Інформаційно-правові відносини

Отже: Інформаційне право – це комплексна галузь права, що визначає норми правил суспільних відносини щодо інформації (форми відображення відомостей, повідомлень, даних, знань, сигналів тощо), технологій її створення (об‘єктивізації), поширення, одержання, та зберігання у всіх сферах життєдіяльності людей, їх спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.

В теорії права прийнято визначати зміст галузей права за такими ознаками, як об’єктивності та суб’єктивності.

За об’єктивними ознаками – інформаційне право, це множина норм, правил поведінки, що виникають, змінюються та припиняються в суспільних відносинах щодо інформації в діяльності, пов’язаній з нею: створенням, розповсюдженням, отриманням, доступом, збиранням, зберіганням, обробкою, застосуванням тощо.

За суб’єктивними ознаками – інформаційне право це множина прав, обов’язків, зобов’язань учасників (суб’єктів) у суспільних відносинах, що виникають, змінюються та припиняються в ході реалізації їх потреб та інтересів стосовно інформації, як соціальної цінності, блага.

Основний предмет інформаційного права, як галузі суспільних відносин, як науки та як навчальної дисципліни це суспільні відносини щодо інформації. Їх умовно визначають також у категорії «суспільні інформаційні відносини». Суспільні відносини щодо інформації, у яких реалізуються (об’єктивізуються) права, обов’язки, зобов’язання учасників суспільних відносин щодо інформації можуть поділятися, як за суб’єктивними (суб’єктними) ознаками, так і за об’єктними (об’єктивними) - сферами діяльності.

Визначення мети, функцій, завдань інформаційного права в системі права переважно дослідниками робиться залежно від розуміння сутності цього права.

Мета-метою інформаційного права є формалізація та структуризація у нормах, правилах поведінки, у єдності прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин щодо технологій забезпечення створення (чи відтворення), фіксації, розповсюдження, збирання, зберігання, обробки інформації.

Зазначене може бути розкрито у іншому аспекті, через визначення тріади мети у трьох сутностях інформаційного права.

Мета інформаційного права, як сфери суспільних відносин – упорядкування практики їх норм з урахуванням співвідношення потреб та інтересів особи, суспільства, держави, міжнародного співтовариства на рівні прав і обов’язків учасників суспільної діяльності пов’язаної з інформацією, як соціальною цінністю, благом.

Мета інформаційного права, як галузі науки – дослідження і формування системи теоретично-обґрунтованих знань про суспільні відносини щодо інформації та напрацювання пропозицій щодо їх удосконалення, упорядкування у відповідних нормативно-правових актах.

Мета інформаційного права, як навчальної дисципліни – передача структуризованої системи знань напрацьованих наукою від покоління до покоління, для вивчення з подальшим усвідомленим правильним застосування у практиці.

Наступним підпитанням з’ясування сутності інформаційного права пропонується через визначення його основних функцій (призначення, специфічної дії, сутність, якої змінюється зі зміною визначеного змісту).

Функцій інформаційного права в системі права можуть визначатися різними дослідниками по різному. Як аксіома пропонується наступне розуміння функцій інформаційного права, виходячи з основних положень щодо основних призначень права, визначених в теорії права: регуляторна (чи регулятивна); гарантійна; охоронна; захисна; оборонна тощо.

Кожна з цих функцій за критерієм реалізації знаходить узагальнюючий вираз у мета-функції (основоположної функції) - забезпеченні суспільних відносин щодо інформації, у співвідношенні визначених правом безпечних умов реалізації потреб та інтересів людини, суспільства (через громадські його складові) держави, міжнародного співтовариства.

Основна сутність функції забезпечення полягає у створенні правових умов, через приписи, заборони, дозволи, відповідні суспільні структури (зокрема, через відповідні органи влади) бажаних правовідносин.

