Асиметричні стратегії в зовнішній політиці і політиці національної безпеки

З урахуванням наявного історичного досвіду і використання загальної теорії ігор симетричних стратегій не існує і не може бути в принципі. Всі стратегії міжнародних гравців у відомих конфліктах минулого і сучасності (а теорія ігор на сьогодні надає найбільш потужний концептуальний і інструментальний апарат вивчення конфліктних ситуацій в політиці, економіці, військовій та соціальній сферах, національній безпеці в цілому) завжди були і є асиметричними. Мова може йти лише про ступінь асиметричності та вплив цієї асиметричності на кінцевий результат. Безліч факторів, які є відмінними для конфліктуючих сторін, природних, матеріальних, технічних, економічних, ідеологічних, соціально-культурних та ін., об‘єктивно обумовлюють як асиметрію самих відносин між суб’єктами світового господарства, так і асиметрію стратегій, до яких прямо чи імпліцитно вдаються учасники світових процесів. Саме в зв‘язку з цим видатний американський фахівець в сфері стратегічних досліджень Колін Грей охарактеризував поширену нині ідею асиметрії як «пусту концепцію» (essentially hollow concept), яка може мати обмежене застосування лише у специфічних випадках, коли суперник використовує атипові форми і методи взаємодії (боротьби). Це радикальний підхід і з ним важко погодитись, як і з тими, хто вважає, що концепція асиметрії відкрила нову сторінку в розвитку стратегічної думки. Популярність асиметричного підходу в останні роки можна пояснити як асиметричним характером нових загроз і викликів сучасності, так і контр-реакцією на здебільшого симетричні стратегії, які домінували за часів холодної війни. Істина лежить десь посередині.

Асиметрія була і залишається важливим компонентом стратегічного мислення. При цьому надзвичайно важливим елементом є питання про те, який характер має ця асиметрія – свідомий чи обумовлений обставинами (deliberate or default). В більшості випадків як минулого, так і сучасності асиметрія стратегій була зумовлена насамперед зовнішніми незалежними від гравців факторами – природними, технічними, історичними, економічними, ідеологічними тощо. Свідоме використання асиметрії як засобу здобуття стратегічної переваги – це вже вищий пілотаж майстерності у виконанні видатних військових чи політичних діячів на протязі століть.

Ефективне використання власних переваг та слабких сторін опонента, дезінформація, дезорієнтація, свідоме введення в оману – завжди були невід‘ємною частиною військового мистецтва минулого. Класик китайської стратегічної думки Сунь Цзи писав з цього приводу за 500 років до н.е. «Мистецтво війни»: «...як проточна вода оминає пагорби і тече до низин, так і армії повинні оминати центри сили і бити по вразливих місцях... Всі військові дії... базуються на введенні супротивника в оману».

Саме тому більшість видатних військових стратегій минулого носили свідомо асиметричний характер. Фаланги Олександра Македонського і практика заманювання супротивника в глибини власної території скіфів, організаційна і оперативна асиметрія татаро-монгольських військ, теорія і практика партизанської війни доведена до досконалості в творах Мао-дзе-Дуна і Че Гевари – це лише окремі приклади ефективних асиметричних стратегій. Втім, якщо Мао-дзе-Дун в своїй фундаментальній праці «Про партизанську війну» основну увагу приділяв теоретичному аналізу форм і методів ведення партизанської війни як засобу поширення пролетарської революції, то книга Че Гевари під такою ж назвою носить значно більш прагматичний, оперативний характер і досі може вважатися непоганим і невтратившим актуальність посібником для міжнародних терористів та радикальних озброєних рухів.

Іншими прикладами ефективного використання асиметричних стратегій в зовнішній політиці можуть бути операція «Анадир» по розміщенню Радянським Союзом ядерних ракет SS-4 та SS-5 на Кубі в 1961-62 рр., з метою «нейтралізації» військового і політичного домінування США в західній півкулі, а також методи і практика сучасного міжнародного тероризму. Особливо наголосимо, що світова спільнота виявилась неготовою до ефективної протидії формам і методам міжнародного тероризму не тільки внаслідок етичних міркувань, чи норм класичного міжнародного права, що перешкоджають впровадженню ефективної стратегії боротьби з тероризмом, але й внаслідок використання терористичними організаціями найсучасніших комп‘ютерних і комунікаційних технологій та досконалих розосереджених мережевих організаційних структур.

