Правобережна Україна

Які ж були причини ліквідації автономії Запорізької Січі?

1. Несумісність автономного існування Січі у складі Російської імперії.

2. Роль Січі як вдохновителя антифеодального руху в країні.

3. Втрата Запоріжжям після російсько-турецької війни 1769 – 1777 рр. свого значення як військової сили у боротьбі проти турецько-татарських загарбників.

4. Опір запорожців захватам їх земель царським урядом.

Доля запорозьких козаків склалась по-різному. Багатьом з них були укомплектовані державні військові поселення Росії. Близько 5 тис. запорожців пішли в Турцію і заснували там Задунайську Січ (1775 – 1828). Необхідність у нових військових формуваннях в зв’язку із новою російсько-турецькою війною (1787 – 1791) змусила царський уряд почати організацію Чорноморського козачого війська. У військовому відношенні Чорноморське козаче військо поділялось на піхотні та кінні полки. В роки цієї війни в бойових діях прийняло участь близько 12,5 тис. козаків-чорноморців (9681 – в піхоті, 28829 – у кавалерії). У 1792 р. царський уряд переселяє Чорноморське військо на Кубань. Воно прикривало прикордонну лінію, обживало нові землі, а надалі було преобразовано в Кубанське козаче військо (1860).

Після ліквідації Запорізької Січі настав розподіл її земельних багатств, величезні ділянки були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Крім того, після російсько-турецьких війн (1768 – 1774 і 1787 – 1791 рр.), в яких приймали участь українські козаки, почалась колонізація причорноморських земель. Ця територія получила назву Новоросії. В 1796 р. населення краю досягло 554 тис. чоловік, 80% з яких складали росіяни і українці. Виростали причорноморські міста, такі як: Одеса, Севастополь, Миколаїв, Херсон. Край був опорою Російської імперії на Чорному морі.

Руїна на Правобережжі залишила особливо тяжкий спадок. Більша частина краю вважалась під владою Туреччини, а північні райони належали Польщі.

Після невдалого виступу правобережного гетьмана Палія проти Польщі (1702-1704), хоча на цю територію вступили лівобережні козаки та царські війська, його арештували. Причина цього вчинку І. Мазепи криється в бажанні усунути популярного в народі можливого претендента на гетьманську булаву.

В 1705 р. на Правобережжя вступило нове царське військо. Петр І був не проти приєднати край до Росії, але не хотів відкрито поривати з Польщею. Тому він не передавав правобережжя польській адміністрації, але й не погоджувався на пропозицію І. Мазепи приєднати його до Гетьманщини. Так продовжувалось до 1711 р., коли за умовами Прутського миру Петро І був змушений вивести війська з Правобережжя. Разом з ним пішло багато надвірних козаків, за винятком тих козаків, що служили при дворах магнатів, правобережне козацтво припинило своє існування. Після цього на Правобережжі у повному обсязі була відновлена польська влада. Державні органи формувались з шляхти, у всіх установах функціонувала тільки польська мова. Населення зазнавало ще й релігійних утисків: православна церква переслідувалась, а її віруючі були позбавлені багатьох прав.

Все це викликало хвилю повстань. Найзначнішим з них було гайдамацтво. В основному це були селяни, а організаторами і керівниками загонів виступали переважно запорожці. Загони гайдамаків діяли на всій території Правобережжя. Кульмінацією гайдамацького руху стало повстання 1768 р., відоме під назвою «Коліївщина». Безпосередньою причиною виступу послужив антиукраїнський терор, розв’язаний частиною магнатів і шляхтою. У 1768 р. польський сейм прийняв закон про зрівняння в правах католиків із прихильниками інших віросповідань. Реакціонні магнати та шляхта під лозунгом захисту католицизму і шляхетських прав в м. Барі на Поділлі створили конфедерацію. Дії загонів конфедератів супроводжувались вигнанням православних священиків та інших. Це переповнило чашу терпіння народу. Для боротьби з конфедератами царський уряд вводить в Польщу війська. Населення Правобережжя сприйняло це як допомогу в боротьбі за їх звільнення. Почались створюватися загони, сполохнуло повстання, яке очолював Максим Залізняк. За декілька тижнів охопило південні райони Київщини, Брацлавщину, перейшло на Поділля і Галичину. Проголошено звільнення селян від польської шляхти, ліквідація барщини та ін. Йшов перерозподіл земель, формувались органи селянсько-козацького самоврядування. Залізняка проголошено гетьманом, а Гонту – полковником. В цілому, в червні – липні 1768 р. на Правобережжі України діяло понад 30 гайдамачих загонів, які контролювали значну територію.

Коліївщина викликала жах у феодалів та правлячих кіл Польщі і навіть сусідніх держав, де народні маси за прикладом українських селян піднімались на боротьбу. Царський уряд за домовленістю з Польщею послав війська на подавлення повстання. Повстанці рахували їх своїми союзниками, тому царські офіцери легко арештовували Залізняка, Гонту. На протязі липня-серпня більшість загонів повставших було розбито. Коліївщина 1768 р. потрясла польсько-шляхетський режим на Правобережній Україні, прискорило час її об’єднання з Лівобережжям в складі Росії.

В кінці XVIII ст., скориставшись політичною і військовою слабкістю Річі Посполитої, правлячи кола Австрії, Пруссії, Росії провели три поділи її території. В кожному з них вирішувалась доля й українських земель. За першим поділом Речі Посполитої в 1772 р. західноукраїнські землі потрапили під владу Австрії. За другим поділом в 1793 р. до Росії відійшла майже вся Правобережна Україна, за винятком західної частини Волині, приєднаної після третього поділу.

Дата добавления: 2014-01-07