Технологія соціальної роботи з літніми людьми

Основна мета соціальної роботи з літніми людьми може бути визначена як сприяння здійсненню принципів Організації Об'єднаних Націй стосовно літніх людей, покликаних «привнести життя в роки, додані до життя».

Ці принципи орієнтовані на те, щоб за їхнього здійснення допомогти людям старшого віку вести повноцінне й плідне життя та забезпечити їм умови, необхідні для підтримки або досягнення якості життя, яка б їх задовольняла. Вони втілюють у життя фундаментальні положення Загальної декларації прав людини (1948 р.) про визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, про право кожного на соціальне забезпечення, на забезпечення у зв’язку зі старістю.

Зазначені принципи об’єднані в п'ять груп:

незалежність передбачає, що літні люди повинні мати доступ до основних благ і обслуговування, можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, яка приносить прибуток, жити в безпечних умовах, отримувати сприяння в проживанні в домашніх умовах та ін.;

участь відображає питання залучення літніх людей до життя суспільства й активної участі в розробці і здійсненні політики, яка стосується їхнього добробуту;

догляд торкається проблеми забезпеченості в догляді й захисті з боку сім'ї та суспільства, доступу до різних видів соціального обслуговування, а також права приймати рішення стосовно догляду та якості життя;

гідність торкається питань недопущення експлуатації, будь-якого виду насильства стосовно літніх людей, забезпечення їм права справедливого поводження незалежно від віку, статі, расової або етнічної приналежності, інвалідності або іншого статусу, а також від попереднього економічного внеску;

реалізація внутрішнього потенціалу сприяє тому, щоб літні люди мали можливості для всебічної реалізації свого потенціалу, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей в галузі освіти, культурного й духовного життя й відпочинку.

Технологія соціальної роботи з літніми людьми передбачає використання сучасних теорій старіння. Послідовно застосовуючи ту або іншу теорію або синтезуючи декілька теоретичних установок, співробітник соціальної служби цілеспрямовано виконує покладену на нього місію. Соціальна робота з літніми людьми передбачає використання таких теорій.

1. Теорія звільнення. У процесі старіння люди відмежовуються від тих, хто молодше, відбувається процес звільнення літніх людей від соціальних ролей, пов'язаних з трудовою діяльністю, а також з керівними й відповідальними ролями; цей процес відчуженості і звільнення обумовлений соціальною ситуацією, у якій опиняються люди, що старіють; його можна вважати також одним із засобів пристосування літніх людей до обмеження своїх можливостей і примирення з думкою про смерть, що наближається; цей процес неминучий, оскільки на зміну старшим повинні приходити люди більш молоді, здатні трудитися більш продуктивно.

2. Теорія активності. Люди, що старіють, розстаючись із своїми звичними ролями, відчувають почуття втрати і своєї непотрібності в суспільстві, при цьому уражається почуття власної гідності; для підтримки свого морального духу й позитивної самосвідомості літнім людям не варто відмовлятися від активного життя, а, навпаки, зайнятися новою діяльністю, що дозволяє їм зберігати психологічне здоров'я; ступінь пристосування людей до старості значною мірою залежить від характеру їх діяльності на попередніх етапах життя: якщо з наближенням старості людина оволодіває багатьма різноманітними ролями, їй легше пережити втрату тих ролей, які вона виконувала в минулому.

3. Теорія меншості. Старці складають меншість населення, що визначає їх низький соціально-економічний статус, дискримінацію, упередження проти них і багато інших явищ.

4. Теорія субкультури відносить літніх людей до деякої субкультури, яка визначається як сукупність норм і цінностей, відмінних від норм і цінностей, що панують у суспільстві; передбачається, що дискримінація стосовно осіб старшого віку і їхнє почуття спільності дають підставу для появи субкультури старості; якщо літнім людям удасться завести нових друзів і зберегти вже сформовані зв'язки, вони здатні створити таку субкультуру, що допомагає їм зберегти почуття психологічної стабільності.

