Загальна оцінка старіння населення і його наслідків

Перш ніж перейти до аналізу наслідків старіння населення коротко розглянемо його основні чинники. Як відомо, демографічно, економічно та соціально несприятливі для України зміни у віковому складі населення безпосередньо обумовлені особливостями демографічних процесів, які набули у 90-ті роки кризового характеру¹. Слід зазначити, що у 1959 р. загальні коефіцієнти народжуваності фактичного населення були вищими, а загальні коефіцієнти смертності нижчими, ніж відповідні показники для стабільного населення, побудованого за режимом відтворення населення того часу. Це свідчить, що ще зберігався демовідтворювальний потенціал вікового складу населення, сформованого більш високими рівнями народжуваності минулих років. З часом у містах характер співвідношення коефіцієнтів не змінився, але розбіжності між ними стали меншими. В селах же як у 1989, так і в 2001 рр. загальний коефіцієнт народжуваності реального населення був значно нижчим, а коефіцієнт смертності набагато вищим, ніж відповідні показники для стабільного населення. Це є свідченням падіння потенціалу росту сільського населення значно нижче тих меж, які окреслюються існуючим режимом відтворення населення. Виснаження вікового складу сільського населення в аналізований період досягало такого рівня, коли при більш високому сумарному показнику народжуваності загальний коефіцієнт народжуваності в селаху 70–80-ті роки ХІХ ст. був менший, ніж у містах.

Коефіцієнт природного приросту стабільного населення (істинний коефіцієнт природного приросту) у міському населенні був від’ємним ще у 1989 р., коли цей показник для фактичного населення залишався додатнім, що було передвісником депопуляції. У сільському населенні, навпаки, коефіцієнт природного приросту фактичного населення у 1989 р. був від’ємним, а стабільного населення – додатним, відображаючи значні "запаси" демографічного потенціалу вікового складу. Але вже у 2001 р. обидва показники стали від’ємними. Поглиблення процесу старіння населення призвело до того, що демовідтворювальний потенціал, що міститься у віковій структурі населення, значною мірою знизився. У 1989 р. брутто- і нетто-потенціали приросту населення були нижче одиниці лише в селах, а в 2001 р. – і в містах. Нетто-потенціал в селах залишається нижчим, ніж у містах. Демовідтворювальний потенціал, що міститься у віковій структурі населення, накопичений нашими предками (сприятлива вікова структура населення формувалася вищою народжуваністю попередніх поколінь), значною мірою зменшений. Прогноз свідчить, що якби режим відтворення населення України 2001 р. зберігся протягом декількох десятиліть при нульовій міграції, то вже в 2055 р. її населення скоротилося б удвічі. Депопуляція призводить до подальших негативних у демографічному контексті якісних змін у віковому складі населення – до поглиблення його постаріння. Навіть за умови деякого підвищення рівнів народжуваності й зниження смертності постаріння населення гальмуватиме процес виходу України з депопуляції. Таку ситуацію слід охарактеризувати як "проїдання" демографічного "капіталу", накопиченого у віковому складі населення попередніми поколіннями, коли народжуваність була вищою.

Ступінь постаріння населення є важливою характеристикою його якості². Різний ступінь постаріння населення породжує низку якісно різних демографічних і соціально-економічних наслідків. Постаріння населення в Україні, звуження основи його вікової піраміди матимуть на всі сторони життя суспільства тривалий вплив. Він буде пов’язаний не лише з соціально-економічними проблемами, які породжує демографічне старіння, а й з хвилеподібною динамікою загальної чисельності населення і його вікових контингентів, якщо народжуваність після макроекономічної стабілізації дещо підвищиться, а це тривалий час гальмуватиме формування сталого розвитку суспільства.

Внаслідок старіння населення України відбуваються суттєві зміни у його розподілі за працездатністю (табл. 4.2.7). Найбільш відчутні вони у сільській місцевості, де частка населення працездатного віку на 16,4% менша, ніж у міських поселеннях. Як свідчать дані переписів населення, і в містах, і в селах систематично відбувається зниження частки населення допрацездатного віку і підвищення частки населення післяпрацездатного віку. Так, у 2001 р. порівняно з 1959 р. частка осіб у післяпрацездатному віці збільшилась у 1,8 раза.

