Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Професійні ролі та їх класифікації

Читайте также:
  1. Б.Професійні проби
  2. ВИРОБНИЧИЙ ТРАВМАТИЗМ ТА ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
  3. ВИРОБНИЧИЙ ТРАВМАТИЗМ ТА ПРОФЕСІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
  4. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ, СОЦІАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ, КЛАСИФІКАЦІЇ ТА УГРУПОВАННЯ
  5. ЕТІОЛОГІЧНІ КЛАСИФІКАЦІЇ
  6. ЕТІОПАТОГЕНЕТИЧНІ КЛАСИФІКАЦІЇ
  7. Загальні підходи до оцінки і класифікації цінних паперів (ЦП), що обліковуються в банківському портфелі
  8. І. Професійні знання й навички секретаря-референта
  9. Інтелект, моральність та творчість у професійній діяльності
  10. Існує багато різних підходів до класифікації комп'ютерних вірусів.
  11. Класифікації житлових об'єктів нерухомості
  12. Класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями

Вимоги до морально-ділових якостей. Вихід соціальної роботи на професійний рівень потребує, щоб цю професію вибирали люди зі сформованими моральними якостями. Мораль – це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль виконує пізнавальну, оцінювальну, виховну функцію, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми та принципи моралі, моральні переконання, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.

Вимоги до емоційно-вольової сфери. Емоції та почуття мають дуже велике значення в практичній професійній діяльності соціального працівника. Вони збагачують відображення об’єктивної дійсності і стають у зв’язку з потребами, схильностями та інтересами важливими спонуканнями до діяльності, регуляторами її активності.

Вимоги до інтелекту. До бажаних професійно-важливих якостей соціального працівника належать такі, які порівняно легко піддаються розвитку та набуваються в процесі професійної діяльності фахівця. До них можна віднести соціальний інтелект як складову спеціальних здібностей, який має певну структуру, зумовлену сукупністю характеристик своєрідного поєднання пізнавальних процесів. У структуру соціального інтелекту входять всі пізнавальні процеси: сприймання, пам’ять, мислення, уява тощо. Своєрідність соціального інтелекту полягає в тому, що об’єктом уваги соціального працівника є не предмет чи система (технічна, біологічна та ін.), а людина, група, неорганізований потік людей. Цим визначаються особливості прояву таких характеристик інтелекту як великий обсяг і розподіл уваги, спостережливість щодо іншої людини (уміння побачити малопомітні для інших особливості поведінки чи зовнішнього вигляду людини). Специфіка пам’яті соціального працівника полягає в запам’ятовуванні зовнішності людини, прізвищ, імен. Властивості інтелекту виявляються в здібності працівника аналізувати вчинки інших людей і бачити за ними мотиви, певний творчий потенціал особистості, прогнозувати поведінку в конкретних ситуаціях. Уява як пізнавальний процес полягає в умінні поставити себе на місце людини, яка сприймається, і побачити світ її очима. Отже, пізнавальні процеси, які лежать в основі соціального інтелекту, виражаються в умінні адекватно сприймати та оцінювати інших людей. Основу інтелекту обов’язково мають становити спостережливість до проявів почуттів, розуму і характеру людини, до її поведінки, уміння подумки уявити, змоделювати саме її внутрішній світ, а не приписувати їй свій власний чи інший, знайомий з досвіду, важливість оптимістично проектувати підхід до людини, заснований на впевненості, що людина завжди може стати кращою.



Психофізіологічні якості є основою ефективної соціальної роботи. Деякі з них відіграють, на перший погляд, другорядну роль. Якщо соціальний працівник не відповідає психофізіологічним вимогам, яких потребує професія, то негативні наслідки такої невідповідності за несприятливих умов практично неминучі. Психофізіологічна невідповідність вимогам професії особливо сильно виявляється у складних ситуаціях, коли необхідна мобілізація всіх особистісних ресурсів для вирішення складного нестандартного завдання. У роботі з людьми потрібна зібраність, уважність, терпіння, уміння володіти собою та розуміти клієнта. При підборі фахівців для соціальної сфери необхідно оцінювати цілісний образ особистості, коли істотну роль відіграє досвід роботи з людьми, установки і ціннісні орієнтації, особисті якості як основа професійної придатності.

Психофізіологічні вимоги. Ці вимоги визначають здібності соціального працівника до професійної діяльності та його психофізіологічні якості. Їх суть полягає у відображенні психічних процесів (сприймання, пам’ять, мислення), психічних станів (втома, апатія, стрес, байдужість, тривожність, депресія), уваги як стану свідомості, емоційних і вольових проявів (стриманість, індиферентність, настирливість, послідовність, імпульсивність).

Вимоги до інтелекту – це, в першу чергу, уміння слухати і чути, розуміти внутрішній світ людини, здатність співпереживати, готовність безкорисливо прийти на допомогу, щире сприйняття нестандартних проявів поведінки, зовнішнього вигляду, характеру. Оскільки соціальні ситуації мінливі і неповторні, соціальному працівникові, як представнику професій типу “людина – людина”, необхідно виділяти поряд з вічними знаннями (загальнокультурні та вузької спеціалізації) знання оперативні, які відносяться до конкретних обставин “тут і тепер”. З іншого боку, нестандартні ситуації – це нормальний стан соціуму, тому професійні дані типу “людина – людина” неодмінно потребують творчого складу розуму, здібності ясно уявляти, моделювати варіанти можливих наслідків дій людей, можливого розв’язання тієї чи іншої ситуації. Саме тому фахівцю із соціальної роботи необхідно ґрунтовно володіти знаннями, постійно збагачувати і розширювати їх.

Емоційна стійкість. Робота з різними за віком, інтересами, рівнем культури чи вихованості людьми викликає необхідність пом’якшення чи маскування деяких рис власного характеру, обумовлених певним типом темпераменту. Таке регулювання характеру потребує твердої волі, зусилля над собою. А це передбачає наявність в структурі характеру таких рис, як уміння володіти собою, великодушність, стриманість, підтягнутість.

Почуттяє важливим виявом сутності та свідомості фахівця. Від того, як соціальний працівник ставиться до тих чи інших об’єктів, до інших людей, своєї справи, залежить успіх професійної діяльності. Характерною рисою емоційних почуттів є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний або негативний відтінок, породжений ставленням соціального працівника до об’єкта, його потреб, прагнень (приємне – неприємне, задоволення – незадоволення, радість – горе, симпатія – антипатія, любов – ненависть). Звичайно, протилежні почуття є несумісними в один і той самий момент, тому важливе значення у професійній діяльності соціального працівника мають вольові якості: рішучість, витримка, прийняття своєчасного рішення, уміння володіти собою і керувати іншими людьми. Свої переживання, ставлення, стани працівник виявляє у формі почуттів, які зовнішньо виражаються в його словах, інтонації, тембрі голосу, у міміці, жестах, пантоміміці, тому уміння керувати собою реалізується у виразі обличчя, жестикуляції, мові.

