Тема 2. Економічні теорії і основні моделі національної економіки

2.1. Поняття національної економіки в економічних теоріях і школах.

2.2. Основні моделі національних економічних систем.

2.3. Поняття перехідної економіки. Особливості моделі розвитку

національної економіки України.

Навчальний тренінг

2.1. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В ЕКОНОМІЧНИХ ТЕОРІЯХ І ШКОЛАХ

Англія, де почався промисловий переворот і активний розвиток ринкових відносин, стала батьківщиною класичної школи в економіці. Її засновники – Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль – створили фундамент економічної науки. У роботах економістів класичної школи велика увага приділена пошуку шляхів швидкого розвитку національної економіки. Саме вони показали визначальну роль в розвитку національної економіки сфери матеріального виробництва, значення процесів поглиблення розподілу праці і її спеціалізації, заміни ручної праці машинами, збільшення продуктивності праці, роль ринкового механізму й вільної конкуренції.

Але творцями національно-історичного напрямку в економічних дослідженнях все ж слід вважати представників німецької історичної школи. У роботах німецьких економістів наголос робився на неповторності історичного досвіду кожної країни, її національних особливостей. З позицій представників історичної школи, класична економічна наука, зосереджена на господарських категоріях, страждає однобічністю і незавершеністю, оскільки економічний розвиток являє собою органічний процес, що абсорбує вплив звичаїв, психології, права і мови. (Фрідріха Ліста (1789-1846), Густав Шмоллер (1838-1917) Вернер Зомбарт (1863-1941). Останній в роботі «Історія господарства» (1923) Зомбарт відзначає, що теорія капіталізму є наслідком розвитку духу, результатом змін, що накопичуються в духовному житті суспільства. На кожній новій ступені історії відбувається відтворення фрагментів минулого. Завдання полягає в їх ретельному відборі й оцінці. На думку Зомбарта, економіка повинна підкорятися політичним вимогам, а суспільний розвиток відбуватися планомірно.

Глибоке дослідження економічної психології, зокрема взаємозв’язку між релігією і економічною поведінкою знаходимо в роботах Макса Вебера (1864-1920) – соціолога, історика й економіста. Вебер розподіляє людську діяльність на чотири типи: перший – доцільний – припускає використання наявних засобів для досягнення мети; другий – раціональний з ціннісної точки зору; третій – продиктований емоціями, і четвертий – повторюючий звичаї і традиційні образи. Їхня сукупність складається в єдність громадського життя.

Вебер вважає, що релігійні й політичні ідеї являють собою самостійний фактор економічного розвитку. Ідеї – не просто надбудова над економікою, вони можуть самі по собі породжувати напруженість і конфлікти, тому ідеї не менш значущі, чим прагнення до матеріальної вигоди.

З точки зору Вебера, економіка – це система, учасники якої приймають рішення, зіставляючи корисність і витрати. Таке зіставлення є вираженням капіталістичного духу, що розвивається на відповідному психологічному ґрунті.

Ще один послідовник німецької історичної школи і видатний 42

представник теорії соціальної ринкової економіки Вальтер Ойкен (1891-1950). («Основи національної економіки», «Основні принципи економічної політики»). Ключовою ланкою загальної концепції Ойкена є положення про економічний порядок. Під економічним порядком Ойкен розумів рамкові умови ринкового господарства, тобто сукупність інституцій, які представляють сукупність даних, необхідних для того, щоб суб'єкти, що хазяюють, могли приймати рішення і робити ті чи інші дії. До складу інститутів економічного порядку входять також підприємницькі союзи і профспілки, які виробляють правила і розпорядження. Господарський порядок показує, якою мірою держава регулює економічний розвиток, сприяє йому, як при обмежених ресурсах державні органи виступають свого роду обчислювальною машиною, вбудованою в господарський порядок.

Етапними в розвитку економічної думки стали 70-ті роки ХІХ ст., коли виник новий напрямок, що одержав назву маржиналізму. Теорія маржиналізму - це навчання про економічне саморегулювання, про психологічний підхід до визначення вартості (цінності) товару, про використання математичної теорії функцій для пошуку оптимальних економічних рішень і вираження економічних зв'язків. Вона стала розвитком класичного аналізу, виникла одночасно в трьох країнах – в Англії (У.С. Джевонс), Швейцарії (Л. Вальрас) і Австрії (К. Менгер).

У ХХ ст. національні господарства все більше перетворюються у складні системи взаємозалежних галузей. Звичайним явищем стають періодично повторювані економічні кризи, хронічними – безробіття й інфляція. У ділову практику включаються проблеми, не розв'язані традиційними засобами.

Економісти починають цікавитися питаннями загального порядку, сукупного попиту, грошового обігу. У цьому зв'язку не можна не згадати про Леона Вальраса (1834-1910) – творця теорії загальної економічної рівноваги.

