Демографічний аналіз етнічної структури суспільства

ТЕМА: Мікродемографія.

ПЛАН:

1. Демографічний аналіз етнічної структури суспільства.

2. Динаміка етнічних меншин України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1998. – 80 с.

2. Нельга О. Теорія етносу: Курс лекцій. – К.: Тандем, 1997. – 368 с.

3. Кабузан В. Украинцы в мире. Динамика численности и расселения (20-е годы XVIII века – 1989 год). – М.: Наука, 2006.

4. Рафальський О. Національні меншини України у ХХ ст.: Історіографічний нарис. – К., 2000.

5. Крисаченко В. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри. – К.: НІСД,2005. – С. 215-267.

6. Етно-національна структура українського суспільства. Довідник. – К.: КНУ, 2004.

7. Закон України «Про національні меншини в Україні» - К., 1993.

8. Галушко К.Народи, етноси, нації… - К.: Темпора, 2008. – 72 с.- С.24-30, 40-42.

Додаткова література:

8. Енциклопедія українознавства. – У 10-и т. – Париж-Нью-Йорк, 1955-1984.

9. Кириченко І. Ксенофобія: випробування чужим. //Дзеркало тижня. - № 38 (566). – 1-7 жовтня 2005 р.

10.Балушок В. Чи “перегнала” Україна СРСР за кількістю національностей? //Дзеркало тижня. - № 40 (568). – 15-21 жовтня 2005 р.

Моноетнічних, або “етнічно чистих”, суспільств у сьогоднішньому світі не існує. Не стала виключенням і Україна, яка історично була перехрестям двох культурних світів – європейського й азіатського:

На чотири вітри, від північних лісів до моря,

Від карпатських смерек до блакитного Дону окрес,

Та на груди цієї землі покладає історія

Із шляхів, племенами протоптаних, вічний хрест…

(Є.Маланюк)

Як відомо з курсів вітчизняної історії та історичної географії, українські землі в IV-IX ст. захопило Велике переселення народів – готів, гунів, аварів, “аспарухових” болгар на Балкани, угрів-мадярів у Дунайську низовину. Уздовж течії Дніпра в ІХ-Х ст. мігрували скандинави – вікінги, в ХІІІ ст. зі Сходу на Захід пройшли навалою монголо-татари.

Починаючи з доби Середньовіччя і до середини ХХ ст. завойовницька політика сусідніх держав спричинила строкатість етнічного складу населення українських земель, до якого входять росіяни, поляки, угорці, литовці, румуни. Щоправда, деякі хвилі колонізації мали мирний характер, а саме західноєвропейська (німці), слов’янська (чехи, словаки, болгари, серби), єврейська.

Переміщення українськими землями значних мас людей інших етносів мало наслідком перш за все поповнення українського населення іншими етнічними субстратами.

Саме міграція народів поклала початок формуванню поліетнічного складу населення України (А.Пономарьов).

Комплексним дослідженням проблеми етнічного складу (етнічної структури) українського суспільства займалися В. Наулко, О. Нельга, В. Крисаченко, В.Балушок, проте вона ще далека від свого вирішення. Потреба у вивченні етнічних процесів викликається насамперед тим, що у відкритому суспільстві проблема етнічних меншин набуває гостроти через активізацію міграційних процесів і викликану нею дедалі більшу поліетнічність. Таким чином, актуалізуються вивчення етнічних меншин України, їх типологізація, прогнозування міжетнічних взаємин, етномовних процесів тощо.

Згідно перепису 2001 року 22,2 % України складають неукраїнці, звідси є зрозумілою актуальність вивчення мікродемографії.

Україна на сьогодні є однією з найчисельніших пострадянських країн, в який вже 20 років поспіль панує міжнаціональна злагода. Цей факт добре відомий нам, його визнає світова спільнота. Але потрібно зазначити, що згідно даних круглого столу з міжетнічної толерантності, який відбувся 2003 року в Києві з ініціативи Ради Європи показники міжетнічної толерантності в Україні протягом кількох років значно погіршились.

