Які ж мотиви спонукають українця до толерантності?

Толерантність

Якщо всі попередні властивості стосуються безпосередньо ментальної сфери, особливостей світосприйняття та світорозуміння українця, то толе­рантність має відношення до етносу — всього, що пов'язане з поведінкою, вольовим життєвиявом.

Відмінності, очевидно, стосуються мотиваційного елементу, того, що спо­нукає бути толерантним, що є рушійною силою терпимості для українця.

1. Резиґнація. Ми бачимо постійне невдоволення собою, яке переростає в апатію. Навколишній світ сприйма­ється не як онтологічна цілісність (європеїзм), не як ситуація (американізм), а як густе сумбурне небуття. Толерантність тут є виявом апатичності особи, що спричи­нена дистресом.

2. Історично детерміноване почуття страху перед винищенням. Драма­тична національна доля наклала відбиток на покоління українців, які через психокультуру засвоюють страх перед усім новим. Це паралізує ініціативну цілеспрямованість і породжує терпимість до всього наявного (маємо те, що маємо). Водночас, така толерантність була для українців фактором вижи­вання в історії, інакше б їх давно винищили. Страх примушує терпіти будь-якою ціною. Толерантність самоприниження, відходу від чіткої позиції заради збереження індивідуальності є чинником слабкої національної самосвідо­мості. Індивід, відчуваючи беззахисність перед активним соціумом, погоджу­ється на все, щоб тільки зберегти себе і свою сім'ю. Його підсвідоме ніби нагадує йому про власну самотність, замкненість у світі.

3. Потреба в безпеці й захисті. Самоізольованість індивіда, підсилена апатією до інших, потребує таких форм безпеки, які умовно можна назвати соціофобічними. Біологічна соціофобія і толерантність пов'язані через те, що толерантність стає інструментом убезпечування середовища, в якому немає ні ворогів, ні друзів, а є суцільна анонімність.

Українець ладен закрити очі на всі негаразди соціального буття, оскільки сприймає соціальну матерію персоніфіковано — через окремих носіїв, полі­тику - через політичних лідерів тощо. Він не займає позиції, знаючи, що її відстоювання потребує більших зусиль, ніж відмова від будь-якої позиції. Одночасно нульова позиція є най­більш безпечною і в соціальному, і в психологічному аспектах.

Толерантність до жорстокості, зла, насильства, злиднів переростає у всетерпимість. Обстоюючи будь-який принцип, українець захищає свою безпеку, оцінюючи принцип екзистенційно: як дже­рело виживання, а не ідею, яку потрібно відстоювати.

Дата добавления: 2014-01-07