Французьке просвітництво ХVІІІ ст

Else

Else

A[ k ] C[ j ]; jj +l

кк+ 1

if i = p

Копіювати C[ j..q — 1] в А[ к..р + q —1]

Копіювати B[ i..p —1] в A[ k..p+q —1]

Робота алгоритму зі списком 8,3,2,9,7,1,5,4 показана на сисунці:

Педагогічні ідеї К.Гельвеція, Д.Дідро.

Один з французьких філософів-просвітителів, Клод Гельвецій (1715—1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. За­кінчив єзуїтський колеж. У 1758 р. написав книгу «Про розум», що була спрямована проти основ феодального порядку, релігійної іде­ології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. Гельвецій урятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які він виклав більш Ґрунтовно в книзі «Про людину, її розумові здібності та її вихован­ня», яка була опублікована після його смерті.

Гельвецій виходить від Локка, коли погоджується з критикою ним теорії «вроджених ідей” Декарта. Гельвецій стверджує, що все в людині можна звести від відчуттів. Звідси від робить висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, рівні можливості до вдосконалення.

У поглядах Гельвеція можна виділити чотири основні ідеї:

1) вроджена рівність всіх людей;

2) особливий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку і вирішальна основа в діяльності дітей;

3) виховання як спрямовуюча сила в розвитку інтересів;

4) політична система як визначальна основа виховання.

Виходячи з того, що переробка суспільства можлива через вихо­вання, Гельвецій пристрасно захищає суспільне виховання і освіту.

Серед основних переваг шкільного виховання Гельвецій нази­ває:

1) сприятливі для здоров'я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання (мається на увазі, що при суспільному вихованні будинок, де виховуються та навчаються діти, будується за містом і може добре провітрюватися, на відміну від батьківсь­ких домів, що часто малі і нездорові);

2) тверда дисципліна;

3) зма­гання, яке викликається, коли порівнюють себе з багатьма інши­ми людьми;

4) освіченість вихователів;

5) твердість (домашнє ви­ховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

Гельвецій твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум – для правди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов’язана з ідеєю добра для всіх людей.

Моральне виховання, на думку Гельвеція, можна здійснювати за допомогою «Катехізису моралі» (побідного до релігійного катехізису), де ди­тина може взнати про справедливість, істину, користь тощо.

В працях Гельвеція велике місце відводиться розумовому ви­хованню, правильно поставленій освіті. Виходячи з того, що здо­рова людина є при всіх інших умовах більш щасливою, ніж люди­на нездорова, Гельвецій велику увагу приділяв фізичному вихо­ванню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

Критикуючи феодальне суспільство, Гельвецій висловлювався про виховання жінки. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізня­ються один від одного своєю реорганізацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у-тому суспіль­ному становищі, яке вони займають. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання.

Дені Дідро (1713—1784) — найвизначніший представник французького просвітництва, випускник єзуїтського колежу в Па­рижі. Стоячи на позиціях сенсуалізму, Дідро вважав джерелом знань відчуття. Поле, на відміну від Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкреслюючи, що другим його ступенем є переробка відчуттів розумів. Від вважав, що «думки правлять світом», і пов'язував прогрес суспільства з виданням мудрих законів і розпо­всюдженням освіти. Натхненник і редактор «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», він велику увагу приділяв питанням вихо­вання і навчання. Свої думки з цього приводу виклав в основно­му в двох працях: «Систематичне спростування книги Гельвеція», «Про людину» (1774) і «План університету, або Школи публічного викладення всіх наук для російського уряду» (1775). В першій книзі Дідро, визнаючи, що за допомогою виховання можна досягти чимало, критикує Гельвеція за недооцінку того впливу, який чинить фізична організація людини, її анатомо-фізіологічні осо­бливості на всю її розумову діяльність.

На думку Дідро, значення виховання полягає не у тому, щоб зробити з будь-якої середньо організованої дитини те, що бажано для її рідних і близьких, а у тому, щоб примусити ЇЇ постійно займатися тим, до чого вона здатна: ерудицією, якщо вона наділе­на пам'яттю, геометрією, якщо вона легко комбінує числа і прос­тори, поезією, якщо в ній є пристрасть і уява тощо. Заклик Дідро врахувати природні особливості дитини, розвивати її індивідуаль­ність заслуговує на позитивну оцінку.

