Тема 14. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство

14.1. Відкритість національної економіки і конвертованість моделей національних економічних систем.

14.2. Принципи інтеграції національної економіки у світову економічну систему.

14.3. СОТ як інституціональна основа інтеграції у світову економічну систему.

14.4. Інституціональні аспекти участі національної економіки у міжнародних валютно-фінансових відносинах та формування безпеки національної економіки.

14.1. ВІДКРИТІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ І КОНВЕРТОВАНІСТЬ МОДЕЛЕЙ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Ефективність функціонування будь-якої національної економіки залежить не тільки від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерним є широке залучення країн у міжнародні взаємозв’язки, посилення їх взаємозалежності, що стало основою формування світового господарства. Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони.

Серед головних умов інтеграції і участі країни в міжнародних економічних союзах та інших міжнародних організаціях на сучасному етапі виділяються: політична стабільність у країні, відсутність різких коливань у стані національної економіки і, нарешті, відкритість економіки. Закрита економіка - це економіка, всі товари якої виробляються і продаються всередині країни. Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь в економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології). Відкритість національної економіки означає:

- прозорість, тобто вільний доступ до національних макроекономічних відомостей;

- економічну свободу всередині країни;

- участь країни та її економічних суб’єктів у світовому інтеграційному процесі.

Передумовою відкритості економіки є економічна свобода, яка базується на дотриманні в країні трьох принципів: свободи індивідуального вибору, свободи приватного обміну і гарантії приватної власності. Залежно від цього світова спільнота має можливість визначати не тільки стан і можливості економіки тієї або іншої країни, але й встановлювати ступінь сприятливих умов для створення в ній іноземних і змішаних підприємств, доцільність розміщення кредитів у даній країні та ін.

До ознак відкритості й конвертованості національної економіки також відносять:

- відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення (це приблизно: у маленьких країнах (Голландія, Бельгія, Австрія) - 55-70%; у середніх країнах (Франція, Англія) - 40-45%; у великих країнах (США, Китай, Індія, Росія) - 20-25%;

- частка зовнішнього торговельного обороту в загальному обсязі виробництва;

- частка експорту в загальному обсязі виробництва;

- частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

- частка закордонних інвестицій відносно внутрішніх інвестицій.

Лідерами рейтингу відкритості економіки є економічно розвинені й «нові» промислово розвинені країни, в тому числі Гонконг, Малайзія та ін.

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішим є глобалізація.

Глобалізація – це категорія, що відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. З 60-х років XX ст. вона набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік шляхом тісної взаємодії і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому просторі; поширення безпосередніх і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин.

14.2. ПРИНЦИПИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У СВІТОВУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

Інтеграція України до світової економічної системи в умовах глобалізації вимагає подальшого розвитку національної економіки і надання їй економічних рис, характерних для вже інтегрованих у світову економічну систему національних економік. У зв’язку з цим одним із стратегічних завдань розвитку національної економіки є визначення нових напрямків, принципів, форм, засобів та етапів реалізації інтеграції у світову економічну систему. Основними з них є:

- розвиток власних галузей, які мають конкурентні переваги у світовій економіці;

- створення ефективного внутрішнього ринку як основи для завоювання нових позицій та їх закріплення на міжнародних ринках;

- забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

- досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

- постійна адаптація національного зовнішньоекономічного законодавства відповідно до вимог і норм міжнародних організацій, перш за все СОТ;

- формування власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом;

- інтеграційна взаємодія із СНД, Європейським Союзом, центрально- і східноєвропейськими угрупованнями країн;

- забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон’юнктури і фінансових криз.

Важливе значення щодо інтеграції України у світову економічну систему має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни. Найбільш прийнятною для вітчизняної економіки є експортно орієнтована модель розвитку національної економіки. Реалізація такої моделі передбачає оцінку експортного потенціалу, розробку експортно-імпортної стратегії, забезпечення адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У той же час світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення «ноу-хау» інвестицій найбільше сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках.

Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав і кон’юнктури міжнародних ринків, веде до занепаду обробної промисловості й машинобудування. Яскравим доказом цього є різкий спад економіки України в умовах світової фінансової кризи. Крім того, на стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Україна зацікавлена у подальшій лібералізації зовнішньо - економічних зв’язків з країнами – членами СНД, і перш за все з Росією. Пріоритетними напрямами економічної співпраці з Російською Федерацією згідно з національними інтересами України визначені:

- науково-технічне та інноваційне співробітництво;

- співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

- інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв’язків;

- розвиток транспортної мережі України в інтересах обох держав;

- розвиток фондових ринків і ринків праці.

Окрім цього стратегія розвитку національної економіки включає рух у напряму європейської інтеграції, використання форм і механізмів, які забезпечать більш повне й ефективне використання потенціалу зовнішньоекономічних зв’язків України з розвиненими країнами світу.