Без сильної волі неможлива творча діяльність. Прагнення і рішення завжди нерозривно пов’язані з практичною діяльністю і лише разом з нею утворюють єдиний вольовий акт. Вольові акти завжди опосередковані розумовими процесами, уявленнями і думками, але вони безпосередньо пов’язані з емоціями і почуттями, що виникають у людини внаслідок емоційно забарвленого прагнення її до певних об’єктів. Відображаючи предмети і явища об’єктивної дійсності як цілі прагнень людини, воля існує, таким чином, в єдності з її розумом і почуттями, вона становить перехід від мислення та емоцій до діяльності.

Моральна норма – вимога, яка визначає обов’язки фахівця, конкретні зразки, які регулюють поведінку, діяльність, дають змогу оцінювати і контролювати її.

Моральні переконання – стійкі, свідомі моральні уявлення (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких здійснюється професійна діяльність.

Моральні почуття – стійкі переживання у свідомості, які є основою вольових реакцій в різних ситуаціях, об’єктивне ставлення соціального працівника до себе, інших людей. Моральні якості – типові риси поведінки фахівця. Морально-ділові якості виявляються в поглядах, переконаннях, почуттях, поведінці, стосунках, ставленні до інших людей. До провідних морально-ділових якостей належать: гуманістична спрямованість, любов до людей, цілеспрямованість, відповідальність, доброта, ввічливість, тактовність, коректність, порядність, чесність, справедливість, співчуття, єдність слова і діла, рішучість, контроль, самоконтроль, готовність прийти на допомогу, вміння залишатися вірним своїм переконанням у складних життєвих ситуаціях.

Необхідний рівень професійної освіти фахівця з соціальної роботи:

1. Базова вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості та є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

2. Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, є основою для подальшого розвитку особи як особистості і достатнім для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Крім володіння необхідним арсеналом знань, умінь, навичок, у соціального працівника формується позитивна налаштованість на сприйняття інших людей, певна система цінностей, які узгоджуються і не вступають у суперечність із сутністю і змістом соціальної роботи, поведінка, яка не суперечить суспільним нормам і традиціям. Тобто, окрім певних професійних вимог, до соціального працівника висуваються високі вимоги, які стосуються його світоглядної сфери та власної життєвої позиції. Мова ведеться про модель фахівців із соціальної роботи, яка висвітлює різнобічні підходи у відображенні інтегративного, міждисциплінарного характеру професії, складність і глибину взаємозв’язків і взаємовідносин, що реалізуються у процесі соціального захисту, соціальної підтримки і допомоги населенню.

Поняття “модель” походить від франц. – взірець, образ. У довідковій та енциклопедичній літературі “образ” визначається як результат та ідеальна форма відображення предметів та явищ матеріального світу, свідомості людини. Образ формується на чуттєвому рівні пізнання – сприйняття, відчуття, уявлення; на рівні мислення – поняття, судження, умовиводи. Матеріальною формою втілення образу виступають практичні дії: мова, різні знакові моделі. За змістом образ є об’єктивним тією мірою, якою він правдиво відображає об’єкт. В образі відображається пізнавальне (гносеологічне) ставлення людини до навколишнього світу, що функціонує незалежно від того, яким чином спрямовує особистість свій апарат самосвідомості. Образ фахівця соціальної сфери формується на основі сукупності соціально-економічних, соціально-політичних, соціально-культурних чинників і явищ. Основу наукових підходів становлять соціальні установки про ідеального педагога, психолога, працівника сфери соціального захисту населення як активну, творчу особистість. Наукову модель творчого потенціалу особистості розглядає С. Корчинськи:

1. Структура творчого потенціалу характеризується внутрішньою енергією, що виражається педагогічною спрямованістю, психологічною готовністю і здатністю до самостійної творчої діяльності в галузях навчання, виховання і соціального розвитку особистості:

· Вищий рівень загального розвитку: освіченість, вихованість, глибокі знання, загальна і політична культура, громадянська зрілість, соціальна активність; високі моральні якості: колективізм, працелюбство, добросердечність; почуття обов’язку, відповідальності, гуманізму, оптимізму, високий рівень індивідуальної свідомості, впевненість, світогляд, моральність.

· Професійне призначення: знання цілей, завдань і сутності педагогічної діяльності як творчого процесу, любов до дітей, молоді, особистості людини, потреба у спілкуванні; потреба в отриманні знань, у формуванні в себе умінь і навичок соціально-педагогічної і соціально-психологічної діяльності.

· Професійно важливі якості: високий рівень інтелекту, самостійність суджень, витримка і самовладання; педагогічні, психологічні здібності та вміння швидко орієнтуватися в педагогічній ситуації і впливати на розум, почуття і волю особистості; інтер персональні, комунікативні якості.

2. Умови реалізації і розвитку творчого потенціалу фахівця:

· Педагогічна праця: розв’язання конкретних практичних завдань із соціалізації особистості, її розвитку і саморозвитку.

· Педагогічне спілкування: обмін знаннями, ідеями, задумами з колегами і з користувачами соціальних послуг.

· Безперервна освіта: самостійне вдосконалення знань, умінь, формування навичок соціально-педагогічної і соціально-психологічної діяльності.

3. Інтеграція і генералізація практичного досвіду – тобто досвіду вирішення завдань соціалізації особистості, розвитку емоційної сфери та сфери, що спрямована на задоволення потреб як джерела творчої активності і самостійності у двох аспектах: загальнолюдському і професійному.

· Усвідомлення соціального і особистісного сенсу праці спеціаліста, усвідомлення себе як особистості, суб’єкта діяльності, діяча прогресу.

· Професіоналізм, підвищення майстерності; розвиток функціонально-динамічних систем розумових дій та операцій, що забезпечують високу ефективність соціально-педагогічної і соціально-психологічної діяльності.

Ю. Василькова, спираючись на педагогічну спадщину А.С. Макаренка, виділяє три основи професіоналізму соціального педагога – майстерність, знання виховного процесу, уміння. Майстерність– це певна педагогічна техніка, вироблені навички, що означає: психологію спілкування і психологію взаємовідносин; мовленнєві уміння; володіння навичками самоконтролю, самоспостереження, самоаналізу.

При формуванні моделі спеціаліста в соціальній роботі окремі автори зазначають необхідність брати до уваги таке поняття, як імідж спеціаліста. Так, Р. Овчарова виділяє основні мотиви само презентації:

· потяг до розвитку відносин з людьми;

· самоствердження особистості;

· необхідність професійної діяльності.