Таблиця 4.2.7. Віковий склад населення України за даними переписів населення 1959-2001 рр., %

						2001 у % до 1959	2001 у % до 1989
	Міські поселення та сільська місцевість
0–15	27,1	26,6	23,1	23,0	18,1	66,8	78,7
16–54 (59)	59,4	55,7	58,1	55,8	58,0	97,6	103,9
55 (60) і більше	13,5	17,7	18,8	21,2	23,8	176,3	112,3
	Міські поселення
0–15	25,1	24,7	22,6	23,4	17,1	68,1	73,1
16–54 (59)	63,7	60,6	62,0	58,9	61,3	96,2	104,1
55 (60) і більше	11,2	14,7	15,4	17,6	21,5	192,0	122,2
	Сільська місцевість
0–15	28,7	28,9	23,8	22,1	20,1	70,0	91,0
16–54 (59)	55,9	49,8	52,0	49,6	51,3	91,8	103,4
55 (60) і більше	15,4	21,3	24,2	28,3	28,6	185,7	101,1

Примітки:

1. Критичні дати проведення переписів: 15 січня 1959 р., 15 січня 1970 р., 17 січня 190709 р., 12 січня 1989 р., 5 грудня 2001 р.

2. У 1959 і 1970 рр. – наявне населення; у 1979, 1989 і 2001 рр. – постійне населення

Джерело: Дані Державного комітету статистики України

Питома вага осіб допрацездатного віку у 2001 р. порівняно з 1989 р. найбільшою мірою знизилась у міських чоловіків і жінок. Найбільше зростання частки осіб пенсійного віку відбулось у міських чоловіків (в 1,4 раза). Особливо значна частка осіб післяпрацездатного віку і в 1989, і в 2001 рр. була серед сільських жінок – 37,9% і 36,5% відповідно. За цей період в містах частка осіб обох статей серед населення працездатного віку дещо підвищилась, в селах у чоловіків – майже не змінилась, а у жінок – помітно збільшилась (табл. 4.2.8).

Таблиця 4.2.8. Віковий склад населення України за даними переписів населення 1989 і 2001 рр., %

Вік	Міські поселення та сільська місцевість	Міські поселення	Сільська місцевість
		2001 у % до 1989			2001 у % до 1989			2001 у % до 1989
	Чоловіки та жінки
0–15	23,0	18,1	78,7	23,4	17,1	73,1	22,1	20,1	91,0
16–54 (59)	55,8	58,0	103,9	58,9	61,3	104,1	49,6	51,3	103,4
59 (54) і більше	21,2	23,8	112,3	17,6	21,5	122,2	28,3	28,6	101,1
	Чоловіки
0–15	25,4	20,1	79,1	25,6	19,0	74,2	24,8	22,2	89,5
16–54 (59)	61,8	63,2	102,3	63,5	65,6	103,3	58,5	58,3	99,7
59 (54) і більше	12,8	16,7	130,5	10,9	15,3	140,4	16,7	19,6	117,4
	Жінки
0–15	21,0	16,4	78,1	21,5	15,5	72,1	19,9	18,3	92,0
16–54 (59)	50,7	53,6	105,7	55,0	57,7	104,9	42,2	45,2	107,1
59 (54) і більше	28,3	30,0	106,0	23,5	26,8	114,0	37,9	36,5	96,3

Джерело: Розрахунок за даними Державного комітету статистики України

Особливості змін у статево-віковому складі населення обумовлюють рівень і динаміку так званого демографічного "навантаження”, яке має насамперед економічний зміст. У 2001 р. порівняно з 1989 р. спостерігалось відчутне зниження "навантаження” і в містах, і в селах (табл. 4.2.9). Але відбулось це за рахунок більш значного зниження "навантаження” дітьми. Так, у містах частка дітей у "навантаженні” зменшилась на 29,7%, а в селах – на 12,3% при зниженні загального навантаження відповідно на 9,6% і 6,6%. У 2001 р. "навантаження” дітьми було значно меншим, ніж особами старше працездатного віку, причому у "навантаженні" працездатних непрацездатними частка дітей зменшувалась, а осіб похилого похилого і старечого віку – збільшувалась.

