Технологія СР з різними категоріями дітей і молоді

Тут до основних пріоритетів СРу нашому суспільстві на сьогоднішній день перш за все варто віднести систему роботи з дезадаптованими дітьми й підлітками.

Соціальна дезадаптація дітей і підлітків – це порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда, до основних ознак якої належать: порушення норм моралі та права, асоціальні форми поведінки й деформація системи ціннісних орієнтацій, утрата соціальних зв'язків із сім'єю і школою, різке погіршення нервово-психічного здоров'я, збільшення ранньої підліткової алкоголізації, схильність до суїциду.

До найбільш істотних чинників природи дезадаптації відносять: спадкоємність (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-педагогічний чинник (дефекти шкільного й сімейного виховання), соціальний чинник (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда (активно-виборче ставлення до норм і цінностей свого оточення, його впливу, а також особисті ціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення).

Сучасний стан українського суспільства не тільки не сприяє вирішенню проблеми дезадаптації дітей і підлітків, але, навпаки, загострюється, до цього призводять: надмірна комерціалізація суспільства; розпад цілого ряду соціальних інститутів, що раніше працювали на дитинство, і соціально-економічних умов функціонування сім'ї; складний економічний моральний стан, у якому опинилась більшість сімей; криміналізація суспільства, зростаючий вплив культу сили; утрата престижу освіти й приватного заробітка.

Проте соціальна дезадаптація – процес зворотній: можна не тільки попереджати відхилення в соціальному розвитку дітей і підлітків, але й управляти процесом ресоціалізації соціально дезадаптованих дітей і підлітків.

Цей постулат лежить і в основі створення спеціалізованих закладів для неповнолітніх, і в створенні відповідних технологій СР.

Спеціалізовані заклади для дезадаптованих дітей і підлітків покликані вирішувати такі завдання:

· профілактика бездоглядності, бродяжництва, дезадаптації;

· психолого-медична допомога дітям, що потрапили з вини батьків або у зв'язку з екстреною ситуацією (у тому числі у зв'язку з психічним і фізичним насильством або з небезпечними для життя і здоров'я умовами проживання) у безвихідний стан;

· формування в дітей і підлітків позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з людьми, які оточують;

· виконання піклувальних функцій стосовно тих, хто залишився без батьківської уваги й турботи, засобів до існування;

· психологічна й педагогічна підтримка, що сприяє ліквідації кризових станів особистості;

· сприяння поверненню в сім’ю;

· забезпечення можливості отримати освіту;

· турбота про подальший благоустрій, місце проживання.

Таким чином, основна мета таких закладів – соціальний захист і підтримка дітей, які цього потребують, їхня реабілітація й допомога в життєвому визначенні.

Спеціалісти вказаних закладів виділяють три основні етапи в роботі з дітьми: діагностична робота; реабілітація, програма якої заснована на даних, отриманих після всебічної діагностики; постреабілітаційний захист дитини.

У системі соціально-реабілітаційних служб для неповнолітніх створюються:

соціальні притулки, що відрізняються від дитячих будинків і шкіл-інтернатів за своїм контингентом (діти, залучені до систематичного паління, алкоголю, токсикоманії; діти, що перебувають у кризовому або прикордонному з ним стані внаслідок соціально-психологічної депривації в сім'ї, фізичного або сексуального насильства, шкільної дезадаптації; діти з виявленими різними хронічними захворюваннями; діти, більшість з яких ніде й ніколи не навчались, у яких не сформовані (або втрачені) елементарні соціальні й побутові навички, не сформований (утрачений) досвід життя в сім'ї; діти із ЗПР);

сімейні (виховні) групи, у яких група розглядається як структурний підрозділ притулку, а один з батьків оформлюється в притулок як вихователь, коли в ідеальному варіанті кожен вихованець притулку проходить через домашню групу, оскільки це один з реальних і ефективних шляхів його реабілітації, коли в дитини відновлюються втрачені нею соціальні, моральні й духовні зв'язки з навколишнім світом;

