Розділ 4. Початкові кроки системного аналізу

1. Формалізовані процедури й алгоритми системного аналізу

Системний аналіз виник з потреб практичної діяльності людини. У практичній діяльності часто зустрічаються випадки, коли необхідно вирішити певну проблему, прийняти конкретне рішення, а потрібна інформація відсутня чи недостатня, обмежені матеріальні ресурси, відведено малий час для прийняття рішення. Такі випадки особливо характерні при роботі з великими системами. Вирішення транспортних, містобудівельних, економічних, екологічних проблем часто необхідно здійснювати в умовах обмежень. У буденному житті кожної людини такі випадки також зустрічаються досить часто. Керувати роботою великих систем, вивчати і проектувати їх майже завжди доводиться при обмеженні ресурсів, інформації та часу. Системний аналіз якраз і направлений на вирішення таких проблем, він дозволяє якнайдетальніше проаналізувати проблему і виробити рекомендації по її вирішенню. Особливості системного аналізу випливають з природи складних систем. Маючи ціллю вирішити проблему або, в крайньому разі, виявити її причини та намітити можливі шляхи вирішення, системний аналіз використовує засоби різних наукових дисциплін. Основою його є сучасні методи наукових досліджень: спостереження, експеримент, математичний аналіз, обчислювальна техніка тощо.

Системний аналітик (спеціаліст із системного аналізу) при дослідженні реальної системи має справу з різними проблемами. Кожній системі властиві свої особливості, для їх вивчення потрібні глибокі професійні знання. Але це не означає, що виконувати системний аналіз не може людина, яка недостатньо володіє тою чи іншою професією.

Специфіка системного аналізу полягає в тому, що спеціаліст системного аналізу повинен мати професіональні знання, перш за все, по методах і підходах до аналізу системи, до вирішення проблем, які виникають у практичній діяльності. Він повинен добре знати й виконати класифікацію систем, володіти методами моделювання, уміти побудувати модель системи і розглянути роботу системи в різних умовах, уміти сформулювати різні підходи до вирішення проблеми, генерувати варіанти вирішення проблеми, вибрати критерії оцінки і оцінити ефективність кожного із запропонованих варіантів. Для цього системний аналітик повинен мати широку ерудицію і володіти всіма сучасними методами системного аналізу, математики та обчислювальної техніки.

Крім цього, в системному аналізі важливе значення має набутий досвід, без якого неможлива ефективна робота і вирішення поставлених завдань. Однозначний алгоритм вирішення задач системного аналізу відсутній і створити його неможливо. Але в системному аналізі існують певні правила, певні рекомендації, які дають можливість вирішити проблеми, які виникають у практичній діяльності. Вони дають позитивний результат при правильному їх використанні. Ці правила зумовлюють порядок виконання системного аналізу, процедури та засоби, що використовуються на етапах аналізу. Перше, що треба зробити при виконанні системного аналізу, це чітко сформулювати проблему, цілі системи і завдання, які необхідно вирішити. Наступним етапом аналізу є збір необхідної інформації, її класифікація та структуризація. Початкова інформація, що, як правило, має описовий характер, подається на так званому вербальному (словесному) рівні. Подальшими кроками системного аналізу є побудова моделей систем. У системному аналізі, як науковій дисципліні, створено велику кількість моделей різного призначення для аналізу систем. Найпростіші моделі описують системи у загальному вигляді, більш складні дозволяють вивчити всі особливості конкретної системи. Моделі системного аналізу, подані у загальному вигляді, мають назву формальних. Формальні моделі – це опис характерних ознак типу моделі. На основі формальних моделей аналітик створює змістовні моделі, в які вносить одержані знання конкретної системи. За допомогою створених моделей вивчаються процеси у

системі, перспективи її розвитку. На наступних етапах аналізу створюють альтернативні варіанти вирішення проблеми, вибирають критерії, знаходять шляхи вирішення проблеми, оцінюють ефективність одержаних рішень.