Основні мотиваційні моделі самопрезентації – це самопосилення, самозахист і самоствердження. Для самопосилення характерним є звеличування своєї особистості, свого “Я”, високий ступінь самооцінки. Людина охоче приписує собі соціально-схвалені якості, йде на ризик для того, щоб справити враження, рекламує свій майбутній успіх, приховує невдачі, намагається виділитись серед інших. Для самозахисту характерна низька самооцінка, спроби захистити своє “Я” від тяжкого психологічного досвіду, можливого приниження і невдач. Домінує мотив свідомого самоприниження, спроби приховати своє власне “Я”. Самоствердження і самореалізація можливі на основі адекватної самооцінки, відкритої поведінки, прояву не тільки соціально-схвалених, але й унікальних рис особистості, позитивного сприйняття інших людей. На стиль самопрезентації впливають когнітивні фактори (образ “Я”, цінності, ідеали), культурні чинники (традиційні заохочення і покарання) і особистісні – унікальний набір прийомів самопрезентації та соціально-психологічної адаптації.

Р. Овчарова пропонує модель імідж складових:

· візуальне сприйняття людини: ступінь фізичної привабливості, одяг, елегантність, виразність манер, аксесуари як вияв особистої незвичайності;

· інтелектуальне сприйняття людини: вражаючі особистісні якості, що відображають професійний портрет соціального працівника;

· статусне сприйняття людини: оцінка стратифікаційного статусу (стану в суспільстві), професія, посада;

· соціальний фон, який впливає на сприйняття конкретної людини: особистісні характеристики оточення, знайомі, колеги, стратифікаційні характеристики оточення (соціальна група, ступінь престижу, стан цієї групи);

· вплив інтер’єру на сприйняття людини: якість, стиль, кольорове оформлення, просторові характеристики.

Безперечним є той факт, що соціальний працівник має справляти добре враження як зовнішнім виглядом, так і створенням умов для поліпшення самопочуття інших людей завдяки своїм особистісним рисам і професійним якостям. Однак необхідно пам’ятати, що через специфіку своєї професії він вступає у взаємовідносини з представниками різних прошарків населення і соціальних груп. З одного боку, соціальний працівник справляє позитивне враження і одночасно є зрозумілим. Адже будь-який клієнт упевнений в тому, що його краще зрозуміє та людина, яка має певний життєвий, а не тільки професійний досвід. Відтак, не тільки клієнт, але й соціальний працівник, соціальна служба або агенція перебувають під контролем суспільної думки, вимог адміністративних інстанцій, структур нагляду і контролю. У зв’язку з цим нормативні вимоги адміністративних інститутів, пов’язані з соціальною роботою, можуть впливати не тільки на очікування клієнтів, але й на формування, отримання та надання соціальної допомоги.

Діяльність соціальних працівників передбачає широкий спектр сервісних послуг, які надаються клієнтам для їхнього інформування, консультування, обслуговування, стимулювання тощо. Надаючи певну послугу, соціальний працівник може одночасно виконувати одну або декілька ролей.

В Енциклопедії соціальної роботи – настільної книги соціальних працівників США – виділяється, згідно з різними авторськими поглядами, від п’яти до двадцяти ролей. В Україні професійні ролі реалізуються соціальними працівниками на діяльнісному, практичному рівні соціальної роботи і не підкріплені адміністративним управлінням, тобто посаду, яку займає соціальний працівник, не завжди можна ототожнювати із професійною роллю, яку він виконує. Узагальнюючи різні наукові та практичні тенденції щодо рольового репертуару соціальних працівників у різних країнах, український дослідник В. Сидоров пропонує власну класифікацію.

Група практичних ролей: учитель соціальних умінь, консультант-клініцист, агент з питань соціальних змін, аніматор, помічник клієнта, менеджер, вуличний працівник.

Група посередницьких ролей: брокер соціальних послуг, керуючий справами клієнта, захисник прав та інтересів клієнта.

Група керівних ролей: керівник робочого навантаження, лідер команди, керівник персоналу, адміністратор.

Група дослідницьких ролей: експерт, аналітик, дослідник.

Група сервісних ролей: керівник польової практики, супервізор.

Група латентних ролей: захисник панівного порядку, брокер у сірих тонах, донор, потенційний гнобитель, всезнайко.

Професійні ролі, які виконує соціальний працівник демонструють його уміння бути гнучким, мобільним, будувати певні сценарії професійних ситуацій, артистичним, що потребує певної професійної підготовки і наявності відповідних рис характеру. Інформаційний опис професії соціального працівника, вимоги до особистісних якостей спеціаліста соціальної сфери представлено в працях Л.Т. Тюпті та О.В. Тюпті “Інформаційний матеріал опису професії” “Фахівець із соціальної роботи”, “До питання про якості фахівця соціальної роботи”. Автори акцентують, що різнобічність проблем, обсяг знань і вмінь, необхідних фахівцеві з соціальної роботи, майже безмежні. У соціальній роботі є багато суперечностей. Одна з них полягає у тому, що здійснюється підготовка соціальних працівників загального профілю, які знають “нічого, але про все”, і фахівців із соціальної роботи, які знають “все, але про ніщо”. Професія соціального працівника спрямована на соціальну сферу, тому необхідною умовою для вибору цієї професії є соціальна спрямованість особистості, наявність відповідних соціальних якостей: гуманізму, доброзичливості, справедливості, відповідальності, терпеливості, врівноваженості, готовності стати на захист клієнта, прийти на допомогу, підтримати. Основою професійної діяльності соціального працівника є компетентність та професіоналізм– це вимоги професії до фахівця: необхідний рівень загальноосвітніх знань, медичні вимоги, вимоги до схильностей та інтересів, психофізіологічні вимоги,, вимоги до інтелекту та емоційно-вольової сфери, до морально-ділових якостей.

Важливою ознакою, що відображає професіоналізм соціального працівника і сприяє формуванню образу професії, є позиція “повноважного партнерства”, яка вимагає від соціального працівника здатності володіти ситуацією, бачити різницю між ролями “підтримки і турботи” та “регулювання і контролю”, а відповідно до цього визначати та проявляти активну лінію своєї поведінки. Посилаючись на Н. Шмєльову, М. Фірсова і Є. Студьонова вважають, що професіоналом є соціальний працівник, який:

· відповідає вимогам професії (особистісний і професійний потенціали), вносить певний внесок в соціальну політику і соціальну практику, здійснюючи свою діяльність із соціальної адаптації, допомоги, корекції, реабілітації окремої людини та різних категорій населення;

· особистісно-налаштований на професію, має особистісно-мотиваційну готовність, професійно-необхідні якості, компетентність, позитивне ставлення до себе як до професіонала, спрямованого на результативність своєї праці;

· досягає бажаних для суспільства результатів із соціальної допомоги, підтримки, адаптації та реабілітації людей;

· використовує сучасні, оптимально-ефективні методи, прийоми, технології з метою соціального захисту людини;

· виконує норми, стандарти, еталони професії, усвідомлює її значимість у суспільстві;

· привносить у професійну діяльність індивідуально-творчий, новаторський компонент, розвиває особистісну і професійну індивідуальність;

· усвідомлює перспективу і зону професійної освіти, підвищення кваліфікації, самоосвіти, вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду;

· має необхідний рівень професійних і особистісних якостей, знань і умінь;

· є соціально-активним у суспільстві, ставить і обговорює питання практики, ставлення до професії, її статусу, шукає резерви розв’язання професійних, соціальних проблем.

