Роль економічної дипломатії у міжнародному позиціюванні національного господарства

Засобами економічної дипломатії, як і дипломатії взагалі, нерідко є односторонні заяви і засоби впливу на партнерів, але частіше двосторонні, регіональні чи багатосторонні переговори і домовленості з питань розвитку господарських зв’язків, включаючи уніфікацію правил поведінки, зустрічні кроки з усунення неузгодженостей і перепон чи створення більш сприятливих умов для трансграничної діяльності підприємців.

В умовах стихійного ринкового господарства з недосконалою конкуренцією, як рушійною силою на світовому ринку, все частіше виникають спільні проблеми і поточні конфлікти, які потребують сумісних виважених дій у врегулюванні на регіональному і багатосторонньому рівнях. Спільні зусилля членів міжнародних організацій і форумів дозволяють за допомогою економічної дипломатії знаходити компроміси між державними інтересами всіх чи більшості суб’єктів світової спільноти, отримувати переваги від використання міжнародних механізмів і процедур, а також мінімізувати несприятливі наслідки від зовнішньоекономічного тиску ТНК щодо монополізації здобутків глобалізації.

Сучасна економічна дипломатія відрізняється динамізмом, наступальним характером, певною відкритістю, розширенням та ускладненням дипломатичного інструментарію, багатоваріантністю та рухомістю просторових конфігурацій. Різні рівні економічної дипломатії – багатосторонній, плюрилатеральний (регіональний і міжрегіональний, інтеграційний) та двосторонній – усе тісніше взаємодіють і доповнюють один одного, створюючи сприятливі можливості для ефективного забезпечення національних інтересів в умовах глобалізації. Останнім часом ширшого розповсюдження набули активні форми економічної дипломатії, які включають політико-дипломатичну підтримку і лобіювання вітчизняного експорту, багаточисельні взаємопов’язані заходи з покращання умов доступу національних компаній на закордонні ринки (насамперед торгово-політичні заходи), використання багатосторонніх і регіональних організацій для просунення власних інтересів, цілеспрямований вплив на партнерів з пристосуванням фінансових, ресурсних чи інших засобів тиску. Проте загальною основою успішності економічної дипломатії є могутність країни та державна політика сфокусована на підвищенні національної конкурентноздатності. До інших чинників успішності слід віднести адекватні загальнонаціональні зовнішньоекономічні стратегії, що містять окрім стратегічних цілей, методи їх досягнення, визначають конкретні завдання у сфері певних сегментів зовнішньоекономічних відносин, визначають дієві інструменти, що забезпечують ефективність дипломатичного механізму. У цьому сенсі великого значення набувають правильно вбудовані у зовнішньоекономічну стратегію пріоритети дипломатичної служби, а також її належне фінансове, організаційне і кадрове забезпечення. Велику роль відіграє так звана народна дипломатія, що відрізняється комплексним і системним характером, спирається на тісну співпрацю з широким колом державних структур, суспільних організацій і союзів підприємців.

Новітні тенденції у сфері багатосторонньої та плюрилатеральної дипломатії, інститути якої піддаються серйозному реформуванню, дозволяють підвищити їх представництво, оперативність і ефективність роботи. Ці тенденції відображені у значній активізації інтеграційної дипломатії, що створює вагомі конкурентні переваги для країн-членів, швидкому зростанні двосторонніх преференційних угод у сфері торгівлі, постійному удосконаленні механізмів та інструментів економічної дипломатії, її тісному переплетені з політикою сприяння експорту, залучення іноземних інвестицій, укріплення національної конкурентноздатності і економічної безпеки. Великого значення на шляху успіху набувають засоби удосконалення інституційного механізму забезпечення ефективності економічної дипломатії та передбачуваності результатів зовнішньоекономічної діяльності на шляху інтеграційних процесів, зокрема приєднання до військово-політичних організацій, економічних союзів і організацій (зокрема СОТ).

Головні напрями застосування плюрилатеральної економічної дипломатії мають фокусуватися на: сприянні розвитку господарських зв’язків та врегулюванні конфліктів, пошуку нових перспективних форм і умов співробітництва та векторів інтеграції, дослідженні поточних і перспективних конфігурацій інтеграційних процесів, впровадженні новітніх інструментів інтеграційної дипломатії в умовах глобалізації. При цьому не варто відмовлятися від здобутків двосторонньої економічної дипломатії, як інструмента, що компенсує недоліки багатосторонньої дипломатії у сфері мобільності і оперативності (насамперед торгово-політичній сфері).

Особливої вагомості набувають визначені пріоритети, інститути і механізми національної зовнішньоекономічної стратегії, що мають бути адекватними потребам країни у сфері забезпечення національних інтересів, а також наявність достатніх фінансових ресурсів для досягнення цілей зовнішньоекономічної політики. Не достатня ефективність економічної дипломатії периферійних країн світової економіки обумовлена, перш за все, її слабким концептуально-програмним забезпеченням, низькою ефективністю інститутів, що реалізують державну зовнішньоекономічну політику, нерозвиненістю механізмів державної підтримки та нестачею коштів на утримання широкомасштабної дипломатичної служби. Запуск дійових механізмів політико-дипломатичного лобіювання проектів і угод за кордоном, налагодження ефективної міжвідомчої координації у зовнішньоекономічній сфері, залучення широкого кола урядових і парламентських структур, суспільних і ділових кіл потребують суттєвих державних витрат на означені цілі. Тому не кожна країна здатна їх забезпечити.

До того ж, існує безліч зовнішніх чинників, що визначають ефективність економічної дипломатії будь-якої країни – це, перш за все, існуюча конкурентна позиція країни на світовому ринку, а також сукупність світогосподарських факторів, що визначають припустимість меж впливу, напрямів і перспектив вітчизняної економічної дипломатії. Найбільші можливості в укріпленні національної конкурентної позиції має активна наступальна стратегія, якщо існує достатній державний ресурс для просунення вигідних для країни світогосподарських, торгово-політичних, комерційних проектів та ініціатив, послідовного лобіювання інтересів національного бізнесу на міжнародній арені. У цьому сенсі зростає роль багатосторонніх, регіональних і двосторонніх саммітів та спрацьовує багаторівнева модель економічної дипломатії, що припускає формування інтеграційного ядра та різних ступенів інтеграції периферії, що будується на суто прагматичних засадах і ринкових принципах співпраці з країнами, навіть тими, що реалізують альтернативні інтеграційні проекти. Прикладом може слугувати Росія, що намагається відновити політико-економічний авторитет на теренах бувшого СРСР.

Дата добавления: 2014-01-07