Технологія соціальної роботи в школі

Школа – це достатньо складний соціальний феномен.

Тут зіткаються й перегукуються найрізноманітніші сторони життя людини. З’ясовується, що для успішного навчання недостатньо мати природні здібності. Багато важать такі чинники, як матеріальний добробут й духовний клімат у сім'ї, фізіологічні і психологічні особливості дитини, оточення в подвір'ї тощо.

Головна проблема школяра – проблема «мати» розумного, тактовного, дорослого друга, який його любить. Такі функції виконують сьогодні в школі соціальні педагоги й соціальні працівники. Соціальні педагоги виконують роль посередника між індивідом і його найближчим оточенням (посередництво між дітьми, що навчаються в школі, і учителями-предметниками, батьками і, крім того, проведення різноманітних видів позакласної роботи). У силу того, що соціальна педагогіка шукає найбільш ефективні рішення, які допоможуть особистості адекватно реагувати на конкретні особистісно-середовищні ситуації, то можна розглядати соціальну педагогіку як педагогіку соціальної роботи.

На практиці соціальні служби, у тому числі й ті, що працюють у школі, не ідентичні, але по суті вони об'єднують соціального педагога (вплив у цілому на формування стосунків у соціумі) і функції соціального працівника, де головне – надання допомоги в конкретних окремих випадках.

Таким чином, діяльність соціального педагога зорієнтована на вирішення профілактичних завдань; він ніби ставить соціальний діагноз, вивчає психологію, вікові особливості, спроможності дитини, вникає у світ його інтересів, коло спілкування, в умови життя тощо. Після всього цього соціальний педагог підключає до діяльності соціального працівника потрібної в даному випадку спеціалізації, і вони разом приймають рішення, зосередивши зусилля на виявленні й усуненні негативних явищ.

Технологія соціальної роботи покликана:

· сприяти зміцненню здоров'я дітей, підвищенню моральності, підняттю культурного й освітнього рівнів, навчає дітей надавати самодопомогу;

· захищати інтереси дітей, їхню людську гідність, спонукати дитину до дії, до самовираження, до реалізації своїх творчих спроможностей, вияву ініціативи;

· виконувати роль посередника, сполучної ланки між дорослими й дітьми на делікатних основах у неформальній, як правило, обстановці;

· розглядати розвиток дитини насамперед як процес соціалізації особистості, а не як переважно процес навчання або розкриття здатностей;

· вести облік дітей, що потребують допомоги, організовувати безкоштовне харчування, домагатися додаткових виплат на купівлю підручників, одягу або звертатися до інших батьків з відповідними проханнями по допомогу;

· діяти на територіальному (регіональному) рівні надання допомоги школі і її суб'єктам, що дозволяє максимально наблизитися до проблем сім'ї, освіти, спільної діяльності дорослих і дітей.

Дата добавления: 2014-01-07