Фоторепортаж

Посадова інструкція — це організаційно-правовий документ, в якому визначається місце працівника в системі управління організацією, а також закріплюються основні функції, обов’язки, права та відповідальність працівника при здійснені ним діяльності на певній посаді.

Посадова інструкція. Професіограма.

На всіх службовців організації власник або уповноважений ним орган повинен розробити посадову інструкцію. При необхідності посадова інструкція розробляється і на працівників робочих спеціальностей.

Посадова інструкція в 70—80-х роках була одним з обов’язкових документів в системі адміністрування праці. Її наявність в організації була предметом перевірки різних державних інспекцій. В кінці 80-х початку 90-х років посадові інструкції залишились обов’язковими тільки в системі державних органів та організацій. Вимоги посадових інструкцій враховуються під час прийняття (наймання) працівників на роботу, їх атестації, притягнення до дисциплінарної відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання обов’язків, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.

В кожній посадовій інструкції повинні бути розділи:

І. Загальні положення

ІІ. Завдання та обов’язки

ІІІ. Права

ІV. Відповідальність

VІ. Кваліфікаційні вимоги

VІІ. Взаємовідносини (зв’язки)

Посадова інструкція обов’язково затверджується керівником організації, та узгоджується з фахівцями – юристом, керівником кадрової служби, безпосереднім керівником.

Кожний працівник повинен підписати свою посадову інструкцію при прийомі на роботу і мати її екземпляр у себе на робочому місці.

Іноді в організації розробляються і застосовуються інші документи – професіограма або паспорт посади. Ці документи відрізняються від посадової інструкції тим, що містять в собі вимоги ще й до особистих якостей кандидата, його психофізіологічних функцій, а іноді і до стану здоров’я. Окрім цього і цих документах визначаються умови праці на робочому місці, чинники робочого місця, особливості роботи на цій посаді тощо.

Фоторепортаж – поняття неоднозначне. У сучасній практиці цим терміном позначають і спосіб зйомки, і окремий інформаційний знімок, отриманий репортажним способом, і кілька фотографій, що відбивають розвиток якої-небудь події.

Очевидно, що в окремому знімку неможливо показати кілька моментів розвитку дійсності, не можна відбити хід події, можна зафіксувати лише його фрагмент. Окремий знімок з текстом, що пояснює, являє собою фотозамітку. Для розуміння фоторепортажу як жанру прийнятне третє значення.

Розвиток жанру

Становлення фоторепортажу тісно пов'язане з періодичною пресою. Перші кроки він зробив на сторінках журналів. Характерні прикмети фоторепортажу на початковому етапі добре ілюструє публікація в «Вогнику» (1924. № 4) «Небувала буря на Чорному морі». (У наші часи подіїї в Японії) Публікація складається із шести знімків і невеликого пояснювального тексту. Фотографії відобразили «сліди», залишені в Новоросійськом порту стихією, що розбушувалася. Фоторепортер зафіксував зруйновані спорудження, викинуті на берег плавзасобу і т.д. У публікації лише віддалено проглядається фоторепортаж. Автор назвав «діючих осіб», але не показав самої дії, читач побачив не розвиток події, а його результати. Фотопублікація виявляє подібність із розгорнутою фотозаміткою. Однак у ній відбилася передісторія жанру фоторепортажу. Читач без легко уявив собі картину події, що вже відбулася у його уяві, застиглі «діючі особи», які починали рухатися. Перед нами приклад «непрямого» фоторепортажу.

Фотопублікації, свідчать про те, що в даному випадку ще не було з'ясовано основне питання жанру: що повино служити об'єктом відображення фоторепортажу? Його зображально-виразні можливості стояли відкриті.

Для розуміння розвитку жанру важливо усвідомити напрямок творчого пошуку. Відкриття фотосерії як засобу розгорнутого оповідання дозволило передавати повну інформацію про об'єкт зйомки. З'явилася можливість показати об'єкт із різних сторін, а також зафіксувати його в розвитку. Розглядаючи кілька знімків, на яких послідовно відбиті окремі моменти події, читач, що володіє життєвим досвідом, здатний домислювати, може «домалювати» у пам'яті опущене, здатний побачити за пунктиром фотографії чітку лінію розвитку змісту.