5. Теорія вікової стратифікації. Кожне покоління людей унікальне й володіє тільки йому властивим досвідом; цей досвід повинен бути збережений у практиці соціальної роботи й переданий іншим поколінням; пристаркувата людина повинна мати можливість спілкування з іншими людьми, залучення їх до діяльності спільноти, а кожна спільнота, у свою чергу, збагачує інші спільноти, таким чином будуючи світ, у якому ми живемо.

Зазначені вище теорії різною мірою в технологічних моделях соціальної роботи з літніми людьми повинні відповідати й використовувати три принципи: 1) вивчення індивіда в його соціальній сфері; 2) розуміння психосоціального становлення й розвитку особистості як довічного процесу; 3) урахування соціокультурних чинників формування й розвитку індивіда.

В основу технології соціальної роботи з літніми людьми повинні бути покладені такі вимоги: запобігання причин, що породжують проблеми літніх людей; сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів, забезпеченню можливості самовиражения літніх громадян і попередження відхилення їх від активного життя; дотримання рівності й можливості літніх громадян при отриманні соціальної допомоги й послуг; диференціація підходів до дозволу проблем різноманітних груп літніх людей на основі чинників соціального ризику, що впливають на їхній стан; вияв індивідуальних потреб літніх громадян у соціальній допомозі й обслуговуванні; адресність при наданні соціальних послуг з пріоритетом сприяння літнім громадянам у ситуаціях, що загрожують їхньому здоров'ю й життю; орієнтація на розвиток самодопомоги і взаємопідтримки літніх людей; забезпечення інформованості літніх громадян, як і всього населення, про можливості соціальної допомоги й послуг.

Сучасні технології соціальної роботи з літніми і похилого віку людьми, форми й методи роботи з ними базуються на трьох видах допомоги: допомога держави (офіційна або формальна допомога), зміст якої позначається в законах; допомога сім'ї і друзів (неофіційна або приватна допомога); добровільна допомога (групи самодопомоги).

Розглянемо основні з них.

Стаціонарні й нестаціонарні заклади соціального обслуговування.

Вони сприяють поліпшенню якості життя літніх людей, створюють умови для оптимізації їхнього життєвого укладу й вирішення різноманітних проблем, пов'язаних із психологічною допомогою й підтримкою здоров'я.

До найпоширеніших закладів такого типу відносять територіальні центри соціального обслуговування. Обов’язковим мінімумом у роботі таких центрів є наявність трьох відділень: 1) соціальна допомога вдома; 2) тимчасового денного перебування; 3) термінова соціальна допомога. Основними завданнями й функціями центрів є: виявлення старих людей, що потребують соціальної підтримки; визначення конкретних видів і форм допомоги; залучення державних і суспільних організацій для спільної роботи; надання різноманітних соціально-побутових послуг разового або постійного характеру; надання безкоштовного культурно-побутового, юридичного й медичного обслуговування, організація харчування особи, що знаходиться на обслуговуванні центру; надання безкоштовної допомоги вдома, організація забезпечення продуктами і предметами санітарно-побутового призначення, медикаментами та ін.; організація натуральної, гуманітарної й термінової допомоги соціального характеру; надання додаткових послуг, що не входять у коло посадових обов'язків центру.

Групи самодопомоги, які функціонують на основі цільових програм, що включають:

· надання літнім людям можливості принести користь іншим, у тому числі й старцям, які цього потребують, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї користі й можливості зробити когось щасливим;

· організацію додаткових служб з числа літніх людей, що добровільно надають допомогу своїм ровесникам;

· допомогу літнім людям з низькими прибутками, що не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовжити їхнє проживання у власному будинку, віддалити переїзд до будинку-інтернату;

· формування в суспільстві поважного ставлення до людей, що старіють, як до рівноправних членів суспільства;

· використання досвіду й знань літніх людей для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультації;

· сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню літніх людей і молоді, передачу життєвого досвіду, знань, навичок молодим, зберігання зв'язків літніх людей зі своїми колегами, що ще працюють, організаціями, у яких вони працювали.