Важливим елементом моделі фахівця із соціальної роботи, показником його кваліфікації є супервізорство. У теорії та практиці соціальної роботи в Україні термін “супервізія” вживається як професійний неологізм. Його буквальний переклад з англійської мови – нагляд – не відповідає його повному змісту. В українській мові найближчими у змістовному плані є поняття “наставництво”, “наставник” (“той, хто дає поради, навчає; порадник, учитель; наглядач”), “наставляти” (“даючи поради, навчати чогось; наводити; направляти, націлювати у потрібному напрямку; скеровувати, спрямовувати”). У професійній лексиці вживається також термін “куратор”. Проте його тлумачення, як особи, якій доручено наглядати за якоюсь роботою, породжує думки про владний критичний нагляд, виправлення помилок та контроль. Відтак вважається, що найбільш вдалими є терміни “наставництво” та “наставник”. Супервізіяздійснюється для студентів спеціальності “Соціальна робота” і на більш високому рівні щодо колег – соціальних працівників. Супервізію розглядають як складову технології організації соціальної роботи, яка включає підготовку соціального працівника, турботу про професійне зростання працівників, профілактику професійних ризиків. В організаційній системі соціальної роботи зарубіжних країн передбачена наявність у штатному розкладі соціальних служб професій спеціаліста-супервізора, який пройшов спеціальну підготовку у ВНЗ і має відповідні здібності. Ще з самого початку навчання, під час проходження практики, соціальні працівники потрапляють до системи професійного наставництва. Наставник (супервізор) є ключовою фігурою в процесі практичної підготовки майбутніх соціальних працівників. Студенти навчаються інтегрувати теорію і практику, аналізувати, критично оцінювати і перевіряти на практиці знання, набуті під час вивчення академічних курсів. Функції супервізора залежать від виду практики і можуть включати: загальне ознайомлення студентів із соціальним закладом, його формальною і неформальною структурою, провідними спеціалістами, внутрішніми правилами та інструкціями; створення продуктивних робочих відносин із практикантом; надання емоційної підтримки, заохочення самостійності; управління діяльністю студентів через організацію безпосереднього спостереження за роботою, обговорення, ведення записів, рольові ігри; допомогу у виробленні професійних умінь і комунікативних, інструментальних, аналітичних навичок; виявлення навчальних проблем, труднощів та налагодження контактів для їх подолання; допомогу у виробленні адекватних установок щодо клієнтів, до самих себе й до професії у цілому, контроль і оцінку діяльності студентів на всіх етапах практики.

На етапі професійного зростання супервізія виходить з того, що будь-якому соціальному працівнику – від новачка до людини з великим стажем роботи – потрібні поради, підтримка, допомога у поліпшенні діяльності та підвищенні гнучкості реагування на запити клієнта. У цьому випадку супервізія передбачає спостереження, контроль, пораду, підтримку, спрямовування і націлювання. Адміністративні функції спостереження і контролю виконуються через добір і розстановку кадрів; планування соціальної роботи; підбір команд; розподіл обов’язків між членами команди; моніторинг, контроль і оцінювання якості роботи; координацію роботи між командами; організацію зовнішнього зв’язку команд з іншими організаціями або органами влади та управління; співробітництво з іншими супервізорами; виконання ролі адміністративного буфера (улагодження конфліктів між клієнтом і соціальним працівником); захист професійних інтересів працівників (супервізор виконує роль посередника між соціальними працівниками і керівництвом органів соціального обслуговування). У соціальних службах України відсутній інститут супервізорства, тому ці функції виконують переважно керівники різних рівнів.

Важливим напрямком роботи для супервізії, яка ще не набула розвитку в Україні, є профілактика професійних ризиків. Особлива увага до неї пояснюється тим, що для соціального працівника, окрім компетентності і професіоналізму, необхідні фізичне і психічне здоров’я. Соціальна робота належить до важких у фізичному і психологічному плані професій. Працівники мають справу зі складними і сумними аспектами людського життя – старістю, самотністю, сирітством, інвалідністю, жорстокістю, девіантністю та ін. Таку роботу супроводжує надмірна витрата психічної енергії, що призводить до психосематичної втоми й емоційного виснаження. Цей стан називається “емоційним вигорянням”. Допомога при “емоційному вигорянні” передбачає навчання психологічних прийомів самозахисту в ситуаціях негативного спілкування, облаштування кімнат релаксації, психологічного розвантаження, проведення індивідуальної і групової психотерапії, занять фізкультурою тощо. Важливою є також можливість звернення до наставника як до довіреної особи, з якою можна розділити відповідальність за прийняття рішення, отримати кваліфіковану допомогу при розв’язанні конкретної ситуації і, таким чином, попередити розвиток стресу. Отже, для соціального працівника важливими є певна психолого-педагогічна готовність до професійної діяльності, високий рівень мотивації, наявність власного етичного кодексу, цінностей тощо.

 

Під час професійної роботи з окремими клієнтами, сім’ями, групами, громадами соціальні працівники виконують низку ролей. Роль можна визначити як модель поведінки, детерміновану фаховою культурою; як робочу функцію, що передбачає застосування певного підходу; або як низку завдань, виконання яких очікують від працівників. Вона залежить від рівня, на якому діє соціальний працівник (мікро-, мезо- чи макрорівень), теоретичного підґрунтя та моделі роботи. Структура професійної ролі може також визначатися нормативними обов’язками та відповідальністю, які окреслюють статус та посаду працівника, формують стиль поведінки, що відповідає певній соціальній ситуації [1, 2]. На рольовий репертуар соціальних працівників також впливають встановлені у межах кожної країни стандарти та вимоги до таких спеціалістів. Наприклад, Американська рада з навчання соціальній роботі розробила критерії компетентності соціальних працівників загального профілю, які безпосередньо впливають на зміст соціальної роботи, на очікування від поведінки американських соціальних працівників. Ці критерії компетентності такі:

1) виявляти та оцінювати ситуацію, коли вимагається розпочати, посилити, відновити, захистити або довести до логічного завершення стосунки між людьми або соціальними інститутами;

2) оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення, вміти розробити план дій, який сприяє відновленню та життєвих ресурсів людини;

3) стимулювати індивіда до розв’язання проблем, уникнення стресів, здатності розвитку;

4) бути посередником між клієнтами та організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

5) ефективно втручатися у процес розв’язання проблем найбільш дискримінованих і вразливих верств населення;

6) сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;

7) брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити споживачів послуг, прагнути нейтралізувати ті організації, які стали перешкодою для споживачів послуг;

8) оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

9) постійно оцінювати свій професійний рівень і розвиток шляхом аналізу поведінки і набутих навичок;

10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи базу професійних знань і підтримуючи стандарти та етичні норми професії [3].