Крім формалізованих процедур системного аналізу, яким властиві чіткі правила і порядок виконання, не менше значення у системному аналізі мають неформалізовані процедури, зумовлені особливостями кожної конкретної системи, проблемами, які необхідно вирішити. Наприклад, перше питання системного аналізу – формулювання цілей системи не може бути формалізоване, а потребує мислення та глибокого аналізу системи. Наявність неформалізованих процедур потребує вміння мислити неформально, творчо підійти до вирішення проблеми. Успіх вирішення проблем системного аналізу значною мірою залежить від навиків та досвіду аналітика.

2. Формування цілей аналізу, точки зору та контексту розгляду системи

Приступаючи до виконання системного аналізу, перш за все треба чітко сформулювати сутність проблеми, яку потрібно вирішити, обмежити границі системи, її оточення та умови, в яких треба вирішити проблему. Ці питання об’єднуються такими трьома поняттями, як цілі аналізу, точка зору аналітика і контекст розгляду проблеми. Цілі аналізу дозволяють уточнити проблему, сформулювати завдання, які зумовлюють досягнення поставленої цілі. Цілі аналізу завжди нерозривно пов’язані з точкою зору, на основі якої розглядається проблема. Їх завжди формулює певна людина, яка працює з системою. Без такої людини цілі не можуть бути визначені. Тому одночасно із визначенням цілей слід вказати, з якої точки зору розглядається проблема, точку зору особи, для якої саме ці цілі є головними. Ці два питання вирішуються в певній системі, обмеженій границями системи, яка знаходиться в певному оточенні. Границі системи і її оточення входять у таке поняття, як контекст розгляду системи. Розглянемо докладніше ці поняття.

Головною рисою системного аналізу є його цільовий характер і практична направленість. Системний аналіз завжди виконують для вирішення конкретних проблем, які виникли в практичній діяльності людини. Його здійснюють системні аналітики разом з людьми, які добре знають систему і проблеми, які необхідно вирішити. Системний аналіз розпочинається з чіткого визначення та формулювання цілей і завдань. Перш за все, визначають ціль існування системи, а після цього завдання, які потрібно вирішити. Питання цілей системи, як ми бачили з попереднього матеріалу, не завжди вирішується просто. Для систем штучного походження сформулювати цілі легко. Проте навіть для таких систем цілей може бути декілька і при їх формулюванні виникає ряд труднощів. Розглянемо деякі з них.

Цілі системи повинні бути сформульовані чітко, лаконічно й визначати всі особливості саме тієї системи, для якої виконується аналіз. Але не завжди можна так сформулювати ціль. Всяка система, крім головної цілі, має ряд інших цілей. Одній і тій цілі може задовольняти ряд різноманітних систем. Наприклад, для перевезення людей служить велика кількість різних транспортних засобів, як, наприклад, трамвай, тролейбус, автобус, метрополітен, таксі та ін. Цілі кожного виду транспорту повинні бути вказані так, щоб вони однозначно визначали ту чи іншу систему. Ціллю тролейбуса може бути масове перевезення пасажирів по звичайних міських дорогах з використанням електричної тяги, а трамвая - по спеціально обладнаних трамвайних шляхах при найбільш економному використанню енергоресурсів. Цілі міського транспорту повинні також відображати цілий ряд особливості кожного виду транспорту. Так, підземний транспорт у містах, а саме метрополітен, крім завдань перевезення пасажирів, вирішує також містобудівельні завдання. Він дозволяє зменшити транспортну напруженість міських магістралей, змінити планування міста з чисто площинного на площинне з елементами об’ємного, збільшити доступність жителів віддалених районів до центру міста. Наземний транспорт найбільш різноманітний і служить для вирішення самих різноманітних завдань. У містах ми маємо маршрутизований і немаршрутизований транспорт, електричний і автомобільний тощо. Отже, цілі системи повинні враховувати не тільки загальні особливості, а й визначати індивідуальні особливості кожної системи.

