Поняття культури мови та культури мовлення

План лекційного заняття

ТЕМА 3. ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

МЕТА: ознайомити студентів з поняттями «культура мови» і «культура мовлення», комунікативними ознаками культури мовлення, мовними нормами та одиницями мовленнєвого етикету; розвивати навички аналізувати тексти різних жанрів та стилів на предмет наявності мовних/мовленнєвих помилок, суржику, порушення мовних норм; дотримуватися мовленнєвого етикету

1. Поняття культури мови та культури мовлення.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення.

3. Суржик як показник низької культури мовлення.

4. Мовні норми та мовленнєвий етикет.

Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності… Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі.
Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

На нашу думку, культура мови — це: 1) сукупність комунікативних якостей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповіднодо мети і змісту висловлювання; 2) культивування (удосконалення) літературної мови й індивідуального мовлення, реальне втілення у мовній практиці норм літературноїмови, відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістичнадисципліна, яка вивчає стан i статус норм сучасної української лiтературної мови в певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних особистостей. Як прагматична дисципліна культура мови займається вихованням мовної особистості, дослідженням мовної поведінки в контексті людськоїдіяльності. Комплексна теорія культури мови охоплює вивчення й опислітературної мови, функціонування й динаміку розвитку літературних норм;вивчення й опис загальної мовної ситуації у даному суспільстві;соціологічні дослідження ставлення носіїв до своєї мови, мовних норм іїх кодифікації (реальної і прогностичної), виявлення рівня володіннямовою, вивчення і використання попереднього досвіду в цій сфері. У лінгвістичній літературі вживаються паралельно терміни "культура мови"і "культура мовлення". Між мовою і мовленням існує діалектичний зв'язок. У такій опозиції (на що вперше звернули увагу незалежно один від одного І. Бодуен де Куртене і Ф. де Соссюр) мова розглядається як система знаків із закодованими у ній результатами пізнання людиною дійсності, а мовлення — як реалізація мови-коду, яка тільки через нього перетворюється в акт комунікації. Мовлення не iснує без мови, її словникового складу, фонетичних законів, правил граматики. Мова абстрактна, потенціальна, відтворювана — мовлення конкретне, актуальне і неповторне; мова відносно стабільна — мовлення динамічне; мова об'єктивна і обов'язкова стосовно мовців — мовлення суб'єктивне і довільне; мова відображає досвід колективу, а мовлення — насамперед досвід індивідуума. Отже, під мовленням розуміється реалізація можливостей мови, функціонування засобів різних мовних рівнів. У мові відбито характер народу, його ментальність, побут, історію, а в мовленні виявляється людина з її світосприйманням і психологією. Назву лінгвістичної дисципліни «культура мовлення» пiдтримує Н. Бабич:"Сама мова не може бути правильною чи неправильною, багатою чи одноманітною, логічною чи нелогічною, точною чи неточною, асонансом чи дисонансом у якомусь стильовому вияві — ту чи іншу із названих ознак може мати мовлення. Тому слід говорити прокультуру мовлення: мова (її система, усі її рівні), безперечно, володієарсеналом засобів для досягнення ознак, які визначають високий рівень їїрозвитку, необхідний для виконання всіх суспільних функцій, але вмовленні цей арсенал може використовуватись неповно" (Бабич, 1990, 16). Слушно висловлює припущення М. Пилинський, що "антиномія "мова — мовлення" не завжди є принципово необхідною для досліджень у галузі культури мови, зокрема для розробки змісту поняття норми інормативності" (Пилинський, 19761, 65). В. Виноградова зазначає, що культура мови i культура мовлення мають рiзнi плани дiяльностi. Перша — об'єктивно-iсторичний, друга —iнструктивно-регулятивний. Розвиваючи цю думку, А. Коваль вiдносить досфери завдань культури мови "визначення мовних норм на всiх рiвняхсистеми в iсторико-регулятивному i динамiчному планах, визначенняструктурних типiв рiзних стильових систем мови, їх спiввiдношення iвзаємодiї ", а до сфери завдань культури мовлення — аналiз усiєї повнотисучасного мовного життя в його вiдповiдностi з системою мови,визначенням рiзних композицiйних форм мовних побудов з уточненням межвживання слiв, виразiв, конструкцiй i дiапазону їх коливань" (Коваль, 2000, 43–44). Водночас А. Коваль вживає термiн "мовна норма" i вiдноситьйого до категорiй культури мови. Термiн "культура мовлення" можна вживати тiльки тодi, коли йдеться або про якийсь конкретний акт мовлення, або про особливостi мовлення певної соцiальної чи територiальної групи мовцiв, або про деякiфункцiонально-стилiстичнi i так званi ситуативнi норми, що справдiвиявляють себе тiльки на рiвнi мовлення. Але коли йдеться про окремулiнгвiстичну дисциплiну, то видається доцiльним оперувати поняттям"культура мови", а не «культура мовлення». 2. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Словосполучення “культура мови” (синонім - мовна культура) уживається в кількох значеннях. По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення. По-друге, це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту.
Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ціякостідокладніше. Правильнісь мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