Міжнародні рейтинги є інструментом для вимірювання конкурентоспроможності економіки країни та визначення її місця у світовій економічній системі. Загальновідомий основний рейтинг оцінки конкурентоспроможності національної економік - індекс глобальної конкурентоспроможності, який щорічно репрезентується Світовим економічним форумом, дає оцінку середньострокових перспектив економічного зростання (на 5-8 років). Аналіз рейтингів окремих країн за індексом глобальної конкурентоспроможності показує, що найвищу позицію в них займають високорозвинуті країни. Їх індекси за 2007-2008рр. становлять 5,51 – 5,67 (США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина та ін..).

Незважаючи на те, що індекс глобальної конкурентоспроможності України за 2005-2007 рр. підвищився з 3,3 до 3,98 (при найвищому значенні цього показника 5,81), переваги явної відкритості національної економіки, що визначаються конкурентним статусом її продукції та інноваційною політикою, не використовуються повною мірою. Конкурентна позиція України визначається переважно експансією екстенсивної експлуатації природних і трудових ресурсів за відсутності інституційних стимулів до нарощування національної інноваційної системи.

Створення сприятливих інституційних умов для формування конкурентних переваг національної економіки в перспективі передбачає:

- забезпечення інноваційної діяльності, розвитку високотехнологічних галузей, виробництва наукомісткої, енергоощадної, експортоорієнтованої продукції, інтелектуальної власності, створення умов для гармонійного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища (шляхом запровадження податкових пільг, кредитів і позик);

- розвиток інфраструктури інноваційної економіки - спеціалізованих організацій підтримки інновацій, а саме технопарків, бізнес-інкубаторів, технологічних фірм та підприємств;

- концентрацію матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційного розвитку (нанотехнологій, ядерної енергетики, авіа-, ракето-, суднобудуванні), збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та розробки;

- розвиток пріоритетних напрямів наукомістких високотехнологічних виробництв шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами ЄС, країн СНД та Азійсько-Тихоокеанського регіону;

- стимулювання розвитку венчурного капіталу, лізингу, впровадження ефек-тивних механізмів правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних проектів у сфері малого підприємництва;

- визначення та реалізації нових пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, запровадження ефективної системи сертифікації та стандартизації продукції, ефективної патентної політики;

- підтримка потужних національних корпорацій і фірм, подальша інтеграція у світову економічну систему на основі зміцнення позицій у світовому обороті високотехнологічної продукції, спеціалізації з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень та професійної освіти;

- забезпечення соціальної орієнтації структури національної економіки на основі розвитку внутрішнього ринку, підвищення споживчого попиту продукцію та оплати праці, зменшення існуючої диференціації в доходах населення, нарощування інвестицій у розвиток людського та інтелектуального капіталу;

- стимулювання розвитку недержавних організацій з метою структуризації та консолідації громадянського суспільства, зміцнення довіри між суб'єктами суспільного, економічного і політичного життя.

14.3. СОТ ЯК ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ОСНОВА ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

З 90-тих років Україна чітко визначилася з пріоритетами соціально-економічного міжнародного співробітництва - підвищити рівень розвитку економічної системи до міжнародних вимог та активізація відносин з ЄС (тепер - це політика прискореного входження в ЄС). Для досягнення поставленої мети Україна уклала ряд міжнародних і державних договорів, за якими вона бере активну участь в Угоді про розвиток вільної торгівлі в Центральній Європі (ЦЕФТА), Угоді про чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), у роботі НАТО, ТАСІС тощо.

Наша держава ратифікує угоди, використовує у практиці господарювання та управління економікою рекомендації ряду міжнародних економічних організацій (СОТ, МВФ, Група Світового Банку, Європейський Банк реконструкції і розвитку, НАФТА, ГАТТ, НАТО, ООН та ін.). Бере участь у спільних інвестиційних проектах разом з вказаними структурами тощо.

Головною метою діяльності СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі. До головних функцій СОТ відносяться:

- нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

- забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

- розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

- нагляд за торговельною політикою країн;

- обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне регулювання; антидемпінгове регулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Україна провела значну роботу щодо пристосування свого механізму митного регулювання до вимог СОТ. Зокрема, в 2001 р. було прийнято Єдиний митний тариф, в основу якого покладено систематизований перелік ставок мит (експортних, імпортних, транзитних), якими обкладаються товари, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі

Головною перевагою, яку отримали українські підприємці внаслідок вступу України до СОТ, є створення прозорого й передбачуваного бізнесового середовища в Україні. Окрім цього лібералізація ринку фінансових i банківських послуг позитивно вплине на оздоровлення та підвищення конкурентоспроможності української економіки, створить сприятливий інвестиційний клімат в Україні.