Цілі системи, як правило, змінюються протягом часу. Наприклад, якщо перші автомобілі мали ціллю тільки перевезення пасажирів і вантажів, то в міру розвитку автомобілебудування ці цілі розвиваються, диференціюються, доповнюються іншими цілями. Крім завдань перевезення, виникають вимоги комфортності, швидкості, простоти керування та цілий ряд ін. У результаті з’явилась велика кількість різноманітних автомобілів, які служать для різних цілей, задовольняють різні потреби. Кожній цілі відповідають різні автомобілі, такі як: легковий автомобіль, автобус, пожежна машина, танк тощо.

Цілі системи можуть змінюватись, уточнюватись залежно від конкретної обстановки, потреб, які виникають в певний час. Так цілями міського транспорту крім перевезення населення в робочі і вихідні дні є рятування людей під час стихійного лиха, під час військових дій тощо. Отже ми бачимо, що формулювання цілей навіть штучних систем є досить складним завданням.

Ще більші труднощі виникають тоді, коли виконується аналіз системи, яка повинна бути створена. Основна ціль системи може бути пов’язана з іншими цілями. На формування цілей впливає ще цілий ряд факторів:

По-перше, ціль - це антипод проблеми. Формулюючи проблему, ми говоримо що нам не подобається. Зробити це порівняльно легко, оскільки те, що нам не подобається, існує. Формулюючи ціль, ми вже в певній мірі передбачаємо як те, що нас не задовольняє, має бути вирішено, хоча рішення проблеми ще немає і його треба знайти.

По-друге, існує проблема заміни цілі засобами її досягнення. Наприклад, ставиться ціль “як прокласти маршрут нової тролейбусної лінії” тоді, коли ціллю має бути “як покращити транспортне обслуговування жителів певного району”? Якщо розглядати проблему детальніше, то може виявитись, що зовсім немає необхідності будувати нову трамвайну лінію і покращити транспортне обслуговування можна іншими методами. Але електротранспортники, саме таким чином сформулювали проблему, виходячи із своїх вузькопрофесійних інтересів.

По-третє, на формулювання цілей впливає система цінностей, що їх дотримуються особи, які виконують аналіз чи можуть приймати рішення.

По-четверте, цілі не завжди залишаються постійними, вони змінюються протягом певного часу під впливом різних факторів.

При визначенні цілей існує ще одна обставина. Системний аналіз виконується для вирішення проблем, що виникають у конкретних людей чи груп людей. У різних людей цілі можуть бути різними. Той же автомобіль може розглядатися з точки зору потреб сім’ї у перевезеннях, з точки зору конструктора, будівельника міста, пожежника, військового, економіста тощо. У кожного буде свій погляд на систему, свої завдання, які повинна вирішувати система.

Важливо також враховувати цілі існування системи і цілі, для досягнення яких виконується аналіз. Наступне питання, яке треба вирішити на початкових етапах системного аналізу є вибір точки зору. Він полягає у виборі такої особи,

з точки зору якої система розглядається найбільш повно, у найбільшій відповідності з цілями аналізу.

Для виконанням системного аналізу, враховуючи розглянуті вище питання формулювання цілей, необхідно чітко визначити і точку зору, на основі якої виконується аналіз. Подекуди при вирішенні практичних завдань вибір точки зору не викликає труднощів. Як правило, завдання для аналізу, його цілі формулює особа, яка замовляє такий аналіз і є наперед зрозумілою точка зору, з якої потрібно розглядати систему. Але навіть у такому випадку для вирішення проблеми найкращим способом треба стати на найбільш загальну точку зору. Зміна точки зору інколи може наштовхнути на шлях вирішення проблеми.

Тому чітке усвідомлення точки зору, її формулювання у системному аналізі відіграє велику роль. Вибравши певну точку зору, весь подальший аналіз необхідно виконувати, дотримуючись саме вибраної точки зору. Зміна точки зору в ході виконання системного аналізу не допускається. Ця зміна може бути причиною того, що результати аналізу втратять цілісність, перетворяться в набір фактів, які не пов’язані між собою, створені моделі системи не будуть адекватними самій системі, а проблеми не будуть вирішені.