Таблиця 4.2.9. "Навантаження" населення працездатного віку населенням непрацездатного віку в Україні за даними переписів населення 1989 і 2001 рр.

	Міські поселення та сільська місцевість	Міські поселення	Сільська місцевість
		2001 у % до 1989			2001 у % до 1989			2001 у % до 1989
Загальне "навантаження”, ‰			91,4			90,4			93,4
У тому числі "навантаження”:
Дітьми та підлітками			75,7			70,3			87,7
Особами старше працездатного віку			108,4			117,1			97,9
У % до загального навантаження
"Навантаження” дітьми та підлітками	52,1	43,2	-	57,0	44,4	-	44,0	41,3	-
"Навантаження” особами старше працездатного віку	47,9	56,8	-	43,0	55,6	-	56,0	58,7	-

Джерело: дані Державного комітету статистики України

У селах кожна особа працездатного віку має утримувати майже одного непрацездатного, в той час як в містах – 0,6. У структурі "навантаження" також спостерігаються значні відмінності між міськими поселеннями і сільською місцевістю: у містах воно складається з 279 дітей і 350 людей похилого віку, а в селах – з 392 дітей і 558 осіб пенсійного віку на 1000 населення працездатного віку, тобто у складі "навантаження” в селах кількість дітей в 1,4 раза, а людей післяпрацездатного віку – в 1,6 раза більша, ніж у містах. Звідси випливає різний рівень побутового навантаження на жінок, оскільки виховання дітей і догляд за членами сім’ї похилого віку – в основному обов’язок жінки. Перевищення "навантаження" працездатних непрацездатними в селах порівняно з містами в середньому в 1,5 раза є важливим структурним демографічним чинником, що впливає на формування рівнів життя в містах і селах, отже і на інтенсивність демографічних процесів.

Регіональні особливості демографічного "навантаження” визначаються насамперед рівнем народжуваності. Найвище воно в тих областях, де дітородна діяльність жінок характеризується найнижчою активністю. Найвищий рівень "навантаження” має Чернігівська область, а найнижчий – Закарпатська (табл. 4.2.10). Переважна більшість областей має значно вищий рівень "навантаження” людьми похилого і старечого віку, ніж дітьми. Виняток із загальної закономірності являють Волинська, Рівненська і Закарпатська області, де "навантаження” дітьми більше, ніж людьми похилого і старечого віку. В Івано-Франківській області ці показники майже зрівнялись.

Таблиця 4.2.10. "Навантаження" населення працездатного віку населенням непрацездатного віку в регіонах України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., ‰

	Міське та сільське населення	Міське населення	Cільське населення
На 1000 осіб праце- здатного віку припадає осіб непраце- здатного	у тому числі:	На 1000 осіб праце- здатного віку припадає осіб непраце- здатного	у тому числі:	На 1000 осіб праце- здатного віку припадає осіб непраце- здатного	у тому числі:
осіб у віці молод-шому за праце- здатний	осіб у віці стар-шому за праце- здатний	осіб у віці молод-шому за праце- здатний	осіб у віці стар-шому за праце- здатний	осіб у віці молод-шому за праце- здатний	осіб у віці стар-шому за праце- здатний
Україна
У тому числі
Чернігівська
Вінницька
Черкаська
Полтавська
Кіровоградська
Сумська
Хмельницька
Житомирська
Донецька
Тернопільська
Луганська
Київська
Дніпропетровська
Запорізька
Харківська
Чернівецька
Волинська
Івано-Франківська
Миколаївська
Херсонська
АР Крим
Львівська
Одеська
Рівненська
Закарпатська

Примітка. Регіони ранжовані за показником "навантаження” для осіб у віці старшому за працездатний для всього населення України.

Джерело: Статево-віковий склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. – К.: Держкомстатистики. – С. 400-401.

