Міжнародна економічна безпека: сутність і визначення

Розвідувальна та інформаційно-аналітична діяльність як інструмент забезпечення міжнародної безпеки

Тіньовий» сектор економіки, як загроза економічній безпеці

Міжнародна економічна безпека: сутність і визначення

Лекція 25. Міжнародна економічна безпека та інструменти її забезпечення

Однозначного визначення категорії «економічна безпека держави» не існує. У спеціальній літературі до категорії безпеки включають такі складові: зовнішньоекономічна, воєнно-економічна, сировинно-ресурсна, енергетична, технологічна, соціальна, демографічна, продовольча, екологічна, промислово-технологічна, приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери тощо. Проте це надто широке трактування економічної безпеки, у сфері зовнішньоекономічних зв’язків до економічної безпеки слід відносити лише ті складові, що містять загрози національному господарству внаслідок неефективних міжнародних економічних відносин. З цієї точки зору до категорії «економічна безпека держави» доцільно відносити власне зовнішньоекономічну, фінансово-кредитну, енергетичну і соціальну складові.

Чинником посилення уваги до проблем економічної безпеки є перманентна трансформаційна криза української економіки, яка охоплює всі сфери і виявляється суттєвою перешкодою на шляху забезпечення сталого розвитку економіки та суспільства. Тому питання забезпечення економічної безпеки України розглядається як один із найважливіших національних пріоритетів, який вимагає посиленої уваги представників владних структур, політичних партій, науковців і широкої громадськості. У зв’язку з цим в останні роки на базі усвідомлення всього розмаїття критеріїв, чинників та загроз економічній безпеці відбувається процес систематизації та концептуалізації цього поняття як наукової категорії. Вагомий внесок у даний процес зроблено В.І. Мунтіяном та О.І. Барановським, праці яких становлять значний інтерес як для науковців-аналітиків, викладачів і студентів вузів, що займаються проблематикою економічної безпеки, так і для фахівців державних органів управління, підприємств, організацій і установ, діяльність яких тією чи іншою мірою пов’язана з розробкою та реалізацією соціально-економічної політики держави чи перспективних програм розвитку.

В.І. Мунтіяном здійснене системне наукове дослідження проблем економічної безпеки України як важливішої складової національної безпеки в усьому комплексі питань, пов’язаних із визначенням її чинників, поточного стану та напрямків забезпечення на усіх рівнях. Значну наукову цінність становить формулювання категоріального апарату, а саме – визначення поняття економічної безпеки, її об’єкта й суб’єкта, критеріїв, показників, предмету державної діяльності в галузі економічної безпеки та основних принципів її забезпечення. Автором розроблено детальну класифікацію національних економічних інтересів та приділено значну увагу аналізу загроз, індикаторів, граничних значень економічної безпеки та методам оцінки їхнього рівня.

Дослідження О.І. Барановського зосереджено на фінансовій безпеці як одній з найважливіших складових економічної безпеки. Фінансова безпека розглядається як багаторівнева система, що охоплює проблеми грошового (і валютного) обігу, інфляції, державної заборгованості, бюджетної безпеки, інвестиційної діяльності тощо. Окремі розділи присвячено проблемам формування та функціонування банківської системи в Україні, безпеці страхового ринку та ринку цінних паперів. Відзначаючи, що на сьогодні практично не існує усталеного визначення категорії «фінансова безпека», автор звертає увагу на її всеосяжність, вплив на всі галузі економіки країни та наводить власне розгорнуте визначення, в якому увага акцентується на захищеності фінансових інтересів усіх рівнів, забезпеченості фінансовими ресурсами і збалансованості підсистем національної економіки, наявності та якості фінансових інструментів і послуг. При цьому принципово важливим є відхід від самоцінності стабільності фінансових показників макроекономічного рівня на користь визнання, перш за все, операційної та комунікативної ролі, яку виконує грошово-фінансова сфера для громадян, суб’єктів господарювання різних рівнів і держави в цілому. Важливо, що в комплексі індикаторів виділено як специфічні, що характеризують становище в грошово-фінансовій сфері, так і загальні, які відображають поточний стан економічного, соціального і екологічного потенціалу суспільства та економічних процесів. Звертаючись до проблем фінансової безпеки банківської сфери України, О.І. Барановський розглядає комплекс проблем як внутрішнього (менеджмент банків, робота з клієнтами, аналіз ризиків тощо), так і зовнішнього (валютна політика НБУ, дії національного та міжнародного криміналітету та ін.) характеру.