Точність - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).
Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.
Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних.
Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.
Логічність як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.Основними умовами логічності є: 1)несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої. Чистота мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.
Виразність мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови.

Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін. Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.
Багатство мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними рескрсами.

Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший.

Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.
На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові - батьку, на вечірньому - на вечірнім, п’яти – п’ятьох, квартира професора - професорова квартира, обрати суддею - обирати на суддю, починатися пресконференцією - починатися з пресконференції, згідно з рішенням - відповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовлення - використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної).
Доречність мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний

текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

Образність — комунікативна якість мови, орiєнтована на виникнення додаткових асоцiативних зв'язкiв, тобто вживання слiв i словосполучень у їх незвичному оточеннi, зокрема, їх переосмислення в порiвняннях, метафорах тощо.
Різноманітність — це використання різних засобів і способів для вираження того самого змісту, звертання до системних i контекстуальних синонiмiв, до джерел стилiстичного урiзноманiтнення мови.
Доступність — здатність даної форми мови бути зрозумілою комунiкантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації, тобто доступнiсть насамперед пов'язана iз вiдповiднiстю повiдомлення комунiкативнiй сприйнятливостi.
Достатність — це комунікативна якість, яка виражає поняття кількості мовної iнформацiї i вiдповiдає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логiчнiй завершеностi думки.
Стислість — прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усiх мовних засобiв.
Змістовність мови визначається iнформацiйним наповненням висловлюваного, вiдповiднiстю його темi повiдомлення. Змiстовнiсть мови передбачає повне розкриття предмета розмови. Важливими чинниками є лаконізм, відсутність пустих фраз, невиправданих повторень і дублювань.
Емоційність — комунікативна якість мови, що виражає iндивiдуальний лад почуттiв, переживань, настроїв, суб'єктивного ставлення особистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу. Емоцiйнiсть реалiзується за допомогою інтонації і лексико-граматичних засобів, що відповідають нормам сучасної літературної мови. Культура вираження почуттєвої сфери людини є важливим чинником загальномовної культури.
Естетичність виявляється перш за все в оптимальному відборі й організації відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, в оптимальному при цьому мовному оформленні змісту, в гармонії та цілісності тексту, в якісності його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній. Це милозвучність мови, відчуття краси слова.

Дієвість (ефективність) — ознака такої мови, яка спонукає адресата до зміни поведінки — зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (думок, поглядів, настроїв).
Ясність передбачає співзвучність вираженої мовою думки динаміці мислення мовної особистості і звідси — зрозумілість її адресатові, недвозначність у формулюванні думки.
Вимоги до мови характеризуються не просто сумою комунікативних якостей, а саме їх системою. Оцiннi параметри мови, взаємодіючи між собою, формують високий рiвень культури мови суспiльства i кожного його члена зокрема.

Дата добавления: 2014-01-07