних засадах внески своїх членів на депозитні рахунки;

> розміщує тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян;

> здійснює інвестування в державні цінні папери та паї кооперативних банків;

> залучає на договірній основі кредити банків та об'єднаних кредитних спілок для здійснення кредитування своїх членів;

> виступає поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами та інше.

Серед зазначених -видів фінансових операцій до фінансових послуг належать кредитні, депозитні та гарантійні операції кредитної спілки. Реалізація фінансових послуг кредитними спілками здійснюється на основі розробленого ними внутрішнього Положення про фінансові послуги. В положенні міститься вичерпний перелік фінансових послуг, що реалізуються кредитною спілкою, умови та порядок надання окремих видів фінансових послуг, зокрема строки дії договорів про надання фінансових послуг, цільове призначення кредитів, форми забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, критерії визначення розміру процентної ставки за кожним видом фінансової операції та порядок оцінки платоспроможності позичальника. Окремо зазначаються порядок моніторингу наданих кредитів та супроводження прострочених кредитів, інші питання, що пов'язані з наданням фінансових послуг.

Кредитні спілки забезпечують споживче кредитування членів спілки та надають позиковий капітал селянським, фермерським господарствам та приватним підприємствам, що знаходяться у власності членів кредитної спілки.

Капітал кредитної спілки складається з пайового, резервного та додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути меншим 10 відсотків від суми її загальних зобов'язань.

Розміри вступних і обов'язкових пайових внесків встановлюються загальними зборами кредитної спілки однаковими для всіх членів кредитної спілки.

Пайовий капітал кредитної спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків членів кредитної спілки. Режим залучення додаткових пайових внесків визначається внутрішнім положенням кредитної спілки.

Джерелами формування резервного капіталу кредитної спілки виступають вступні внески членів кредитної спілки, частина доходу фінансової установи, інші джерела, перелік яких є визначений статутом спілки.

Додатковий капітал кредитної спілки формується за рахунок цільових внесків членів кредитної спілки, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, безоплатно отриманого майна і необоротних засобів. Нарахування процентів та розподіл доходу на ці внески не здійснюється. Додатковий капітал може бути використаний на покриття збитків спілки.

Нерозподілений доход кредитної спілки за підсумками фінансового року розподіляється між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді процентів.

У випадку припинення членства в кредитній спілці, фінансовою установою здійснюється повернення громадянам обов'язкових пайових, додаткових пайових та цільових внесків.

У цілях забезпечення стабільної діяльності кредитних спілок, своєчасного виконання ними зобов'язань перед своїми членами, а також запобігання можливим втратам капіталу через ризики Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг визначені критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних спілок. Серед них нормативи достатності капіталу, платоспроможності, якості активів, ризиковості операцій, прибутковості, ліквідності. Значення таких показників наведені у таблиці

Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та обєднаних кредитних спілок Розпорядженнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 16.01.2004 N 7 (в ред. N 892 (2124-09) від 26.11.2009)

Залежно від ризиків діяльності кредитної спілки, обсягу та характеру проведення операцій, наявності мережі відокремлених підрозділів режими регулювання кредитних спілок, окрім об'єднаних кредитних спілок, поділяються на три групи регулювання:

перша група - для кредитних спілок, діяльність яких пов'язана з високими ризиками; друга група - для кредитних спілок, діяльність яких пов'язана з середніми ризиками; третя група - для кредитних спілок, діяльність яких пов'язана з незначними ризиками.

Норматив достатності капіталу: капітал кредитної спілки не може бути меншим, ніж 10 відсотків від суми її загальних зобов'язань.

Норматив коефіцієнта платоспроможності встановлюється для мінімізації ризиків, пов'язаних із здатністю кредитної спілки розрахуватися за своїми зобов'язаннями. Коефіцієнт платоспроможності визначається як співвідношення регулятивного капіталу (власних коштів) кредитної спілки до сумарних активів, зважених за ступенем ризику та суми залишку зобов'язань членів кредитної спілки перед третіми особами, за якими кредитна спілка виступає поручителем, зважених за ступенем ризику.