соціально-реабілітаційні центри, які розраховані на 5 – 10 тис. дітей і включають ряд основних відділень (приймальне, діагностики й соціальної дезадаптації, реалізації програм соціальної реабілітації, соціально-правової допомоги, сімейна виховна група); тут здійснюються: профілактика бездоглядності неповнолітніх, допомога в ліквідації важкої ситуації в сім'ї дитини; забезпечення неповнолітнім тимчасового проживання на повному державному забезпеченні до визначення й здійснення разом з органами опіки й піклування оптимальних форм життєдіяльності й життєустрою; забезпечення доступної і своєчасної кваліфікованої соціальної, правової, психолого-медико-педагогічної допомоги дітям, що мають різні форми дезадаптації, на основі індивідуальних програм соціальної реабілітації, що включають професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий та інші компоненти;

програми «Діти вулиці», що здійснюють роботу з дезадаптованими підлітками безпосередньо в їхньому звичному середовищі проживання – на вулиці, що допомагають на ранньому етапі запобігти руйнації зв'язків підлітка із сім'єю, здійснити профілактику правопорушень;

програми «Дитяча інвалідність», що відбивають суспільний процес гуманізації суспільних відносин на основі приділення особливої уваги інвалідам-дітям (інвалідність ускладнює можливості повноцінних соціальних контактів дитини, а відсутність достатнього кола спілкування призводить до дезадаптації, яка, у свою чергу, веде до ще більшої ізоляції і, відповідно, до хиб розвитку). Тут вирішення проблеми дитячої інвалідності ведеться в трьох основних площинах: 1) профілактика дитячої інвалідності (комплекс заходів, спрямованих на її зниження за рахунок підвищення якості надання медичної допомоги вагітним жінкам, породіллям і новонародженим, розширення мережі медико-генетичних закладів тощо); 2) соціальна реабілітація дітей-інвалідів (розвиток мережі центрів реабілітації дітей і підлітків СОВ, корекційних дитячих дошкільних закладів, приведення існуючої системи навчально-виховних закладів для дітей з порушеннями в розвитку відповідно до об'єктивної необхідності й міжнародних нормативів); 3) робота по зміні в суспільній свідомості негативних установок стосовно інвалідів і боротьби з їхньою дискримінацією в суспільстві та ін.

Організуючи технологію соціальної роботи з дезадаптованими дітьми й підлітками, соціальному працівникові надзвичайно важливо розуміти, знати і вміти таке:

1. Результат дезадаптації – порушення рівноваги у стосунках із соціумом, перекручування змісту цілей, мотивів, ціннісних орієнтацій, дифузія соціальних ролей аж до прийняття тих з них, які не дозволять безконфліктно вирішувати проблеми, задовольняти потреби («злодій», «хуліган», «бродяга» та ін.); прийняття на себе тієї або іншої соціальної ролі є показником адаптації або дезадаптації особистості.

2. Схематично категорії дезадаптованих дітей і підлітків, які пройшли ці етапи й мають спільні витоки відхилень у поведінці й розвитку, можна визначити таким чином:

· діти, яких важко виховувати і які мають близький до норми рівень дезадаптації, що обумовлений особливостями темпераменту, наявністю легких дисфункцій мозку, порушенням уваги, недостатністю вікового розвитку, особливостями соціально-психологічної й педагогічної ситуації виховання й розвитку;

· нервові діти, які не спроможні в силу вікової незрілості емоційної сфери самостійно справлятися з важкими переживаннями, обумовленими їхніми стосунками з батьками та іншими вагомими для них дорослими;

· «важкі» підлітки, які не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним способом і характеризуються внутрішніми конфліктами, акцентуаціями характеру, нестійким емоційно-вольовим середовищем, змінами особистості, які під впливом сімейної обстановки, виховання, найближчого оточення стають явно вираженими і згодом неминучими;

· фрустровані підлітки, яким властиві стійкі форми саморуйнівної поведінки, небезпечної для їхнього здоров'я (використання наркотиків, алкоголізм), духовного й морального розвитку (сексуальні відхилення, домашні крадіжки), майбутнього соціального стану (припинення навчання, бродяжництво), самого факту їхнього існування (схильність до суїциду, яка викликана бажанням позбутися відчуття власної непотрібності, відсутності смислу життя);

· підлітки-делінквенти, які постійно балансують на грані ризику дозволеної й протиправної поведінки, що не співвідноситься із соціально прийнятними уявленнями про добро і зло.

