Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови

Лексичні норми мови професійного спілкування.

1. Загальна характерисика лексики сучасної української літературної мови.

2. Стилістична диференціація лексики української мови.

3. Явище синонімії та омонімії в діловому тексті.

4. Пароніми у діловому тексті.

5. Іншомовні слова, доцільність їх використання, явище багатослів’я.

Література: 2, 146-156; 4, с.46–51, 5, 120-158; 6, с.120–165; 8, с.45–58; 9, с.214-240.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, його функціонування і розвиток.

Основний предмет лексикологічних досліджень – слова та фразеологічні одиниці.

Єдиного визначення слова сучасна лінгвістика ще не має. Це зумовлене тим, що, по-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а, по-друге, – визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.

Отже, СЛОВО – мовна одиниця, яка оформлена за законами певної мови, становить собою певний звуковий комплекс, має здатність самостійно функціонувати, виражає самостійний зміст.

Слова кожної мови поділяються на:

1)самостійні, або повнозначні, які щось називають;

2)службові, або неповнозначні, які виражають різні відношення між самостійними словами у словосполученнях та реченнях.

Кожне слово має одне чи кілька лексичних значень або набуває певного значення у контексті (н-д, займенники). Слів без значення не існує.

Лексичне значення слова – це історично закріплена у свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем об’єктивної дійсності.

Назви предметам і явищам даються по-різному. Люди виділяють певну суттєву для них на цей час ознаку і роблять її представником усього предмета. Яку ознаку той чи інший народ покладе в основу назви, залежить і від його фантазії: місяць жовтень, бо все жовтіє (лютий, квітень, листопад); вікно („отвір у стіні”) стало метафоричне переосмислення ще на праслов’янському ґрунті лексеми око.

Лексичні значення можуть бути:

– мотивованими, якщо випливають із значень слів, від яких утворені (книгарня, столяр) і

– немотивованими, якщо не мотивуються значенням інших слів, а саме звукове оформлення нічого не говорить про їхній зміст (ліс, парта).

Слова будь-якої мови можуть бути:

однозначними, або моносемічними, якщо функціонують з одним лексичним значенням (здебільшого терміни – суфікс, гіпербола, епітет, радіус, грип; назви дерев, кущів, ягід тощо – береза, бузок, суниця; власні назви – Київ, Луцьк, Дніпро)

– багатозначними, або полісемічними, які вживаються у мові з багатьма значеннями.

Більшість слів української мови є багатозначними. Так, академічний „Словник української мови” фіксує слово сила – 12 значень, добрий, останній, бік – 9, бій – 8, пропадати – в 11.

У багатозначних словах одне із значень є прямим, або основним, а решта – переносними, або непрямими.

Пряме значення – це звичайна назва предмета, властивості, дії, стану: ламати – ділити щось на частини (ламати кригу); руйнувати, псувати (ламати двері); відкидати щось традиційне (ламати стереотипи); великий – значний за розміром (великий гурт); дорослий (великі діти); велика сила прояву (великий мороз); важливий (велика правда); геніальний (великий співець).

Найтиповішим проявом багатозначності є метафора, метонімія і синекдоха.

Для ділового мовлення багатозначність - явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов'язково є первинним.

Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство „Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. Одинадцятитомний „Словник української мови" подає тлумачення більше, ніж 135 тис. слів. Щодо термінологічних словників, то вони об'єднують 3-5 тис. слів, енциклопедичні (загальні чи спеціальні, галузеві) містять 2-3 тис. словникових статей.

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів.

Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.

Спільнослов'янська лексика — це слова, які виникли в період спільнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.

Спільносхіднослов'янська лексика — це слова, які виникли в період виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мовної єдності. Крім східнослов'янських, іншим слов'янським мовам не відомі, напр.: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.

Латинізми – здебільшого це слова наукової та політичної термінології: експонат, медіум, нація, конспект, колегіум.

Тюркизми характеризуються повтором голосних у слові; - лик -, - ча: атаман, бусурман, барабан, кабала, казна, караул, баклажан, ізюм, казан, кизил, базар, сарай.

Французькі слова номінують переважно військові, мистецькі реалії та предмети одягу: азарт, парад, арсенал, партизан, батон, кафе, парфумерія, екіпаж, торшер, купе, таксі, жалюзі, парі, дуель.

Англійські слова – багато спортивної лексики: спортсмен, фініш, аут, матч, нокаут, теніс, джентльмен, пудинг, кекс, поні, парк, офіс, баржа.

Німецькі слова стосуються переважно військової справи: броня, штаб, єфрейтор, командир, офіцер, юнкер; галстук, гамаші, пудель, офіціант.

Італійські та іспанські слова називають поняття мистецтва: алегро, арія, опера, рондо, примадонна, акорд (італ.), серенада.

Також лексику можна поділити на активну – слова, які активно використовуються у мовленні; і пасивну – слова, значення яких носії певної мови розуміють, проте не використовують в щоденному спілкуванні.

Зміни у лексичному складі зводяться до втрати архаїзмів та історизмів і появи неологізмів.

АРХАЇЗМИ – застарілі слова, які позначають існуючі й нині предмети, явища, процеси, але з якихось причин перестали активно вживатися в мові і були замінені іншими: спудей, піїт, тать, чадо, отрок, десниця; возвеличення, словеса; вражий, глас; живіт – життя, лікоть – міра довжини, колода – вулик, мир – світ, штука - мистецтво.

ІСТОРИЗМИ – слова, що позначають зниклі предмети і явища: кметь, гридень, очіпок, сагайдак, осавула, стахановець, чолобитна. Історизми вживаються або у спеціальній літературі, або в художніх творах, коли треба відтворити певну історичну епоху.

НЕОЛОГІЗМИ – це новоутворені слова, які ще не набрали широкого вжитку: приватизація, магнітофон; факс, менеджмент.

Найчастіше вони виникають для позначення нових предметів, явищ, понять, процесів у суспільному житті. Такі неологізми називають загальнонародними, або загальнопоширеними: мистецтво (О. Пчілка), байдужий, мрія, майбутнє (М. Старицький).

Проте існують і авторські, індивідуальні неологізми (оказіоналізми): яблуневоцвітно, багряно водний, брунькоцвіт (П. Тичина); журбота, засмута (І. Драч); ластівочість (Д. Павличко); хмаренятко, стеженятко (М. Вінграновський), місяць-білогривець, підсмуток очей (М. Стельмах).

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Акцентуаційні норми української літературної мови | Стилістична диференціація лексики української мови
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 3613; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.