Для широкого використання нового засобу відображення дійсності потрібні були відповідні умови. Журнал «Радянське фото» приводив наступні аргументи своєчасності появи фотосерії й необхідності її розвитку. Якщо в 1922 р. наша країна тільки ставала на ноги, коло питань для пропаганди засобами фотографії вбога своїми силами й засобами, то в 1930 р. країна мала у своєму розпорядженні свої фотоматеріали, сконструйований радянський фотоапарат, з'явилася армія молодих талановитих фоторепортерів, широко розвинулося фотоаматорство.

Дійсно, у ті роки в періодичній пресі з'явилися публікації талановитих фоторепортерів М. Альперта, Д. Дебабова, Г. Зельмы, Р. Кармена, Б. Кудоярова, Н. Петрова, Г. Пет-Русова, М. Озерского, С. Фридлянда. Творчі зусилля фотожурналістів були спрямовані на те, щоб попрацювати в області створення серійних знімків. Використання фотосерії знаменує новий етап у розвитку фотожурналістики. Осмислюючи практику роботи у фоторепортажі, молодий у ту пору фотожурналіст С. Фридлянд справедливо помітив: «З'явилися перші слабкі галузі, можуть бути тільки натяки на можливість створення фотопубліцистики».

До кінця 30-х років був уже накопичений деякий досвід зйомки фоторепортажу, але специфіка жанру тільки пізнавалася. От характерний приклад. Журнал «СРСР на будівництві» (1930. № 4) половину номера присвятив будівництву Дніпрогесу. Розробляючи тему, фотожурналісти намагалися втілити її у фоторепортажі, оскільки акцентували увагу на динаміку праці. Але репортажного розкриття теми все-таки не вийшло. У тридцятьох дев'ятьох знімках показані загальні плани всіляких об'єктів, відображені їхні деталі. Фотографії супровождені підписами типу: «40-тонні крани піднімають мостову ферму», «Лівобережний котлован наприкінці липня 1929 року», «Лівобережний котлован у серпні 1929 року» і т.д. Технологія будівництва явно заглушила показ людини в роботі.

У тому ж номері журналу «СРСР на будівництві» надрукований фоторепортаж з Турксибу. Він також являє собою публікацію зі слабко позначеним сюжетом, хоча в окремих знімках у ньому вже виявлений і інтерес до людині.

Інший підхід до відображення Турксибу («Вогник». – 1930. – № 14) знайшов А. Шайхет. Автор показує не всю магістраль, а лише «шматочок» її, фіксує момент зустрічі будівельників північного й південного ділянок, момент укладання останньої ланки шляхи. Фотожурналіст уміло використовує жанр фоторепортажу: на локальному прикладі показує масштаб події, його соціальну значимість. Досягнуте це в чималому ступені тому, що автор зосередив увагу не на «німій» техніці, а на людині. Не поетизація технології, а динаміка праці склали зміст публікації.

Таким чином, у роботі А. Шайхета вже позначилися основні риси, характерні для фоторепортажу, сюжетність відображення з діючою особою. В 30-е роки чітко позначився шлях розвитку фоторепортажу як жанру.

Однак фоторепортажу потрібно провести уточнення границь свого «життєвого простору», шліфування зображально-виразних граней. Практика ілюстрування періодичної преси переконує, що пізнавальне поле жанру не відразу було визначено. Взяти хоча б фоторепортаж Д. Дебабова із Заполярья, надрукований у газеті«Вісті» (1935. 18 липня). У восьми знімках автор дає хроніку трудових буднів мисливців-промисловиків Туруханської тайги. Композиційно публікація проста: епізод обговорення плану полювання на білок, кадри відстрілу хутрового звірка, момент навантаження видобутку в літак. Як бачимо, сюжет відповідає розвитку реальної дійсності, автор прагне не порушити «реальної фабули». Але Д. Дебабов розповідає про мисливство взагалі, тобто бере «нерухливу» тему й намагається досягти динаміки в оповіданні лише за рахунок додання публікації деякої сюжетної стрункості. В основі фоторепортажу немає події.

Журнал «Радянське фото», розповідаючи про стан фоторепортажу, відзначав у ті роки: «Фотографи обирають деяку нерухливу тему, вони не застають життя в її русі. Тим часом фотографи повинні піти по лінії прямого репортажу, фіксуючи динамічні моменти нашого життя».

