Суспільство як система

ПЛАН

ТЕМА: МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

«МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА»

для студентів ІІ курсів усіх факультетів

Полтава-2009

1. Суспільство як система.

2. Матеріальне виробництво – основа розвитку суспільства.

3. Науково-технічна революція: сутність та основні напрями розвитку.

Соціальна філософія вивчає суспільство як систему, що має свою структуру, сфери життєдіяльності, механізми функціонування і розвитку.

Суспільство – це досить складний і багатоплановий соціальний організм, який базується на цілій системі об’єктно-суб’єктних відносин із навколишнім світом. Як об’єкт воно є підсистемою об’єктивної реальності, взаємодіє з природним середовищем, підпорядковане стихійним силам Космосу. Водночас суспільство – результат організованої і цілеспрямованої діяльності людей на основі їх інтересів і потреб. Як соціальний суб’єкт у системі об’єктно-суб’єктних відносин воно не може існувати без людей. Його внутрішня організація, структура включає різні види діяльності людей, суспільні відносини та сфери суспільного життя, інші різновиди життєдіяльності соціуму [Під категорією “соціум” у соціальній філософії розуміється спосіб життя людей, який характеризується свідомістю, діяльністю, спілкуванням]. Тому-то головним структурним компонентом як суспільства в цілому, так і його підсистем є людина.

Кожен член суспільства, як особистість, має специфічні риси характеру, особливості психічного складу, власні здібності, рівень професійної підготовки тощо. А звідси і взаємодія людей відбувається різними сторонами та в різних напрямах, що й приводить до виникнення відповідних суспільних відносин, на основі яких формуються різномасштабні соціальні структури. Саме так здійснюється організація і функціонування різних систем та системних комплексів, створюються цивілізаційні засади розвитку суспільства.

Отже, від діяльності людей залежить функціонування й розвиток кожної соціальної системи (підсистеми), а значить, і суспільства в цілому. З повною підставою можна сказати, що становлення людства як суб’єкта історії зумовило також і становлення системності суспільства. І якщо люди планети Земля завдяки матеріальній, трудовій діяльності згуртувалися у спільноти, властиві всьому суспільству, спілкуються духовно між собою завдяки біосоціальній природі розумової діяльності, то і їх громадська активність зростає від покоління до покоління в процесі становлення й розвитку економічних, політичних, сімейно-побутових, культурних, управлінсько-організаційних та інших структур цілісності суспільства.

При розгляді суспільства як соціальної системи, що саморозвивається, необхідно спинитися на характеристиці головних підрозділів і сфер суспільного життя, взаємодія яких забезпечує становлення й розвиток суспільства як системи на різних етапах світової історії.

Як відомо, без суспільного виробництва не може існувати і суспільство. А це означає, що без провідних видів трудової діяльності та суспільних відносин людей не може відбуватися самоорганізація і саморозвиток суспільства як соціуму. Саме тут знаходяться витоки різних рівнів структурної організації та сфер суспільного життя.

До основних сфер суспільного життя – підсистем суспільства як цілісної системи – належать такі:

Матеріальна – включає матеріально-виробничу діяльність та економічні відносини людей, що складаються в процесі матеріального виробництва, розподілу, обміну й споживання вироблених продуктів. До матеріальної сфери слід віднести також різні види діяльності людей у галузі техніки і технології виробничих процесів, реалізації досягнень науково-технічного прогресу у суспільному виробництві тощо.

Соціально-політична – включає різні види діяльності і відносин людей у суспільстві як соціальної, так і політичної спрямованості.

Під соціальним розуміється такий аспект суспільних відносин, котрий проявляється у спілкуванні людей між собою, в діяльності класів, народностей, націй, у ставленні їх до держави, політичних партій, громадських організацій політичної системи суспільства. Такі явища суспільного життя, як війни, класова боротьба, революції, реформи тощо, є проявами різних сторін соціального і політичного у життєдіяльності людства. До соціальних відносин належать також демографічні, національно-етнічні, екологічні стосунки людей.

Отже, істотним для соціально-політичної сфери є те, що соціальне входить у всі різновиди суспільних відносин, хоча й не зводиться до кожного з них чи до їх суми. Політичний аспект соціальної діяльності, в свою чергу, доповнює, конкретизує і розширює спектр суспільної діяльності різних верств населення, пов’язуючи її з політичною організацією класового суспільства на різних етапах його розвитку.

Сімейно-побутова – охоплює таку важливу сторону життєдіяльності суспільства, як сімейні відносини. Сім’я – одна з провідних форм організації життя людей, важлива для індивіда, особистості, суспільства і не лише у сфері економіки, а й у розвитку моральних, правових, релігійних та інших відносин. Сім’я є важливішим осередком розвитку суспільства насамперед тому, що створює необхідні умови для відтворення людини, продовження людського роду. Сімейно-побутові відносини – одна з найважливіших складових соціальної діяльності людей, розвитку суспільства, надбань культури і цивілізації. Без них важко уявити як буття самої людини, так і буття світу за участю людини.

Духовна – охоплює різні види духовної діяльності людей із задоволення духовних потреб та створення культурних цінностей суспільства. Духовне виробництво як масове, так й індивідуальне, і спеціалізоване (професійне) тісно пов’язане з іншими видами суспільного виробництва, доповнює та збагачує інтелектуальним потенціалом усі сфери суспільного життя.

Духовна сторона суспільного буття, рівень її розвитку – важливий показник зрілості суспільства в цілому. Основу ж духовного життя становить внутрішній світ людини – її духовні цінності, світоглядні орієнтири. І, як підкреслюється в літературі, справжнім змістом духовного життя людей є не боротьба ідей, а обмін думками, ідеями та проблемами.