За прогнозом "навантаження" працездатних непрацездатними в містах збільшиться (до 787‰), а в селах – зменшиться (до 805‰)³. Загальна величина "навантаження" працездатних непрацездатними дещо збільшиться (до 793‰ на початок 2026 р.), але в його складі число дітей істотно зменшиться (до 288‰), а число стариків значно зросте (до 505‰). Відмінності між рівнями сукупного "навантаження" в міських поселеннях і сільській місцевості значно згладяться, залишившись більш суттєвими за компонентами, причому навантаження людьми похилого віку в містах буде значно більшим, ніж в селах. У зв'язку з цим посилиться побутове навантаження на міських жінок, що загострить проблему розвитку суспільних форм догляду за людьми похилого віку, оскільки його можливості в міських сім'ях звичайно менші, ніж у сільських.

Як відомо, переважає негативне ставлення до процесу старіння населення. У дослідженнях його наслідків контингенти літніх людей звичайно вважаються консервативним, інертним елементом у житті суспільства⁴. Практично ігнорується важлива соціальна функція літніх і старих людей як живих носіїв накопиченого досвіду і стабілізуючого моменту в житті соціального організму. Практичний інтерес до старіння населення сьогодні майже цілковито сконцентрований на вивченні лише економічної властивості старіння населення – потенції старіння обмежувати виробництво та накопичення сукупного капіталу. Тому емпіричне вивчення статистично спостережуваних явищ якості старіння населення фактично проводиться в основному у контексті "навантаження суспільства непродуктивними елементами"⁵. Наприклад, "британській соціологічній традиції притаманне вивчення літніх людей як проблеми і з точки зору "тягаря", що створюється "їх залежністю", "вартістю для нації", і з точки зору шкоди, яку завдає собі "суспільство, що старіє"⁶. У наукових дослідженнях наслідків старіння населення теж переважає негативне ставлення до цього процесу. Він здебільшого характеризується як такий, що несе економічні труднощі для суспільства⁷.

При аналізі статистичних показників "навантаження" працездатних непрацездатними за віком залишається поширеною думка, що "неактивне населення живе за рахунок активного"⁸, з якою, на наш погляд, не можна погодитися. Насправді особи пенсійного віку в нормальних соціально-економічних умовах не живуть за рахунок інших, нікого в економічному відношенні не "навантажують". Люди післяпрацездатного віку являють собою таку суспільно-економічну групу, яку не можна кваліфікувати в економічно розвинутій країні з ринковою економікою як утриманців працюючих членів сім’ї чи держави. Пенсіонерів, принаймні велику їх частину, в умовах, коли розміри пенсій залежать від їх попереднього особистого внеску у накопичення суспільного багатства, слід розглядати не як утриманців, а як споживачів–"рантьє" капіталу, отриманого внаслідок наявності надлишків багатства, створеного пенсіонерами у період їх економічної активності, над тим, що вони витратили на власні потреби в цей період. Саме за рахунок того, що кожне покоління залишає після себе більше, ніж воно спожило, відбувається прогрес у суспільстві⁹. Зараз в Україні склалася надзвичайно складна економічна ситуація з формуванням і розподілом поточного фонду споживання не тому, що збільшується демографічне "навантаження" працюючих особами похилого і старечого віку, а тому, що переважна частина державного "пенсійного капіталу" і практично всі особисті заощадження пенсіонерів зникли в процесі невдалого реформування економіки в перехідний період¹⁰. Саме ця обставина і падіння виробництва, обумовили середній розмір пенсії, нижчий за межу елементарного виживання.

Посилення соціальної орієнтації економіки у розвинутих країнах штовхає до ревізії пануючих економічних оцінок старіння населення. У зв'язку з цим постає проблема не лише включення в предмет демографічного дослідження таких властивостей старіння населення, які раніше не вивчались, але й започаткування осмислення тієї якості старіння населення, яка може в нових історичних умовах вважатися бажаною, тобто такою, досягнення якої стане одним із важливих, а можливо і найважливішим завданням демографічної політики в наступному тисячолітті. У цьому зв'язку слід згадати ту обставину, що при розумінні життя людської особистості як вищого блага, яке може мати людина у цьому світі, старіння населення внаслідок збільшення середньої тривалості активного життя людей маємо кваліфікувати як найпривабливішу мету людства. Вже створюються умови життя і відтворення населень деяких високорозвинених країн світу, коли вивчення неекономічних властивостей старіння населення стає все більш актуальним не тільки в суто науковому, а й у практичному плані.