Робота в газеті або журналі вимагала від фотожурналістів постійного пошуку форми відображення, відповідної до дійсності. У той же час їм доводилося поспівати за своїми колегами – пишучими репортерами. Усе яскравіше вимальовувалася ще одна особливість фоторепортажу – оперативність фіксації й доставки матеріалу на газетну смугу. Фотожурналісти не могли не враховувати вимог періодичного друку – відображали події швидко й стиснуто. У цьому плані показовий фоторепортаж А. Устинова «У звільненому Орлові», надрукований у газеті «Правда» (1943. 6 серпня). У п'ятьох знімках автор відбив перші дні життя міста після вигнання ворога. А. Устинов виконав завдання редакції всього за кілька годин. Про це свідчать рядки під фотографіями: «Знімки зроблено 5 серпня й доставлені на літаку льотчиком молодшим лейтенантом А. Чистяковим». Іноді газета вказувала не тільки день, але й години зйомки. І таке пояснення не випадкове. Тимчасова визначеність фоторепортажу підвищувала його переконливість.

Як і в лаконічності відображення подій, в оперативності інформування, газета бачила змістовний момент. Запізніла новина на її сторінках справедливо розглядалася як малоефективна або зовсім неефективний засіб впливу на маси. Фотожурналісти вчилися швидко відгукуватися на злободенність дня.

Освоївши «мову прози», фотожурналісти опановували «поезією» фотодокумента. І хоча в цьому процесі неможливо встановити чіткі тимчасові границі, все-таки слід підкреслити, що пошуки виразних засобів фотодокумента особливо характерні для післявоєнних десятиліть. Осягаючи майстерність фоторепортажу, фотожурналісти вчилися у фотографіях не тільки фіксувати «шматочки» реального життя, але й виражати своє відношення до них.

Фоторепортаж відноситься до групи інформаційних жанрів, і це зовсім не означає, що він лише протоколює дійсність. У ньому, як і в кожному жанрі, закладені основи авторського самовираження. Фотожурналісти вчилися одночасно з показом реальності давати їй оцінку. Як приклад можна взяти фоторепортаж Дм. Бальтерманца «Багата руда КМА», надрукований у журналі «Вогник» (1960. № 2).

Автор розповідає про народження Лебединського рудника. Подія розкрита в чотирьох знімках: вибух звільняє доступ до руди, ковш екскаватора піднімає першу брилу, мітинг у котловані, колона автомашин робить перший рейс на переробний комбінат. Автор лаконічний в оповіданні, і в цьому виявляється подібність із фоторепортажем А. Шайхета «Турксиб», опублікованого в тому ж «Вогнику» тридцятьма роками раніше. А. Шайхет фіксує укладання останньої ланки магістралі, Дм. Бальтерманц зосереджує увагу на центральній ланці події.

Сучасний фоторепортаж запозичив досвід ілюстрування друку й у той же час одержав подальший розвиток. Публікація Дм. Бальтерманца виявляє не тільки подібність із фоторепортажем А. Шайхета, але й відмінність. Якщо А. Шайхет в основному інформує про подію, то Дм. Бальтерманц намагається виразити своє відношення до нього, внести оцінний елемент. У фоторепортажі «Багата руда КМА» оповідання не віддалене від «реальної фабули», але в його змісті помітніше авторське «я», виражене й у виборі моментів зйомки, і в побудові образотворчого ряду, і в текстовому супроводі.

Таким чином, у структурі фоторепортажу відбулися зміни. Творча активізація фотожурналістів, що виявлася в прагненні піти від протокольного показу подій, виразити своє відношення до них, привела до підвищення змістовності публікацій. У них підсилився публіцистичний елемент. Завдяки цьому в еволюції жанру в останні десятиліття позначилася також тенденція зближення з фотонарисом. Вона виявляється, наприклад, у фоторепортажі В. Чейшвили «Швидка» іде в небо», опублікованому в журналі «Зміна» (1978. № 7).

Фотожурналіст оповідає про дві події. Діючі особи в обох випадках різні (два хірурги Архангельської обласної санітарної авіастанції Третьяков і Гусєв). Автор створює дві закінчені фотороботи під загальною назвою. У першому випадку фіксуються дії героя, читач бачить Третьякова в машині, що мчиться в аеропорт, на борті вертольота, у ліжку хворого, у другому показаний емоційний стан людини. Він вирішує як би два завдання: намагається намалювати образ свого героя, хірурга Гусєва, і через нього передати динаміку події, усі етапи його розвитку.