Після вибору точки зору цілі аналізу повинні бути уточненими. Цілі аналізу і точка зору завжди взаємозв’язані. Наприклад, проблеми міського транспорту можуть розглядатися з точки зору забезпечення функціонування міського господарства в цілому (безперебійної роботи заводів, навчальних закладів, закладів культури, ринків тощо), з точки зору економіста (одержання максимальних прибутків), з точки зору архітектора (планування території міста), з точки зору міліції (організація безаварійного руху) і т.п. Кожній точці зору відповідають свої завдання, свої цілі аналізу, свої методи вирішення проблем. Причому ці цілі можуть не тільки не співпадати, але й бути протилежними. Отже, формулювання точки зору вимагає уточнення цілей аналізу.

Відмінність у постановці цілей системного аналізу від інших наук полягає в тому, що для всіх наук постановка цілей є вихідним моментом вирішення будь-якої проблеми. У системному аналізі формулювання цілей є результатом складної і копіткої роботи по вивченню системи, її взаємодії з навколишнім середовищем. Наприклад, у системі “міський транспорт” переплітаються інтереси багатьох людей, багатьох організацій міста. Тут проблеми містобудівельні, архітектурні, екологічні, тут потреби окремих людей і потреби великих підприємств, де люди працюють. Формулювання цілей, як правило, здійснюється не одноразово, до цих питань доводиться повертатися кілька разів. Чим складніша система, тим більшу кількість циклів аналізу необхідно виконати для уточнення і формулювання цілей аналізу.

Третя сторона, яку ми вказали, – це визначення контексту розгляду системи. На початкових етапах виконання системного аналізу треба врахувати і чітко визначити оточення, в якому розглядається система. Наприклад, конструктор розробляє проект нового автомобіля. Автомобіль буде випускатись певним заводом з певною технологією, обладнанням, досвідом роботи. Конструктор, приступаючи до виконання проекту, вступає у певну, не залежну від нього, систему відносин. Мається на увазі, що вже наявний великий досвід конструювання автомобілів і є практичні рекомендації, як зробити його кращим, що дозволяється робити, а що ні. Існують стандарти, які регламентують параметри автомобіля, і відійти від них неможливо. Існує ціла галузь автомобілебудівної промисловості, що виготовляє двигуни, колеса і масу інших вузлів, які конструктору бажано використати. Існує економічне оточення, що визначає ціни, тарифи, обмеження тощо. Ці всі умови оточення визначаються поняттям контекст розгляду проблеми.

При системному аналізі необхідно вказувати контекст, тобто чітко обмежити границі і вказати зовнішні умови, в яких розглядається система. Наприклад, контекст розгляду системи “міський транспорт” включає в себе архітектурне планування міста, транспортні споруди, наявність певної структури вулиць, величину пасажиропотоків, систему керування рухом транспорту, ступінь розвитку транспортного будівництва в країні, фінансові обмеження, законодавче регулювання тощо.

3. Опис системи на вербальному рівні

Після визначення цілей, точки зору та контексту наступним кроком системного аналізу є збір, аналіз та структуризація інформації про систему. На перших етапах аналітик має певні загальні знання про дану систему, що мають загальний, розпливчастий, неконкретизований характер, вони неповні, невпорядковані. У міру вивчення проблеми кількість знань збільшується, знання певним чином впорядковуються, структуруються. Вони головним чином мають описовий, словесний характер. Виникає необхідність їх впорядкувати, систематизувати. Першим етапом впорядкування інформації є відображення її в описовій формі аналізу системи. Одержана інформація про систему знаходить відображення на так званому вербальному рівні. Аналіз системи на цьому рівні включає такі три найбільш загальні форми опису:

- історична (історичний аналіз);

- предметна (морфологічний аналіз);

- функціональна (функціональний аналіз).

Ці форми опису системи, її аналізу зумовлені однією з головних вимог системного аналізу, а саме вимоги багатоплановості розгляду системи. Система має бути розглянута з різних сторін, у різних планах.