Функціонально інформаційне право знаходить відображення у нормах правил поведінки суб’єктів суспільних відносин щодо інформації, як їх предмета та технологій (способів, методів, засобів) об’єктивізації (зовнішнього прояву у суспільстві) стосовно певного виду (напрямку) діяльності.

Завдання інформаційного права в системі права можуть визначатися по різному різними дослідниками, залежно від розуміння ними сутності, змісту, функцій цього права, місця його в системі права, потреб практики тощо. Одним із критеріїв визначення основних завдань інформаційного права можна вважати аспекти його сутності: як сфери суспільних відносин; як науки; як навчальної дисципліни.

Основне завдання (мета-завдання) інформаційного права – це адекватне забезпечення упорядкованими нормами правил практики суспільних відносин щодо інформації відповідними методами, заходами, засобами.

Наступні завдання інформаційного права можна визначити залежно від розуміння однієї з трьох сутностей.

Так, у сутності інформаційного права, як сфери суспільних відносин, основні функціональні завдання його можна сформулювати наступним чином:

1) регулювання правил бажаної поведінки суб’єктів суспільних відносин щодо інформації з урахуванням співвідношення потреб та інтересів людини, суспільства (його складових спільнот); держави, міжнародного співтовариства у відповідних правових нормах;

2) визначення суспільних (у тому числі і державних) гарантій дотримання бажаної поведінки учасниками суспільних відносин щодо інформації;

3) визначення правомірних методів, засобів, заходів охорони (чи самоохорони) суспільних відносин щодо інформації відповідними суспільними структурами (особами, органами управління, влади тощо) у їх повноваженнях та застереженням від можливих неправомірних зазіхань, правопорушень, проступків, злочинів;

4) визначення правомірних методів, засобів, заходів, повноважень і меж захисту (чи самозахисту) суспільних відносин щодо інформації, яка охороняється відповідними суспільними структурами (особами, органами управління, влади тощо) від діянь (реалізованих зазіхань), які визначені неправомірними, небезпечними;

5) визначення правомірних методів, засобів, заходів і меж оборони (чи самооборони) та меж крайньої необхідності суспільних відносин щодо інформації, яка охороняється та захищається відповідними суспільними структурами (особами, органами управління, влади тощо) у відповідь на діяння, які визначені неправомірними;

6) визначення правомірних методів, засобів, заходів, повноважень і меж забезпечення бажаної правомірної поведінки суб’єктів суспільних відносин щодо реалізації прав, свобод обов’язків людини, прав суспільства, прав та обов’язків держави, відносин їх у міжнародній діяльності щодо інформації, безпечності її створення (відтворення), фіксації, розповсюдження, доступу, отримання, зберігання тощо.

У сутності інформаційного права, як навчальної дисципліни, основні функціональні завдання його можна сформулювати відповідно до визначених нормативів рівня освіти. Так, для підготовки фахівців з вищою освітою пропонується визначення завдань навчальної дисципліни викласти наступним чином:

Основне мета-завдання навчальної дисципліни – формування системи знань, умінь, навичок стосовно забезпечення правовідносин пов’язаних з суспільною діяльністю щодо інформації.

Основні завдання навчальної дисципліни:

- освоєння сформованих наукою теоретичних положень стосовно структури, джерел і методології права щодо інформації;

- орієнтація в правових аспектах формування, розвитку, охорони, захисту, оборони інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України;

- визначення шляхів удосконалення правових основ інформаційного простору й інформаційних ресурсів України;

- освоєння законодавчого забезпечення формування та розвитку єдиного інформаційного простору України;

- засвоєння правових основ організації та координації дій органів державної влади в єдиному інформаційному просторі України;

- орієнтація у проблемах міжнародного співробітництва в правовому регулюванні та розвитку глобального інформаційного простору.