У соціальній філософії розглядаються й інші сфери суспільного життя, зокрема культурно-побутова та управлінсько-організаційна. Не спиняючись на їх характеристиці, зазначимо, що наявність розгалуженої соціальної діяльності людей, різних сфер суспільного життя, взаємопов’язаних між собою, свідчить не лише про складність структурної організації суспільства, а й про здатність його до самоорганізації і саморозвитку. У зв’язку з цим виникає питання: чим зумовлений цей процес та який механізм його дії на тому чи іншому етапі розвитку соціуму? У сучасній соціальній філософії, зокрема матеріалістичного напряму, переважаючою є думка, що головною детермінантою суспільного розвитку є не географічний чи демографічний чинники, не духовний фактор у тому чи іншому його різновиді, а суспільне виробництво, структурними компонентами якого є матеріальне виробництво, духовне виробництво, виробництво людини як відновлення людства у всьому розмаїтті її потреб та форм спілкування. Звичайно, на життя суспільства значно впливають влада, політика, ідеологія тощо, які сприяють або ж гальмують його життєдіяльність. Але суспільство може існувати і розвиватися насамперед при взаємодії його найважливіших складових, провідну роль серед яких відіграє матеріальне виробництво, що забезпечує необхідні матеріальні потреби людей. І цей складний та суперечливий процес взаємозв’язку й взаємодії різномасштабних соціальних факторів пробиває собі дорогу у вигляді історичної необхідності, де визначну роль відіграють соціальні закони соціуму.

Закони суспільства мають свої відмінні риси, особливості щодо законів природи. Як відомо, закони природи діють об’єктивно, незалежно від волі і бажання людей. Об’єктивність цієї групи законів проявляється, зокрема, через стихійність їх дії відносно діяльності людей. Люди можуть якоюсь мірою передбачити та ліквідувати руйнівні наслідки їх прояву, коли такі мають місце, але не можуть попередити, усунути чи спрямувати в інший бік дію стихійних сил природи. Очевидно, що сучасний розвиток науки, техніки, цивілізації не дає ще можливості взаємодіяти з природою на такому рівні.

Закони суспільства – на відміну від законів природи – не діють незалежно від людей. Об’єктивність їх проявляється в різних формах соціальної діяльності мільйонів людей. Соціальні закони – це закони діяльності людей.

У зв’язку з цим зазначимо, що соціальні закони належать до статистичних законів, тобто виражають зв’язки масових явищ. На відміну від динамічних законів із їх жорсткою детермінацією, вони не дають однозначного передбачення еволюційного процесу. А звідси і в розвитку суспільства закладена не одна, а кілька можливостей, реалізація яких залежить від дії багатьох соціальних факторів.

Закони суспільства поділяються на загальні і специфічні. Загальні соціальні закони діють протягом усіх або ж ряду етапів функціонування і розвитку суспільства. Вони вивчаються соціальною філософією. До загальних законів суспільства слід віднести і деякі економічні закони, наприклад закон відповідності виробничих відносин продуктивним силам суспільства, який вивчається і соціальною філософією, і політичною економією. Причому залежно від специфіки наукового дослідження перевага надається соціальному чи економічному аспектові його прояву. В літературі відмічається, що значним є спектр законів, які функціонують у різних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками – політекономією, демографією, політологією, правознавством та ін.

Важливе місце серед них належить і соціології, яка також вивчає специфічні соціальні закони.

Соціальні закони відіграють значну роль у життєдіяльності суспільства [Мова не йде про абсолютизацію, надмірне перебільшення ролі соціальних законів у житті суспільства. Не можна зображувати їх дію у вигляді якоїсь містичної сили, що фатально впливає на людей. Однак важко погодитися також із твердженнями тих філософів і соціологів, які взагалі заперечують дію соціальних законів функціонування та розвитку суспільства]. Це стосується як загальних, так і специфічних законів. Загальні соціальні закони, здійснюючи регулятивну та прогностичну функції, в тому числі через дію специфічних законів, істотно впливають на самоорганізацію та саморозвиток суспільства як соціальної системи. Вже те, що соціальні закони – це закони діяльності людей, а люди забезпечують функціонування економічної, соціально-політичної та інших сфер суспільного життя, розкриває механізм взаємодії складових суспільства.

Підсумовуючи сказане, можна виділити деякі напрями дії соціальних законів.

Загальні соціальні закони є формами прояву різних видів соціальної діяльності та суспільних відносин людей. Вони пов’язують між собою численні структури і сфери суспільного життя, забезпечують їх функціонування й розвиток на тому чи іншому історичному етапі. Людина – провідне начало суспільного буття. Без неї не може існувати та розвиватися суспільство. А звідси й вплив економічних інтересів, запитів і потреб людей на всі соціальні сфери проявляється у вигляді об’єктивної закономірності розвитку суспільства, якій підпорядкована дія ряду соціальних законів.

Характерною рисою загальних соціальних законів є й те, що вони не тільки пов’язують між собою різні сфери суспільного життя, але і пронизують їх, об’єднуючи всі соціальні структури у цілісний соціальний організм – людське суспільство.

Загальні соціальні закони проявляються через специфічні закони, а останні доповнюють, конкретизують і уточнюють закономірний процес функціонування та розвитку суспільства.

Значне місце в житті суспільства займають такі загальні соціальні закони, як закон матеріального виробництва, закон підвищення потреб і діяльності людей, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Предметом вивчення соціальної філософії є також закон соціальної революції, закон співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості та деякі інші.

У нас немає можливості спинятися на детальній характеристиці цих законів, тому обмежимося розглядом лише деяких із них.

Дата добавления: 2014-01-07