У старіючому суспільстві дуже важливо, щоб збільшення середньої тривалості життя супроводжувалось збереженням здоров’я¹¹ і працездатності. "Подовження життя, – відзначав І. І. Мечников, – має йти поряд із збереженням сил і здатності до праці"¹². У цьому контексті надзвичайно актуальною є проблема розвитку розумного ставлення людей до власного здоров’я, формування поведінки, яка відповідає ідеалам раціонально побудованого і тривалого індивідуального життя, проблема виховання "волі до здоров’я"¹³. Треба, разом з поліпшенням здоров’я літніх і старих людей¹⁴, яке у перехідний період значно погіршилось, сприяти розвитку поколінь таким чином, щоб моральна "зношеність" людини не випереджала фізичну. При негативній інтерпретації старіння населення увага звертається насамперед на необхідність пошуку засобів уповільнення старіння, а не на те, яким чином повніше і ефективніше використовувати величезний життєвий досвід літніх і старих людей і як створити для них умови достойного життя і розвитку. Така інтерпретація не орієнтує на пошуки ефективних і перспективних шляхів подолання соціально-економічних труднощів, що виникають у зв’язку з цим процесом взагалі й тих, що виникли в Україні зокрема, породжує недостатньо обґрунтовані демополітичні висновки.

Пропозиції омолоджувати населення шляхом підвищення народжуваності приречені на невдачу. В країнах з низькою народжуваністю і кризовим станом економіки – через відомі соціально-економічні причини, а в процвітаючих країнах – не тільки у зв’язку з формуванням способу життя, що характеризується низьким рівнем народжуваності, але й завдяки істотним успіхам у підвищенні середньої тривалості життя, тобто абсолютному старінню, або, як його інакше називають, – старінню “зверху-вниз”. Постаріння населення в економічно розвинених країнах, у тій частині, в якій воно викликане підвищенням “нормального” віку смерті, нейтралізувати неможливо. Для зниження рівня постаріння потрібен такий ріст народжуваності, який навряд чи може бути реальним. Як пише німецький демограф Йозеф Шмід, “Ми не маємо ефективної концепції підвищення народжуваності в умовах високоіндустріалізованого суспільства”¹⁵. І взагалі старіння як об’єктивний процес навряд чи можна подолати штучними заходами. До того ж, старіння породжує серйозні соціально-економічні проблеми, насамперед, у зв’язку з невмінням досить повно та ефективно використовувати соціально-культурний і трудовий потенціали, набуті старшими поколіннями.

У важливому джерелі з проблем дослідження постаріння населення підкреслюється, що "одна з проблем політики – досягти розгляду старіючого населення як важливого природного ресурсу, а не як соціального вантажу, і використовувати можливості застосування запасу цього людського капіталу, який збільшується"¹⁶. Слід зауважити, що відомі американські дослідники Джон Роув і Роберт Кан розробили концепцію "благополучного (успішного) старіння", тобто такого старіння, яке не затьмарює життя людям похилого віку і не перетворюється на тягар для суспільства. Вони дійшли висновку, що благополучне старіння населення має три основні складові – ефективна активність, запобігання хворобам (активна профілактика), підтримка високого рівня ментально-психічного і фізичного здоров’я¹⁷. Ці складові взаємопов’язані, але такою з них, що найлегше піддається регулюванню, є забезпечення "ефективної активності" людей похилого віку, зокрема, трудової¹⁸. Згадані вчені дійшли висновку, що в США "літні чоловіки і жінки є продуктивним ресурсом, який недовикористовується. Справжнім викликом тим, хто робить політику, і лідерам організацій є найкраще використання досвіду, енергії і мотивацій людей похилого віку"¹⁹, найкраще – як з точки зору інтересів особистості, так і суспільства.