У літературі по-різному описують та класифікують ролі соціальних працівників. В американській «Енциклопедії соціальної роботи» описано понад 20 різновидів таких ролей [4]. В українській літературі прийнято говорити не про ролі, а про функції соціальних працівників, з яких виокремлюють такі:

1) діагностична (оцінювальна) – вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (групи, громади), оцінка результатів роботи;

2) прогностична – розробка плану розв’язання проблеми;

3) організаторська – діяльність соціального працівника із забезпеченням взаємодії всіх учасників та установ, задіяних до роботи з клієнтом;

4) комунікативна – встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна – використання законів та правових норм для захисту прав і інтересів клієнтів;

6) превентивна – запобігання виникненню життєвих колізій в окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуюча – конструктивні зміни в системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна – задоволення матеріальних інтересів і потреб незаможних клієнтів, а також інші функції [5].

Проте така класифікація більше описує можливі професійні обов’язки соціальних працівників і напрями, вона не бере до уваги модель поведінки соціального працівника стосовно клієнта, колег по роботі й ширшого суспільства. Ґрунтовний аналіз рольового репертуару соціальних працівників можна знайти в українського фахівця В. Сидорова, який виокремлює шість груп ролей, а саме: практичні; посередницькі; управлінські; дослідницькі; сервісні; латентні (приховані) [6]. Усі ролі взаємопов’язані між собою. Під час надання соціальних послуг, соціальний працівник може інтегрувати ці ролі, тобто одночасно виконувати декілька ролей; ролі можуть складатися із додаткових ролей та функцій.

Практичні ролі соціальних працівників.До групи практичних ролей належать: фасилітатор та заохочувач; тренер (вчитель) соціальних навичок; всі терапевтичні ролі – консультант, консультант-клініцист, терапевт групи, сім’ї; вуличний соціальний працівник; доглядальник. Фокус практичних ролей зосереджено «на людині», саме тому соціальні працівники виступають головним чином як фасилітатори або заохочувачі. У ролі фасилітатора соціальний працівник працює переважно як такий, що надає можливість, полегшує взаємодію із соціальним оточенням. Виконання цієї ролі передбачає надання допомоги окремим індивідам або групам виразити свої потреби, ідентифікувати, з’ясувати свої проблеми, розробити та застосувати стратегії їх вирішення. Фасилітатор допомагає розвинути здатності клієнта справлятися з проблемами більш ефективно. Ця рольова модель трапляється в практиці соціальної роботи найчастіше і застосовується як підхід під час виконання практиком соціальної роботи ролей (функцій) вчителя, терапевта або консультанта індивіда, груп та сімей. Також використовується у роботі з громадою – переважно коли метою є навчити людей організувати допомогу самим собі. Орієнтуючись на концепцію «людина в оточенні», соціальні працівники допомагають клієнту «навчитися жити» в умовах громади.

Соціальні працівники можуть також виконувати функції вуличного працівника, а також того, хто надає догляд (забезпечує послуги підтримки для тих, хто не може самостійно вирішити свої проблеми та задовольнити особистісні потреби); того, хто змінює поведінку (як-от зміна специфічних патернів поведінки клієнта). Виконання цих ролей вимагає застосування таких методів роботи, як: індивідуальна робота (консультування), подружня (сімейна) терапія, групова робота, освіта, поширення інформації [8] та інших.

Під час виконання ролі тренера (вчителя) навичок мова йде про практичні та соціальні навички. Залежно від проблем, стану здоров’я та ступеня функціонального обмеження (інвалідності) клієнта виділяють декілька підходів до розгляду проблем, пов’язаних з практичними та соціальними навичками. Згідно з цими підходами, соціальні працівники, виконуючи роль вчителя навичок, ставлять за мету: набуття навичок (яких клієнт не мав); поновлення втрачених навичок; компенсування втрачених навичок шляхом поновлення інших; попередження втрати існуючих навичок внаслідок соціальної ізоляції та практичної залежності від інших [9].

Наприклад, працюючи з розумово-відсталими дітьми, соціальний працівник в ролі тренера (вчителя) навичок допомагає дітям набути й закріпити практичні та соціальні навички, необхідні для щоденного життя: навички самообслуговування, самогігієни, самодогляду, користування побутовими приладами, готування їжі, використання транспорту, планування часу, поведінку у побутових ситуаціях, навички прийнятної міжособистісної поведінки під час спілкування, звернення по допомогу до фахівця в разі необхідності тощо. У ролі вчителя навичок соціальні працівники Клубного будинку м. Києва допомагали людям з проблемами психічного здоров’я поновити втрачені навички і запобігти втраті існуючих. Використовуючи стратегії, засновані на теорії навчання, через тренінги навичок вони допомагали клієнтам навчитися вести свій бюджет таким чином, щоб коштів вистачало до кінця місяця, відвідувати людні місця, магазини, театри. Клієнта потрібно було навчити використовувати транспорт, щоб дістатися до потрібного місця, розповісти, як працює автомат, що продає квитки, де й коли зупиняється автобус. Соціальні працівники допомагали відпрацювати здатність справлятися з соціальними ситуаціями і відповідно реагувати – прийнятна мова, доторкання інших людей, контакт очей. Виконання ролі тренера соціальним працівником передбачало поновлення або підтримку або повторення навичок різного типу діяльності (наприклад, дрібний ремонт), працевлаштування, вирішення інших проблем необхідних для ефективного функціонування.

Необхідно зазначити, що підтримка навичок та їхнє поновлення необов’язково має виконуватися соціальними працівниками, професіоналами. Соціальний працівник може просто пояснити або навчити близьких, родичів або тих, хто доглядає клієнта, як потрібно терпляче й наполегливо, без роздратування допомогти клієнту відновити навички. Це економія професійного часу. Саме тому в київському клубному будинку для людей з проблемами психічного здоров’я роль тренера соціальних вмінь не завжди виконував соціальний працівник, ним міг бути волонтер, і що важливіше, така ж сама людина з проблемами психічного здоров’я. Клієнт учився від такого ж хворого, який володів необхідними навичками. Така форма допомоги клієнту є більш прийнятною, вона менше стигматизує, це процес нормалізації в дії.