При вивченні навчальної дисципліни студенти повинні знати:

- понятійний апарат, зміст, сутність інформаційного права, його зв‘язки з правовою інформатикою, провідними галузями права, комплексними галузями права, спеціальними галузями права, міжгалузевими комплексними інститутами;

- законодавство та підзаконні нормативно-правові акти щодо суспільних відносин у сфері інформації;

- основні напрямки, методологію, концепції, доктрини та проблеми дослідження в інформаційному праві як комплексної галузевої науки правознавства та інше.

В результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні вміти:

- орієнтуватися у понятійному апараті та природі інформаційного права, його зв‘язку з традиційними та новими галузями права, міжгалузевими інститутами права;

- моделювати і застосовувати у практиці знання щодо правовідносин інформаційної діяльності різних суб’єктів, у тому числі при розвитку єдиного інформаційного простору України, правових основ організації та координації дій органів державної влади в цьому просторі;

- визначати проблеми правозастосування норм вітчизняного інформаційного права, у тому числі співвідношення їх з нормами міжнародного інформаційного права в умовах розвитку глобального інформаційного простору;

- удосконалювати знання через подальшу самоосвіту у сфері права про інформаційну діяльність в майбутній практичній, науковій роботі для розвитку правової основи інформаційного простору й інформаційних Правова природа інформаційного права в Україні

За правовою природою походження вітчизняне інформаційне право - це міжгалузевий комплексний інститут національного права України, яке має приватно-правову і публічно-правову природу. Норми інформаційного права права розробляються і формуються як на публічному (державному), так і приватному рівнях суспільних відносин.

Інформаційне право пов'зане з іншими міжгалузевими інститутами права: банківським, страховим, конкурентним, екологічним, місцевого самоврядування, авторським, інтелектуальної власності, винахідницьким, рекламним правом тощо, а також з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Субінститутами інформаційного права є також: банківське, бюджетне, страхове, податкове, інвестиційне право складають систему фінансового права; авторське, винахідницьке, раціоналізаторське право та інші, що складають систему права інтелектуальної власності; право щодо засобів масової інформації: преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо.

Інформаційне право як галузь системи права є сукупністю правових норм, які регулюють діяльність суб'єктів права в інформаційній сфері (інформаційну діяльність)

Структурно система інформаційного права підрозділяється на дві частини - Загальні і Особливі

У Загальній частині інформаційного права зосереджуються норми, що встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми і методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері (інформаційній діяльності). Викладається зміст предмета і методу правового регулювання інформаційних стосунків, дається характеристика джерела інформаційного права, системотворних начал інформаційного права: правове регулювання стосунків при здійсненні права на пошук, отримання і використання інформації; при самостійному обороті інформації; при зверненні документованої інформації; при встановленні правового режиму інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, а також інформаційній безпеці

Формулюються правові проблеми Інтернету як віртуальної інформаційної сфери

Особлива частина включає окремі інститути інформаційного права, в яких згруповані близькі за смисловим змістом інформаційні правові норми. Це дві групи інститутів: інститути, що містять норми, регулюючі громадські стосунки з приводу звернення відкритої, загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності стосовно інформаційних об'єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної справи і архівної справи), і інститути інформації обмеженого доступу (інститут державної таємниці, інститут комерційної таємниці, інститут персональних даних). Набір таких інститутів не обмежений, не виключається їх 36 доповнення новими інститутами, наприклад банківської таємниці, службової таємниці і т. п

Регулювання інформаційних відносин здійснюється за допомогою встановлення певних інформаційно-правових норм, тобто шляхом встановлення правил поведінки суб'єктів інформаційних відносин на базі положень інформаційного права. Інформаційно-правові норми регулюють взаємостосунки громадян, засобів масової інформації, організацій, фірм тощо між собою, їх взаємні права та обов'язки і в результаті цього надають цим відносинам особливий зміст, зміст інформаційно-правових відносин або інформаційних правовідносин. Суб'єкти таких відносин виступають як носії специфічних, інформаційних прав і обов'язків.