Історична форма опису системи

Для вирішення будь-якої проблеми завжди треба зрозуміти, як виникла система, як вона розвивалась, який шлях пройшла, коли, на якому етапі розвитку виникла проблема. Відповіді на ці питання можна одержати, якщо розглядати систему в історичному аспекті, тобто починаючи із зародження і виникнення системи до її сучасного стану і перспектив розвитку в майбутньому. Такий аналіз є історичною формою опису. Вона включає в себе два види дослідження: генетичне й прогностичне.

Генетичне дослідження (генетичний опис) направлене на вивчення походження системи, процесів її формування, розвитку до того моменту, коли ми її вивчаємо. У ньому розкривають походження системи, умови її зародження та виникнення. Виконуючи це дослідження, одержують відповіді на запитання, хто, як, коли і для чого створив дану систему, що було вихідним матеріалом для її створення, як вона розвивалась. Генетичний опис включає всі кроки розвитку системи, стани та етапи її життєвого циклу, причини, якими були зумовлені зміни в системі. Цей аналіз дозволяє зрозуміти, чому причина труднощів і проблем, що виникають у системі в даний час.

Прогностичний опис (дослідження, аналіз) пов’язаний з розглядом перспектив майбутнього розвитку системи, її можливих станів і очікуваної поведінки на певний проміжок часу. Він включає в себе вивчення майбутніх шляхів розвитку системи, її можливих станів, етапів життєвого циклу. Він спрямований на розуміння цілей, до яких прагне система. Прогностичний аналіз дає змогу відповісти на запитання, як треба діяти в даний час, яким шляхом можна вирішити проблеми системи. Він обмежує коло можливих рішень проблеми, дозволяє вибрати найбільш ефективні з них. Виконуючи прогностичний опис, необхідно запобігати двом крайностям. Перша – це намагання дуже детально розробити план розвитку системи на етапі її попереднього розгляду, наприклад, план розвитку міста на 10-20 років. Такий аналіз в системному аналізі виконується, але виконується він на наступних етапах і основою його є певні моделі системи. Друга крайність – це відрив від дійсності і складання нереальних планів, як-от побудова міжпланетної шахової столиці в місті Нью-Васюки у відомій книзі Ільфа і Петрова “Дванадцять крісел”. Прогностичний опис необхідний, щоб зрозуміти тенденції розвитку системи, узгодити їх з вирішенням проблем, що виникли в даний час.

Предметна форма опису системи

Предметна форма опису системи (морфологічний аналіз) включає:

- виявлення елементного складу системи (субстрактний аналіз);

- виявлення відношень (зв’язків) між елементами системи (структурний аналіз).

Субстрактний аналіз, тобто виявлення елементного складу системи виконують для того, щоб зрозуміти, з яких елементів складається система, яка її будова, які складові частини. При виконанні субстрактного аналізу виходять з ознаки цілісності системи. Усі складові частини повинні у сукупності створювати систему, поняття цілісності дозволяє зрозуміти необхідність кожного елемента в системі. Під час вивчення елементного складу системи доводиться вирішувати ряд досить складних питань. Такими питаннями є визначення необхідного структурного рівня аналізу, виявлення усіх іманентних (властивих системі) і випадкових елементів. Відповіді на ці питання можна одержати на основі аналізу цілісності системи та умов, необхідних і достатніх для існування системи. Система, як ми це знаємо з попереднього матеріалу, завжди є структурована. Всяка система у своєму складі має певні структури, розміщені на різних ієрархічних рівнях. Чим детальніше ми виконуємо аналіз, тим більше структурних рівнів вивчаємо. При вивченні складу системи виникає запитання, який рівень вважати рівнем елементарних частинок системи, а який більш високим структурним рівнем, на якому рівні обмежити вивчення системи. Відповіді на ці запитання можна отримати на основі аналізу цілісності системи та умов необхідності й достатності даних структурних елементів у системі. Ці умови завжди пов’язані з цілями і завданнями системного аналізу. Коли глибина аналізу така, що можна одержати відповідь на питання дослідження системи, то вважають, що структурні складові системи є елементарними і подальший аналіз припиняється. Виявлення іманентних та випадкових елементів системи здійснюють на основі необхідності й достатності цих елементів для функціонування системи, для виконання нею своїх цілей. Відповідно до цього правила елемент є іманентним, тобто властивим даній системі, якщо він необхідний для її функціонування. Елемент, який з точки зору функціонування системи не є необхідним, вважається випадковим, не властивим системі. Для завершення аналізу відповіді на запитання, чи всі іманентні елементи системи виявлені, користуються правилом достатності. Відповідно до нього встановлюють, чи виявлена сукупність елементів у їх взаємозв’язку і достатня для виконання системою усіх її завдань.