Глобалізація світових фінансів змушує розглядати фінансову безпеку як наднаціональну категорію, що реалізується найпотужнішими у фінансовому сенсі державами світу, міжнародними фінансовими організаціями, визначає напрями впливу зовнішніх загроз національним інтересам у фінансово-кредитній сфері.

Таким чином, економічна безпека країни – це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на певному визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних внутрішніх та зовнішніх чинників, а також забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій господарській системі.

Використання категорії економічного відтворення дозволяє оцінити, наскільки поточний стан справ містить передумови для забезпечення сталості економічної безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категорії відтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання, оскільки процес суспільного відтворення є результатом індивідуальних відтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у будь-якому економічному середовищі під впливом певної державної економічної політики.

Отже, економічна безпека країни може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки суб'єктів господарювання – мікрорівня. Причому як безпека держави, так і безпека господарських суб’єктів певний час можуть забезпечуватись відокремлено або навіть за рахунок одна одної. Водночас у теоретичному плані – це не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Тому суперечність між безпеками цих двох рівнів є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.

Сьогодні можна визначити низку загроз економічній безпеці України, які значною мірою виникли внаслідок заходів, вжитих у процесі економічного реформування. Перш за все, – це деформація промислової структури, яка на сьогодні не містить матеріальних передумов для переходу до економічного зростання і забезпечення конкурентноздатності національних товарів, що виступає загрозою економічній безпеці мікрорівня. По-друге, наслідки фінансової кризи, під час якої відбулася деформація грошового обігу. У цих умовах безпека макрорівня досягається за рахунок погіршення умов безпеки суб’єктів господарювання (підприємств) унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси. У цьому сенсі можна також згадати бюджетну політику України, в якій, на жаль, переважає фіскальна функція і мало уваги приділяється регулятивній ролі Державного бюджету.

На тлі цих і багатьох інших процесів приватні економічні суб’єкти намагаються власноруч забезпечити індивідуальну бізнес безпеку в середовищі, якому непритаманна координація приватних інтересів, що спричиняє зниження реального рівня урегульованості економіки і погіршення стану економічної безпеки держави в цілому.

Сповільненість, перепони діяльності інституційної системи реалізації державної влади, непрозорість економічної політики досить часто ставали вагомими чинниками нестабільності та непевності підприємств щодо формування економічних стратегій. Отже, досить часто, як визнають самі підприємці, взаємодія з «тіньовим» сектором та корумпованими чиновниками сприймається ними як більш стабільна і прийнятна форма відносин, ніж абсолютно легальна діяльність, яку сьогодні можуть собі дозволити лише дуже стійкі підприємства.

Існує ще один тип суперечностей – між загрозами економічній небезпеці індивідуума, підприємства і держави. Погіршення якості життя населення, зростання невизначеності соціального статусу багатьох верств населення також є загрозою економічній безпеці – саме вони знижують легітимність і ефективність економічної політики держави, а також призводять до поширення кримінальної та «тіньової» діяльності.

Отже, ключова ланка забезпечення економічної безпеки України вбачається в узгодженні її трьох рівнів – безпеки індивідуума, підприємства і держави. Причому провідною на даному етапі, в ситуації руйнації економічної системи, має бути саме безпека підприємств – головної ланки економічної системи. Тобто, необхідно мінімізувати загрози діяльності підприємств з боку як кримінальних і «тіньових» структур, так і офіційної, зокрема зовнішньоекономічної політики держави.

Відсутність порядку та механізмів визначення загроз у системі забезпечення економічної безпеки призводить до неконтрольованості соціально-еко­номічної ситуації країни в цілому, неможливості об'єктивного визначення пріоритетів реформування економіки і, часто, до реагування на зовнішні впливи не з метою їх попередження, а вже постфактум. За цих умов основні зусилля виконавчої влади спрямовуються не на подолання причин, які провокують нелегітимні явища, а на боротьбу з наслідками. Тому особливо важливими є розробки системних критеріїв і граничних значень показників соціально-економічного становища країни, а також впровадження системи контролю механізмів забезпечення утримання значень цих показників на достатньому, з точки зору економічної безпеки, рівні.

