Характер як чинник індивідуальних відмінностей

Тема 4.

План.

1. Характери у структурі індивідуальності.

2. Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру.

3. Акцентуації характеру.

Поняття характер відоме кожному, загальновживане, цікаве. Ми стикаємось з ним практично з дитинства, але трактують всі по різному (характер літературного чи музичного твору, героя, автора, у підлітковому віці багато хто починає виховувати чи випробовувати характер)…

У диференціально-психологічному контексті характер розуміють як основну змістову характеристику індивідуальності, що формується на психічній основі темпераменту і детермінується впливами соціокультурного середовища.

Першим дослідником характеру вважають давньогрецького філософа Теофраста (372-287 до н.е.). Він вважав що характер розвиває і обмежує міру особистої відповідальності людини, визначає вчинки, якими вона може керувати (на відміну темпера ментальних проявів, які змінити неможливо), тобто концентрує те, що вона може контролювати, змінювати і розвивати. Характер формується протягом всього життя людини, загалом визначається до підліткового віку і може змінюватись під впливом виховання та самовиховання. Тому, на відміну від темпераменту, може підлягати етичному оцінюванню.

Характер ( грец. риса, особливість) – індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що зумовлюють типовий для суб’єкта спосіб поведінки в певних життєвих ситуаціях і обставинах.

Характером також називається своєрідність складу психічної діяльності, що виявляється в особливостях соціальної поведінки особистості, у ставленні до професії, людей, до самого себе.

Багато психологів сходяться у переконанні, що основу характеру становить воля – стійкість у діях, принциповість, відношення інтелекту і особистості, наявність життєвих принципів та цілей, тобто стрижневий елемент характеру пов’язаний із контролем та самоконтролем.

Е.Кречмер вважав, що темперамент – це вроджена особливість перебігу психофізіологічних процесів (їх темп, інертність,напруження, здатність до переключення та ін.), а характер – стійка особливість ставлення людини до світу, оточення, до себе. Вітчизняні психологи-послідовники теорії індивідуальності пояснюють, що характер формують життєві враження, виховання і навчання на природній основі темпераменту – властивостях нервової системи і генетичних програмах. Темперамент наділений стійкістю, тотальністю і описує формальні (незалежні від змісту діяльності) особливості поведінки, а характер виявляється не в усьому і не завжди.

Тому ми говоримо про темперамент як про формальну характеристику особистості, а про характер – як про змістову, тобто ту, яка відображає переваги, значущі відносини, духовно-світоглядні якості індивідуальності, тенденції психічного нездоров’я. так, Б.Ананьєв вважав, що кожна риса вдачі (характеру) є певним істотним ставленням особистості до навколишнього світу, до таких його об’єктів як природа, суспільство, суспільні ідеї, праця, інші люди тощо.

Розмежовував поняття «тип нервової системи», «темперамент» і «характер» І.Павлов. «Тип є вроджений конституційний вид нервової діяльності – генотип… характер є сумішшю уроджених схильностей, потягів з прищепленими протягом життя під впливом життєвих вражень». Система умовних зв’язків, що утворюються в процесі структуризації життєвого досвіду, становить природну основу характеру, його формально-динамічну складову, а система орієнтації виникає внаслідок сплаву схильності суб’єкта з формувальними впливами середовища. Однією з найважливіших змістових характеристик індивідуальності є спрямованість особистості, а її основою – динамічний стереотип – стійка система зв’язків.

Воля як основний системотвірний компонент характеру виявляється в диференційованій системі довільної регуляції, пов’язаний з емоційними компонентами та рівнем розвитку здібностей. Наполегливість у досягненні мети помітніше виражена у структурі характеру людей з високим рівнем інтелекту та освіти.

2. Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру.

У широкому сенсі характером називають цілісну сукупність, яка позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості. Теофраст, який запропонував використовувати цей термін у психології для позначення комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людини від іншої, уклав і першу класифікацію характерів. У ній він описав велику кількість типів особистостей – брехливий або чесний, хитрий або простодушний, жадібний або щедрий тощо. Тривалий час характер визначали через просту комбінацію ознак, не диференційованих між собою. Спроби систематизувати структуру характеру пов’язані з появою і розвитком у психології поняття «воля» а також розробленням дихотомії «розум-воля». Фактично уявлення про структуру характеру розвиваються навколо основних вимірів «розум-воля-почуття».