Асиметричні стратегії сьогодні є невід‘ємною частиною практики дипломатії і ефективного впровадження в питання стратегії національної безпеки будь-якої суверенної держави, і Україні належить серйозно подумати над вдосконаленням і використанням кращих зразків світового розвитку для захисту своїх національних інтересів, особливо у відносинах з конкурентами.

Концептуальні засади і проблеми класифікації. Інтерес до асиметрії як стратегічної концепції з‘явився, як вже згадувалось, по закінченню холодної війни у зв‘язку з перебудовою усієї системи міжнародної стабільності і безпеки, появою принципово нових асиметричних за своєю природою викликів та загроз. Біполярна симетрія балансу сил епохи холодної війни значною мірою диктувала домінування відповідних симетричних національних стратегій. Визначальною концепцією цього періоду була концепція ВГЗ – взаємного гарантованого знищення (Mutual Assured Distraction – MAD), яка була симетричною в своїй основі для обох сторін і, не зважаючи на всі її недоліки, забезпечувала стабільне балансування на межі війни протягом майже 40 років. Біполярна симетрія почала змінюватись лише з появою концепцій стратегічної оборони в космосі та національної стратегічної оборони території (Strategic Defense Initiative, R.Reagan, 1983). Кінець біполярного світу і закінчення епохи холодної війни разом з появою принципово нових загроз і викликів об‘єктивно стимулювали інтерес до осмислення ролі і місця асиметрії в структурах глобальної та національної безпеки, системі міжнародних відносин в цілому. З‘явились численні спроби дефініції асиметрії в політиці та стратегії безпеки, які здебільшого зводилися до вміння діяти «відмінним від опонента» чином чи «вести боротьбу нестандартними засобами» не за правилами (not fighting fair).

Найбільш повним і адекватним на сьогоднішній день є наступне визначення Інституту стратегічних досліджень США (Steven Metz, Douglas Jonson, 2001): «Асиметрія у військовій сфері та сфері національної безпеки – це вміння діяти, організовувати свою діяльність та мислити відмінним від опонентів чином з метою максимізації власних переваг та використання вразливих місць опонента, захоплення ініціативи чи забезпечення простору для маневрування».

Попри всієї недосконалості і певної тривіальності існуючих визначень важливим є акцент на нестандартності, революційному характері мислення, використанні нетрадиційних підходів, оперативних та технічних рішень, інноваційних досягнень в техніці і технологій, несподіваності та організаційній вишуканості дій. Паралельно з розвитком концептуального осмислення асиметрії йшли спроби систематизації і класифікацій різних типів та видів асиметрій, асиметричних стратегій і сфер їх можливого застосування. Помітних успіхів проте в цій сфері досягнуто не було. Переважають примітивні дихотомічні підходи полярного поділу очевидних факторів асиметрії. Найбільш часто виділяють:

Ø позитивну і негативну асиметрію, тобто асиметрію, яка використовується у власних цілях – позитивна чи опонентом – негативна;

Ø моральну і матеріальну асиметрію, тобто асиметрію в сфері техніки, озброєнь, ресурсів чи асиметрію в сфері психології, ідеології, мотивацій та ін.;

Ø кількісну і якісну асиметрію;

Ø короткострокову і довгострокову асиметрію;

Ø часткову чи інтегральну асиметрію;

Ø свідому чи обумовлену обставинами асиметрію;

Ø асиметрію з малим і асиметрію з великим ступенем ризику;

Ø асиметрію організаційну і асиметрію технологічну;

· асиметрію оперативну і асиметрію тактичну.