Отже, будь-яке положення інформаційного права реалізується тільки за допомогою інформаційно-правових норм, зобов'язуючи учасників (суб'єктів) цих відносин до здійснення конкретних дій і надаючи конкретним особам право вимагати, керувати даними діями. Таким чином, до інформаційних правовідносин відносяться ті суспільні відносини, які відображають положення інформаційного права.

Інформаційні правовідносини поділяються на активні інформаційні дії, пасивні інформа­ційні дії, посередницьку інформаційно-правову роботу, допоміжні інформаційні дії, а також на організаційні майнові і немайнові правовідносини. У цьому аспекті підставами виникнення інформаційних правовідносин можуть виступати положення конституційних актів, законів, договорів або угод, заподіяння шкоди або збитку.

В цілому суть інформаційно-правових відносин у суспільстві можна охарактеризувати таким чином:

по-перше, інформаційні правовідносини визначаються об'єктивними політико-економічними відносинами, заснованими на різноманітті форм власності, у тому числі на інформацію і інформаційні технології, і є суспільними відносинами вільних громадян, засобів масової ін­формації, підприємств, фірм, інших суб'єктів права;

по-друге, інформаційні правовідносини - це відносини між громадянами, ЗМІ, державними органами тощо, врегульовані нормами інформаційного законодавства, які відображають положення інформаційного права;

по-третє, інформаційні правовідносини є засобом вирішення задач в області формування єдиного інформаційно-правового простору країни, захисту прав і основоположних свобод, ін­формаційного обміну, зміцнення інформаційної безпеки та ін.

Інформаційні правовідносини мають свою безумовно соціально-правову структуру і складаються з наступних основних компонентів:

• суб'єктів інформаційних правовідносин;

• об'єктів інформаційних правовідносин.

Виходячи із загальної теорії права суб'єктами інформаційних правовідносин є фізичні, юридичні особи і держава (ст. 7 Закону України "Про інформацію").

Фізична особа — суб'єкт інформаційних правовідносин - це конкретна людина (наприклад, автор програми, головний редактор газети, телеведучий, підприємець, просто читач, глядач та ін.), яке бажає і може брати участь в інформаційних правовідносинах. Залежно від складності і змісту відносин число суб'єктів може бути саме різне, але, не менше двох, оскільки будь-які правовідносини - це відносини між конкретними особами, що працюють з інформацією, або даними і, отже, тут, як мінімум, повинно бути дві сторони, які здійснюють свої права і обов'язки в інформаційній сфері. Причому правове положення вказаних суб'єктів тут може бути далеко не ідентичним: одні можуть виступати в ролі керівників ЗМІ, інші в ролі авторів, які мають бажання передати свої твори останнім, одні можуть здійснювати права рекламодавця, інші - вимагати розмістити їх рекламу, треті робити і те і інше. Тому громадяни, які в цьому випадку користуються встановленими в інформаційному законодавстві правами і несуть обов'язки, є суб'єктами інформаційного права.

У системі інформаційно-правових відносин обов'язки і права тісно пов'язані один з одним: праву відповідають обов'язки, а обов'язку відповідає право, хто користується правами - несе і певну відповідальність, на кого покладаються обов'язки - одержує і певні права.

Слід підкреслити, що суб'єкт інформаційного права може стати суб'єктом інформаційних правовідносин тільки тоді, коли він володіє інформаційною правоздатністю й інформаційною дієздатністю.

Інформаційна правоздатність - це здатність суб'єкта інформаційних правовідносин (журналіста, автора програми для ЕОМ, держслужбовця тощо) мати інформаційні права і обов'язки.

Деякі інформаційні права належать громадянам через Конституцію України і для їх набуття не потрібно здійснювати будь-які дії. Такі права на свободу слова, думки і на отримання інформації. Але в інших випадках, для того щоб придбати певні інформаційні права, громадянин повинен змінити свій статус або стосовно нього повинні бути зроблені певні юридичні дії. Наприклад, коли особа позбавляється права заснувати ЗМІ у зв'язку з тим, що відбуває пока­рання в місцях позбавлення волі по вироку суду: для того, щоб одержати назване право, лю­дина повинна вийти на свободу і приступити до нормального життя.