Разом з тим потрібно вказати й негативні наслідки, які викликало вступ до СОТ:

- використання України розвиненими країнами як ринку збуту своєї продукції;

- внаслідок цінової конкуренції, вимог міжнародних стандартів слід очікувати скорочення традиційних ринків збуту для українського експорту;

- проблеми неузгодженості українських національних стандартів якості продукції міжнародним нормам;

- перетворення України на країну з вузькою спеціалізацією, що призведе до зростання імпортозалежності;

- дискримінація національних товаровиробників.

Від вступу України до СОТ передусім виграли експортноорієнтовані галузі (перш за все металургія та хімічна продукція), і значно погіршилося становище підприємств, які в основному зорієнтовані на внутрішній ринок (автомобілебудування, електронна промисловість, сільське господарство харчова, легка промисловість та ін.).

14.4. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ УЧАСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИНАХ ТА ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Міжнародні валютно-фінансові відносини сьогодні характеризуються складністю, суперечливістю і водночас поглибленням координації економічної політики держав. Учасниками міжнародних валютно-фінансових відносин є держави, юридичні й фізичні особи.

Міжнародні валютно-фінансові відносини - це сукупність відносин, що пов'язані із функціонуванням валюти в міжнародній торгівлі, економічному й технічному співробітництві, наданні та отриманні позик, кредитів тощо.

Правова регламентація виникнення змін чи припинення валютно-фінансових відносин базується на міжнародних, міждержавних угодах та національних правових актах. Координація міжнародних валютно-фінансових відносин політики здійснюється і на рівні держав, і в рамках міжнародних організацій, провідне місце серед яких займають Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Міжнародні валютно-фінансові і банківські організації забезпечують ефективне функціонування валютно-фінансової сфери, сприяють співробітництву між країнами.

Міжнародні валютні відносини ґрунтуються перш за все на регулюванні валютних курсів. Зміна курсів валют безпосередньо і неоднаково впливає на вартість товарів у міжнародній торгівлі і вартість інвестицій, що виражені в цих валютах. Зниження курсу національної валюти викликає падіння цін національних товарів на світовому ринку, виражених в іноземній валюті, що, в свою чергу, сприяє експорту. Ціни на іноземні товари, виражені в національній валюті, стають вище, в результаті чого імпорт скорочується. Крім того, внаслідок падіння курсу національні активи і цінні папери дешевшають і стають більш привабливими для іноземних інвесторів, що викликає зростання припливу іноземного капіталу у вітчизняну економіку. Підвищення курсу національної валюти має зворотній ефект.

Для участі національної економіки в міжнародних валютно-фінансових відносинах необхідно створити гнучкий механізм регулювання, спрямований, перш за все, на зміцнення національної грошової одиниці країни з її включенням у систему міжнародних розрахунків і вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Повноцінною незалежна національна економіка вважається за наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу, національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективної національної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окремі виробники.

Безпека національної економіки визначається як спроможність національної економіки забезпечити свій вільний і незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за усіх несприятливих умов і варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Вона передбачає не тільки захищеність національних інтересів, але й здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, забезпечення і підтримку соціально-політичної стабільності.

Економічна безпека є важливою складовою національної безпеки й характеризує стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики. Економічна безпека включає такі складові:

- економічну незалежність, тобто, насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати конкурентні переваги національної економіки для забезпечення участі в міжнародній торгівлі та інтеграції у світову економічну систему;

- стабільність національної економіки, що передбачає стійкість усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності;

- здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати й захищати національні економічні інтереси, здійснювати ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

До принципів забезпечення економічної безпеки України відносять:

- дотримання законності;

- баланс економічних інтересів національної економіки;

- взаємну відповідальність усіх суб’єктів суспільства;

- забезпечення заходів, пов'язаних із захистом національних економічних інтересів;

- інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою.

Інституціональними чинниками формування безпеки національної економіки є:

- розробка державою комплексу необхідних і довготривалих заходів щодо попередження і боротьби з внутрішніми і зовнішніми загрозами, здійснення оцінки результатів їх впровадження;

- створення інформаційної бази для об'єктивного і всебічного моніторингу економіки й суспільства та його проведення з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз національним інтересам, об'єктам економічної безпеки;

- організація роботи органів законодавчої, виконавчої і судової влади, громадських та інших організацій та об'єднань, посадових осіб з реалізації комплексу заходів щодо забезпечення економічної безпеки згідно з чинним законодавством.

При цьому забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким вимогам:

- забезпечення надійного захисту національних інтересів;

- функціонування в межах, визначених законом;

- удосконалення існуючої нормативної бази;

- прогнозування і своєчасне відвернення загроз економічній безпеці;

- наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

- ефективне функціонування як у звичайних, так і в надзвичайних умовах.

.

Дата добавления: 2014-01-07