На регіональній нараді з народонаселення, що відбулася 7–9 грудня 1998 р. у Будапешті, підкреслювалось, що "заходи, які могли б доповнити незадовільні і короткочасні рішення довгострокових проблем, притаманних системам соціального забезпечення, мають бути направлені у саму серцевину постіндустріального суспільства, тобто в його базу знань... Високоякісний людський капітал забезпечить зростання продуктивності та економічний успіх, дозволить усунути соціальні труднощі і проблеми. Необхідно також мобілізувати знання, продуктивність і мудрість людей літнього віку“²⁰. Рішення проблеми ефективної трудової активності людей похилого віку полегшується тією обставиною, що розвиток виробництва в умовах науково-технічного прогресу створює об’єктивні передумови для посилення "природних" елементів в існуючому розподілі праці, для пристосування її умов до ментально-психічних і фізичних особливостей різних статево-вікових груп населення, що дозволяє довше не залишати літніх і старих людей поза межами активної діяльності, створювати гнучкіші форми їх посильної участі в суспільному виробництві, ніж існуючі сьогодні. Очевидно, повинно йтися про розробку і впровадження прийнятних для людей похилого віку процедур зміни професій, про різні терміни виходу на пенсію в різних професіях і т. ін. Це особливо важливо для України сьогодні, коли формування нормальних умов життя для пенсіонерів перетворилося на дуже болючу, нерозв’язну проблему, а їх чисельність систематично збільшується.

Як попереджав у свій час Альфред Сові, “у старіючого суспільства немає альтернативи для дій, але одна лише маніпуляція кількісними показниками²¹ може завести у глухий кут“²². Існує потреба поглибленого аналізу якісного складу населення в конкретних соціально-економічних умовах життєдіяльності, оскільки процес старіння не можна оцінити тільки на основі вивчення змін у віковому складі населення. Сучасне виробництво ставить все більш високі вимоги до кваліфікації зайнятих, до рівня їх загальної і професійної підготовки, здатності сприймати нове, використовувати ефективні джерела інформації. Тому є підстави зробити висновок, що чим більше в населенні зрілих носіїв соціального, зокрема професійного досвіду, який являє собою матеріалізацію “вкладень у людину”, тим більше розвинене населення загалом. Твердження про те, що молодь легше пристосовується до “перевантажень”, зумовлених збільшенням соціальної і професійної мобільності робочої сили, а тому більш молоде населення має ряд істотних переваг перед немолодими людьми, ми не вважаємо безперечним. Сьогодні не існує науково обґрунтованих, статистично достовірних висновків про характер і тісноту зв’язку між віком і продуктивністю праці робітників навіть на рівні техніко-економічного знання. Немає також результатів конкретних досліджень зв’язку віку і ефективності праці інженерних працівників, службовців, людей, зайнятих у науці, художній творчості і т. ін., де особливе значення має накопичений досвід. Комплексне вивчення соціально-економічних особливостей різних типів вікових структур в різних соціально-економічних умовах може привести до корінної зміни звичайних, усталених уявлень у цій галузі. Актуалізуються дослідження тривалості повноцінної трудової активності в різних видах діяльності (характеристик професійної працездатності, пов’язаних з віком і стажем), стану здоров’я і середньої тривалості життя представників різних професій.

У Політичній декларації Другої світової асамблеї з проблем постаріння населення стверджується, що сучасний світ має достатні матеріальні ресурси і технологічні потужності для забезпечення чудових можливостей, щоб: полегшити чоловікам і жінкам досягнення поважного віку з кращим здоров’ям і в благополуччі; досягти повного включення старих людей у суспільство; надати особам похилого віку можливості більш ефективного внеску в свої громади і в розвиток їх суспільства; постійно вдосконалювати заходи щодо підтримки старих людей у відповідності з їхніми потребами²³. Коли демополітичні заходи проводяться вчасно, "коли відповідні розумні інвестиції здійснюються заздалегідь, процес старіння буде пов'язаний не з відтягненням ресурсів, а з можливістю нарощування людського, соціально-економічного та екологічного капіталів”²⁴.

Слід зауважити, що умови життя літніх, особливо непрацюючих і непрацездатних людей у перехідний період в Україні погіршилися значно більшою мірою, ніж інших вікових контингентів, у зв'язку з чим може йтися про наявність елементів дискримінації за віком. Рух до реалізації принципу-заклику ООН про необхідність наближення до "суспільства для всіх поколінь” в Україні поки що не розпочався, хоча відомо, що виклик ХХІ століттю полягає в будівництві суспільства, яке розглядає людей похилого віку як невід'ємну частину його майбутнього і включає їх як важливих партнерів у будівництво майбутнього суспільства для всіх поколінь²⁵.

