Соціальна зміна

Під терміном зміна прийнято розуміти найбільш загальну форму буття всіх матеріальних об'єктів і духовних явищ, яка пов'язана з частковим або певним пе­ретворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об'єктів, їх місцеперебу­ванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу.

Соціологічні підходи до зміни, ті, що характерні для XIX ст., можуть бути розділені на теорії соціальної еволюції і теорії революції. В першо­му випадку передбачається, що соціальна зміна включає основні стадії розвит­ку, такі як "військове або індустріальне суспільство", через які суспільство про­гресує від простих сільських аграрних форм до більш складних і диференці­йованих індустріально-міських форм. Такого роду теорії розвивались О. Контом, Г. Спенсером і Е. Дюркгеймом. Теорії революційної соціальної зміни, зокрема засновані на ідеях К. Маркса, підкреслюють значення класового конф­лікту, політичної боротьби і стратегії імперіалізму як основних механізмів фундаментальних структурних змін.

Основною відмінністю у підходах до соціальної зміни залишається відмінність між теоріями еволюційними і революційними. Однак ці підходи можна класифікувати інакше, а саме:

• виходячи з рівня аналізу ("макро" або "мікро");

• на основі аналізованих факторів, що викликають зміни (ці фактори мо­жуть бути внутрішніми або зовнішніми стосовно до конкретного соціуму, інституту або соціальної групи);

• з точки зору причини соціальної зміни (демографічний тиск, класовий конфлікт, зміни у способі виробництва, технологічна інновація або розвиток нових систем ідей і переконань);

• на основі рушійних сил зміни (новаторські інтелектуальні еліти, девіанти, робітничий клас);

• з точки зору характеру соціальної зміни (поступове розповсюдження но­вих цінностей і інститутів або повна руйнація існуючої соціальної системи).

В соціології прийнято виділяти такі типи соціальних змін, що впливають на соціальний розвиток:

• природні зміни (або зміни в природі), що відіграють неабияку роль в сус­пільному розвитку;

• демографічні зміни, які можуть мати приватний, локальний, глобальний характер і суттєво впливати на природу і соціальне середовище;

• зміни, що відбуваються у виробничій сфері (від примітивного до індустрі­ального і постіндустріального суспільства), які слугують суспільному прогресу;

• зміни, що відбуваються в системі управління (від елементарних форм в сім'ї, до сучасних державних і міжнародних структур);

• зміни в соціальній організації (вдосконалюються традиційні зв'язки, вини­кають, завдяки інформації і комунікації, нові зв'язки, нові організації;

• зміни в межах соціальної структури (зміни в сім'ї, етнічних, соціально-кла­сових, політичних і т. д. системах);

• зміни, які відбуваються в духовній сфері соціального об'єкта.

Отже, зміни пронизують всю структуру суспільства, всі його рівні і слугу­ють передумовою соціального розвитку.

• Важливий вплив на соціальні, соціокультурні зміни здійснюють наукові відкриття та винаходи, або їх симбіоз - "інновація".

3. Соціальний рух

Термін соціальний рух означає сукупність форм колективної дії, яка направ­лена на реорганізацію суспільства. Представник американської школи інтеракціоністів соціолог, автор соціо­логії дії Р. Тернер (нар. 1919 р.) у своїй праці "Колективна поведінка", визна­чає соціальний рух як "сукупність колективних дій, націлених на підтримку соціальних змін або підтримку опору соціальним змінам в суспільстві або в соціальній групі".

Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв'язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріаль­них, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами.

Виходячи з наведених визначень, до соціальних рухів можна віднести екологіч­ний, релігійний, феміністський, молодіжний, політичний, реформістський, опозиц­ійний, національно-визвольний, емігрантський та інші види рухів, що відбува­ються в сучасному світі. Безумовно, така типологізація соціальних рухів є умовною.

Існує декілька способів вивчення соціальних рухів:

• локальне вивчення, коли основна увага приділяється внутрішньому змісту руху без врахування факторів зовнішнього середовища;

• історичне або лонгітюдне вивчення, яке охоплює проблеми зародження і розвитку соціального руху, передбачає розгляд його внутрішнього змісту за допомогою різних методів опитування громадської думки;

• порівняльне вивчення членства в русі, за яким аналізується поведінка як простих, рядових членів рухів, так і їх лідерів, або статистично (у відповідності з їх віком, статтю, політичним і економічним статусом, освітою і т. д.), або за допомогою інтерв'ю і біографічного метода для визначення їх спільних по­чуттів і мотивів поведінки;

• вивчення рухів за допомогою аналізу їх звітів, промов і пропагандистсь­ких заяв лідерів.

Рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації.

Основними умовами, сприятливими для появи і розвитку соціальних рухів, є:

• культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведін­ки людей. Розробник концепції культурних течій американський соціолог М.Герсковитц визначав їх як процес, в якому "невеликі деформації повільно змінюють характер і форми стилів і способів життєдіяльності людей, але ре­зультат дії цих змін є очевидним". Беручи участь в культурних течіях, більшість людей розвиває нові ідеї про культурних течій. Другий приклад: відхід значної кількості лю­дей від матеріалізму до духовного життя і релігії;

• соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність. Раніше діючі правила і норми не вва­жаються більше корисними і надійними, а колишні цілі здаються недосягненими. В той же час інші правила відсутні, а нові цілі уявляються невартими для того, яке суспільство їм потрібне і як воно має відноситися до своїх членів. Тривалий розвиток демократичного суспіль­ства – приклад зусиль, що витрачаються. Така невизначеність в ситуації, роз'єднаність людей слугують ідеальним середовищем для зародження і розвитку соціальних рухів. Невизначеність норм і цілей частіше викликають соціальні рухи, ніж бідність і злиденність, корупція, соціальна нерівність. В дезорганізованому, нестабільно­му суспільстві, в суспільстві, яке змінюється, як правило, процвітають соці­альні рухи;

• соціальна незадоволеність, тобто загальна незадоволеність людей умова­ми життя і системою соціальних відносин в даному суспільстві, яка настає в результаті усвідомлення людьми розриву між тим, що вони мають, і тим, що вони могли б мати. Наприклад, коли після розвалу СРСР відкрився залізний за-навіс і люди побачили більш високий рівень життя в інших країнах, таке відкриття породило незадоволеність, бо багато людей зрозуміло, що могли б жити у значно ліпших комфортних умовах.

Важливою для соціології є також проблема особистісної сприйнятливості до соціальних рухів. В стабільному, високоінтегрованому суспільстві з незначни­ми соціальними напругами, із слабким ступенем відчуження між соціальними групами дуже рідко виникають соціальні рухи і небагато людей цікавляться ними, ставляться до них байдуже. Але в дезорганізованому суспільстві найбільш схильними до соціальних рухів стають маргінальні особистості, гру­пи і особистості, які ізольовані від суспільства - за характером своєї праці менш інтегровані в суспільство (шахтарі, "інтелектуали" - люди вільних про­фесій, моряки та ін.), ті, хто втратив соціальний статус або відчуває загрозу його втрати, ті, хто не зміг влаштувати своє сімейне життя або з різних обста­вин відсторонений від сімейного життя (члени екстремістських організацій, підпільних рухів) і т. д.

Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни мо­жуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціаль­них сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соці­альні рухи здатні сконцентрувати такі сили.

4. Соціальна мобільність

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Під горизонтальною соціальною мобільністю або переміщенням розуміється перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної групи в іншу, яка розташована на одному й тому ж рівні.

Під вертикальною соціальною мобільністю розуміються ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної верстви в іншу.

Дата добавления: 2014-01-07