Склад системи, як правило, описують у наступних термінах: система, підсистема, складова частина, елемент. При вивченні, наприклад, складу такої системи, як тролейбус, можуть бути виділені такі підсистеми: ходова частина, електрообладнання, кузов, шасі, система керування. Виділені на кожному рівні частини повинні задовольняти умові повноти, тобто в сукупності вони повинні становити всю систему. Кожна з підсистем може бути розділена на певні вузли, або елементи. Так, в підсистемі електрообладнання можна виділити такі вузли, як тяговий двигун, пусковий контролер, система прийому й передачі електроенергії, допоміжні двигуни, компресор, акумулятор тощо. Рівень, на якому складові частини вважаються елементарними, зумовлені цілями дослідження системи. Подальший склад елементарних частин не вивчається.

При вивченні складу організаційних систем, наприклад, системи міського електротранспорту, виділяють окремі підрозділи системи, її структурні одиниці. У нашому прикладі це може бути керівництво на чолі з директором, депо, енергослужба, служба руху, служба шляхового господарства тощо. Елементами організаційної системи можуть бути окремий цех, депо, дільниця і т.п. При визначенні елементного складу важливо дотримуватись умови цілісності, умови достатності та необхідності. Всі виділені елементи повинні бути необхідними і достатніми для забезпечення функціонування системи, виконання нею своїх цілей.

Для вирішення проблеми цілісності системи треба розглядати систему як частину деякої метасистеми (великої системи, до складу якої вона входить). Такий розгляд дозволяє зрозуміти призначення даної системи, головну роль, яку вона відіграє у метасистемі, необхідність зовнішніх функцій та внутрішнього складу системи.

Структурний аналіз – це виявлення зв’язків між складовими частинами системи. Якщо субстрактний аналіз дозволяє виявити, які частини входять до складу системи, то структурний аналіз встановлює взаємозв’язки між цими складовими частинами. Структурний аналіз вирішує два типи завдань:

· · виявлення закономірності зв’язків елементів системи,

· · виявлення ступеня складності системи.

Закономірності зв’язків частин системи дозволяють зрозуміти внутрішню будову системи, призначення окремих елементів. Вони визначають, як частини системи взаємодіють між собою, як система працює і здійснює свої функції. Виявленню всіх зв’язків допомагає розгляд цілісності системи, аналіз її цілей. Внутрішні зв’язки елементів повинні забезпечувати цілісність і виконання функцій системи. Для перевірки повноти виконаного аналізу слід також використовувати принципи необхідності й достатності. Якщо виділені зв’язки забезпечують усі функції системи, то аналіз треба вважати виконаним повністю. Аналіз необхідності дозволяє не брати до уваги випадкові зв’язки, що існують між елементами, але не відіграють ролі при функціонуванні системи.

Значну допомогу при структурному аналізі має розгляд системи як складової частини метасистеми. Розуміння ролі системи у метасистемі, взаємодії системи з навколишнім середовищем і функцій, які вона відіграє у метасистемі дозволяє проаналізувати наскільки повно виконано структурний аналіз системи, вивчена взаємодія її частин.

Ступінь складності системи залежить від того, на скількох структурних рівнях розміщені складові частини системи. Залежно від складності у системах розрізняють координаційні й субординаційні зв’язки між елементами. Координаційні зв’язки – це зв’язки між частинами систем, що знаходяться на одному структурному, або ієрархічному рівні. Ці зв’язки полягають у сумісній роботі частин, яка в сукупності забезпечує функціонування системи. Субординаційні зв’язки – це зв’язки, що здійснюються на різних структурних рівнях і мають характер підпорядкованості. При субординаційних зв’язках складова частина системи повністю або частково підпорядкована іншій частині, що знаходиться на більш високому структурному рівні.

