Головне завдання виховання Руссо вбачав у тому, щоб виховати людину, яка була б вільною, жила з своєї праці, цінила право інших трудівників, уміла захищати свободу

Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей, виховувати немає потреби, вони вже виховані самим життям; треба виховувати й перевиховувати феодалів, аристократів та їх дітей, щоб кожний з них став людиною, а не дармоїдом. Тільки таким шляхом, на думку Руссо, можна переробити старий світ на новий, ліквідувати соціальну нерівність серед людей. Головним героєм свого роману він зробив Еміля — сина багатих батьків, маючи на увазі виховати його справжньою людиною.

Теорія природного виховання. На противагу середньовічній схоластичній школі з її паличною дисципліною і зубрінням, що вбивали допитливі дитячі душі, Руссо пропонував створити нову систему природного і вільного виховання. Треба не калічити людей з раннього дитинства, зауважував він, а створювати необхідні умови для їх природного розвитку. Виховання дітей необхідно здійснювати відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей; не розбещувати дітей, а розвивати в них цінні якості, як зародок у зерні. Руссо вказував, що дітей виховують природа, люди і речі, а тому треба привчати їх уміло користуватись своїми здібностями, правильно розуміти навколишній світ; виховання повинно відповідати законам розвитку дітей; виховання дітей людьми і речами (обставинами) не може змінити сили природи, тому треба вміло поєднувати ці три фактори виховання.

Принцип природовідповідності виховання. Руссо закликав поважати особистість дитини, вивчати її'інтереси, враховувати вікові особливості. На відміну від Коменського, який шукав загальні закони в природі і в роботі школи, Руссо намагався знайти закономірності, які визначають хід навчання і виховання, в природі самої дитини. Навчати природовідповідно — значить додержуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Він вважав, що дитинство буває один раз у житті людини, тому треба поважати його і не прагнути до передчасного розвитку дітей: природа вимагає, щоб діти були дітьми, перш ніж стануть дорослими. Природно, щоб малу дитину годувала сама мати, а не нянька-годувальниця, щоб дитину виховували самі батьки або їх кращі друзі.

Завдання вихователя полягає в тому, щоб створити найсприятливіші умови для розвитку дитини, застерігати її від шкідливих впливі в.

Як зерно для свого розвитку потребує добре обробленого грунту і догляду, так і дитина потребує виховання, яке б не перешкоджало її природному розвиткові. Для того, щоб вихователь міг здійснити свою роль, він повинен добре знати природу дитини і закономірності її розвитку. Оскільки виховання дітей залежить не тільки від вихователя, а й від природи та речей, то треба погоджувати всі три фактори виховання. Поганий вихователь не може правильно виховати дитину, від такого вихователя краще відмовитися, а добрий вихователь, разом з природою і речами, досягне великих успіхів у вихованні дітей.

Вікова періодизація і зміст виховання. Виховання людини Руссо ділив на чотири вікові періоди:

1) від народження до двох років, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання;

2) від двох до дванадцяти років – період "сну розуму", коли потрібно розвивати "зовнішні відчуття",

3) від 12 до 15 років (розумове виховання); 4) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

Руссо дав детальну характеристику кожного вікового періоду, вказуючи зміст, форми і методи навчання та виховання в кожному з них.

У ранньому дитинстві (до двох років) особливу увагу треба приділяти фізичному розвиткові і загартовуванню. Новонароджену дитину не можна сповивати (накладати на неї ланцюги, бо перший крик дитини — «протест проти несправедливості в суспільстві»), нехай вона більше рухається, грається; треба вчити ходити, а не носити на руках, не потурати примхам; не поспішати вчити розмовляти, бо це тільки зіпсує її мову; з двох років всіляко розвивати органи чуттів, знайомити з навколишнім життям. Коли дитина починає ходити і розмовляти, необхідно продовжувати її фізичне загартовування, хай дитина більше грається на свіжому повітрі; доцільно вивезти її з міста на лоно природи.

Спеціально вчити дитину читати до 12 років не варто, оскільки розум її перебуває ще «в стадії сну». Коли дитина навчилася читати і цікавиться книгами, хай її першою книжкою буде «Робінзон Крузо». Після 12 років починається розумове й трудове виховання дітей; у цей період у підлітків треба розвивати спостережливість, самодіяльність, вчити їх працювати у саду, на городі, в полі, майстерні; вчити письма, читання, географії, природознавства, астрономії, арифметики, геометрії.

У юнаків 15—18 років треба виховувати почуття доброї волі і добрі наміри; в цьому віці юнак повинен жити в місті, спостерігати життя міського населення; він сам, або за допомогою вихователя, зрозуміє, що є тільки одна релігія — «релігія серця». 15—18 років — це період «бурі пристрастей», коли вихованцеві необхідно допомогти правильно зрозуміти призначення жінки в суспільстві і закласти в ньому основи правильного статевого виховання.

Тільки після 18 років юнак стає дорослою людиною, та й тоді він не може обійтися без допомоги і порад старших — вихователів і друзів.