З розвитком економічної думки з'явились і нові підходи до співвідношення загального і особливого в розвитку економічної науки. У ХХI сторіччі активно розвивається такий напрям сучасного економічного аналізу, як нова економіка, в числі новацій якого слід виділити:

1. Ключовий вплив політики на плин ділового циклу.

2. Перетворення монетарного регулювання в основний елемент державної

присутності в економіці, з «допоміжного весла в мотор» державної економічної

політики.

3. Інтенсивний процес глобалізації світового господарства.

Головна проблема, перед якою встають всі країни при проведенні економічної політики – це проблема визначення місця і ролі держави в регулюванні економічної діяльності.

Таким чином, розвиток національної економіки будь-якої країни має свою специфіку, свої особливості, які потребують спеціального аналізу, що й привело до формування такої науки, як національна економіка.

2.2. ОСНОВНІ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Розвиток національної економіки різних країн має як деякі загальні закономірності, так і певні особливості. Врахування історичних тенденцій формування моделей національних економічних систем є основою у успішності економічних і політичних перетворень, які здійснюються в країні. Розуміння логіки розвитку різних моделей національних економічних систем важливе при розробці економічної політики, проведенні інституціональних перетворень, складанні різноманітних прогнозів їх майбутнього розвитку. Тому кожна країна повинна чітко розуміти особливості моделі своєї національної економіки. Виявленню особливостей, притаманних кожній з моделей, допомагає класифікація різних типів розвитку.

Різноманітність моделей національних економік обумовлена наступними причинами:

1. Особливостями історичного розвитку різних країн.

2. Станом національної економіки.

3. Геополітичним положенням країни в світовій економічній системі.

4. Особливостями менталітету населення.

5. Різними видами і наслідками реформ, що проводились у країні.

Вибір різних теоретичних концепцій реформування, різних темпів економічних перетворень ("шокова терапія" як у Польщі, або"градуалісьська" політика перехідного періоду як в Угорщині)." Вибір тієї чи іншої моделі реформ багато в чому визначався політичними пріоритетами правлячої еліти.

6. Рівнем співвідношення ринку й державного регулювання економіки.

Групування країн з позицій рівня їх економічного розвитку (рівень ВВП і величина ВВП на душу населення) було запропоновано ООН. ООН виділяє три групи країн:

- - розвинені країни з ринковою економікою, куди входять промислово -розвинені країни світу, перш за все країни "великої сімки" – США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Канада, Італія;

- - країни з ринковою економікою, що розвиваються, до яких належать країни Азії, Африки й Латинської Америки (майже 79% населення світу);

- - країни з перехідною економікою. До них віднесені 28 країн, що поділені на дві регіональні підгрупи: країни Центральної і Східної Європи та країни СНД і Монголії, до яких належить і Україна.

Іншу класифікацію національних економічних систем проводить Світовий банк. На основі показника ВНД на душу населення Світовий банк поділяє країни на чотири групи:

1. - країни з низьким рівнем доходу (менше 755 дол.);

2. - країни з рівнем доходу нижче середнього (від 756 до

2995 дол.);

3. - країни з рівнем доходу вище середнього (від 2996 до

9265 дол.);

4. - країни з високим рівнем доходу (більше 9266 дол.). 49

Україна відноситься до групи країн з доходом нижче середнього.

Найбільш відомими є наступні моделі ринкової економіки:

1. - ліберальна (американська) модель. Ця модель побудована на домінуванні різних форм приватної власності і їх взаємодії, на системі усілякого заохочення підприємницької діяльності, на досягненні приватного успіху "людини економічної". Ліберальна модель орієнтована на сильного виробника, який не потребує державного втручання у свою діяльність. Завдання держави – створити ефективні правила економічної "гри", сприяти розвитку інноваційної діяльності й проводити дієву грошово-кредитну політику. Прикладом ліберальної моделі національної економіки є економіка США як величезна відкрита економіка із значною ємкістю національного ринку і висококонкурентними виробниками. У післявоєнні роки жодна країна світу не вкладала скільки коштів у розвиток освіти, наукові дослідження та технологічні розробки, як США. На сьогодні 75% національного багатства США приходиться на людський капітал. Результатом стало безумовне лідерство цієї країни на ринку науково-технологічних досліджень і лідерство у фінансових світогосподарських процесах;

2. - регульована ринкова економіка (західноєвропейська модель). Загальною рисою всіх західноєвропейських економік є сполучення ринкового лібералізму і досить жорсткого державного регулювання економіки. Держава в європейській моделі національної економіки активно керує стратегічним розвитком, впливає на ціни, мито, технічні норми, проводить антимонопольну політику. Саме європейська модель продемонструвала світу можливості й переваги міжнародної інтеграції у процесі становлення Європейського Співтовариства;

