Облік робочого часу

Чергування

Чергування – це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або свят­кові (неробочі) дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не входять до кола обов’язків працівника за трудо­вим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою виборного органу профспілки. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одно­го разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов’язків сторожів, приймання пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів (п. 2 постановления Секретариата ВЦСПС «О дежурствах на предприятиях и в учреждениях» от 2 апреля 1954 г.

До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залу­чені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП).

Чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов’язків на змінних роботах, на ро­ботах, що виконуються за графіком у вихідні, святкові (неробочі) дні, в нічний час. Наприклад, не є чергуванням, врегульованим названою постановою Секретаріату ВЦРПС, нічне чергування медичних працівників, чергування водія тощо. Під час таких чергувань працівники виконують свої безпосередні трудові обо­в’язки з оплатою праці на загальних підставах.

Облік робочого часу – це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і відпрацювання ними встановленої три­валості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

У складі відпрацьованого працівником часу окремо врахову­ються надурочні роботи, чергування, відрядження тощо.

Розрізняють такі види обліку робочого часу: поденний, щотиж­невий і підсумований.

При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Поденний облік полягає в тому, що встановлена законом тривалість щоденної роботи реалізується за розпоряд­ком або графіком роботи без відхилень у кожний робочий день. Застосовується при 6-денному робочому тижні.

Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалі­зується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період. При цьому тривалість робочого дня і робочого тижня може відхилятися від нормальної. Недоробка чи переробка робочого часу балансуєть­ся в рамках облікового періоду, з тим, щоб було додержано нор­ми. Обліковим періодом може бути тиждень, місяць, квартал. Підсумований облік робочого часу вводиться на безперервних виробництвах, коли за умовами виробництва не може бути збережено щотижневу норму робочого часу. Такий облік вводить­ся відповідно до спеціального законодавства, наприклад, для водіїв і кондукторів трамваїв, тролейбусів, автобусів; працівників будівельних організацій; працівників театрів; працівників сільського господарства та ін. У таких галузях приймаються спеціальні положення про робочий час і час відпочинку. На підставі цих актів рішення приймається на конкретному підприємстві за погодженням з виборним органом профспілки.

Забороняється застосовувати підсумований облік робочого часу для працівників-неповнолітніх; вагітних жінок; матерів, які го­дують груддю; для працівників зі шкідливими умовами праці, котрим встановлено скорочений робочий день, та ін.

Працівникам, для яких встановлено підсумований облік робо­чого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності.

Працівники зобов’язані своєчасно виходити на роботу, додер­жувати встановленої тривалості робочого часу і використовува­ти його тільки для продуктивної праці. Водночас роботодавець зобов’язаний забезпечити умови для такої праці, надати необхідну сировину, матеріали для праці, забезпечити справність механізмів тощо.

Забороняється відволікання працівників від роботи для вико­нання громадських обов’язків і громадських справ (п. 19 Типо­вих правил внутрішнього трудового розпорядку). Не допускаєть­ся залучати працівників до сільгоспробіт, до проведення зборів, семінарів, змагань, художньої самодіяльності тощо.

Роботодавець зобов’язаний вести облік робочого часу, при цьо­му окремо ведеться облік відпрацьованого і невідпрацьованого робочого часу. Окремо також ведеться облік надурочних робіт, відряджень, часу простою. До фактичного робочого часу належить не лише час безпосередньої роботи, а й час підготовки до роботи і закінчення роботи. До фактичного часу не включається проїзд від житла до роботи; час від прохідної до робочого місця; на реєстрацію приходу і виходу з підприємства, якщо таке прави­ло встановлене.

Облік робочого часу ведеться у спеціальних табелях, а також у річних табельних картках.

Облік організовується за однією з таких схем: карткова, жетон­на, пропускна, паспортно-відомча. Він ведеться шляхом відмічання у табелях всіх явок або шляхом реєстрації відхилень (запізнень, неявок, надурочних робіт, простою).

В Україні ведеться державна статистична звітність про вико­ристання робочого часу, яка регулюється Інструкцією щодо за­повнення форм державної статистичної звітності використання робочого часу, затвердженою наказом Держкомстату України від 4 січня 2000 р. № 1.

У західних країнах значно поширений підсумований облік ро­бочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), тобто мо­більний режим праці. Такий режим може бути зафіксований в Індивідуальному трудовому договорі, що нашим законодавством не передбачено. При укладенні трудового договору узгоджуєть­ся тижнева, місячна, квартальна чи річна тривалість робочого часу, яка може змінюватися за розсудом наймача в межах вста­новленого максимуму протягом облікового періоду. Є й інший варіант, коли в трудовому договорі не встановлюється конкрет­на тривалість робочого часу. Передбачається лише, що наймач вправі залучати працівника «за викликом» у разі необхідності з зазначенням або без зазначення тривалості робочого дня. У цьо­му випадку заробітна плата залежить від фактично відпрацьо­ваних годин.

Донедавна нові режими робочого часу не передбачалися зако­нодавством, а іноді були закріплені спочатку в правилах внутріш­нього трудового розпорядку, а пізніше – в колективному дого­ворі. Сьогодні мобільні графіки режиму робочого часу передба­чено законодавством Франції, ФРН, Бельгії.

Дата добавления: 2014-01-07