Одним з методів, що набули широкого поширення, є клубна робота. Клуб для літніх людей налагоджує зв'язок з місцевою громадськістю, обирає різні форми співробітництва. Одночасно він може стати центром, у якому вирішуються різні питання, що стосуються літніх людей: просвітницькі лекції, зустрічі з цікавими людьми, колективне читання книг і часописів, робота різноманітних гуртків, туризм, екскурсії, соціальна допомога членам клубу тощо.

Таким чином, технологія соціальної роботи з літніми людьми і старцями, організація їх соціального обслуговування повинна бути націлена на забезпечення безпечної старості через зниження впливу чинників соціального ризику й максимально можливий ступінь реалізації соціальних гарантій у сполученні з наданням широкого спектра послуг у галузі профілактики й розвитку, щоб літні люди могли якомога довше зберігати соціальний тонус і звичний спосіб життя, залишаючись активними й корисними членами суспільства. Завдання соціальних працівників і близьких людей зводиться при цьому до усвідомлення й розуміння геронтопсихології, до надання матеріальної й моральної підтримки й поваги пристаркуватій людині в міру можливості.

5.6. Технологія й методи СР з мігрантами, біженця й особами без визначеного місця проживання (бездомними)

Міграція (від лат. – «переходжу, переселяюся») – переміщення частининаселення, пов'язана зі зміною місця проживання.

Розрізняють зовнішні (міждержавні й міжконтинентальні) і внутрішні (внутрішньодержавні) міграції. Міграція може різнитися причинами (добровільна або примусова), типом (зовнішня або внутрішня), видом (поворотна або безповоротна).

Примусова міграція може бути зовнішньою (особи, що мають притулки, у т.ч. біженці) і внутрішньою (переміщені особи, примусові переселенці), поворотною й безповоротною.

Зовнішня міграція може бути добровільною (у т.ч. економічною) і примусовою, поворотною і безповоротною.

Внутрішня міграція може бути добровільною (у т.ч. економічною) і примусовою (примусові переселенці, переселенці із зон економічних бідувань), поворотною і безповоротною.

Незаконна міграція може бути зовнішньою і внутрішньою (у т.ч. змушеною і добровільною).

Зовнішня трудова міграція відноситься до добровільної поворотної. Може бути незаконною.

Переселення розглядаються як безповоротний вид міграції.

Бездомність – відсутність постійного місця проживання в індивідів або сімей, що робить неможливим як ведення осілого способу життя, так і повноцінне соціальне функціонування. Значну частку бездомних складають так звані особи БВМП, тобто особи без визначеного місця проживання.

Головна мета соціальної роботи з мігрантами, біженцями й бездомними – допомагати вирішувати особисті проблеми кожної людини, що звернулись до служби соціального захисту, встановлювати й відновлювати його зв'язки з суспільством, покращувати якість життя. Соціальні працівники здійснюють взаємодію з мігрантами на двох основних рівнях: безпосередня робота з кожною конкретною людиною й організація діяльності самої соціальної служби; розробка програм; координація зв'язків між різноманітними структурами, що займаються мігрантами.

У соціальній роботі із зазначеними об'єктами виділяються два основних види: 1) практична соціальна робота (робота з конкретною людиною або групою людей, що потребують соціальної допомоги); 2) організаційна робота (організація роботи соціальної служби, розробка конкретних програм діяльності тощо).

Практична соціальна робота проводиться за такими основними напрямками: соціальному, соціально-психологічному, соціально-педагогічному, соціально-правовому, медико-соціальному, фінансовому, соціально-економічному, матеріальному, соціально-інформаційному й соціально-трудовому.

У межахх організації вирішуються завдання: зв'язку з міжнародними, державними, регіональними (місцевими) організаціями й органами, що займаються проблемами міграції; організації взаємодії зазначених органів і організацій; розробка й реалізація оптимальної технології допомоги; підготовка й підвищення кваліфікації фахівців з роботи з мігрантами та ін.

Незважаючи на гостроту проблеми, ця галузь соціальної роботи знаходиться поки в стадії формування, а нестача матеріальних засобів явно заважає ефективній роботі міграційної служби.

Дата добавления: 2014-01-07