Методичні рекомендації. Соціальна трансформація

Тема 5 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ГРОМАДЯНАМИ ЖИТЛОМ ДЕРЖАВНОГО ЖИТЛОВОГО ФОНДУ

Соціальна трансформація

Під соціальною трансформацією розуміється процес внутрішніх змін сус­пільства, внаслідок яких долається втрата ним рівноваги, межа крайньої соці­альної напруги, досягається новий, більш диференційований і більш високий рівень впорядкованості і організованості у всіх основних сферах життєдіяль­ності. Саме ці ознаки трансформації і відрізняють її від реформ, які завжди є оновленням або зміною становища без принципового зламу. Реформи, що відносяться, як правило, до часткових змін суспільства і мають справу голов­ним чином з процесами на технічному, соціально-технічному і в меншій мірі на рівні суспільних проблем, які стосуються життя суспільства в цілому.

Як свідчить соціальна реальність країн Центральної і Східної Європи, в тому числі й України, трансформаційний процес включає в себе ряд стадій:

• соціальну діагностику (тобто об'єктивну характеристику дійсності, її ко­ренів в минулому, можливостей і шляхів її виходу із кризової ситуації);

• переоцінку існуючого стану суспільства як кризового і оцінку сутності, змісту і масштабів кризи, яка мас системний характер;

• демонтаж старої системи, ліквідація її наявних невідповідностей існуючо­му рівню суспільного розвитку і його тенденціям;

• нове самовизначення суспільства, висування і обґрунтування шляхів по­дальшого розвитку.

6. Соціальний прогрес і регрес

Під прогресом зазвичай розуміють тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш вдосконаленого до більш вдосконаленого. Про прогрес можна вести мову стосовно системи в цілому, її окремих елементів, структури та інших пара­метрів об'єкта, що розглядається. Поняття прогресу співвідноситься з понят­тям регресу.

Поняття регресу означає протилежне поняттю прогресу, і йде від вищого до нижчого, деградація.

1. Договірно-правове регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді.

2. Договір піднайму житлового приміщення.

3. Збереження права на житлове приміщення за громадянами у разі їхньої тимчасової відсутності.

4. Бронювання житлових приміщень.

5. Обмін житловими приміщеннями у державному і колективному житлових фондах.

6. Квартирна плата.

1. При розгляді питання договірно-правового регулювання забезпечення житлом у державному житловому фонді необхідно зазначити, яким чином громадяни отримують квартири у безстрокове користування. Хоча житлові правовідносини є одним з видів цивільних майнових правовідносин, але виникають з приводу користування наданим громадянинові житловим приміщенням державного житлового фонду. Тож слід визначити істотні умови договору найму та навести його правову характеристику відповідно до Типового договору найму житла у будинках державного та комунального житлового фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 939 від 22 червня 1998 р.

Оскільки сторонами договору найму є наймодавець, наймач і члени його сім’ї, то права й обов’язки сторін мають розподілятися. Тому варто окремо зупинитися на визначенні прав та обов’язків сторін за договором найму відповідно до Цивільного та Житлового кодексів

України.

Ст. 63 Житлового кодексу України визначає предмет договору житлового найму, тому в порядку дискусії слід звернутися до визначення понять і аналізу термінів “квартира”, “житлове приміщення”, “житловий будинок”, “житлова кімната”. Можна назвати об’єкти, що не можуть бути самостійним договором найму. Оскільки договір найму житлового приміщення може бути змінений, слід зупинитися на особливих умовах і правових підставах таких змін.

Окремо необхідно розглянути питання правового становища тимчасових мешканців, визначити порядок та умови їх вселення, строки проживання, порядок їх виселення, випадки, коли тимчасове проживання громадян не припускається.

2. Оскільки наймач житлового приміщення вправі за згодою членів сім’ї, які мешкають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайм житлове приміщення, то своє право здавати у піднайм таке приміщення наймачі реалізують шляхом укладання договору піднайму. Тому варто дати правову характеристику та визначити сторони договору піднайму, його істотні умови, предмет, термін дії, інші звичайні умови договору. В порядку дискусії можна порушити питання про розмір плати за користування житловими приміщеннями за договором піднайму, що встановлюється угодою сторін, але за житловим законодавством не може перевищувати розмір квартирної плати, що сплачується наймачем за надане приміщення (частину приміщення), і відповідної частки його витрат з оплати комунальних послуг.

До того ж слід пояснити, що законодавством передбачено дві умови, за якими прямо заборонено здавати житлові приміщення державному житловому фонду у піднайм: 1) якщо в результаті вселення піднаймача розмір житлової площі, що припадатиме на кожну особу, яка мешкає у цьому приміщенні, буде меншим від установленого для надання житлових приміщень; 2) якщо в квартиру, в якій мешкають двоє або більше наймачів, вселяється як піднаймач особа, котра страждає на тяжку форму хронічного захворювання, у зв’язку з чим не може проживати в такій квартирі.