Національна меншина – група населення, яка відрізняється від основного масиву своїм етнічним походженням, національністю, мовою, релігією, за своєю кількістю поступається основній групі населення, не займає домінантної позиції, бажає зберегти етнічну самобутність, культуру, традиції, мову;

Не складається з емігрантів чи біженців, які прибули в країну нещодавно;

Має глибоке коріння в країні проживання (громадянство).

До елементів етнічної структури суспільства зараховують:

1) корінний (титульний), чисельно (а іноді й економічно, політично, культурно) домінуючий етнос, який виступає генератором державотворення;

2) національні меншини зі статусом корінних народів (кримські татари (понад 250 тис.), кримчаки (406 осіб), караїми (1200 осіб), гагаузи (32 тис.));

3) національні або етнічні меншини;

4) етнічні маргінали (ті, хто втратив етнічну самобутність внаслідок міграцій, асиміляції тощо).

На думку О.Нельги, етнічна структура суспільства має два елементи (корінний етнос та етнічні меншини) і два субелементи (етнічні групи та етнічні маргінали). Причому етнічною меншиною названий дослідник пропонує вважати групу людей, верхня кількісна межа якої становить не більше половини населення країни проживання, а нижня – не менше 0,4 % загальної кількості населення. Чисельність, меншу від нижчої кількісної межі, пропонується вважати етнічною репрезентованістю. Враховується ще тривалість проживання в країні.

Таким чином, виходячи з даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року, за якими 77,8 % (перепис 1989 р. - 72,6 %) населення становили українці, 17, 3 % (перепис 1989 р. - 21,9 %) - росіяни, 0,9 % - євреї, 0,8 % - білоруси, 0,6 % - молдавани, по 0,4 % - поляки та болгари, українці є титульним народом України, а решта названих етносів – етнічними меншинами.

Унікальні свідчення, які нам дають уявлення про користування мовами народів України на початку радянської влади, ми знаходимо у матеріалах першого Всесоюзного перепису населення, проведеного наприкінці 1926 року (пізніше подібних досліджень не проводилося). Але вони в основному відбивають багатолітню імперську політику, спрямовану на русифікацію всього населення; з другого боку — демонструють результати перших кроків політики коренізації, спрямованої на відродження рідних мов і культур представників народів, які жили на території України.

За даними перепису, в СРСР на той час мешкало 31,2 млн. українців, із яких українську мову рідною визнавали 27,5 млн. (88,1%). У республіці проживало 23.218,9 тис. українців, з яких українську мову рідною визнавали 21.848,6 тис. осіб (94,1%), російську — 1.288,9 тис. осіб (5,6%). Із загальної кількості росіян 2 677,2 тис. осіб російську мову визнали рідною 2627,4 тис. осіб (98,1%), перейшли на українську — 37,1 тис. осіб (1,4%); з євреїв — 1574,4 тис. осіб — визнали свою мову рідною 1195,7 тис. осіб (75,9%), перейшли на українську — 14,1 тис. осіб (0,9%), російську — 356,2 тис. осіб (22,6%); з німців — 393,9 тис. — зберегли свою мову як рідну 374,1 тис. осіб (94,9%), перейшли на українську майже 4 тис. осіб (0,9%), на російську — 13,9 тис. осіб (3,5%); з поляків — 476,4 тис. осіб — свою мову рідною визнали 210,5 тис. осіб (44,2%), українську — 226,6 тис. осіб (47,6%), російську 32,8 тис. осіб (6,9%).

Наведені матеріали свідчать, що на одвічних українських землях на той час найсумлінніше зберігали свою рідну мову росіяни, німці, а українці були тільки на третьому місці. Вони також підтверджують трагічні наслідки багатолітньої русифікаторської політики на наших землях, про що свідчить перехід на російську мову майже 1,3 млн. українців.

Завдання сучасної демографії - дати об’єктивну характеристику етнічної структури сучасного українського суспільства на підставі етнічної само ідентифікації громадян, зафіксованої Всеукраїнським переписом 2001 р. у контексті системи класифікації існуючих мов.

Дата добавления: 2014-01-07