Цей перелік дихотомічних ознак (факторів асиметрії) може бути продовжений і навіть вдосконалений за рахунок введення адекватного ранжування параметрів, вагових коефіцієнтів чи застосування методів інтеграції відповідних показників і факторів, проте він несе з собою дуже мало користі як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Аналіз спроб систематизації та класифікації ознак та факторів симетрії дозволяють стверджувати, що:

1. Характеристики асиметрії та відповідних асиметричних стратегій складні і багатовимірні за своєю природою і не можуть бути описані з допомогою примітивних дихотомічних розподілів;

2. Низка принципово важливих характеристик (факторів асиметрії) – моральні, психологічні, ідеологічні та ін.) – носять виключно якісний характер і в принципі не піддаються дихотомічним чи одновимірним кількісним оцінкам;

3. Відсутність чітких «правил гри» або «гра не за правилами», яка є ключовою ознакою асиметричних стратегій, виключає можливість однозначної оцінки їх параметрів і перетворює розробку, оцінку та імплементацію асиметричних стратегій скоріше на мистецтво, ніж на точну науку;

4. Найбільш придатним апаратом опису та оцінки асиметричних стратегій на сьогоднішній день є теорія ігор, експертні процедури і методи багатовимірної статистики, такі як факторний і кластерний аналіз, які дозволяють представити і оцінити параметри асиметричних стратегій в багатовимірному просторі і хоча б частково врахувати вплив якісних факторів.

Морально-етичний вимір асиметричних стратегій. Проблема співвідношення політики і моралі, яку можна простежити, починаючи з славнозвісних «Мелоських діалогів» Фукідіда, і яка визначає одну із принципових відмінностей між політичним реалізмом і політичним ідеалізмом, має безпосереднє відношення до теорії і практики розробки та імплементації асиметричних стратегій. Вже підкреслювалось, що квінтесенція концепцій асиметрії полягає у введенні суперника в оману при веденні боротьби «непередбаченими засобами», «не за правилами» (not fair). Війна (гра) «за правилами», як і будь-які моральні обмеження, суперечить самій природі асиметричних стратегій. Це, проте аж ніяк не виключає існування самих правил. Правила можуть існувати. Однак вони різні для різних сторін, як наголосив свого часу Мао-Дзе-Дун своїм японським супротивникам, – «ви ведете свою війну, а я буду вести власну». Прийняття правил гри суперника, тим більш сильного суперника, однозначно призводить до програшу. Це аксіома. Саме це дало привід одному з сучасних китайських фахівців в сфері стратегічних досліджень слушно зауважити: «Війна має свої правила, проте ці правила нав‘язуються Заходом… Якщо слабка країна підтримує ці правила, вона не має жодних шансів… Ми є слабкою країною, то чому ми повинні вести війну за вашими правилами? – Ні.».

В свою чергу Захід внаслідок домінування традиційних для європейської культури цінностей – демократії, толерантності, прав людини, норм міжнародного права, шанування людського життя та ін. – часто-густо виявляється нездатним ефективно протидіяти поточним викликам і загрозам, зокрема пов‘язаним з міжнародним тероризмом. В більш широкому плані постає фундаментальне питання про принципову здатність ліберальної демократії ефективно протидіяти викликам і загрозам ХХІ століття, які носять здебільшого асиметричний характер. Прикладом глухого кута, в якому опинився Захід з своїми традиційно ліберально-демократичними цінностями – об‘єктивне протиріччя між превентивними стратегіями та нормами канонічного міжнародного права.

Превентивні стратегії сьогодні є одним з найбільш ефективних запобіжних засобів боротьби з міжнародним тероризмом і «чумою ХХІ століття» – регіональними конфліктами, які уносять щорічно життя сотень тисяч людей і підривають усю систему міжнародної стабільності і безпеки. Проте використання превентивних стратегій, в тому числі превентивних операцій, на територіях держав, де оперують представники терористичних організацій, суперечить базовим принципам міжнародних відносин – принципу невтручання у внутрішні справи держав та принципу національного суверенітету. Існує реальна небезпека, що окремі держави перетворять процес боротьби з тероризмом, запобігання і управління конфліктами в потужний інструмент експансії та просування своїх інтересів далеко за межі власної території. Всі національні рухи, боротьба за самовизначення націй можуть бути легко представлені «як загрози національній та регіональній безпеці», чи як «терористична діяльність». Війну в Чечні, в результаті якої винищено близько третини населення країни, можна розглядати в цьому контексті як потрібну і абсолютно легальну антитерористичну операцію.