Отже, сучасний фоторепортаж, поєднує в собі просторово-тимчасову визначеність, тобто наближає до «реальної фабули», і виразно відображає людину – діючу особу, що зближує його з фотонарисом. Тенденція розвитку жанру полягає в посиленні психологічного навантаження знімків, у прагненні виразити не тільки дії, але й почуття й думки. Фоторепортер намагається передати в знімках – звичайно, наскільки дозволяє це зробити специфіка жанру – не тільки фізичний рух, але й духовний розвиток людини.

Призначення й особливості жанру

Шлях розвитку фоторепортажу – це шлях оволодіння жанровим баченням дійсності. Здобуваючи досвід роботи у фоторепортажі, фотожурналісти пізнавали і його специфічні особливості. У чому вони полягають?

Поява фоторепортажу, так само як словесного, радіо- і телерепортажу, обумовлене потребою інформування мас про ті суспільні й природні реальності, які народжувалися на очах у журналіста. Призначення даного жанру – відображення подій оточуючого нас світу.

Специфіка об'єкта пізнання наклала свій відбиток на засоби й способи його відбиття. Головне, це вміння розкласти на частини в суспільному житті подію й донести її в наочному виді до читача.

Показ дійсності в розвитку - обумовлює послідовну фіксацію різних її моментів. Таким чином, одна з ознак фоторепортажу – багатокадровість. Вона дозволяє давати найбільш повну інформацію про об'єкт зйомки. У фоторепортажі, на відміну від фотозамітки, можна виділити не тільки фабулу, але й сюжет. У публікаціях цього жанру, як правило, кожний фотознімок займає природнє, тобто хронологічно точне місце.

Жанр характеризується співвідношенням фабули й сюжету. Знімаючи, спортивний двобій, фотожурналіст простежить усі його етапи, покаже і його розв'язку, то фоторепортаж, як правило, має й фабульне завершення. Отже, у певній мірі можна говорити про його фабульно-сюжетній рівності.

У зв'язку із цим неважко зрозуміти, що в публікаціях даного жанру здобувають значимість просторова й тимчасова координати відображення. Фоторепортаж будується, опираючись на них. Іноді допускається ослаблення якої-небудь однієї координати, тоді публікація характеризується в більшій мірі єдністю місця або єдністю часу. Але абсолютної волі в обсязі з просторовими й тимчасовими координатами фотожурналіст не має. Відзначена ознака виражає особливість як форми, так і змісту, оскільки обсяг змісту обумовлений формою.

Пізнавальна вибірковість жанру не обмежує його тематичної широти. Фоторепортаж може розповісти про трудовий успіх хлібороба або робітника, про перекриття русла ріки на місці споруджуваної гідроелектростанції, про відкриття руху поїздів на новій ділянці залізної дороги, про старт космічного корабля, словом, йому відкриті «двері» в усі сфери людської діяльності, він з однаковим успіхом здатний відобразити й працю, і навчання, і відпочинок людей, не тільки висвітити позитивні сторони, але й загострити увагу на недоліках. Але необмежена широта тематики у фоторепортажі характеризується однією якістю – оперативністю відображення. Фотожурналіст, що працює в цьому жанрі, повинен тримати в полі зору те нове, що народжується сьогодні, і фіксувати його по ходу розвитку. Крім того, знятий матеріал необхідно швидко донести до читача, тому що цим у чималому ступені визначається його дієвість.

Очевидно, що фоторепортаж має якості, які характерні для інформаційної групи жанрів. Він відповідає на ті ж питання, що й фотозамітка: що? хто? де? коли? Але головне питання-відповідь фоторепортажу – як? Образотворчий ряд з пояснювальним текстом дає читачеві можливість слідом за фотожурналістом простежити, як розбудовувалася подія.

Увага фотожурналіста може привернути не тільки щось, що вперше здійснює в суспільній практиці, привабливість якого саме в новизні, але й те, що вже знайомо читачеві. Однак і в цьому випадку розповідь обумовлюється приводом події. Такі фоторепортажі викликають інтерес у мас, оскільки й у них автор розкриває які-небудь нові штрихи дійсності.

Фоторепортаж повинен будуватися обдумано, а не складатися з випадкових знімків і «чергового» тексту, змістовне навантаження повинно розподілятися рівномірно. Нерідко ж говорять про головний кадр образотворчого ряду, тим самим як би підкреслюючи другорядність інших. Точніше тут згадати про кульмінаційний момент, але він не буває без попереднього розвитку сюжету, от чому важливо показати однаково виразно всі фрагменти тої або іншої події. Текст також повинен бути написаний у репортажному ключі: відрізнятися наочністю, яскравістю оповідання, передавати ефект присутності автора на місці дії. Лише при цій умові фоторепортаж стане переконливим, і запам'ятається читачеві.