Сприятливі умови для трудової діяльності людей пенсійного віку в Україні не створені. Їхній "пакет” знань, мудрості і досвіду”²⁶, залишковий трудовий потенціал використовуються неефективно. За даними обстежень економічної активності населення, здійснюваних Державним комітетом статистики України за методикою МОП, у віці 60-70 років зайнято майже третина чоловіків і майже чверть жінок. Особливо високі ці показники у сільського населення. Але це не означає, що трудовий потенціал вказаних контингентів використовується раціонально. Значна його частина витрачається в особистому підсобному господарстві, оскільки знайти іншу роботу людині літнього віку в умовах безробіття, особливо прихованого, стає все важче. Висока зайнятість літніх людей, насамперед, пов’язана з мізерною пенсією, у зв’язку з чим люди пенсійного віку згодні на будь-яку роботу. Тому набуває важливого значення створення передумов для більш ефективної, з економічної і соціальної точок зору, участі старшого покоління у виробництві та суспільному житті.

Основні чинники несприятливого становища населення пенсійного віку крім неефективної системи зайнятості працездатних пенсіонерів – занадто малий розмір пенсій, фактично повна руйнація системи колишнього "безоплатного" медичного обслуговування і лікувально-санаторного відпочинку, зокрема – мережі відповідних закладів; нерозвиненість системи суспільного утримання старих людей, які не мають дітей та родичів, які б за ними доглядали; брак коштів на купівлю ліків. Отже, проблема поліпшення умов життя пенсіонерів не зводиться до налагодження системи їх зайнятості. Ці заходи мають бути доповнені удосконаленням соціальної підтримки пенсіонерів²⁷, до якої в Україні належить, поряд з реформуванням системи соціального забезпечення, підвищенням якості соціоемоційної та інструментальної підтримки (забезпечення сприятливого психоемоційного клімату; підтримка певної діяльності, наприклад, допомога хворим, немічним старим людям у виконанні повсякденної домашньої роботи).

Узагальнюючи викладене і виходячи з наявних знань у цій галузі, можна зробити висновок, що в умовах високого рівня постаріння населення основним шляхом досягнення оптимального співвідношення між економічним і демографічним розвитком має бути і в майбутньому очевидно буде не регулювання народжуваності, а подовження повноцінної економічної і соціальної активності населення старших вікових груп. Альтернативи тут немає. Необхідність комплексної оцінки старіння населення України з метою створення наукових передумов ефективного вирішення проблем, пов’язаних з цим глобальним процесом, і розробки відповідних демополітичних заходів посилюється. Перед українським суспільством стоїть нагальне завдання концентрації зусиль як на формуванні системи постійно діючих заходів, спрямованих на забезпечення подовження повноцінного життя людей старшого покоління, більш ефективну інтеграцію людей похилого віку в суспільство і забезпечення міжпоколінної гармонії, так і на створення умов для благополучного старіння взагалі. Принципи ООН відносно людей похилого віку та Мадрідський міжнародний план дій стосовно старіння населення мають бути покладені в основу відповідного Національного плану дій України, розробка і впровадження якого є невідкладним завданням. Суттєвий допоміжний засіб у зусиллях по виконанню цього завдання – надійна інформаційна база, основним джерелом якої сьогодні є Всеукраїнський перепис населення 2001 року.

¹ Демографічна криза в Україні: проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2001. – 560 с.

² На ранніх етапах соціально-економічного розвитку, коли населення в основному мали молодий віковий склад, він не маніфестував себе як якість, тобто як сукупність властивостей, суттєво відмінних у різних населеннях.

³ Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А. Демографічні перспективи України до 2026 року. – К.: Ін-т економіки НАН України, 1999. – С. 36–43.

⁴ Управление развитием народонаселения в СССР. Проблемы и перспективы. – М.: Статистика, 1977. – С. 136–137.

⁵ Россет Эдвард. Процесс старения населения. – М.: Статистика, 1968. – С. 337–365.

⁶ Томпсон Д. Л., Пристли Д. Социология. Вводный курс. – М.: ООО "Фирма "Издательство "Аст"; Львов: Инициатива, 1998. – С. 154.