Інформаційна дієздатність - це здатність суб'єкта інформаційних правовідносин впроваджувати своїми діями в життя інформаційні права та зобов'язання.

На відміну від правоздатності, дієздатність в інформаційній сфері виникає не у кожної людини. Дієздатність виникає у тих осіб, які через свою підготовку, здібності, посади, здо­ров'я та ін. дістають за інформаційним законодавством можливість особисто використовувати свої права і брати на себе зобов'язання. Проте, наприклад, права психічно хворих в інформа­ційній сфері можуть здійснювати за них родичі, близькі, органи, під опікою яких вони знахо­дяться. У всіх інших випадках, коли дієздатність громадянина не обмежена за інформаційним | законодавством, дієздатність зливається з правоздатністю і правоспроможна особа є одночас­но по-своєму і дієздатною.

Юридична особа - суб'єкт інформаційних правовідносин - це організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку (ст. 80 Цивільного кодексу України), здатна набувати різ­них інформаційних прав і зобов'язання в інформаційній сфері в. Суб'єктами інформаційних правовідносин можуть бути підприємства, установи, організації, банки тощо. Вони є суб'єктами права у всіх тих інформаційних правовідносинах, в яких вони здійснюють свої інформаційні права й інтереси.

Юридичні особи в інформаційній сфері також наділяються правоздатністю і дієздатністю. Межа і зміст правоздатності юридичної особи визначаються інформаційним законо­давством, його статутом, положенням та ін., на основі яких вона здійснює інформаційно-правову діяльність. Проте дієздатність юридичної особи має свою специфіку і виражається у тому, що юридичні особи в інформаційній сфері часто діють через своїх керівників або як колективні органи управління. Наприклад, акціонерне товариство - газета реалізує багато своїх інформаційних прав через генерального директора, головного редактора або правління газети.

Важливим суб'єктом інформаційних правовідносин є держава, що має певні органи державної влади і управління, засоби масової інформації (газети, журнали, видавництва, телебачення, агентства, їх об'єднання тощо), архіви, культурні фонди, бібліотеки, банки даних та ін. Дер­жава, виступаючими як власник основних інформаційних ресурсів і технологій, формує ін­формаційну політику країни, забезпечує її єдиний інформаційний простір, вирішує багато проблем у міжнародному інформаційному обміні.

Узагальнюючи сучасні погляди щодо визначення основних категорій суб'єктів правовідносин в інформаційній сфері, можна виділити такі основні категорії:

• виробники інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг, а також інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення;

• власники інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг, а також інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення;

• споживачі інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг.

Об'єкти інформаційного права - це все ті матеріальні, духовні й інші соціальні блага, явища та процеси, з приводу яких суб'єкти інформаційного права вступають в інформаційно-правові відносини, що є предметом їх інтересів, прав і обов'язків.

В інформаційних правовідносинах об'єктами права, насамперед, є інформація, дані, бази даних, різноманітні інформаційні ресурси, програми, друкарські твори, тиражі газет, книг, журналів, аудіо- і аудіовізуальні матеріали, рекламні продукти, самі комп'ютери, інформаційні системи, засоби інформатизації і зв'язку і багато іншого. Саме ці об'єкти права часто потрапляють у поле зору інформаційних договорів, угод, суперечок тощо.

Також в інформаційних правовідносинах об'єктом права є певні дії, вчинки і поведінка суб'єктів права. При цьому дії, поведінка можуть бути об'єктом інформаційного права в дуже широкому спектрі різноманітних правовідносин. Так органи державної влади і управління, органи місцевого самоврядування не повинні втручаються в творчу діяльність громадян і їх об'єднань, недержавних організацій культури за винятком, коли така діяльність веде до пропаганди війни, насильства, жорстокості, расової, національної, релігійної, класової і іншої ви­нятковості або нетерпимості, порнографії.