Різновиди фоторепортажу

Виявлення основних рис жанру дозволяє зрозуміти його зв'язок з дійсністю. Зазначимо, що характер відображення у фоторепортажі рухливий, залежно від завдань, творчих установок він може змінюватися. Практика ілюстрування газет і журналів підтверджує це, виявляючи різновид фоторепортажу.

Нерідко фотожурналіст, очевидець події, що фіксує хід та розвиток в основі, він протокольно-констаує, та дає читачеві докладний звіт про суб’єктивний момент, тобто дає авторську оцінку, про що відбувається. Зміст визначається лише об'єктивними елементами, тобто самою реальністю.

Такий, наприклад, фоторепортаж А. Рябушева й С. Чирикова «Коли горить тайга», надрукований в «Звістках» 6 травня 1987 р. Автори розповіли читачам про самовіддану боротьбу людей з лісовою пожежею в тайгових куточках Читинской області. Образотворчий ряд фотопублікації включив чотири фотознімки, що дають можливість простежити за розвитком події. На тлі загальної картини, стихії що розбушувалася показані висадження повітряного десанту пожежних і злагодженість зусиль у сутичці з вогнем. Вербальний ряд повідомляє передісторію події, органічно доповнюючи картину, дану у фотознімках. Довідавшись про число пожеж і про те, які засоби кинуті на порятунок лісів, читач зміг оцінити дії людей у порятунку природного багатства Забайкалья.

Іноді фотожурналіст прибігає до більшої деталізації дії, і читач одержує можливість повніше представити картину, що відбувається. Наприклад, докладно відображена подія у фоторепортажі В. Вороніна й В. Черткова з борту атомохода «Росія», надрукованому в «Правді» 3 лютого 1986 р. за назвою «Бузкова Арктика». У ньому розказане про перше плавання криголама в Карському морі. Читач слідом за авторами став свідком того, як потужна машина легко розсовує льодові поля, залишаючи за собою чисту воду, побачив, як несли вахту моряки в суворій Арктиці. Публікація є свого роду звітом, побудованим у репортажному ключі, показане, як проходило плавання атомохода в льодах. У матеріалі фактично відсутня інтерпретація події. Емоційне фарбування текстового пояснення констатує почуттєвий стан людини в Арктиці. Автори дали наочне свідчення, факту що відбувся, надавши можливість зробити висновки самому читачеві. Своє головне завдання – оперативно й повно відобразити важливе в нашому громадському житті, наочно розповісти про подію на сторінках газети – фоторепортаж виконав. Цим і визначається його місце в періодичній пресі.

Такому різновиду фотопублікацій можна дати визначення хронікальному фоторепортажу, або фоторепортаж- звіт. Викликаючи інтерес до тієї або іншої сторони соціального життя, він впливає на аудиторію. Іншими словами, даний фоторепортаж виконує не тільки пізнавальну, але й мобілізуюче завдання, може спонукати до певних дій.

Для того щоб привернути увагу читача, не коментоване повідомлення повинно мати відповідні якості. Хронікальний фоторепортаж досягає ефекту завдяки, по-перше, новизні інформації, по-друге, оперативності відображення, по-третє, детальному показу події. Очевидно, що названі якості, виявившись одночасно, можуть задовольнити читача. Швидкість відображення й новизна змісту викличуть зацікавленість, а розгорнутий показ задовольняє його, оскільки дається якоюсь мірою закінчену уяву про подію у дійсності.

У практиці ілюстрування періодичної преси чимало також публікацій, у яких фоторепортер ставить перед собою завдання не тільки з достатньою повнотою показати подію, але й дати йому оцінку, прокоментувати, тобто продемонструвати авторський погляд.

