Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

ТРЕТІ ОСОБИ

1. Поняття про третіх осіб.

Інститут третіх осіб, як і інститут сторін, забезпечує захист прав, свобод та інтересів громадян і організацій. Разом з тим він має самостійне значення. Інститут третіх осіб розрахований на захист прав, свобод та інтересів, відмінних і незалежних від прав, свобод та інтересів сторін. Правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, не рівноцінний інтересам сторін (позивача чи відповідача). Цей інтерес диференційований і виражається в тому, що рішення суду безпосередньо стосується

суб'єктивних прав та обов'язків третіх осіб чи, встановивши між сторонами відповідні правовідносини, побічно впливає на їх суб'єктивні права та обов'язки. Звідси — неоднорідний склад третіх осіб і відмінності в правовому становищі не тільки від сторін, а й між собою.

Таким чином, треті особи своєю юридичною заінтересованістю певною мірою близькі до правового становища сторін, але метою участі третіх осіб є все-таки захист своїх прав, відмінних і незалежних від прав сторін. Тому захист прав, відмінних та незалежних від правсторін, — основна функція інституту третіх осіб у цивільному судочинстві.

Таким чином, треті особи в цивільному судочинстві — це особи, які вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів позивача та відповідача.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, заінтересовані у вирішенні справи і вступають у процес, порушений позивачем, оскільки вважають, що права чи законні інтереси, з приводу яких виник спір між сторонами, належать їм. Заявляючи самостійні вимоги щодо предмета спору, вони тим самим заявляють про наявність у них самостійних прав, відмінних та не залежних від прав сторін. Тому вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, не тягне процесуальної співучасті на стороні позивача. Третя особа посідає автономне процесуальне становище поряд із позивачем, а тому інтереси третьої особи і первісних сторін протилежні та виключають один одного. Отже, основою участі третіх осіб у справах, які вже перебувають у провадженні суду, є наявність у них самостійних вимог щодо предмета спору, а також характер, що виключає їх юридичну заінтересованість і з позивачем, і з відповідачем. Цей висновок має практичне значення для правильного вирішення судом (суддею) питання про допуск

третьої особи до участі у справі. Якщо третя особа пред'являє вимоги до позивача чи до відповідача або до обох сторін, однак ці вимоги не направлені на предмет спору

між сторонами, що знаходиться на розгляді суду, в допуску до участі у справі третій особі необхідно відмовити. Невиконання цього положення призвело б до вступу в цивільну справу особи, яка не має відношення до предмета спору і не має юридичної заінтересованості в даній справі.

Наприклад, був би явною помилкою у спорі про виселення наймача через неможливість спільного проживання в будинку, що належить на праві особистої власності, допуск до участі у справі як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, іншого наймача, що просить відшкодувати збиток, завданий майну відповідачем; чи допуск до участі у справі про відібрання дитини як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, особи, що не має правових підстав на її виховання, тобто юридично не заінтересованої.

У статті 34 ЦПК передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити в справу, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача. Отже, формою вступу третьої особи у справу є звернення до суду з позовною заявою. Тому норми, які регулюють порядок подання позовної заяви та прийняття заяв у цивільних справах (статті 118-121 ЦПК), повинні застосовуватися й при вирішенні питання про прийняття заяви від третьої особи. Тому застосування інституту залишення заяви без руху і надання третій особі строку для виправлення недоліків у заяві чи сплати судових витрат процесуально виправдано, якщо цей строк не перебільшує строку розгляду цивільних справ (ст. 157 ЦПК). Таким чином, наявність у третьої особи самостійних вимог щодо предмета спору та юридичної заінтересованості у вирішенні справи, порушеної первісним позивачем, дотримання порядку звернення в суд і наявність права на пред'явлення позову в сукупності складають умови для прийняття позовної заяви третьої особи й допуску її в справу. Іншого законодавство не містить. Треті особи можуть вступити у справу тільки за своєю ініціативою. Вступивши у справу із самостійними вимогами, третя особа посідає становище, наближене до становища позивача. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Інколи третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, змішують зі співпозивачами, що вступили у справу після її порушення. Однак співпозивачі, на відміну від третіх осіб, не пред'являють жодних вимог до позивача. Інтереси співпозивачів не виключають один одного, вимоги ж третьої особи завжди виключають вимоги позивача. На нашу думку, ст. 34 ЦПК є обґрунтованою та передбачає всі можливі випадки визначення відповідачів за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Найбільш частими є випадки, коли третя особа пред'являє позов до обох сторін. Так, Ф. звернулась із позовом про виселення із житла С. та Н. як піднаймачів. Відповідачі пред'явили зустрічний позов про визнання за ними права на кімнату, яку вони займали. Виконком вступив у справу із самостійними позовними вимогами до Ф. про виселення як особи, що втратила право на займану житлову площу, а до С. та Н. — про виселення як тимчасових жильців. Тут вимоги третьої особи щодо позивача і відповідачів у первісному позові мають самостійний предмет і самостійні підстави.

Третя особа також може пред'явити позов тільки до позивача. Так, II. залишив заповіт, де вказав, що все майно, яке залишиться після його смерті, він заповідає дочці І. Виконавцем заповіту був призначений 3., який відмовився видати майно. І. пред'явила в суд позов до 3. про передачу майна покійного батька. Друга дочка покійного Е. вступила у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, пред'явивши позов до І. про визнання заповіту недійсним і визнання права на спадкоємне майно.

Тут третя особа заінтересована лише у визнанні права власності на спадкоємне майно і не ставить перед виконавцем заповіту питання про передачу майна. Можливими є випадки, коли треті особи звертаються до суду з позовом до відповідача. На практиці з такими випадками доводиться зустрічатися у спорах про віндикацію майна. У випадку, коли первісний позов пред'явлено до відповідача з метою віндикації майна і третя особа заявляє самостійні вимоги, вона повинна їх адресувати тільки відповідачеві. Оскільки мета віндикаційного позову полягає у передачі майна власнику, а самі речі знаходяться у відповідача, то він і повинен бути відповідачем за позовом третьої особи.

Дата добавления: 2014-01-07