Розглянуту предметну форму опису системи ми будемо називати морфологічним описом системи. Функціональна форма опису системи ( функціональний аналіз ) Під функціями розуміють прояви властивостей будь-якого об’єкта в даній системі відношень. Функціональний аналіз дозволяє вивчити роботу системи в цілому, враховуючи її призначення, склад, структуру, взаємодію частин, зрозуміти процеси, що відбуваються в системі, і взаємодію системи з навколишнім середовищем. Розрізняють дві форми функціонального аналізу, а саме: розкриття внутрішнього і зовнішнього функціонування системи.

Вивчення внутрішнього функціонування полягає у виконанні аналізу основних процесів, що відбуваються у системі, їх взаємної узгодженості між собою та цілями системи. У функціональному описі відображають:

- призначення складових частин;

- роль кожної складової частини;

- взаємозв’язок між частинами;

- процеси, зумовлені зв’язками між частинами;

- можливі стани й режими;

- здатність до дії;

- порядок виконання дій;

- обов’язки підрозділів в організаційній системі;

- шляхи передачі команд управління;

- взаємозв’язок результатів дій одних частин від дій інших частин;

- взаємозв’язок дій частин з цілями системи.

Зовнішнє функціонування досліджується з метою виявлення способів пристосування системи для існування в оточуючому середовищі, адаптивної та адаптуючої активності системи. Під адаптивною активністю розуміють здатність системи змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища, пристосовуватися до цих змін. При описі адаптивної активності відображають механізми, властиві системі для пристосування до умов навколишнього середовища. Тут відображають можливі умови навколишнього середовища і механізми системи, що зумовлюють реакцію на ці зміни.

Адаптуюча активність полягає у здатності системи змінювати навколишнє середовище, пристосовувати його до своїх потреб. Тут описують механізми, за допомогою яких система може змінювати й перетворювати навколишнє середовище.

Підсумовуючи матеріал цього розділу, форми опису систем можна зобразити як показано на рис. 8:

Предметний (морфологічний) опис: - Субстрактний аналіз - Структурний аналіз  

Рис. 8 – Форми опису систем

Контрольні запитання

1. Що розуміють під поняттям “формалізовані процедури системного аналізу”?

2. Які етапи вирішення проблеми пропонує системний аналіз?

3. Яке значення мають неформалізовані процедури в системному аналізі?

4. Якими знаннями повинен володіти системний аналітик для успішного вирішення завдань аналізу систем?

5. Які проблеми виникають при формулюванні цілей системи?

6. Які вимоги висуваються для формулювання цілей системи?

7. Чи потрібно в цілях системи відображати її особливості, відмінність від інших близьких за призначенням систем?

8. Що розуміють під поняттям “точка зору”?

9. З якої точки зору потрібно розглядати систему?

10. Що включає у себе визначення контексту розгляду теми?

11. У чому відмінність формулювання цілей в системному аналізі порівняно з іншими науковими дисциплінами?

12. Які форми опису систем використовує системний аналіз?

13. Що означає термін “Опис системи на вербальному рівні”?

14. Які різновидності історичного опису систем Ви знаєте?

15. Що являє собою генетичний опис системи?

16. Для яких цілей служить прогностичний аналіз системи?

17. Які види аналізу включає морфологічний опис?

18. Які питання вивчає субстрактний аналіз?

19. Які завдання структурного аналізу?

20. Що розуміють під ступенем складності системи? У чому полягає адаптивна діяльність системи?

21. Проаналізуйте, в чому може полягати адаптуюча діяльність такої системи, як торговельна фірма?

22. Які питання слід відобразити при функціональному описі системи?

23. Що розуміють під поняттями зовнішнє й внутрішнє функціонування системи?

Дата добавления: 2014-01-07