Існують розбіжності в підходах та уявленнях різних органів державної влади щодо досягнення мети виконання основних покладених на них завдань. У ринкових умовах головною метою держави є забезпечення належних умов для всебічного розвитку наявного потенціалу суспільства, раціонального використання національних багатств, захисту суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досягнення такої мети забезпечується шляхом визначення порядку формування і застосування виконавчою владою регулятивних і системних важелів. Враховуючи це, необхідно зосередити увагу органів державної влади на вдосконаленні порядку формування функціональних важелів державного регулювання соціально-економічних процесів та їх застосування відповідними органами виконавчої влади.

Останнім часом в світі зростає зацікавленість у збереженні спокою та передбачуваному розвитку міжнародних відносин, зокрема у міжнародній економічній безпеці, яка являє собою комплекс міжнародних умов співіснування, домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній країні-члену світового співтовариства забезпечується можливість вільно обирати і здійснювати власну стратегію соціального і економічного розвитку, не піддаючись зовнішньому тиску і розраховуючи на невтручання, розуміння, взаємоприйнятне і взаємовигідне співробітництво з боку інших країн.

Найважливішим визнаним у світі є новий щабель інтернаціоналізації міжнародних господарських відносин, що зветься глобальною економічною взаємозалежністю, оскільки спостерігається така інтенсивність і глибина взаємних господарських зв’язків між національними господарствами, за яких розвиток і господарська ситуація країн не можуть бути предметом виключно національної турботи і контролю, а повинні стати результатом взаємодії з потужними чинниками світового економічного господарства, які не підлягають окремому контролю жодної держави світу.

Жодна країна не здатна вести справи ізольовано, піклуватися лише про власні національні інтереси, ігноруючи інтереси інших учасників світового співтовариства. Концепція всеосяжної безпеки є сукупністю цілого ряду компонентів, серед яких винятково велику роль відіграє економічна безпека.

Цей термін є відносно новим у політичному лексиконі. Аналіз міжнародних досліджень з цього питання дозволяє дійти висновку, що під терміном «економічна безпека» більшість авторів розуміє такий стан національної економіки, коли економічний добробут нації, стабільність внутрішнього ринку певної країни хоча й залежить від дій зовнішніх факторів, але негативний вплив ззовні нейтралізується резервами господарства країни, що дозволяє зберегти економічну, соціальну і політичну стабільність. Загалом прийнято виокремлювати різні рівні економічної безпеки, такі як міжнародна (глобальна та регіональна), національна, локальна та приватна. Це поняття включає всебічну активізацію міжнародних господарських зв’язків, їхню перебудову на основі рівноправності, взаємної поваги і взаємної вигоди, передбачає викорінювання будь-якої дискримінації. Просуваючись до стабільних міжнародних господарських зв’язків, людство робить крок до становлення загальної системи безпеки. Взаємозалежність має прояв і в тому, що світ сьогодні зіткнувся з глобальними проблемами, вирішення яких не під силу окремим державам, або, навіть групам держав. Світове співтовариство все більшу увагу приділяє міжнародній безпеці, особливо – міжнародній економічній безпеці. Проблему економічної безпеки, тобто загрозу економіці, що виникла під впливом неконтрольованих політичних процесів, пов’язують сьогодні з посиленням небезпечних тенденцій фрагментації, із безладдям і необхідністю захисту постачання, зокрема енергетичних ресурсів. Усвідомлення реальної взаємодії політики й економіки в торгівлі природними енергетичними ресурсами дало поштовх прогнозуванню виникнення нових конфліктів, причиною яких є доступ до сировини. Ці конфлікти були визначальними чинниками існуючої структури, посилення вразливості позицій експортерів енергоресурсів, дезорганізації функціонування ринків під впливом політичних процесів.

Економічна безпека є складовою терміну «національна безпека», що вперше був використаний ще у 1904 р. в посланні до Конгресу президента США Т. Рузвельта. Тривалий час економічні проблеми держави розглядались саме у цьому аспекті. Концепція національної безпеки України, що була ухвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 р., визначала загальні основи державної політики захисту національних інтересів, серед яких були і проблеми економічної стабільності. Поряд із цим, серед загроз економічному суверенітету нашої держави, зовнішній фактор враховувався недостатньо. Поняття ж «міжнародна економічна безпека» з’явилося у лексиконі політиків протягом 1970-х років. Комплекс понять національної економічної безпеки розробляється західними науковцями з 1980-х рр., а з початку 1990-х рр. – і в Україні.

Принципи міжнародної економічної безпеки (МЕБ) повинні гарантувати кожній державі захист її законних прав. Однак економічна безпека будь-якої країни одержує в умовах міжнародної економічної взаємозалежності нові виміри, їх непросто прийняти, ще складніше дотримуватися в конкретній політиці, «відкри­ваючи» народне господарство незнайомому світові конкурентних ринкових відносин.