Таке завдання поставив перед собою й розв'язав В. Вяткин у фоторепортажі «Вилучений на останній хвилині», опублікованому в журналі «Радянське фото» (1986. № 11). Фотожурналіст виявився очевидцем події на спортивному майданчику. У ході матчу гандболістів гравець однієї з команд порушив правила й був вилучений суддею з поля. У шести знімках автор послідовно зафіксував розвиток дії, читач одержав наочне свідчення драми на спортивній арені. У відображенні дії на гандбольному майданчику вимальовується цілеспрямованість автора. Він прагне виразити своє судження про нього. Воно втримується в останньому знімку, що завершує образотворчий ряд фоторепортажу, у знімку-висновку. Автор запам'ятав вилученого гравця в стані розпачу, але знімок зроблений так, що на майці замість цифри «десять» прочитується «нуль». Він став нулем для команди, причиною її програшу, відомості до нуля зусиль колективу.

Як бачимо, у поле зору фотожурналіста можуть виявитися не тільки позитивні моменти нашої дійсності, але й негативні. Приведемо ще один приклад – фотопублікацію С. Чирикова «А нехай качки тут не живуть…», надруковану в газеті«Вісті» 28 березня 1987 р. під рубрикою «Фоторепортаж із пристрастю».

Автор запам'ятав подію в Битцевском лісопарку столиці: забруднення струмка мазутом поставило під загрозу життя диких качок, що гніздяться тут. Структура фотопублікації відповідає жанру фоторепортажу: фіксуються дії по порятункові птахів, пошук винуватця того, що трапилося. Однак за цим зовнішнім шаром проглядається внутрішній, в основі конкретної події вимальовується екологічна проблема. Фотожурналіст не просто реєструє побачене, але й дає йому оцінку.

Таким чином, у фоторепортажі «голос» автора може становити істотну частину змісту. Цей різновид публікацій називають фоторепортаж з інтерпретуючим початком.

Слід мати у виді, що інтерпретуючий початок може бути виражене яким-небудь одним компонентом, наприклад, фотографічним (як у фотороботі В. Вяткина), словесним, а також тим і іншим одночасно (як у фоторепортажі С. Чирикова).

Отже, обидва різновиди жанру – хронікальний фоторепортаж і фоторепортаж з інтерпретуючим початком – необхідні у фотожурналістиці. По-перше фоторепортер віддає перевагу, коли йому необхідно оперативно розповісти про подію, тобто коли швидкість повідомлення стає вирішальним фактором в інформаційному процесі; по-друге фотожурналіст вибирає, коли важливо показати не тільки дію об'єкта, але й прояснити ситуацію. Авторське пояснення, оцінка - стають органічним результатом змісту інтерпретуючого фоторепортажу, що сприяє не тільки повноті, але й глибині відображення подій громадськомго життя.

Форми подачі фоторепортажів на газетних і журнальних сторінках різноманітні. Їхнє розташування залежить від актуальності теми, особливостей образотворчого ряду, сполученням з текстовими матеріалами, що оформлюються традиційно періодичними виданнями. Звичайно на смузі вони полягають у блоки. В останні роки все частіше можна зустріти в газетах так званий «наскрізний фоторепортаж» – розверстку образотворчого ряду на декількох сторінках. У такій формі, наприклад, публікація «Бузкова Арктика». Слід зазначити, що в розташуванні на смузі публікації цього жанру не мають істотних відмінностей, від фотокореспонденції, фотонарису, які можуть розміщатися аналогічним образом, оскільки всім їм характерна багатокадровість. «Наскрізний фоторепортаж» – термін оформлювальний, але не жанр.

Звичайно, розташування фотоматеріалу на смузі – справа не тільки фотожурналіста, але також білдредактора й відповідального секретаря газети. Однак першим вирішувати це питання повинен автор, оскільки верстку фоторепортажу не можна розуміти тільки як формальний момент, вона в остаточному підсумку несе змістовний зміст. Не випадково досвідчені фоторепортери ще при зйомці замислюються над тим, як буде виглядати фотопублікація в газеті або журналі.

У роботі над фоторепортажем успіх буде супроводжувати фотожурналістові тоді, коли він знайде жанрове бачення дійсності й зможе реалізувати його на всіх етапах творчого процесу.

Контрольні питання:

1. Яке призначення фоторепортажу?

2. Як співвідносяться сюжет і фабула у фоторепортажі?

3. Які зображувально-виразні можливості візуального й вербального компонентів у фоторепортажі?

4. Які різновиди фоторепортажу використовуються в пресі?

Завдання.

Підготуйте фоторепортажі різних видів. Відібрані після зйомки фотознімки й написаний текст «зверстайте» на аркуші щільного паперу. Викладете свій задум і обґрунтуйте побудову фотографічного ряду, а також текстового супроводу.

Дата добавления: 2014-01-07