Нормативне значення коефіцієнта платоспроможності для кредитних спілок, окрім об'єднаних кредитних спілок:

для першої групи режимів регулювання кредитних спілок не може бути меншим ніж 8 відсотків;

для другої групи режимів регулювання кредитних спілок не може бути меншим ніж 7 відсотків;

для третьої групи режимів регулювання кредитних спілок не застосовується.

Нормативне значення коефіцієнта платоспроможності для об'єднаних кредитних спілок не може бути меншим ніж 8 відсотків.

Нормативи якості активів

Загальна сума заборгованості за простроченими, неповерненими та безнадійними кредитами, не перекрита сформованим резервом забезпечення покриття втрат від неповернених позичок, не має перевищувати 100 відсотків від суми регулятивного капіталу (власних коштів) кредитної спілки.

Відношення загальної суми заборгованості за простроченими, неповерненими та безнадійними кредитами, не перекритої сформованим резервом забезпечення покриття втрат від неповернених позичок, до загальної суми заборгованості за наданими кредитами не може перевищувати 12 відсотків.

Загальна сума залучених внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки та інших зобов'язань кредитної спілки, за якими нараховуються проценти, не має перевищувати суму продуктивних активів.

Для третьої групи режимів регулювання кредитних спілок цей норматив не застосовується.

Сума залишку за наданими кредитами членам кредитної спілки не може бути меншою ніж 60 відсотків від суми активів, збільшених на суму фактично сформованого резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок.

Кредитна спілка не має права здійснювати залучення коштів від членів кредитної спілки у разі наявності у неї співвідношення більшого ніж 100 процентів сум нарахованих процентів за внесками (вкладами) членів кредитної спілки на депозитні рахунки та розподіленого доходу на додаткові пайові внески до суми нарахованих доходів за кредитами, наданими членам кредитної спілки.

Для об'єднаних кредитних спілок та третьої групи режимів регулювання кредитних спілок цей норматив не застосовується.

Нормативи ризиковості операцій

Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки.

Максимальний залишок за наданими кредитами одного члена кредитної спілки, окрім об'єднаної кредитної спілки, не може перевищувати 25 відсотків від капіталу кредитної спілки.

Максимальний залишок за наданими кредитами одного члена об'єднаної кредитної спілки не може перевищувати 30 відсотків від капіталу об'єднаної кредитної спілки.

Загальна сума заборгованості за кредитами, що пов'язані з великими ризиками, не має перевищувати 500 відсотків капіталу кредитної спілки.

Загальна сума залучених на договірних умовах кредитів банків, кредитів об'єднаної кредитної спілки, грошових коштів інших установ та організацій не може перевищувати 50 відсотків вартості загальних зобов'язань та капіталу кредитної спілки на момент залучення.

Зобов'язання кредитної спілки перед одним своїм членом не повинні бути більше 10 відсотків від загальних зобов'язань кредитної спілки.

Загальна сума внесків кредитної спілки до капіталу об'єднаної кредитної спілки, внесків до капіталу кооперативного банку, внесків до капіталу бюро кредитних історій (юридичної особи, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації,

яка складає кредитну історію) та грошових коштів, розміщених у державних цінних паперах, не може перевищувати 60 відсотків від капіталу кредитної спілки.

Сума залишку зобов'язань членів кредитної спілки, окрім об'єднаної кредитної спілки, перед третіми особами, за якими кредитна спілка виступає поручителем, не може перевищувати суму регулятивного капіталу (власних коштів)

Норматив прибутковості

Співвідношення нерозподіленого доходу попереднього періоду та фактично отриманих кредитною спілкою доходів звітного періоду до суми витрат кредитної спілки, збільшених на суму доходу, спрямованого на формування резервного капіталу протягом звітного періоду та за підсумками фінансового року, доходу, розподіленого на пайові внески протягом звітного періоду та за підсумками фінансового року не має становити менше 100 відсотків

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів з початковим терміном погашення до одного року до короткострокових зобов'язань з початковим терміном погашення до одного року. Початковим терміном погашення вважається строк, на який укладався відповідний договір до внесення будь- яких змін та доповнень до нього.

Показник нормативу короткострокової ліквідності не повинен бути меншим, ніж 100 відсотків.