Виконання ролі тренера/вчителя соціальних і практичних навичок – не легке й не швидке завдання. Цей процес може залучати закріплення ситуаційної динаміки, пошук і залучення ресурсів, підтримання використання їх клієнтом доти, доки не буде досягнуто певних результатів. Інший приклад виконання цієї ролі демонструють соціальні працівники служб підтримки сім’ї, створені у Київській області. Навчання, яке проводять фахівці цієї служби з клієнтами, стосується переважно догляду за немовлям, методів виховання дитини, а також ведення домашнього господарства, розподілу сімейного бюджету, обробітку городу. Особливо це актуально для молодих батьків, які виховувалися в інтернатах і не мають господарського досвіду.

Чимало авторів стверджують, що програми набуття, поновлення та попередження втрати навичок є більш ефективними, коли соціальні послуги надають у громаді, коли використовують нормальні, природні соціальні процеси й можливості. В умовах інституції (стаціонарних закладах соціального чи медичного обслуговування) досягти певних результатів у соціальній реабілітації значно важче: адже будь-який заклад – це штучний конструкт, заздалегідь визначений географічно та соціально [10].

Власне, роль тренера/вчителя навичок можуть відігравати як ті соціальні працівники, що допомагають конкретним людям чи групі людей, так і працівники у громаді. Ключовий момент ролі вчителя соціальних умінь, яку можуть виконувати працівники у громаді, полягає в тому, що вони заохочують членів громади до розвитку власних здібностей і навичок, набуття нових знань і умінь. Це навчання може відбуватися завдяки взаємообміну між членами громади, організованому на засіданні групи, рольовій грі або спостереженню, а також завдяки спеціально проведеному навчанню. Нові вміння можуть також набуватися в ході спільної роботи членів групи над конкретним завданням, отримання порад від фахівців, зворотного зв’язку від інших членів групи. Неформальні обговорення або семінари також надають членам громади можливість обмінятися своїми знаннями, проаналізувати власний досвід та отриману інформацію щодо специфічних тем громадського життя. Працівникам у громаді важливо забезпечити умови для реалізації можливостей взаємообміну між членами громади, аби вони набули впевненості для самостійного виконання завдань з розвитку власної громади.

Соціальні працівники, що перебирають на себе терапевтичні ролі, консультують клієнтів щодо різних життєвих запитів, зокрема:

- консультування молоді, що втікає з дому;

- консультування суїцидальної особистості;

- консультування фостерних (прийомних) батьків при влаштуванні бездомних дітей у сім’ю;

- консультування підлітків щодо вживання наркотиків;

- консультування клієнтів, що мають сексуальні дисфункції;

- допомога алкоголікам усвідомити, що вони мають проблеми;

- професійне консультування з питань влаштування на роботу тощо.

Терапевтичну роль виконує соціальний працівник, коли здійснює сімейні терапевтичні сесії, у сім’ях, що мають родича з проблемами психічного здоров’я. Під час таких терапевтичних сесій, наприклад за моделлю Андерсена, соціальний працівник заохочує співпрацю між клієнтом та членами сім’ї, допомагає членам сім’ї справитися зі своїми почуттями, проговорити очікування, врегулювати сімейні ролі, визначити стилі поведінки, посилювати незалежність, підтримувати баланс влади [11]. Також роль терапевта виконує соціальний працівник у Центрі жінок м. Києва, коли консультує жінку, яка є жертвою насильства чоловіка.Від працівників у громаді така роль вимагає використання методів міжособистісної комунікації, таких як соціально-психологічне консультування (каунселінг), надання порад, розвиток самоповаги та заохочення людей до спільної роботи в складних ситуаціях. Це може передбачати обговорення ідеї чи проблеми з людиною або з групою, вислуховування чиїхось скарг, підтримання контакту з тими членами групи, хто зазнає труднощів у своєму житті й не може регулярно відвідувати зібрання групи. Така роль також може виявлятися в тому, що працівники у громаді створять для членів громади умови для налагодження й підтримання контактів, дозволять використовувати їм ресурси, необхідні для роботи (телефон, копіювальну техніку, місце для зустрічей тощо).

Посередницькі ролі соціальних працівників.До групи посередницьких ролей належать: керівник (управляючий) випадку; брокер соціальних послуг; захисник прав та інтересів клієнта. Фокус практики соціальної роботи на цьому рівні зосереджується на відносинах між клієнтами та системами, з якими вони взаємодіють. Ці ролі відповідають за поєднання систем.

Керівник (управляючий) випадку. Деякі клієнти мають обмежені можливості для того, щоб самостійно дістатися до інших ресурсних систем. Соціальний працівник у цьому випадку є відповідальним за оцінювання потреб клієнта, влаштування та координацію надання необхідних послуг іншими спеціалістами через їх залучення або супроводження клієнта до певних установ. Наприклад, менеджер випадку здійснює з’єднання клієнтів та їхніх сімей з потрібними їм службами, що існують у комплексі мережі послуг та керують наданням послуг відповідно до часу. Це може бути робота в ролі адвоката клієнта або просто підготовка доповідей для виступу клієнта в суді, надання свідчень у суді. Також менеджери випадку в реабілітаційному центрі проводять тренінги з клієнтами, консультують, транспортують тощо. Управління випадку передбачає також роботу у ролі сполучної ланки з людьми, які спостерігають за клієнтами в неробочі години (в домі групового проживання, за умов домашнього лікування, або в домі батьків клієнта). Прикладом виконання такої ролі можуть слугувати куратори в благодійних організаціях, які відповідають за оцінку потреб і матеріальних умов тих, хто звертається по допомогу; за визначення тих соціальних послуг, на які клієнт має право, координацію надання послуг конкретному клієнтові, стежать за наданням послуг та зміною становища клієнта.

Брокер соціальних послугзв’язує окремих клієнтів або групи, які потребують допомоги і не володіють інформацією, де її шукати, з соціальними службами в громаді. Наприклад, жінці, яка страждає від поведінки свого чоловіка, надається інформація щодо притулку для жінок, що зазнали насильства. Практик соціальної роботи в ролі брокера має бути обізнаним з наявними ресурсами громади, розкладом роботи та процедурами різних агенцій і має бути ознайомлений з процесом медіації [15]. У процесі роботи виникає необхідність направлення клієнта до інших установ. Виконання цієї ролі вимагає знань про наявні у громаді ресурсні системи, їхні особливості та встановлення необхідних робочих стосунків з контактними людьми з цих установ. Прикладами виконання ролі брокера служать направлення соціальним працівником територіального центру пенсіонера до управління соціального захисту населення для оформлення субсидії на відшкодування витрат з оплати житлово-комунальних послуг або до поліклініки до дільничного лікаря. Або соціальний працівник служби підтримки сім’ї, яка діє при центрі соціальних служб для молоді, може допомагати своїм клієнтам отримати належну їм за законом грошову допомогу від органів соціального захисту населення.

