Сутність, ґенеза і функції політичних партій

ЛИТВИН В.С., ас. каф. політології, к.п.н.

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ – ОСНОВНІ СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ. ПАРТІЙНІ ТА ВИБОРЧІ СИСТЕМИ. ГРУПИ ІНТЕРЕСІВ

Лекційне заняття провів:

План лекційного заняття:

1. Сутність, ґенеза і функції політичних партій.

2. Типологія політичних партій.

3. Партійні системи. Типологія.

4. Виборчі системи. Типологія.

5. Групи інтересів.

Слово «партія» (лат. partis — частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні — неблагородного чи ганебного союзу. Таке (негативне) розуміння партії як політичної організації збереглося в історії на тривалий час. Спроби визначити сутність політичної партії, її місце в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст. При цьому в розумінні сутності партії виокремились такі три основних підходи:

1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки;

2) партія — організація певного суспільного класу, соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму;

3) партія — громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Узагальнивши ці підходи, відомий американський політолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або ж принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини. По-друге, партія — організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє, метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу — аж до членства або активної участі в ній.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання й здійснення державної влади. Для досягнення мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури і детально розробленої політичної програми, а по-друге, групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується здійсненням впливу.

Отже, політична партія — добровільне і організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства та прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Партії пройшли тривалий шлях формування. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися за володіння державною владою і за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Партії в сучасному їхньому розумінні (масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичні угруповання, політичні клуби та масові партії. Щоправда, всі стадії пройшли лиш дві англійські партії — вігів та торі. Більшість сучасних партій сформувались одразу як масові партії. В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок від другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, котрі протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згуртовані партійні угруповання, котрі дістали назву вігів і торі (пізніше їх назвали відповідно лібералами й консерваторами).

Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII — початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, посилили ідейне та політичне протистояння в суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань — як політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань наявністю їх ідеологічної доктрини і розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування та пропаганди, в основному, буржуазної ідеології. В Англії політичні клуби сформувались у 30-их роках XIX ст. Торі заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних угрупувань. Вони вели позапарламентську діяльність, справляючи водночас великий вплив й на парламент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст.

А поняття «політична партія» виникло тільки в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів й поширенням виборчого права. Під партією малась на увазі організація, що прагнула щодо завоювання посад у державних органах влади у конкурентній боротьбі за голоси виборців. Введення загального виборчого права, яке знаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з'явились в основному у результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам. На відміну від клубів партії не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам із боку впливових кіл суспільства або збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а орієнтувались на вплив на маси, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів. Появі цих партій сприяв розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали та консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). А першою же масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

У виникненні партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм та ліберальні політичні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії — в боротьбі проти соціал-демократії.

Головне завдання політичних партій в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню (пом'якшенню) конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава зворотний зв'язок із суспільством. Базові функції політичних партій: політичне представництво соціальних інтересів; соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій; розробка ідеології, політичних доктрин та програм; боротьба за оволодіння владою, а також участь у її здійсненні; участь у формуванні й діяльності ланок державного апарату; участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави; соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи; формування громадської думки; політичне рекрутування, залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників й виборців; підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Дата добавления: 2014-01-07