Суспільство як система

В цій інтерпретації життя суспільства постає як якісно своєрідне, соціальне життя, що не може бути зведене до біологічних проявів.

Таким чином, суспільство знаходиться у органічному зв’язку з природним середовищем і не може функціонувати та розвиватися поза природою, у відриві від неї. І природа, і суспільство у своєму розвитку підкорюються певним спільним законам.

Протиставляючи природу та суспільство, ми використовуємо поняття «природа» у вужчому значенні, розуміючи під ним частину реального світу, зовнішнє природно-географічне середовище по відношенню до людини, суспільства. Особливо важливим це стає, коли необхідно підкреслити, що людина – не тільки і не суто біологічна істота, хоча і в найвищій формі свого вияву, а є соціальною істотою з притаманними їй специфічними властивостями та якостями.

ВИСНОВОК: Не можна ні однозначно ототожнити, ні абсолютно розірвати та протиставити поняття «природа» та «суспільство». Природа і суспільство – це дві якісно різні форми прояву єдиної реальності.

Суспільство є системою.

Найважливіші ознаки системи:

- цілісність;

- наявність двох або більше типів зв'язків (просторових, функціональних, генетичних та ін.);

- структура;

- наявність рівнів та ієрархії рівнів, управління;

- ціль, самоорганізація, функціонування і розвиток.

Усі ці системоутворювальні фактори властиві суспільству.

Соціальна система - цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

Суспільство є системою, яка самовідтворюється. Самовідтворення є об'єктивною властивістю соціальної системи - хоча вона відтворюється через взаємодії людей, але цей процес не визначається бажаннями окремих людей.

Відтворюючи себе, суспільство не тільки зберігає свою цілісність, але і змінюється. Виникають нові структурні елементи, норми і цінності. Тобто самовідтворення - це не самоповторення, а підтримання самоідентифікації суспільства, збереження загальних принципів його організації, якими воно відрізняється від усіх інших соціальних систем.

Філософія та соціологія виділяють три різновиди системних уявлень про суспільство: системно-механічне; системно-органічне; синтетичне (поєднує риси перших двох).

Кожне з цих уявлень відрізняється від інших тим, що його представники переконані в тому, що суспільству одні системоутворювальні фактори властиві, а інші - ні.

Системно-механічне уявлення. Представники цього напрямку намагалися звести закономірності функціонування і розвитку суспільства до механістичних закономірностей, пояснити світ, не вдаючись до понять "ціль" або "кінцева причина". Суспільство вони вважали чимось подібним до механічного агрегату.

Прихильники системно-механічних уявлень не вважали, що "ціль" або "кінцева причина" притаманні суспільству і тому не ставили за мету продукування теорій, які б оцінювали розвиток суспільства, виходячи із його цілей. Вони в основному концентрували свою увагу на вивченні причинно-наслідкових явищ: одна подія зумовлена іншою, інша - ще іншою і так далі.

Відомим представником механіцизму вважають італійського вченого Вілфредо Парето (1848-1923). Він вважав суспільство своєрідним механізмом, який збудований з атомів - людей. Вони становлять систему, що складається з окремих елементів, які взаємопов'язані і впливають один на одного. Ці елементи неоднорідні. Кращі складають еліту, яка керує суспільством. Рівновага в системі забезпечується циркуляцією еліти: кращі з представників низів можуть підніматися догори і входити в еліту, а ті члени еліти, які деградують - опускаються донизу. Зміна еліт може відбуватися через кооптацію елітою до своїх лав представників нижчих класів, якщо ж ні, то оновлення еліти відбувається завдяки соціальній революції, увесь сенс якої, згідно Парето, полягає у персональній заміні правлячої еліти.

Системно-органічне уявлення. Представниками цього напряму в соціології є Огюст Конт, Герберт Спенсер.

Системно-органічне розуміння суспільства з'явилося під впливом Чарльза Дарвіна та інших відомих біологів-еволюціоністів XIX ст. Поняття організму в той час стали уявляти ключем до наукового пояснення законів природи. Скажімо, на думку Огюста Конта, індивіди тільки думають, що вони діють відповідно до "своїх особистих імпульсів", насправді ж вони постійно беруть участь у загальному розвитку, як правило, не задумуючись про це. Конт постійно підкреслював примат суспільства над індивідом, а слова "індивід", "індивідуальний" у його творах, зазвичай, мають зневажливий відтінок.

Суспільство розглядається як своєрідний організм, система, яка перебуває у постійному розвитку подібно до живого організму. Наприклад, у процесі свого розвитку суспільство "нарощує масу" (зростає кількість населення, матеріальні ресурси); суспільство має свою "нервову систему" (шляхи сполучень та інші засоби комунікацій), "м'язи" (силові структури - армія, поліція), "мозок" (уряд, парламент), "кровоносну систему" тощо.

Петер Лілієнфельд (1829-1903) - німецький соціолог, який жив і працював в Росії, вважав, що торгівля виконує в суспільстві ті ж функції, що і кровообіг в організмі, а функції уряду аналогічні функціям мозку.

Австрійський вчений Альберт Шеффле (1831-1903) у праці з характерною назвою "Будова і життя соціальних тіл" аналізував економічне життя суспільства як пряму проекцію обміну речовин в організмі. Пов'язані один з одним органи, утворюють систему єдиного організму. Якщо якийсь орган перестає функціонувати, або дає збої, організм не може функціонувати нормально і може взагалі вийти з ладу.

Синтетичне уявлення. Представником синтетичного підходу до розуміння суспільства був, наприклад, Еміль Дюркгейм, який вважав, що примітивні суспільства відрізняються "механічною солідарністю", у них колективна свідомість і колективні уявлення діють як репресивна сила, що згуртовує індивідів у суспільство. Із зростаючим розподілом праці, репресивність колективної свідомості послаблюється і зростає сила так званої органічної солідарності - тобто індивід починає усвідомлювати свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася лише завдяки репресивним засобам до людей з боку держави.

Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855-1936) виділяв два типи соціальних спільнот - "гемайншафт" ("органічна" община притаманна традиційному суспільству) і "гезельшафт" ("механічне" суспільство, яке постало волюнтаристським, раціональним шляхом). Основні відмінності між ними такі:

- у традиційному суспільстві, в спільноті - "гемайншафт" люди живуть відповідно до своїх общинних обов'язків, тоді як суспільство типу "гезельшафт" ґрунтується на прагненні до особистої вигоди;

- "гемайншафт" опирається на традиційні звичаї, а "гезельшафт" - на формальні закони;

- для "гемайншафту" властивий розподіл праці за статево-віковими ознаками, для "гезельшафту" - на професійно-кваліфікаційній основі, пов'язаній з освітою і досвідом роботи;

- для "гемайншафту" властива примітивна система управління спільнотою, для "гезельшафту" - складна, із виділенням спеціальних інститутів управління, спеціалізованих органів для різних галузей суспільного життя: економіки, політики, територіального, місцевого самоуправління.

Дата добавления: 2014-01-07