Трактуючи характер як підструктуру, що належить до особистісного рівня, його вважають концептом який здебільшого стосується сили характеру – властивості, що пов’язана із зусиллями, спрямованими на подолання обставин. Дослідження показали, що воля, або наполегливість у досягненні мети пов’язані із такими характеристиками, як мотиви, особистісні орієнтації, Я-концепція, у тому числі самооцінка.

С.Рубінштейн визначав характер як сукупність генералізованих (узагальнених, стійких і переважальних) мотивів у структурі особистості.

Я-концепція	Я-образ	Уявлення про себе та інших
Самооцінка	Самоставлення
Самопрезентація
Я-симтомокомплекс	Диспозиції	Саморегуляція
Фон настрою
Схильності
Я-система орієнтацій	Вектор поведінки	На себе: мотиви самореалізації
На предмет: мотиви досягнення успіху
На інших: мотиви взаємодії

Структура характеру за С.Рубінштейном.

Розглянемо детальніше. Основними вимірами характеру, що формують його структуру є Я-концепція, Я як симтомокомплекс, Я як система генералізованих базових орієнтацій.

Я-концепція – сукупність усіх уявлень людини про те, яка вона у всіх своїх проявах, можливих і дійсних, істотних і другорядних.

Один з її базових складників фіксує зміст життєвого досвіду (Я як об’єкт), а другий позначає процес усвідомлення людиною цього досвіду (Я, яке знає, усвідомлює). У структурі я-концепції об’єднуються дві тенденції – Я, яким мене бачать інші і Я, яким я сам себе бачу.

Я-концепція властива кожній людині і формується у процесі розвитку самосвідомості, охоплюючи Я-вчорашнє, Я-сьогоднішнє та Я-завтрашнє. Вона будується на основі самосприйняття, самоставлення, які людина яскраво переживає, постійно зіставляє зі сприйняттям себе іншими людьми, їх емоційним ставленням. У створенні Я-концепції активно задіяні самоспостереження, само оцінювання й інші рефлексійні особистісні процеси.

Значною мірою Я-концепція неусвідомлювана, і лише надзвичайні обставини, наприклад життєва криза, вимагають від людини глибшого самоусвідомлення. Представники різних психотерапевтичних напрямів активно працюють із Я-концепцією клієнта як найважливішим смислотвірним компонентом його переживань, допомагаючи досягти йому більшої автентичності, самодостатності.

Формування Я-концепції є результатом фізичного розвитку, що впливає на створення образу тіла (фізичне Я), когнітивного і емоційного розвитку (психічне Я), а також вироблення навичок соціальної взаємодії, що виникають унаслідок виконання суб’єктом різних соціальних ролей (соціальне Я). фізичний образ Я відображає дію конституційного чинника на формування системи уявлень про себе, специфіку характеру і навіть особистості. Особливості статури впливають на всі психічні процеси, у тому числі самосвідомість. Для аналізу цього взаємозв’язку школярам показували чоловічі силуети, які характеризують різні типи статури, виділені за системою В.Шелдона: мезоморфний (атлетичний), ендоморфний (повний, невисокий) та ектоморфний (високий, худий). Перший тип незмінно отримував стійкі позитивні оцінки, другий характеризували переважно негативно, а третьому відводили нейтральну позицію.

У реальній ситуації діти також рідше обирають дитину ендоморфного типу як товариша. В ендоморфних дітей частіше спостерігається негативне ставлення до свого тіла, неприйняття свого фізичного Я. чинником, що зумовлює це, можуть бути еволюційні стратегії надання переваги, засновані на важливості сили й активності для забезпечення життєвої адаптації індивіда.

Я-концепція як центральна підструктура характеру формується в 6-11 років, набуваючи абстрактнішого, узагальненого відтінку, не пов’язаного прямо із фізичними рисами. Глобальне почуття самоцільності як риса характеру з’являються у 6-7 років.

Характер є своєрідною мембраною між внутрішнім світом особистості і навколишньою дійсністю. Він пов’язаний із способами самовираження, механізмами захисту від несприятливих для людини дій.

Я-концепцію формують Я-образ і самооцінка. Я-образ є регулятивним механізмом психічного життя, мотиваційним ядром особистості.

Дата добавления: 2014-01-07