Згідно з положеннями вітчизняних фахівців О.Г.Данільяна, О.П.Дзьо­баня та М.І.Панова концепція МЕБ базується на чотирьох принципах:

1. Економічна безпека держави є важливою невід’ємною частиною загальної національної безпеки.

2. В основі системи безпеки в економічній сфері лежать:

Ø відмова від політики економічних блокад і санкцій, якщо це прямо не пов’язане з рекомендаціями світового співтовариства;

Ø спільний пошук шляхів справедливого врегулюван­ня проблеми боргів;

Ø встановлення нового економічного порядку, що га­рантує рівну економічну безпеку для всіх країн;

Ø розробка засад використання на благо всього людства, і, насамперед, слаборозвинених країн, частини коштів, що можуть бути звільнені в результаті зменшення витрат на військові програми;

Ø об’єднання зусиль у мирному використанні космосу, рішенні глобальних проблем сучасності, від яких залежить доля цивілізації.

3. Забезпечення міжнародної економічної безпеки залежить від вирішення питань у військових, політичних, гуманітарній сферах.

4. Дотримання принципу економічної недискримінації у справі забезпечення економічної безпеки держав світу.

У той же час молоді держави повинні виявляти занепокоєння щодо адекватності і збалансованості своєї зовнішньої і внутрішньої політики, враховувати спрямованість до різкого зростання добробуту всіх прошарків населення, які хочуть у найкоротші терміни досягти рівня добробуту, що має населення розвинених країн світу. Життя показало, що навіть перспективи, з яких є конкретна вигода з погляду загальних інтересів, важко сприймаються індивідуальною свідомістю. Крім того, необхідно враховувати, що естафета національних інтересів переда­валася з покоління в покоління, але зберігала в плині часу пріоритет власного над чужим. Втім, ці проблеми лежать швидше у сфері політичного дослідження.

У процесі розвитку світової цивілізації домінуючою формою організації «людського матеріалу» став національно-державний устрій суспільства. Нині основними чинниками прийняття найважливіших рішень залишаються національні держави, якими б особливостями і відмінностями свого внутрішнього устрою вони не вирізнялися. Діючи на світовій арені, вони повинні, насамперед, врахо­вувати власні інтереси, а лише потім – інтереси інших. Такий підхід є природним, тому цього очікують від держави і її громадяни, якщо вони користуються демократичними свободами. Відповідно, основною складовою МЕБ і надалі продовжує залишатися національна безпека. Сьогодні це поняття стабільно увійшло до лексикону і життя сучасного суспільства та держави. Під ним мається на увазі захищеність життєво важливих інтересів громадян, суспільства і держави, а також національних цінностей і способу життя від зовнішніх та внутрішніх загроз, різноманітних за своєю природою (політичних, військових, економічних, інформаційних, екологічних тощо).

Відповідно до цього, національна економічна безпека – це такий стан економіки та інститутів влади, коли забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально-орієнтований розвиток країни, достатній економічний і оборонний потенціал навіть при найбільш несприятливих варіантах розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів. В ході інтернаціоналізації виробництва і міжнародного розподілу праці національна економічна безпека все тісніше пов’язується з міжнародною економічною безпекою.

Економічна безпека забезпечується як суто економічними методами, так і засобами неекономічного характеру: політичними, військовими та іншими, у тому числі і розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю спеціальних служб. Слід також зазначити, що безпека у суміжних сферах забезпечується не тільки притаманними їм методами, але значною мірою і економічними заходами, в тому числі із залученням грошових та інших ресурсів економічного характеру.

Сьогодні в провідних країнах світу в ході перегляду пріоритетів у стратегії національної безпеки провідна роль відводиться саме економічній сфері. Незважаючи на те, що розвиток світової економіки здійснюється шляхом поглиблення інтеграційних процесів, обмеженість природних, фінансових, матеріальних та інших ресурсів, а також різний ступінь забезпеченості ними країн-учасниць світової економічної системи містять потенційну загрозу, а інколи спонукають країни до відкритих проявів економічної та політичної боротьби за право користуватися цими ресурсами. На думку відомих експертів, яка підтверджується реальними діями керівних кіл цих країн, головну роль у боротьбі за лідерство в цій галузі відіграють спеціальні служби, а також неурядові заклади і організації, що використовуються цими службами.

Дата добавления: 2014-01-07