Захисник прав та інтересів клієнта – ця роль була запозичена з професії юриста і передбачає активну цілеспрямовану діяльність по представництву прав та інтересів клієнта або групи громадян, ведення переговорів від імені клієнта, захист його юридичних інтересів, в тому числі в суді, в тих випадках, коли він потребує допомоги, а існуючі служби або інституції не зацікавлені у наданні послуг та вирішенні питань або демонструють відкрито негативне ставлення до клієнта. Особистісні якості та професійні навички соціального працівника мають відповідати виконанню цієї ролі. В цій ролі соціальний працівник має бути обізнаним із законодавчими актами та нормативними документами. Як захисник прав соціальний працівник забезпечує керівництво у збиранні інформації, доводить обґрунтовано та переконливо, спираючись на законодавство, необхідність задоволення потреб та вимог клієнта. Фахівець оскаржує рішення інституцій, які відмовляють клієнту у забезпеченні послуг. Метою захисника прав є не висміювання і не засудження окремої інституції, а вплив на зміну політики обслуговування клієнтів. Така роль надзвичайно поширена в практиці індивідуальної соціальної роботи. Соціальні працівники можуть надавати послуги представництва безпосередньо або навчити відповідним вмінням та навичкам волонтерів, або залучити до роботи фахівців. І хоча в Україні на законодавчому рівні не визначено методи, форми та повноваження фахівця із соціальної роботи, який здійснює представництво та захист прав клієнта, вже напрацьовується досвід представлення соціальними працівниками інтересів клієнтів.

У репертуарі ролей працівників у громаді роль захисника знаходить обмежене застосування – справжня мета їхньої діяльності полягає в заохоченні людей самим говорити про свої труднощі, а також у сприянні формуванню колективної думки в ході переговорів. Інколи виникають обставини, які виправдовують те, що працівники в громаді ведуть мову від імені інших, представляють зв’язок. Наприклад, в деяких випадках людям у громаді потрібно розвинути впевненість і навички формулювати свої погляди під час громадського форуму, а часу на повноцінний процес ухвалення рішень бракує. Або можуть існувати такі труднощі доступу до громадського форуму, які важко подолати. Це особливо стосується роботи з людьми, які мають функціональні обмеження, або біженці, які не володіють мовою країни проживання. Соціальний працівник може поєднувати ці ролі: надавати адвокатські послуги по захисту інтересів клієнта; допомагати встановити зв’язок з ресурсами (брокер), виступати посередником (медіатором) під час прийняття рішень щодо врегулювання проблем клієнта, працювати як фасилітатор, з’єднувач.

Адміністративні ролі соціальних працівників.Група ролей, що належать до адміністрування (управління): консультант, експерт соціальної служби; координатор; супервізор (керівник). Фокус практики соціальної роботи зосереджується на системах, з якими люди вступають у взаємодію, тому ці ролі передбачають підтримку та вдосконалення системи соціального захисту (ролі, які виконуються на макрорівні – робота з організаціями та громадськістю).

Консультантзабезпечує керівництво, управління агенціями та організаціями шляхом порад, пропозицій щодо підвищення ефективності роботи служб, надання послуг. Відтак, консультування – це процес, у ході якого експерт допомагає надавати послуги клієнтові ефективніше завдяки розвитку, модифікації знань, навичок, ставлень або поведінки.

Координатор – ця функція має на меті покращення систем надання послуг через підвищення контактів, зв’язку та координування людськими ресурсами у службах. Фахівець забезпечує гармонійне функціонування, узгодження різних компонентів і направлень роботи разом в єдиній організованій манері. Виконання цієї ролі передбачає уникання щодо дублювання послуг та конфлікту між службами. Так, у 1998-1999 рр. Благодійний фонд «Дорога до дому» (м. Одеса) разом з Центром реабілітації та соціальної адаптації бездомних спільно з медичними закладами міста проводили епідеміологічний нагляд бездомних у межах проекту «Здорова Одеса». У кожної організації-учасника проекту були власні завдання в проекті: соціальні працівники (польові або вуличні) з Центру реабілітації відшукували бездомних, пояснювали необхідність пройти обстеження, супроводжували до медичних пунктів, в яких працівники медичних закладів проводили медичне обстеження. Інші залучені до проекту виконували функцію взяття на облік, експертизи та планування послуг, фіксування статистичних даних. Координатор проекту забезпечував узгоджене своєчасне виконання функцій всіма організаціями, залученими до проекту.

У цій ролі працівник може виконувати функції члена мульти дисциплінарної команди. Виконуючи роль члена команди соціальний працівник має зафіксувати соціальну історію клієнта та його сім’ї з урахуванням етичних моментів. Це інформація, яка передбачає розуміння особистісного, соціального і матеріального контексту життя клієнта. Інформація, яку вдасться зібрати та записати соціальному працівникові у соціальну історію клієнта, може бути вирішальною для формування процесів догляду і допомоги. Вона потрібна команді, щоб визначитися в стратегіях, враховуючи немедичні аспекти. Зазначимо, що у практиці зарубіжної соціальної роботи існує три моделі командної допомоги: мульти дисциплінарна, транс дисциплінарна та міждисциплінарна. Зміст діяльності соціальних працівників певною мірою визначається типом командної моделі.

У мульти дисциплінарній команді незалежні експерти з різних галузей знань працюють з окремими планами роботи та завданнями. Вони можуть також працювати в різних агенціях, або збиратися в команду для ведення окремого випадку. Оцінювання виконаної роботи, визначення пакету послуг, що пропонуються конкретному клієнту, відбувається на регулярних групових зустрічах. Координація роботи членів команди та представлення нових випадків здійснюється координатором, яким може бути і соціальний працівник.

Транс дисциплінарна команда є найновішим напрямом у командній роботі. Її найчастіше використовують під час узяття на облік клієнта, експертизи та планування послуг. За цією моделлю лише один фахівець тримає прямий зв’язок з клієнтом і таким чином здійснює основне представництво команди. Такий підхід звільняє клієнта від контактів з великою кількістю людей, а з іншого боку – розширює роль члена команди як консультанта.

Міждисциплінарна модель вважається найперспективнішою у створенні більш скоординованого пакету послуг, завдяки акцентуванню на певному порядку взаємодії, на інтеграції зусиль і на досягненні згоди між фахівцями. Спеціалісти, об’єднані спільною метою, узгоджують порядок взаємодії та план втручання на регулярних зустрічах. Також усі члени команди зустрічаються з клієнтами або членами сім’ї для обговорення всіх етапів управління випадком, переліку послуг та умов їх надання і для укладання контракту. Це дає змогу максимально точно оцінити проблеми та ситуації клієнта, спрощує пошук згоди між фахівцями та клієнтом [17].