Для договору піднайму житлового приміщення характерні особливі підстави до припинення і розірвання його, і це питання необхідно розглядати за правовими чинниками: недодержання встановленого порядку здачі житлового приміщення в піднайм; спливання терміну договору піднайму; випадки дострокового розірвання договору та випадки, якщо договір піднайму укладено без зазначення терміну.

При цьому слід зазначити, що піднаймач квартири вправі за згодою членів своєї сім’ї у будь-який час розірвати договір піднайму.

3. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача викладено у ст. 71, а їхні права і обов’язки — у ст. 78 Житлового кодексу, які визначають випадки збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За загальним правилом, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї житлове приміщення зберігається за ними протягом шести місяців. Але цей термін може бути продовжено. Це питання слід розглядати з урахуванням положень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, яка визначає, що в разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті договір найму житлового приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Потрібно розглянути випадки, коли житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців.

Слід зазначити, що однією з гарантій дотримання прав громадян на житло є те, що наймач і члени його сім’ї не визнаються такими, що втратили право на житлову площу, на підставі ст.71 Житлового кодексу, якщо про це не винесено судове рішення.

5. Бронювання житлового приміщення слід розглядати відповідно до ст. 73–78 Житлового кодексу та “Правил бронювання житлових приміщень”, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР № 342 від 9 вересня 1985 р., розпорядження Кабінету Міністрів України № 44-р. від 24 січня 1997 р. “Про бронювання та придбання житлових приміщень для осіб, які мають право на громадянство при поверненні в Україну”.

Варто пояснити правові підстави тимчасової охорони прав громадян у випадку їхньої тимчасової відсутності, і випадки коли житло не підлягає тимчасовій охороні. Далі слід розглянути коло прав та обов’язків осіб, які бронюють житлове приміщення, що охоплюють умови, необхідні для бронювання, строки забезпечення охорони прав та їх підстави.

6. Розгляд питання щодо обміну житла у будинках державного і громадського житлових фондів і фонду житлово-будівельних кооперативів варто провадити, спираючись на ст. 79–89 Житлового кодексу та затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР № 31 від 31 січня 1986 р. “Правила обміну житлових приміщень в Українській РСР”, що нині діють.

Тому доцільно провести порівняльний аналіз договорів заміни та обміну житла, виявити їхні спільні та характерні риси. При цьому зупинитися на предметі договору, сторонах, порядку оформлення обміну житлових приміщень, правових підставах і порядку проведення примусового обміну житла.

Оскільки згода про обмін помешкання набирає чинності з моменту одержання ордерів і є єдиною підставою для вселення до житлового приміщення, що обмінюється, то варто знову звернутися до особливостей документа, що надає право на обмін житла. Згода, яка лежить в основі обміну, за юридичною природою є різновидом цивільної угоди, що набуває юридичної сили тільки після отримання ордерів, тому до неї застосовуються всі правила цивільного законодавства про умови дійсності угод і визнання їх недійсними (ст. 41–61Цивільного кодексу) та випадків, коли обмін житла вважається таким, що не відбувся. Варто навести випадки обміну житлових приміщень, проведеного з порушенням вимог чинного законодавства України, за якими він вважається недійсним.

7. При розгляді питання розміру плати за житло необхідно вказати, що, за загальним правилом, він узгоджується між сторонами, а для державного житлового фонду визначається нормативними актами. При визначенні квартирної плати враховуються площа приміщень, що здаються, фактичні витрати власника житла на обслуговування та ремонт будинку, сума відшкодування власникові вартості житла та інші витрати. При цьому орендодавці (власники квартир) зобов’язані подавати податковій інспекції декларацію про доходи від житла, переданого в оренду. Власники квартир багатоквартирних будинків зобов’язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Наймачі квартир (кімнат) державного житлового фонду вносять плату за найм житла, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Але відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 11-92 від 15 грудня 1992 р. “Про зміну порядку оплати за користування житловим приміщенням” дію ст. 66 Житлового кодексу України, яка передбачала плату за користування житлом, зупинено.

Водночас плата за комунальні послуги відповідно до ст. 68 Житлового кодексу має вноситись щомісячно.

Необхідно визначити правові наслідки прострочення внесення вказаної плати з урахуванням положень Закону України від 13 листопада 1996 р. “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги”.

Варто зупинитись на розмірі платні за користування помешканням у будинках різних житлових фондів і пільгах окремим категоріям громадян щодо оплати житла та комунальних послуг і зокрема на субсидуванні державою громадянам оплати житла.

Субсидії надаються для відшкодування сім’ям витрат на оплату житла і комунальних послуг в Україні, які діють паралельно з іншими пільгами і не скасовують їх. Порядок надання субсидій регулюється Постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 21 жовтня 1995 р. “Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1050 від 22 вересня 1997 р.).

Дата добавления: 2014-01-07