3. - соціально-орієнтована ринкова економіка як різновид моделі регульованої ринкової економіки (модель економіки Німеччини). Ця модель побудована на соціальному захисті населення, запобіганні соціального напруження, активному перерозподілі доходів, виконанні значних соціальних програм. У результаті змінюється соціальна структура населення, збільшується частка середнього класу, який стає основним платником податків і фінансовою опорою держави;

4. - японська модель національної економіки базується на досить сильній структурній політиці держави і активному використанні національних традицій в менеджменті. Для японської моделі економіки характерне значне втручання держави в економічну діяльність, що в найбільшій мірі відповідає японському менталітету

Важливою передумовою економічного розвитку Японії став також менталітет нації, який забезпечив прийняття і реалізацію суспільством цілей і засобів реформування економіки. Дух сім’ї, об’єднання навколо "великої справи", концентрація на вирішенні актуальної проблеми – все це джерела, що дозволили досягти кардинальних змін в розвитку національної економіки Японії;

5. - олігархічна модель, що полягає в ситуації підкорення інтересів держави вигодам фінансово-олігархічних груп, які панують в країні (моделі національних економік країн Латинської Америки);

6. - доганяюча модель ринкової економіки, яку використовують країни, що ставлять собі на меті за короткий термін просунутися вперед до рівня постіндустріальної економіки на основі швидкого впровадження нових технологій, розвитку національної науки і національних кадрів. Прикладами такої моделі є розвиток післявоєнної Японії, Південної Кореї і на сьогодні – Китаю, Індії, Гонконгу, В’єтнаму, Тайваню і Таїланду. В основі такої моделі лежить активне використання іноземного капіталу й новітніх технологій.

2.3. ПОНЯТТЯ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛІ

РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Перехідна економіка – це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (від еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (від еволюції до нової економічної системи, до нового врівноваженого стану).

При цьому про перехідну економіку можна говорити, спираючись на різні класифікації економічних систем, тому що перехідна економіка – це проміжний стан економіки, період перетворення, трансформації, наприклад, традиційної економічної системи в ринкову (функціональний підхід до класифікації економічних систем); індустріального суспільства в постіндустріальне (критерій класифікації – ступінь індустріально-економічного розвитку); феодального способу виробництва в капіталістичний (формаційний підхід).

Зміст перехідної економіки виявляється в її основних рисах.

Перша – несталість стану.

Друга – суперечливість.

Третя – альтернативний характер розвитку.

Четверта – історичність, яка виявляється у певній специфіці перехідних процесів у різних країнах, що пов’язано з соціально-політичними, економічними, національними, культурними та іншими особливостями регіону, країни, особливостями певного історичного періоду перетворень.

Виходячи з цього, перехідні процеси в Україні можна поділити на два етапи.

Перший етап – ринкові реформи на межі ХІХ і ХХ ст. Перехідна економіка України на цьому етапі – це економіка, за умов якої здійснюється перехід від традиційної (докапіталістичної) системи до ринкових принципів раціонального господарювання.

Другий етап – сучасні ринкові реформи, спрямовані на перехід від планової економіки командного типу до ринкової системи.

України є складним трансформаційним процесом, в якому можна виділити два

взаємопов'язані етапи: початковий етап і стабілізаційний етап.

1. Початковий етап, що мав такі завдання: по-перше, подолання кризових явищ, неминучих за умов відмирання старої системи (інфляція, бюджетний дефіцит та ін.); по-друге, створення передумов для виникнення ринкових господарських форм — ринкова лібералізація економіки. Тривалість початкового етапу залежить від глибини кризи та ефективності стабілізаційної політики держави. Для України початковий етап характеризувався глибокою кризою (економічною, політичною, соціальною), що значно ускладнювало трансформаційні процеси. Першочерговим завданням початкового етапу реформ в Україні було досягнення грошової стабілізації, реформа ціноутворення, створення системи конкурентних ринків на базі роздержавлення і демонополізації економіки, лібералізації зовнішньоекономічних відносин. У процесі ринкової лібералізації почали створюватись інститути ринкової інфраструктури.

2. Стабілізаційний етап — це етап створення ефективної ринкової економічної системи, що складається з двох фаз: фази становлення ринку, в умовах якої створюються основні інститути ринкової економіки, та фази структурних перетворень (структурного коректування), коли під впливом нових ринкових чинників перетворюється відтворювальна структура економіки. Фаза становлення ринку передбачає здійснення інституційних перетворень, які забезпечують формування базових інститутів ринкової системи: приватної власності, економічної свободи вибору, приватних економічних інтересів, конкуренції, суверенітету споживача, системи ринків, економічних контрактних відносин (договір).

Дата добавления: 2014-01-07