У цьому контексті виникають спокусливі передумови для перегляду історії. З погляду «превентивного стратегічного мислення» масоване вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину в 1968 році було лише типовою та дуже ефективною миротворчою операцією на широкому багатонаціональному підґрунті. Операцією, що гарантувала мир та стабільність в регіоні більше ніж на 20 років. Отож, очевидно, що підхід, котрий базується на запобіганні конфліктів, об‘єктивно має свої обмеження і ніколи не може використовуватися без розбору.

З іншого погляду, не викликає жодних сумнівів, що ефективна війна проти тероризму має передбачати певні види превентивних дій, інтервенцій та запобіжних заходів. Вони абсолютно необхідні, навіть якщо вони суперечать в тій чи іншій мірі традиційним ліберально-демократичним цінностям чи класичним принципам міжнародного права. Багато чого має бути зроблено і змінено у цій сфері. Назріла необхідність досягнення міжнародного консенсусу щодо розробки принципів і механізмів адаптації діяльності міжнародного тероризму на територіях інших держав навіть без їх згоди. Відхід від норм і принципів канонічного міжнародного права чи певних ліберально демократичних принципів є неминучим. Оскільки саме ці принципи і спекуляції довкола них вже не перший рік блокують на рівні ООН не тільки принципи легітимізації використання превентивних стратегій, але й навіть розробку загальноприйнятого визначення тероризму.

Останнім часом експерти з міжнародного права обговорюють три основні концепції, які дозволяють обійти проблемні питання міжнародного права і можуть слугувати в якості наріжних каменів глобального консенсусу зі зазначених питань:

· класифікація тероризму як загального ворога усього людства;

· визначальний акцент на суверенній відповідальності як на логічному наслідку суверенних прав націй;

· адаптація принципів «невід‘ємного права на самооборону» до реалій ХХІ століття.

Проте найбільш важливою є консолідація світової суспільної думки довкола тези про те, що Статут і принципи ООН не є самогубним актом чи недоторканою священною коровою і якщо ефективна боротьба з тероризмом і іншими глобальними викликами сучасності вимагають перегляду і змін міжнародного права, то цей перегляд і зміни мають бути зроблені в інтересах усього людства.

Підсумовуючи пануючі в сучасному американському суспільстві настрої в питаннях боротьби з міжнародними тероризмом, Колін Грей, наприклад, висловлює досить категоричні рекомендації: «Якщо існують культурні бар‘єри з нашого боку відносно включення особливо «вбивчих» альтернатив в нашу політику, стратегію чи оперативні заходи, то ми повинні переглянути бар‘єри і правила гри».

Альтернатив використанню превентивних стратегій в питаннях боротьби з міжнародним тероризмом та багатьма іншими асиметричними викликами та загрозами сьогодні нема. Саме тому, оцінюючи роль асиметричних стратегій в світлі не тільки загальних принципів християнської моралі і європейської ліберальної етики, але й подій 9/11 та їх наслідків, варто згадати і Ніколо Макіавеллі, перефразовуючи якого можна цілком слушно стверджувати: «Нема стратегій етичних і неетичних, моральних і аморальних – є стратегії ефективні і неефективні».

Критерії ефективності асиметричних стратегій. Аналіз історичних витоків, концептуальних засад та класифікаційних параметрів асиметричних стратегій дозволяє перейти до формування критеріїв ефективності цих стратегій, які визначають їх дієспроможність (capacity) у сфері зовнішньої політики та політики національної безпеки.