Для третьої групи режимів регулювання кредитних спілок цей норматив не застосовується

У 1994 році в Україні було створено Національну асоціацію кредитних спілок (НАКСУ), яка покликана координувати діяльність фінансових установ та забезпечувати розвиток кредитного руху в Україні. У своїй діяльності Асоціація вирішує завдання щодо:

> забезпечення фінансового оздоровлення окремих кредитних спілок;

> здійснення методичного забезпечення діяльності фінансових установ;

> розробки і впровадження правил поведінки кредитних спілок на ринку фінансових послуг;

> проведення навчання і сертифікації фахівців кредитних спілок;

> забезпечення збору, узагальнення і попереднього аналізу фінансової звітності кредитних спілок.

Конкуренцію кредитним спілкам на ринку споживчого мікрокредитування складають ломбарди.

Ломбарди - фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів під заставу майна на визначений строк та під процент. Ломбард утворюється у формі повного товариства або державного чи комунального підприємства. У своїй діяльності вони керуються законом України "Про заставу" та власним положенням. Фінансові ресурси ломбардів формуються за рахунок внесків засновників, прибутку та виручки від реалізації заставленого майна.

Набуття ломбардом статусу фінансової установи відбувається після внесення його до Державного реєстру фінансових установ та одержання Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи. Свідоцтво видається Національною комісією, що здійснює державне регулбвання у сфері ринків фінансових послуг без зазначення в ньому строку дії і втрачає чинність лише за рішенням цього органу.

Для набуття статусу фінансової установи ломбард повинен відповідати таким вимогам: бути створеним у відповідній організаційно-правовій формі згідно з вимогами законодавства.

володіти спеціальним технічним обладнанням, обліковою та реєструючою системою, необхідними для надання фінансових послуг та забезпечення належного та своєчасного обліку фінансово-господарських операцій,

мати внутрішні правила та положення, що регламентують надання ломбардом фінансових та супутніх послуг;

власний капітал ломбарду на дату подання заяви про внесення інформації про нього до Державного реєстру фінансових установ повинен становити не менш ніж 200 тис. гривень тощо.

На ринку фінансових послуг ломбард має право надавати ті види фінансових послуг, що зазначені в його установчих документах, та супутні послуги.

До фінансових послуг ломбарду належать:

надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Специфіка кредитної діяльності ломбарду обумовлює необхідність надання ним супутніх послуг, які є передумовою надання фінансового кредиту або випливають з його надання. До супутніх послуг ломбарду належать:

оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства або умов

договору;

надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією;

реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства або умов

договору.

Діяльність ломбардів з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню згідно із законодавством. Надання фінансових кредитів здійснюється ломбардами під заставу відповідного майна позичальника. У заставу ломбарди можуть приймати вироби із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, побутову техніку, автомобілі, цінні папери, немайнові права, нерухомість тощо. Фінансові установи самостійно визначають процентні ставки за кредитами та плату за супутні послуги. Звернення стягнення на предмет застави припиняє дію договору про надання фінансового кредиту ломбардом. Страхування предмета застави здійснюється за взаємною згодою оферента та споживача кредитної послуги.

Позичальники за фінансовими кредитами ломбардів мають право достроково погасити суму заборгованості, при цьому проценти за користування фінансовим кредитом сплачуються за строк фактичного користування ним.

Фінансовими установами, що спеціалізуються на провадженні діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, є недержавні пенсійні фонди. Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 № 1057-ІУ (зі змінами від 07.08.2011 року) недержавний пенсійний фонд -це юридична^"особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує та провадить діяльність виключно з метою Накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам фонду.

Недержавне пенсійне забезпечення для пенсійних фондів є виключним видом діяльності. За видами пенсійні фонди можуть утворюватись як відкриті, корпоративні та професійні. Засновниками відкритого пенсійного фонду можуть бути будь-які одна чи декілька юридичних осіб, окрім тих, діяльність яких фінансується за рахунок Державного бюджету або місцевих бюджетів, учасниками можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновником корпоративного пенсійного фонду може бути юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватись роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями- засновниками та роботодавцями - платниками цього фонду. Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду;

Пенсійний фонд діє на основі статуту, який затверджується засновниками.

Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення з моменту його реєстрації в національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та отримання відповідного свідоцтва. Для реєстрації фонду засновники подають заяву про реєстрацію, рішення про створення пенсійного фонду, установчі документи засновників, статут фонду, відомості про результати фінансово-господарської діяльності засновників за останній фінансовий рік.