Система виховання людини Ж.-Ж. Руссо, за вказаними ним віковими періодами, була в ряді випадків помилковою (відрив морального виховання від розумового, заперечення значення суспільного навчання і виховання, переоцінка здібностей та можливостей дітей і підлітків, недооцінка систематичного навчання).

Теорія вільного виховання. Руссо твердив, що природним правом кожної людини е свобода,— з дитинства її треба привчати любити свободу. Дитина має бути вільною як у виборі змісту навчального матеріалу, так і в методах навчання. Те, що її не цікавить, у корисності чого вона не впевнена, того вона й не буде вивчати. Але в той же час Руссо писав: нехай дитина думає, ніби вона вивчає те, що їй самій заманулось, а насправді вона вивчатиме те, що ви їй підкажете.

Такі зауваження не виправдовують його теорії вільного виховання: адже не можна погодитися з відсутністю цілеспрямованості, чіткості в знаннях і меті виховання, не можна дивитися на вчителя, як на слугу, а не як на керівника дитини. Проте теорія вільного виховання Руссо, спрямована проти придушення особистості дитини, відігравала певну позитивну роль; спираючись на теорію вільного виховання, він відкинув становість і ранню професійну підготовку дітей і молоді.

Руссо пропагував систему індивідуального виховання дітей на лоні природи, далі від міст, де зіпсована мораль, критикував розбещеність і дармоїдство дворянства, які можуть тільки зіпсувати чисту натуру дитини. Не розуміючи суті класової боротьби, він закликав до розвитку в усіх людей гуманності, пробудження в них добрих почуттів до знедолених людей і почуття доброї волі. Протестуючи проти фізичних покарань і суворої дисципліни, він водночас вважав, що дитині до 12 років недоступне розуміння зауважень дорослих про корисність чи шкідливість її вчинків, а тому карати дитину повинен, на його думку, не вихователь, а самі наслідки вчинків. З такими поглядами Руссо, звичайно, погодитися не можна, адже дорослі не повинні чекати виховного ефекту від наслідків вчинених дитиною провин, а запобігати їм.

Значне місце в системі морального виховання Руссо посідає виховання у людей прагнень до свободи, поєднання ідеї трудового виховання з ідеєю свободи. Кожна людина, яка живе в суспільстві, повинна працювати; багатий чи бідний, сильний чи слабий — кожний непрацюючий є шахраєм; людина ще змалку повинна зрозуміти необхідність праці.

Виховання жінки. Руссо вимагав створити й певну систему виховання жінок. Добре вихована жінка, на його думку, допомагає чоловікові в добрих справах, а погано вихована — штовхає на злочинність, розбещує його. Захищаючи необхідність виховання жінки, Руссо все ж не міг побороти традиційних поглядів свого часу, за якими жінці відводилося другорядне місце в суспільному житті, він вважав, що все її виховання повинно відповідати інтересам чоловіка. Жінка має бути здоровою, гарною, слухняною, поміркованою, ввічливою і охайною. Серйозна розумова освіта для жінок не обов'язкова, оскільки вони живуть більше почуттями, ніж розумом. У цих поглядах Руссо відобразились погляди філістерського міщанства, вони суперечать справжнім ідеям виховання жінки. Проте Руссо вірив, що внаслідок правильного виховання чоловіків і жінок буде створено ідеальну сім'ю — перший зразковий сімейний осередок, з якого почнеться відновлення людського суспільства.

Значення педагогічних поглядів Ж.-Ж. Руссо. Хоч педагогічна система Руссо і мала недоліки (ідеалізація природного розвитку дітей, захоплення теорією вільного виховання, заперечення шкільної освіти, обмеження розумового виховання жінок і т. ін.), проте вона була пройнята глибоким демократизмом, ненавистю до соціальної нерівності серед людей. У творі «Міркування в питанні про управління Польщею», який Руссо написав в останній період свого життя, подолавши деяку обмеженість і суперечності своїх соціально-політичних позицій, він висловив дуже цінні думки про необхідність виховання нових людей — палких патріотів своєї батьківщини, республіканців і борців за свободу народу. Треба так виховувати дітей і молодь, писав він, щоб вони були справжніми патріотами за здібностями, за почуттями, «з необхідності», а для цього ш потрібна освіта, знання наук і законів своєї держави.

Педагогічна система Руссо була протестом проти мертвої схоластичної середньовічної школи, його педагогічні погляди мали великий вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період, вони й тепер не втратили свого великого значення.

Він намагався довести, що прогрес у науках і мистецтві привів не до поліпшення, а до погіршення людських звичаїв, що джерелом усього лиха є феодальна власність на землю і зловживання владою, оскільки дворянство і духовенство, прибравши до своїх рук політичну владу, використали її не в загальнолюдських інтересах, а в особистих. Руссо був пристрасним противником феодалізму і католицької церкви, переконаним демократом, борцем за рівність і свободу людей. Незважаючи на помилковість і наївність багатьох його поглядів, він відіграв велику роль у розвитку філософської і педагогічної думки, його твори мали вплив на формування філософських і педагогічних поглядів Песталоцці, Дістервега, Фребеля, Радищева, російських декабристів та ін.

Дата добавления: 2014-01-07