Ефективні асиметричні стратегії повинні:

1. Бути незвичними і не передбачуваними в своїй основі, носити інноваційний характер, переглядати і підривати усталені стратегічні, тактичні, організаційні та оперативні основи та принципи;

2. Бути спрямованими на найбільш вразливі місця і об‘єкти опонента, які важко або неможливо захистити, використовувати методи та інструменти впливу, які важко передбачити або неможливо нейтралізувати;

3. Носити творчий характер, a головне, сприймати невизначеність та непередбачуваність дій суперника як невід‘ємну характеристику реальності, орієнтуватися на високоінтелектуального опонента, налаштованого на використання асиметрії у власних цілях. При цьому принципово важливо враховувати суттєву різницю між поняттями «невизначеність» та «непередбачуваність». Невизначеність означає, що існує проблема недостатньої інформації або не повністю використані інформаційні джерела, методики оцінки, методи прогнозування, та ін. Непередбачуваність – якісно відмінна категорія, яка означає, насамперед, що явище може не відбутися не тому, що передбачення чи прогноз були не вірні, а тому, що хід подій став іншим шляхом свідомої зміни поведінки певних соціальних груп під впливом прогнозу чи додаткової інформації;

4. Бути оптимально збалансованими з точки зору комплексного використання позитивних та негативних елементів асиметрії. Максимізувати власні асиметричні переваги і сильні сторони і мінімізувати переваги і сильні сторони опонента. Ефективно використовувати фактори моральної переваги, яка, здебільшого, на боці слабшого супротивника, що захищає свою територію, віру, національні цінності, ідеали та ін. від більш сильного та агресивного супротивника. Наполеон, наприклад, вважав, що на війні співвідношення важливості моральних і матеріальних факторів приблизно дорівнює 3:1. В епоху інформаційного суспільства та інформаційних технологій вплив морально-психологічних факторів суттєво підвищується.

5. Базуватися на досконалих (sophisticated) системах розвідки та інформаційно-аналітичного забезпечення, бути орієнтованими не на поточний момент часу (тим більш не на минуле), а на майбутнє, спиратися на передбачення та достовірні прогнозні розробки, враховувати ймовірні зміни у силах і можливостях опонента, його можливі контрдії та контрзаходи;

6. Нести загрози та виклики найбільш невідомого і невизначеного для супротивника типу, які б сприяли його повній дезорієнтації та могли ним класифікуватися ним як «невідомі – невідомі». Згідно прийнятій в сучасних стратегічних дослідженнях класифікації загрози та виклики можуть бути умовно поділені на 4 великих групи:

1) «відомі – відомі» – конкретно визначені загрози відомого типу;

2) «невідомі – відомі» – невизначені загрози відомого типу;

3) «відомі – невідомі» – визначені загрози невідомого типу;

4) «невідомі – невідомі» – невизначені загрози невідомого типу.

Остання категорія, таким чином, є найбільш небезпечною і важкою для протидії;

7. Бути несподіваними для суперника і надійно захищеними (засекреченими) в стадії розробки та імплементації, максимально сприяти підвищенню рівня невизначеності при прийнятті рішень супротивником;

8. Враховувати той факт, що асиметрія – це вулиця з двостороннім рухом, містить в собі низку контрстратегій проти ймовірних загроз і ударів (в тому числі асиметричних) по власних вразливих місцях і центрах сили (contingency planning);

9. Приймати до уваги можливі наслідки та побічні ефекти (collateral damages) і «наслідки наслідків» імплементації як власних стратегій та і контр-стратегій супротивника за принципом циклу: «стратегія – контрстратегія – контр-контрстратегія».

10. Бути максимально гнучкими та адаптивними, включати в себе досконалі системи та механізми постійної корекції та коригування процесів імплементації стратегій по каналах зворотного зв‘язку (feed-back loops) з метою своєчасного виявлення та усунення недоліків імплементації, нейтралізації несподіваних та не передбачуваних подій, загроз і контрстратегій суперника.

Скоординоване використання заданих критеріїв при розробці, оцінці та імплементації асиметричних стратегій в сфері зовнішньої політики та національної безпеки є однією з принципово важливих умов забезпечення їх ефективності та дієспроможності.

Дата добавления: 2014-01-07