3. Соціальний працівник, що прагне перебороти девіантність дітей і підлітків, повинен обрати основним об'єктом своєї уваги причини виникнення правопорушення й дезадаптації. У цьому розумінні він повинен починати з визначення психологічних, педагогічних, соціальних причин як чинників деформації особистості, що обумовлюють її подальшу дезадаптацію, а не зосереджувати свою увагу тільки на боротьбі (марній) з її численними наслідками.

4. Включення будь-якої дезадаптованої дитини або підлітка до традиційної освітньо-виховної системи в повному обсязі неможливо без спеціальної допомоги в галузі корекції та відновлення психічних ресурсів і потенційних можливостей дитини. Ефективність такої роботи багато в чому залежить від наявності комплексної інфраструктури: кваліфіковані кадри, організаційна підтримка, фінансування з боку держави, зв'язок з науковими підрозділами, спеціально утворюваний для цих цілей соціальний простір, у якому формуються свої традиції й методи роботи з дезадаптованими дітьми й підлітками.

5. Будь-який заклад соціального обслуговування повинен бути частиною найближчого оточення дезадаптованої дитини, що у своїй сукупності становить єдиний соціальний організм, де комплексно використовуються всі відповідні технології, методи й методики, спрямовані на основний зміст діяльності соціального працівника з девіантними дітьми й підлітками для створення атмосфери реального співробітництва й партнерства у стосунках з неповнолітніми.

Проблеми дезадаптованих дітей і підлітків замінюються й тісно «зав’язані» на наступних проблемах молоді. Їх достатньо багато, може бути й настільки багато, що вони здатні зробити міцний соціально-демографічний вибух уже в найближчому майбутньому.

За результатами даних учених РФ [9; 12; 25], сучасна демографічна ситуація характеризується такими обставинами: 1) негативним природним приростом; 2) украй високим рівнем смертності серед молоді; 3) низькою кількістю шлюбів і високим рівнем розлучень; 4) погіршенням стану здоров'я молоді; 5) появою феномена «підліткове материнство»; 6) неухильним зростанням молодіжної інвалідності; 7) поширенням паління, алкоголізму, наркоманії й токсикоманії; 8) незайнятістю молоді; 9) криміналізацією й комерціоналізацією дозвілля тощо.

У створених умовах технологія соціальної роботи з молоддю здійснюється в межах двох її моделей – інтегративної та дефіцитної.

Інтегративна модель – це соціальна робота в широкому розумінні, що сприяє соціалізації молоді; тут СР практично співвідноситься з таким видом професійної діяльності, як соціальна педагогіка. Реалізація даної моделі можлива лише за допомогою державно-суспільного витратного механізму, що припускає виділення значних фінансових, людських матеріальних ресурсів.

Дефіцитна модель зорієнтована насамперед на соціально уразливі верстви молоді. Тут під соціальною роботою з молоддю розуміється професійна діяльність з надання допомоги як окремій молодій людині, так і групам молодих людей з метою поліпшення або відновлення їхньої спроможності до соціального функціонування; створення умов, що сприяють досягненню цих цілей у суспільстві, а також робота з молодими людьми на комунальному рівні, за місцем проживання або в трудових колективах. При цьому основним завданням СР є вироблення в молоді спроможності самостійно вирішувати свої проблеми, адаптуватися до нових соціально-економічних умов ринкової економіки, набувати навичок самостійного життя і брати участь у самоврядуванні. Суб'єкт цього виду діяльності – соціальні служби для молоді, що становлять собою сукупність державних і недержавних структур, спеціалізованих закладів з надання соціальної допомоги й захисту молодих людей, підтримки їх ініціативи: центр соціально-психологічної допомоги молоді, центр інформації для молоді, центр ресоціалізації неповнолітніх і молоді, що повернулися з місць ув’язнення, консультаційний центр для підлітків і молоді, притулок для підлітків.

Дата добавления: 2014-01-07