Усі три моделі передбачають виконання функції координації командної роботи, яка зазвичай покладається на соціального працівника. Це означає забезпечення обміну інформацією між членами команди щодо мети, завдань, про прийняття рішень, аби кожен член команди знав, що він може робити в рамках єдиної схеми, що, власне, нагадує функцію секретаря. Крім координації роботи членів команди, соціальний працівник має забезпечити зв’язок команди з клієнтом або й тими, хто надає догляд. Це схоже на роботу перекладача, коли соціальний працівник пояснює родичам, чого окремі члени команди намагаються досягти зі своїх різних позицій. І ще одна функція соціального працівника як члена команди – зв’язати клієнта з системами ресурсів, що передбачає виконання функції брокера або управляючого випадком [18].

Керівник (супервізор) – стежить за підвищенням ефективності та дієвості, оперативності (вчасності) надання послуг, контролюючи штат працівників. Загалом, супервізія – це засіб, за допомогою якого визначений установою супервізор полегшує роботу персоналу та забезпечує стандарти роботи, мета якої – допомагати супервізованим ефективно виконувати завдання, визначені в посадових обов’язках. Виокремлюють чотири основних різновиди супервізії:

· менеджерська супервізія – супервізор є безпосереднім менеджером працівника. У цьому випадку їхні стосунки можуть бути описані як керівник–підлеглий;

· наставницька супервізія – супервізор виконує роль учителя, наставника і пропонує навчальний внесок у процес;

· навчальна/тренінгова супервізія – інша роль учителя, коли супервізор несе відповідальність за практику супервізованого (студента);

· консультаційна супервізія – супервізор не несе відповідальності за супервізованого або його роботу і пропонує свої послуги консультанта [19].

Відповідно і функції супервізора дещо відрізняються у кожному з цих різновидів супервізії. Поширений тип – це менеджерська супервізія, тому роль супервізора часто є тотожною ролі керівника. Вважається, що постійний процес супервізії (професійної підтримки та наставництва) соціального працівника з боку його керівника – головна умова якісної та безпечної роботи. Супервізія також є ключовим елементом у персональному професійному розвитку соціального працівника. Наприклад, у соціальних службах підтримки сімей використовують персональне наставництво соціального працівника менеджером, завданням якого є:

· обговорення кожної особової справи соціальним працівником спільно з менеджером;

· обговорення певних питань, що постають у процесі роботи;

· узгодження робочого плану з менеджером;

· прикріплення цих планів до особових справ клієнтів;

· керівництво та підтримка соціального працівника з боку менеджера;

· обговорення один на один з менеджером особистих проблем соціального працівника, які можуть впливати на ефективність спільної роботи;

· надання можливості соціальному працівнику виконувати власну роботу, консультуючись з менеджером;

· оцінка ефективності виконання роботи соціальним працівником та його компетентності [20].

У професійних соціальних службах супервізія є частиною процесу надання допомоги, оскільки вона спрямована на забезпечення стандартів якості й підтримку соціальних працівників у їхній щоденній діяльності.

Ролі, пов’язані з аналізом політики й розвитком систем.Група ролей, що відносяться до аналізу політики та розвитку систем: розробник програм/напрямів роботи; дослідник; аналітик; представник інтересів громад. На соціальних працівниках, які виконують такі ролі, лежить функція полегшення та ініціації змін, пошук змін у статутах та соціальній політиці. Від них очікують особистого вкладу в розвиток соціальної роботи.

Розробник програми – розробляє програми або технології, які мають на меті задовольнити соціальні потреби певних категорій клієнтів. Наприклад, практичні соціальні працівники часто долучаються до створення та розвитку служб і послуг, які стають відповіддю на запити нових потреб клієнтів. Такі послуги можуть надаватися у рамках освітніх програм (для мігрантів, біженців), груп підтримки (для жертв сексуального насильства), програм із розвитку навичок (наприклад, навичок управління стресом, асертивності тощо). Працівники у громаді разом з лідерами громад беруть участь у плануванні місцевих соціальних програм, які задовольняли б потреби членів громади. Такі потреби включають догляд за дітьми, транспортування людей з функціональними обмеженнями, відпочинок для певної вразливої групи тощо.

Дослідник кожний соціальний працівник є дослідником. Дослідження в практиці соціальної роботи може передбачати вивчення літератури за певною тематикою, оцінювання результатів виконаного втручання, визначення якості та недоліків соціальних програм, вивчення громадських потреб у запровадженні тих чи інших соціальних послуг. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб є значним, він відіграє важливу роль у плануванні роботи служб, процесі надання послуг, використанні ресурсів.

Аналітик – аналізує та оцінює, наскільки вдало працюють програми та системи. Наприклад, соціальні працівники можуть збирати інформацію щодо конкретної географічної території (тобто профілю громади): зокрема, думки людей щодо розвитку населеного пункту, детальну інформацію про існуючі послуги та доступні заклади. Про виявлену різницю між очікуваннями, потребами, про які заявляють люди, й доступними послугами інформують групи в громаді, громадські та державні організації, що дозволяє їм оцінювати власну роботу та складати плани розвитку. Вивчення існуючих даних (матеріалів перепису, змін в економічному статусі регіону, перспективних планів різних установ) дозволяє працівникам визначати потенційні проблеми, з якими доведеться зіткнутися громаді. Завдяки спілкуванню з людьми можна проаналізувати сильні сторони та потреби громади.

Представник інтересів громади – представляє інтереси громади перед органами влади або перед державними структурами на різних рівнях. Соціальні працівники мають широкі контакти з колегами зі споріднених дисциплін (пов’язаних із соціальною роботою), працівників інших служб, агенцій, лікарнями, юристами та іншими. Через ці контакти соціальніпрацівники зв’язують клієнтів з ресурсами громади і працюють у напрямку усунення інституціональних бар’єрів і негативного ставлення до клієнтів. Досить часто працівники в громаді, захищаючи її інтереси, стають організаторами груп людей, котрі зазнають дискримінації. Це передбачає створення і скерування масових організації та рухів, тобто мобілізацію мас, а також вплив на політичний процес. Таким чином соціальні працівники виконують різнопланові ролі – залежно від мети й завдань своєї діяльності та обраних методів роботи. Роль, яка обирається та використовується, має бути ідеально підібрана для ефективної роботи з кожним окремим клієнтом у кожній окремій ситуації. Відтак очевидно, що ефективність соціальної роботи значною мірою залежить від самого соціального працівника, його знань, навичок, особистих якостей.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Професійні ролі та їх класифікації

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2788; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.159.64.172
Генерация страницы за: 0.04 сек.