Єдиним органом управління фонду є рада пенсійного фонду.

Недержавний пенсійний фонд здійснює свою діяльність не самостійно, а обов'язково користуючись послугами інших фінансових установ. Для забезпечення діяльності з недержавного пенсійного забезпечення рада фонду укладає договори:

про адміністрування пенсійного фонду - з адміністратором, який має ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів:

про управління активами пенсійного фонду з компанією з управління активами або з іншою особою, яка отримала ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління активами;

про обслуговування пенсійного фонду зберігачем – із зберігачем.

Адміністрування недержавних пенсійних фондів в Україні можуть забезпечувати професійні адміністратори, компанії з управління активами та одноосібні засновники корпоративного пенсійного фонду.

Професійні адміністратори є новими видами фінансових установ, створення яких розпочалось у зв'язку з прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та появою попиту на послуги з адміністрування пенсійних фондів.

Регулювання діяльності професійних адміністраторів та їх державну реєстрацію здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Зазначені установи можуть здійснювати наступні види господарської діяльності:

- діяльність з адміністрування пенсійних фондів;

- професійну діяльність на ринку цінних паперів - діяльність з управління активами.

В Україні професійні адміністратори створюються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Формування статутного капіталу професійного адміністратора, створеного у формі акціонерного товариства, забезпечується шляхом емісії простих іменних акцій. Зберігач не може бути засновником адміністраторів тих пенсійних фондів, з радами фондів яких він уклав договори про обслуговування пенсійних фондів. Особа, що виявила бажання здійснювати діяльність з адміністрування пенсійних фондів, зобов'язана отримати ліцензію на провадження такої діяльності в національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Для провадження адміністрування недержавних пенсійних фондів професійний адміністратор зобов'язаний одержати відповідну ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Фінансовими установами, що надають фінансові послуги на фондовому ринку, є інститути спільного інвестування, компанії з управління активами та торговці цінними паперами. Ведення реєстру фінансових установ, що здійснюють діяльність па фондовому ринку, та ліцензування їх діяльності забезпечується Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Реалізацію фінансових послуг зі спільного інвестування забезпечують інститути спільного інвестування та компанії з управління їх активами.

Інститути спільного інвестування здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України 'Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"'(зі змінами від 07.08.2011 року). Інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені до набрання чинності цим Законом, зобов'язані ліквідуватися після закінчення терміну, на який вони були створені, чи прийняти рішення про реорганізацію в корпоративний або пайовий інвестиційний фонд.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) - це корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери, корпоративні права та нерухомість. Корпоративний інвестиційний фонд створюється у формі відкритого акціонерного товариства та здійснює випуск акцій для об'єднання грошових коштів своїх учасників. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, а являє собою активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності і управління активами пайового фонду здійснює компанія з управління активами. Для об'єднання грошових коштів інвесторів вона здійснює випуск інвестиційних сертифікатів фонду. У результаті розміщення цінних паперів, випущених інститутом спільного інвестування, формується спільний фонд грошових коштів, який використовується на потреби інвестування.

ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального, закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу).

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення.

ІСІ може бути строковим або безстроковим.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у регламенті ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняється.

Подовження терміну діяльності строкового ІСІ дозволяється лише у разі зменшення вартості чистих активів ІСІ на 20 відсотків та більше протягом останніх 12 місяців діяльності такого ІСІ.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Залежно від особливостей формування портфеля активів ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Диверсифікованим ІСІ забороняється:

тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних (депозитних) сертифікатах та банківських металах більше ніж 50 відсотків загальної вартості активів ІСІ, при цьому не більш як 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ в зобов'язаннях одного банку;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери та зобов'язання однієї юридичної особи більше ніж 5 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати у державні цінні папери, цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 50 відсотків загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ у цінні папери одного випуску;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 40 відсотків загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ у цінні папери органів місцевого самоврядування одного випуску;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 відсотків загальної вартос ті активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 відсотків активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або додатково інвестувати в об'єкти нерухомості більше ніж 10 відсотків загальної вартості активів ІСІ;

придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігана.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими. Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб, є венчурним фондом. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Дивіденди по цінних паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються. ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифіковані ІСІ.

