Види робочого часу та його нормування

Для трудового законодавства характерним є досить детальне регламентування робочого часу. Законодавством встановлено норми робочого часу та їх тривалість.

У КЗпП України глава IV присвячена правовому регулюван­ню робочого часу. Питання робочого часу також врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами.

У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:

- робочий день – це встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби;

- робоча зміна – тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;

- робочий тиждень – встановлена у законі в годинах три­валість праці в межах календарного тижня.

У законодавстві також застосовуються норми робочий місяць і робочий рік, але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не встановлюються.

Тривалість робочого часу встановлюється як у централізова­ному порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучас­них умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулюван­ня тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

Розрізняють такі види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний робочий час.

Для нормального робочого часу характерним є встановлення двох нормативів. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормаль­на тривалість робочого часу працівників не може перевищува­ти 40 годин на тиждень. Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може пере­вищувати 7 годин.

Звернемо увагу на те, що на рівні закону встановлено тривалість робочого дня лише при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні тривалість робочого дня визначається у правилах внутріш­нього трудового розпорядку конкретного підприємства.

Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і б-денний з одним вихідним днем.

Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня прий­мається власником спільно з профспілковим органом з ураху­ванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочо­го часу має дотримуватися при 5- і 6-денному робочому тижні. Передбачені законодавцем гарантії щодо граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підпри­ємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в такому разі у колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких працівникам буде встанов­лено доплату до нормального рівня заробітної плати.

При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня на­передодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).

Скорочений робочий час характеризується такими юридични­ми ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за со­бою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації.

Так, згідно зі ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на робо­тах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена три­валість робочого часу – від 24 до 36 годин на тиждень. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкід­ливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену три­валість робочого тижня. Цей Перелік містить значне число вироб­ництв і посад, робота на яких дає право на скорочений робочий тиждень у діапазоні від 24 до 36 годин (наприклад, робота конденсаторником – 24 години, у патологоанатомічних відділен­нях – 30, у спеціалізованих МСЕК для хворих на туберкульоз – 36, на станції (відділенні) швидкої та невідкладної медичної допомоги – 36, робота з радіоактивними речовинами – 36, у рент­генівських, флюорографічних кабінетах – 36 годин тощо).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 122 від 23 березня 2001 р. затверджено Порядок застосуван­ня цього Переліку. Причому в наказі встановлено, що на території країни не застосовується постанова Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 21 листопада 1975 р. № 273/П-20, яка раніше врегульовувала ці питання. Суттєвим є те, що на конкрет­ному підприємстві скорочена тривалість робочого тижня встанов­люється колективним договором залежно від результатів атеста­ції робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку про­ведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджено­го постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Тобто підтвердження цього права працівникові можливе лише у разі віднесення його робочого місця до категорії зі шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць.

Законодавством встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов’язана з особливим характером праці (наприклад, для педагогічних і науково-педагогічних працівників відповідно до Законів України «Про наукову і науково-педагогічну діяльність», «Про освіту», «Про вищу освіту»; для медичних працівників та ін.) або за станом здоров’я (для окремих категорій інвалідів).

Скорочену тривалість робочого часу передбачено для непов­нолітніх працівників з метою охорони їх здоров’я. Так, для пра­цівників віком від 16 до 18 років встановлено 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років – 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, - не більше 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищу­вати половини тієї норми, яку встановлено для осіб відповідно­го віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років – не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років – 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочо­му тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на пра­цівників, яким встановлено скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годи­ну при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10-ї годи­ни вечора до 6-ї години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можна тільки за їхньої згоди і за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, що виконується в нічний час, оплачуєть­ся в підвищеному розмірі, який встановлюється генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути меншим за 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а відповідно до ст. 56 КЗпП угодою сторін. Така угода може мати місце як при вступі на роботу, так і в період роботи.

Видами неповного робочого часу є такі: а) неповний робочий день; б) неповний робочий тиждень; в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і без зазначення терміну. При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться про­порційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – залежно від виробітку. Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу. їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зара­ховується в трудовий стаж.

За загальним правилом встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця. Водночас щодо певних категорій праців­ників це є його обов’язком. Зокрема, в обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної робо­ти (зміни) на певну кількість робочих годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень зі збере­женням нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скоро­чення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість ро­бочих годин з одночасним скороченням робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна бути менше 4 годин і робочого тижня – менше 20 – 24 годин відпо­відно при 5- та 6-денному тижні.

Слід звернути увагу на те, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки згідно із законодавством.

У сучасних умовах на підприємствах, які з економічних при­чин не можуть забезпечити повне навантаження працівників, набула поширення практика переводити певну кількість працівників на роботу з неповним робочим часом з тим, щоб у такий спосіб уникнути скорочення працівників. При цьому слід за­уважити, що таке переведення можливе лише за згоди кожного конкретного працівника, умови переведення мають бути визна­чені у колективному договорі. В такій ситуації перехід на не­повний робочий час може здійснюватися роботодавцем з дотри­манням правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці, зокрема, оплата праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припи­няється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Дата добавления: 2014-01-07