Деякі цінності можуть бути об'єктами права не у всіх інформаційно-правових відносинах, і на них накладаються певні обмеження. Так, забороняється рекламувати, передавати інформацію про продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації, але що не має сертифікату відповідності; тільки за певних умов включаються у відкриті інформаційно-правові відносини відомості, що становлять державну таємницю і ін.

Право в інформаційній сфері як основа інформаційних правовідносин, тобто правомочність суб'єкта інформаційного права діяти за своєю програмою і вимагати діяти згідно із законом від інших, прийнято називати суб'єктивним правом. У сучасних умовах суб'єктивні інформаційні права громадян і інших учасників правовідносин є виразом ринкових відносин - це права громадян, підприємств, редакцій газет, видавництв, бібліотек і ін., у яких використо­вується на користь особи, держави і суспільства те, що захищається інформаційним законодавством.

Суб'єктивне право в інформаційній сфері тісно пов'язане з положеннями інформаційного права. Якщо ті або інші дії чи факти не регламентовані відповідним положенням права, то вони не вважатимуться інформаційно-правовими відносинами і їх учасники не отримають результатів своїх поставлених цілей і задач. Суб'єктивні інформаційні права, якими користуються різні суб'єкти в ході суспільних відносин, - це об'єктивні правові категорії; вони характеризують об'єктивні інформаційно-правові процеси в суспільстві, виражають в інформаційних відносинах демократичні принципи і їх виконання гарантується законом.

Обов'язок суб'єкта права як компонент інформаційно-правових відносин виражається у тому, що він як учасник відносин покликаний і повинен діяти певним чином, за принципами інформаційного права, тобто не повинен скоювати певних дій або утримуватися від їх здійснення. Інформаційний обов'язок суб'єкта як елемент правовідносин - це не тільки юридичний, але й соціальний обов'язок. Цей обов'язок відрізняється від інших видів обов'язків (мо­ральних, релігійних і ін.) тим, що він лежить у сфері інформаційних правовідносин, і якщо обов'язок проігнорований, то зацікавлена особа може задіяти певні заходи державного примусу. Тобто обов'язок одного суб'єкта взаємовідносин відповідає праву іншого об'єкта взаємовідносин. Так, обов'язок виробника щодо обов'язкового екземпляра документа (виробник повинен виробити і доставити документ), що бере участь в доставці, відповідає праву одержувача (бібліотеки, архіву і ін.) вимагати доставки вказаного документа; праву вимагати від юридичних осіб не практикувати розкриття відомостей з інформаційних систем і мереж передачі даних відповідає обов'язок вчиняти подібні дій тільки згідно з національним законодавством.

Визначення сутності інформаційного права здійснюється через з’ясування специфіки змісту правовідносин пов’язаних з інформацією, правовідносин, пов’язаних з діяльністю стосовно інформації. З точки зору юридико-догматичного підходу, шукаючи відповідь у законодавстві, загальний зміст правовідносин щодо інформації (зміст інформаційних правовідносин) можна знайти в статті 14 Законі України «Про інформацію» (від 2 жовтня 1992 року, № 2657-XII), де визначено основні види інформаційної діяльності. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.

До цього переліку пропонується ще додати такий вид інформаційної діяльності, як обробка інформації. Основні її ознаки у формулюванні подано в статті 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (від 5 липня 1994 року, N 80/94-ВР), що пропонується розуміти у широкому розуміння наступним чином.

Обробка інформації в системі - виконання однієї або кількох операцій, зокрема: збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрації, приймання, отримання, передавання, які здійснюються в системі за допомогою технічних і програмних засобів.

Дата добавления: 2014-01-07