⁷ MacKellar F. Landis. The Predicament of Population Aging: A Review Essay // Population and Development Review. – 2000. – Vol. 26. – № 2. – Pp. 365–397.

⁸ Сови Альфред. Общая теория населения. Том 2. Жизнь населений. – М.: Прогресс, 1977. – С. 88.

⁹ Тому навряд чи мають рацію твердження про так званий "демографічний тиск" вікової структури і про те, що старіння породжує три критичні проблеми: як підтримати людей похилого віку, чисельність яких зростає; звідки взяти поповнення робочої сили і як забезпечити соціальні інвестиції для підтримки економічно залежних людей (МсСarthy Kevin F. World Population Shifts. Boom or Doom? – Santa Monica, Ca: RAND, Population Matters Project, 2001. – Pp. 17–20).

¹⁰ При розробці демополітичних аспектів рішення проблем, які породжує старіння населення, не можна не враховувати ту велику соціальну несправедливість, яку вчинило суспільство над своїми непрацездатними членами, коли були експропрійовані заощадження, які більшість пенсіонерів тримали в державних ощадбанках і розраховували використати в скрутний для себе час. Здійснення цієї великої соціальної несправедливості по відношенню до пенсіонерів (і взагалі до всіх громадян) поставило додаткові завдання перед державною демографічною політикою.

¹¹ Dе Bono A. N. B. Discussant’s Remarks on Future Key Actions in the Field of Ageing. – International Institute on Ageing (INIA), UN/Malta. – Regional Population Meeting, 7–9 December 1998, Budapest. – Р. 4.

¹² Мечников И. И. Этюды оптимизма. М.: Наука, 1964. – С. 137.

¹³ Томилин С. А. Демография и социальная гигиена. М.: Статистика. 1973. – С. 29.

¹⁴ Населення України 2002. Щорічна аналітична доповідь. – К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2003. – С.156–157.

¹⁵ Шмид Йозеф. Старение населения: динамика, социальные и экономические последствия для семьи, общин и общества в целом. – Региональное совещание по народонаселению. – Будапешт, 7–9 декабря 1998 г. (CES/PAU/1998/6, 21 October 1998). – С. 35.

¹⁶ Preparation for an Aging Wold. – P. 17.

¹⁷ Rowe John W., Kahn Robert L. Successful Ageing. – New York: Pantheon Books, 1998. – – P. 38–39.

¹⁸ Середній вік виходу на пенсію, наприклад, у таких економічно благополучних країнах як США і Японія становить у чоловіків відповідно 63,6 і 66,5 року, у жінок – 61,6 і 63,7 року (Velkoff Kinsella, Kevin Victoria A. An Aging World. – Р. 116).

¹⁹ Rowe John W., Kahn Robert L. Successful Ageing. – P. 188.

²⁰ Шмид Йозеф. Старение населения… – С. 37–38.

²¹ “Страх перед необхідністю визнати малоприємні факти або побоювання приймати важкі рішення призводять до того, що ці факти (постаріння – автор статті) приховують за складними математичними обчисленнями, які не відносяться до випадку, що розглядається, але дають можливість затушувати небезпечну простоту ситуації. Подібні розрахунки продиктовані бажанням уникнути безрадісних рішень, таких, як наприклад, підвищення пенсійного віку” (Cови Альфред. Старение населения и продление жизни // Методы демографических исследований. – М: Статистика, 1969. – C. 48–58).

²² Шмид Йозеф. Старение населения. – С. 38.

²³ Report of the Second World Assembly on Ageing. Madrid, 8-12 April 2002. A/CONF. 197/9. – New York: UN, 2002. – P. 2.

²⁴ Создание общества для всех возрастов. Вторая Всемирная асамблея по проблемам старения. – М.: Департамент общественной информации ООН, Информационній центр в Москве, 2001. – С. 4.

²⁵ Создание общества для всех возрастов. – С. 7.

²⁶ Там само, с. 4.

²⁷ Докладно про зміст і організацію такої підтримки див.: Rowe John W., Kahn Robert L. Successful Ageing. – Pр. 158–166.

Дата добавления: 2014-01-07