Податкові системи США, Франції, ФРН, Швейцарії

Податкова система США складається з трьох ланок: вищої, де збираються федеральні податки і які поступають у федеральний бюджет; середньої, де збираються податки і збори, які введені законами відповідних штатів і які поступають у бюджет штатів; нижчої, коли збираються податки, які введені органами місцевого самоврядування і поступають у місцеві бюджети.

У США повноваження щодо стягнення податків мають федеральний уряд, уряди штатів та органи місцевого самоврядування.

Податки, що стягуються федеральним урядом, однакові на всій території країни і є основою формування доходів федерального бюджету.

Федеральне оподаткування є переважно прямим, непрямі податки становлять незначну частину.

Головне місце у федеральній податковій системі США посідають три податки: індивідуальний прибутковий; на соціальне страхування та на прибуток корпорацій.

Сукупний збір від цих податків становить понад 90 % доходів федерального бюджету.

При цьому законодавчі органи штатів можуть вводити лише ті податки, які не суперечать федеральному податковому законодавству. У свою чергу органи місцевого самоврядування мають право стягувати ті податки, які дозволені законодавством штатів.

У США входить 50 штатів, кожний з яких має свій власний бюджет. Органи влади кожного штату проводять свою незалежну податково-бюджетну політику і наділені правом вводити податки і збори на своїй території за своїм розсудом.

Структура податкових доходів 50 штатів США суттєво відрізняється від федеральної. У цілому власні надходження становлять приблизно 80 % загальних прибутків, а останні 20 % – це федеральні субсидії (гранти).

Перше місце з наповнення бюджету займає так званий податок з продажу, частка якого в обсязі надходжень становлять 40 % [107, с. 382].

Другим за важливістю для бюджетів штатів є прибутковий податок з населення, який становить понад 30 % у загальному обсязі надходжень штатів.

Прибутковий податок з населення стягується в 44 штатах, а в інших він „переходить” до органів місцевого самоврядування.

Характерною особливістю США й інших західних країн є те, що основними платниками податків є середні версти населення, які отримують прибутки в основному легально – більшою мірою у вигляді зарплати, що перераховується на банківські рахунки громадян. Питома вага прибуткового податку з фізичних осіб у надходженні до бюджету у США в різні роки становили майже третю частину і у відсотках це виражалося так: у 1965 році – 30,5 %; у 1970 році – 35,2 %; у 1975 році – 36,0 %; у 1980 році – 36,9 %; у 1985 році – 34,5 %; у 1990 році – 33,3 %.

Ще одним з джерел наповнення бюджету штату є податок на прибуток корпорацій. Його частка у загальному обсязі податкових надходжень становить приблизно 7 %. Його платниками в першу чергу є акціонерні компанії. Приблизно 85 % цього податку стягується на федеральному рівні, а 15 % – штатами і місцевими органами влади.

Прибутковий податок з корпорацій у США в 1992 році становив 34 % чистого прибутку. У західноєвропейських країнах ставки податку на корпорації доходять до 50 %.

Практично в усіх штатах стягується податок на майно, його частка в загальному обсязі податкових надходжень бюджету штату становить приблизно 2 %.

Крім того, в Штатах сплачується податок з спадщини, частка якого в загальному обсязі становить приблизно 1 %.

Ще одним податком, який сплачується компаніями на рівні штату є податок на капітал, ставка якого дорівнює 0,75 %.

У цілому на рівні штатів непрямі податки (податки на споживання) становлять до 60 % усіх доходів.

На рівні штатів сплачуються різні акцизи. Ним обкладаються бензин, дизельне паливо, авіаційне пальне, природний газ, спиртні напої.

Роль акцизів у США весь час зменшується. У 1970 році їх частка в податкових надходженнях федерального бюджету була на рівні 8,4 %, у 1980 році вона скоротилася майже в 2 рази і становила 4,7 %, а в кінці 80-х років зменшилася до 3,5 % і лише в 1993 році збільшилася до 4,2 %. Такий стан речей пояснюється поступовою відміною деяких акцизів або зниженням їх розміру.

Ставки акцизів можуть встановлюватися двох видів: у відсотках до ціни товарів і послуг і в доларах (центах) – щодо відповідної кількості, ваги, обсягу товарів, а також до вартості послуг.

У США нараховується приблизно 86 тис. районів, які входять у юрисдикцію місцевих органів влади. Майже всі штати поділені на графства (всього їх близько 3 тис.). Крім того, існує приблизно 20 тис. муніципалітетів, що мають статус міста.

Кожний орган місцевого самоврядування може формувати свій власний бюджет, вводити податки і проводити різні заходи, спрямовані на забезпечення наповнення бюджету.

