Особливості процесуальної діагностики у ході психокорекції

Проблеми феноменологічного підходу у психокорекційній практиці

Логіка дії несвідомого

Логіка несвідомого є чіткою, незмінною, неповторною та імперативною у впливі на поведінку суб’єкта. Базові захисти однобічно відображають ситуацію „ззовні”, залишаючись невидимими для свідомості. саме тому несвідоме „мудріше” за свідоме.

Завдяки цьому логіка несвідомого залишається недосяжною з боку критики свідомості, а ригідність захисних установок – непорушною.

Логіка несвідомого єдина, цілісна, завершена, їй властива послідовність і чіткість, вона виражається в кожному поведінковому акті, хоч і не підлягає безпосередньому спостереженню. Пізнання її здійснюється на конкретному матеріалі, що розгортається в часових параметрах. В одно актовій поведінці свідоме і несвідоме виражається симультанно. Дискретність у їх розмежуванні може бути досягнута в результаті цілісного аналізу поведінкового матеріалу суб’єкта упродовж тривалих групових занять.

Ми повинні вивчати не статистичний показник події, а її суб’єктивну значущість. При цьому застосовуємо феноменологічний підхід, коли найбільшої ваги набуває розуміння свого життя самим клієнтом, а не стандартизовані інтерпретації психолога. Це полегшує виявлення логіки несвідомого.

Своїми уточнюючими запитаннями ми допомагаємо клієнту краще розібратися у ньому. По суті допомагаємо розширити його поле свідомості на територію несвідомого. Таким чином реалізується відповідність вимогам екологічної валідності, за якої головною є значущість події, а не кількісне значення.

Об’єктивність даних забезпечується логікою поведінкового матеріалу.

Процесуальна психодіагностика означає здатність психолога розпізнавати в процесі групової корекції індивідуально-психологічні відмітні риси особистості. Це – симультанне злиття в практиці психодіагностичного та психокорекційного процесів, їхню багаторівневість і динамічність.

Особливості процесуальної психодіагностики залежать від ступеня ригідності захисних тенденцій індивіда, від його психологічної готовності до навчання й мотиваційної сили та орієнтації на само зміни, на оновлення свого способу життя, бачення довколишнього світу.

Такий підхід передбачає розвиток психодіагностичних здібностей клієнта й навичок самопізнання.

Здійснення процесуальної психодіагностики не спирається з самого початку на конкретні припущення та кліше (класифікації рис характеру, типу особистості, що зумовлювали б спрощеність пізнання й підготовку індивіда під якусь наперед задану рамку, штамп).

Висновки завжди відносні, і ми не прагнемо дати завершену картину особистості на даний момент.

Дата добавления: 2014-01-07