Доходи інститутів спільного інвестування формуються за рахунок дивідендів та інших надходжень на цінні папери, що перебувають у власності фондів. Прибуток, одержаний за результатами фінансового року, підлягає розподілу між учасниками та засновниками ІСІ.

Управління активами інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів відповідно до українського законодавства, здійснюють компанії з управління активами (розділ 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

Компанією з управління активами є господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що створюється відповідно до законодавства України та здійснює професійну діяльність з управління активами на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Частка держави в статутному капіталі компанії з управління активами не може перевищувати 10 відсотків. Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Компанія з управління активами може здійснювати діяльність з управління іпотечним покриттям. Компанія з-управління активами венчурного фонду бере участь в управлінні діяльністю емітента, корпоративні права якого перебувають в активах фонду, активами якого ця компанія управляє. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.

Розмір статутного капіталу компанії з управління активами має становити не менш як 7 мільйонів гривень.

Компанія з управління активами несе майнову відповідальність за збитки, що були завдані ІСІ її діями (бездіяльністю), згідно з законом та відповідно до умов договору. Відшкодування провадиться за рахунок резервного фонду цієї компанії в порядку, встановленому Комісією, а у разі недостатності резервного фонду - за рахунок іншого майна цієї компанії. Резервний фонд створюється у розмірі, визначеному установчими документами, але не менш як 25 відсотків статутного капіталу (фонду) компанії з управління активами, що здійснює управління активами ІСІ. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначається установчими документами компанії з управління активами, але не може бути менше 5 відсотків суми чистого прибутку.

Винагорода компанії з управління активами за здійснення своєї професійної діяльності встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів фондів і сплачується грошовими коштами.

Ліцензування діяльності компанії з управління активами здійснюється НКЦПФР за поданням саморегулівної організації. Така саморегулівна організація має право одержувати звітність, складену компаніями з управління активами, з иетою її контролю, узагальнення та аналізу.

Торговці цінними паперами - це професійні учасники фондового ринку, що здійснюють діяльність з торгівлі цінними паперами. Для торговців цінними паперами діяльність з торгівлі цінними паперами становить виключний вид діяльності Закон Про цінні папери та фондовий ринок від 23.02.2006 № 3480-ІУ, в редакції N 2393-УІ (2393-17) від 01.07.2010.

Відповідно до законодавства торговці цінними паперами створюються юридичними особами у формі господарського товариства.

Торговці цінними паперами надають на фондовому ринку фінансові послуги з:

- купівлі-продажу цінних паперів за дорученням клієнтів (брокерська діяльність);

- управління цінними паперами клієнтів;

- андеррайтингу.

Ліцензування зазначених видів діяльності здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Для одержання ліцензії на здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку торговець цінними паперами повинен відповідати таким основним вимогам:

мінімальний статутний капітал торговця цінними паперами, що здійснює брокерську діяльність - не менш як 1 мільйон гривень, андеррайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менш як 7 мільйонів гривень та сплачується виключно грошовими коштами;

мати відповідну кількість сертифікованих фахівців для проведення операцій з цінними паперами;

мати зареєстрованими у визначеному законодавством порядку всі випуски власних цінних паперів тощо.

Фінансові послуги на страховому ринку надаються страховиками та страховими посередниками.

Страховики - це фінансові установи, які згідно з отриманою ліцензією приймають на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику або особам, яких він назвав, завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

В Україні страховики можуть бути створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Чинним законодавством України передбачена можливість створення державних страхових організацій. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.

За характером діяльності страховики поділяються на види:

1) такі, що страхують життя;

2) здійснюють інші види страхування;

3) надають виключно пере страчу вальні послуги.

Особливості функціонування страховиків в Україні регламентує Закон України “Про страхування” N 85/96-ВР, 07.03.1996 р, в редакції N 2367-УІ від 13.08.2011. Ведення реєстру страхових організацій, регулювання та ліцензування діяльності, повязаної з наданням страхових послуг, проводиться Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Страховиками реалізуються фінансові послуги (страхові послуги), що пов'язані із забезпеченням різних видів страхування. Серед них страхування життя, добровільне особисте страхування

Дата добавления: 2014-01-07