Органи місцевого самоврядування мають у своєму розпорядженні не так багато джерел наповнень бюджету. До них належать: податок на майно; прибутковий податок з фізичних осіб; податок з продажу; ліцензійні збори тощо.

Основу бюджетів органів місцевого самоврядування становлять податки на майно (з нерухомої власності) – більш як 80 % усіх надходжень.

Зокрема, міста Сполучених Штатів Америки головним джерелом своїх бюджетів мають податок на майно. Так, у м. Нью-Йорку, цей податок забезпечує 40 % власних доходів бюджету міста. І цьому є пояснення. Нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільний та прогнозований прибуток. Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація – це ті риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування.

У США найбільш фіскальне значення на рівні місцевих органів управління має податок з продажу. На нього припадає 32 % усіх податкових надходжень місцевої влади.

У США існує жорсткий податковий прес. Податки там відрізняються великою кількістю, багатоканальною сплатою і контроль за їх стягненням здійснюється досить суворо.

Велика кількість податків, досить жорсткі умови оподаткування, великі санкції за несплату податків становлять основу податкової системи США. Три четверті федеральних податкових надходжень країни складаються з податку з особистих прибутків і податку на прибуток корпорацій.

Наприклад, у 1961 році невелика корпорація повинна була сплачувати у вигляді податку 30 центів із кожного долара прибутку, але, якщо її річний прибуток перевищував 25 тис. доларів, то тоді вона повинна була сплачувати 52 центи з кожного додаткового долара свого прибутку.

У США у середині 80-х років XX століття було проведено податкову реформу, суть якої полягала в зниженні податкових ставок. Теоретичним обґрунтуванням цієї реформи стали результати досліджень залежності надходжень до бюджету при зміненні податкових ставок групою експертів на чолі з професором А. Лаффером, які доказали, що при підвищенні ставки податку на 50 % надходження до бюджету збільшуються, а при подальшому підвищенні – зменшуються внаслідок спаду дійової ефективності фірм і населення здебільшого через зниження стимулів до підприємництва.

Про те, що не можна безкарно для себе (держави) підвищувати ставку оподаткування, відомо досить давно. Автор однієї з перших у Росії праць з оподаткування „Опыт теории налогов” Н. Тургенєв, узагальнивши в свій час досвід Росії і зарубіжних країн, прийшов до висновку, що „податок повинен бути завжди стягнутий з прибутку і при тому з чистого прибутку, а не з самого капіталу, щоб джерела прибутків державних не виснажувались”.

У країнах з розвиненою ринковою економікою в національному доході переважають індивідуальні доходи. Наприклад, у США в 1982 – 1988 рр. частка заробітної плати в національному прибутку становила 73,8 %, прибутку підприємців – 6,8%, прибутку корпорацій – 8,6 %.

Тому частка індивідуального прибуткового податку в податкових находженнях там вище, ніж податок на прибуток корпорацій.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинених країн є структура податків і в першу чергу співвідношення прямих і непрямих податків.

У США переважають прямі податки. Еволюція структури податкових систем розвинених країн і сучасна практика оподаткування свідчить про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів: життєвого рівня більшої частини населення; удосконалення механізму стягнення податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західного суспільства на соціальний компроміс, вирішення найгостріших соціальних проблем; традицій оподаткування.

Якщо розглядати структуру прямих податків різних країн в історичному аспекті, то можна помітити її відмінності від сучасної структури.

З 1981 року в США діє податковий кредит на дослідні інвестиції, що особливо ефективно в зв’язку 25 % податковою скидкою на розходи компаній на програми технічного обслуговування персоналу. Ці податкові пільги призвели до значного збільшення внесків великих корпорацій у науку і прикладні дослідження.

Для країн із ринковою економікою характерне зростання частини податків на соціальне страхування, що, в першу чергу, пов’язано з соціальним захистом найманої робочої сили.

У США великі пільги мають фермерські господарства. Дякуючи цим пільгам, деякі компанії доводять податкову базу до нуля. Так, у засушливий рік фермери можуть не відображати в декларації свої прибутки, отримані від вимушеного продажу худоби і страхових компаній за загиблий урожай. Такі прибутки вони повинні будуть відобразити лише в наступному році.

Збільшений розмір податкових пільг для осіб, які мають дітей: до 30,6 % сім’ям з однією дитиною (замість 18,5 %) і до 40 % сім’ям з двома дітьми (замість 19,5 %). Передбачена пільга для робітників, які паралельно навчаються в вищих або середніх навчальних закладах, відповідно до якої виключається із оподаткування сума розходів, що дорівнює 5,3 тис. доларів, що йде на сплату навчання, підручників тощо.

Крім того, роботодавці роблять обов’язкове відрахування на виплату субсидій з безробіття. Ставки таких внесків коливаються від 2,7 до 7,5 %.

Дата добавления: 2014-01-07