Дідро відстоював принцип загального безплатного початкового навчання. Він проектував державну систему народної освіти.

Дідро розташував предмети основного циклу середньої школи таким чином: 1-й клас — математика; 2-й клас — механіка; 3-й клас — астрономія; 4-й клас — природознавство, експеримента­льна фізика; 5-й клас — хімія, астрономія; 6-й клас — логіка, кри­тика, граматика; 7-й клас — рідна мова; 8-й клас — стародавні мови, антична література.

Крім цього, передбачається ще три цикли в післяобідній час: 1) філософія, мораль, природна релігія, історія і хронологія, гео­графія, основи економічної науки; 2) малювання, елементи архі­тектури; 3) музика, танці, фехтування, плавання, їзда верхи

3. Педагогічна теорія Ж.-Ж.Руссо.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) – французький просвітитель, представник передреволюційної дрібної буржуазії. Народився у Женеві, в сім'ї майстра-годинникаря. Матір втратив ще при своїй появі на світ, рано втратив і батька. Дуже рано малому Жан-Жаку довелось самому заробляти на хліб, відчувати голод, побої, змінити багато професій.

Тридцятилітнім приїхав у Париж, де познайомився з французькими філософами і письменниками. За порадою Деиі Дідро, в 1749 році він написав твір «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?». Діжонська академія за цей твір нагородила Руссо першою премією.

В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж.Руссо "Про походження нерівності між людьми", а потім (1762) – "Суспільний договір", де він різко критикує тиранію, гніт експлуататорів і розвиває договірну теорію Дж.Локка, доводить, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Вона порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представникам влади, що повинні були служити народу. Він мріяв про створення республіки дрібних власників, підвалинами для якої повинна бути праця кожного.

Він намагався довести, що прогрес в науках і мистецтві привів не до поліпшення, а до погіршення людських звичаїв, що джерелом усього лиха є феодальна власність на землю, оскільки дворянство, прибравши до своїх рук політичну владу, використали її не в загальнолюдських інтересах, а в особистих.

Виступаючи з критикою феодалізму і католитизму, Руссо багато уваги приділяв вихованню.

Свої педагогічні погляди він виклав у романі "Еміль, або про виховання”, який був надрукований у 1762 році і який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Ця крамольна книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж.Руссо змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію. У Францію Ж.-Ж.Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті.

В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір "Сповідь". В 1778 році Ж.-Ж.Руссо помер.

В основу виховання ("Еміль, або про виховання"), за Ж.-Ж.Руссо, повинен лягати принцип слідування за вказівками природи, відповідно з яким:

а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання;

б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів;

в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

В системі виховання, за Ж.-Ж.Руссо, велика увага приділялась особистості дитини. Це був протест проти станового виховання, характерного для феодалізму. Він прагнув показати, що правильне виховання е засобом розв'язання корінних соціальних проблем. Лише шляхом виховання можна перебудувати світ. Влада й багатство створили нерівність, людина втратила свободу і стала зіпсованою, а зіпсоване суспільство сприяє створенню зіпсованих людей. Тому дитину (Еміля) слід виховувати поза феодальним суспільством відповідно з природою (природовідповідно). Навчати природовідповідно – значить дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

«Еміль, або про виховання». Виступаючи з критикою феодалізму і католицизму, Руссо велику увагу приділяв питанням виховання. Свої педагогічні погляди він виклав у педагогічному романі «Еміль, або про виховання» (1762), який з великим інтересом зустріла передова частина суспільства. На вимогу короля і католицького духовенства цей твір було спалено.

Роман «Еміль» має п'ять частин, в яких розповідається про виховання Еміля — маленького, підлітка, юнака і дорослого, про виховання дівчини Софії — його нареченої.

Руссо виступив проти низького рівня освіти і спотвореного виховання дітей та молоді у феодальному суспільстві, з критикою старої, схоластичної школи, яка, на його думку, не могла забезпечити правильне виховання підростаючого покоління.

Дата добавления: 2014-01-07