Лекція 8-9

ЛЕКЦІЯ 8-9

ТЕМА: УПРАВЛІННЯ ЕКСКУРСІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В РИНКОВИХ УМОВАХ І ОРГАНІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО ЕКСКУРСІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ В УКРАЇНІ.

ПЛАН:

1. Основи правового регулювання в екскурсійної діяльності.
2. Загальні положення законодавства України щодо екскурсійної діяльності.
3. Правовий статус екскурсанта. Страхування та медична допомога при організації туристичної і екскурсійної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство: Навчальний посібник. –К.: Альтерпрес, 2007. -464 с.
2. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 368 с.
3. Организация туризма. Учебное пособие / А.П. Дурович, Н.И. Кабушкин, Т.М. Сергеева и др.; Под общ. Ред. Н.И. Кабушкина и др. –М.: Новое знание, 2003. -632с.
4. Туризм, гостеприимство, сервис: Словарь-справочник/ Г.А. Аванесова, Л.П. Воронкова, В.И. Маслов, А.И. Фролов; Под общ ред. Л.П. Воронковой. –М.: Аспект Пресс, 2002. -367с.
5. Менеджмент туризма. Туризм как вид деятельности: Ученик. –М.: Финансы и статистика, 2003. -288с.
6. В.Г. Гуляев. Организация туристической деятельности. Учебное пособие. –М.: Нолидж – 1996. -312с.
7. Українсько-російський словник термінів і понять з географії туризму і рекреаційної географії/ О.О. Бейдик. –К.: РВЦ «Київський університет», 1997. -300с.
8. Гецевич Н.А. Основы экскурсоведения. Учебное пособие. –Минск, 1988. -168с.
9. Емельянов Б.В. Экскурсоведение: Ученик. -5-е узд. –М.: Советский спорт, 2004. -216с.
10. В.К. Федорченко, І.М. Мініч. Туристський словник-довідник (навчальний посібник). -К.: Вища шк., 2000. – 160с.
11. Пирожник И.И. Основы географии туризма и экскурсионного обслуживания. – Минск: Университетское, 1985. – 253 с.
12. Сажнєва Н.М., Арсененко І.А. Рекреаційна географія та туризм (словник-довідник сучасних термінологічних понять): Навчальний посібник. – Мелітополь: Люкс,2007. – 254 с.
13. Нормативно-правові акти України з питань туризму: Збірник законодавчих та нормативних актів / Упоряд. М.І. Камлик. –К.: Атіка, 2004. -464с.
1. Правове регулювання екскурсійної діяльності в Україні поки що далеке від досконалості. Закон України „Про екскурсійну діяльність" знаходиться в стадії розробки і здійснення екскурсійної діяльності фактично регулюється тією мірою, в якій встановлено законодавчі засади туризму. При цьому під нормативно-правовою базою туризму розуміють сукупність загальнозаконодавчих, галузевих і нормативних документів, які регулюють туристичну діяльність.
Організація екскурсійного обслуговування в правовому полі від-бувається в умовах урахування широкого кола питань. Вони вклю¬чають дотримання:
- загальних положень правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні;
- правового статусу туриста і екскурсанта (порядок в'їзду/виїзду та перебування в Україні, страхування та медичної допомоги, забез-печення безпеки, права та обов'язки туристів і екскурсантів);
- організації туристичного підприємництва;
- організаційно-правових основ діяльності (праця та соціальне стра-хування, оподаткування, використання земель та плати за землю, ведення розрахунків в іноземній валюті, бухгалтерський облік);
- міжнародних правових актів регулювання туристичної діяльності, а також відповідних стандартів.
Крім того, важливою складовою нормативно-правової бази здійснення екскурсійного обслуговування виступає законодавство щодо юридичної відповідальності за порушення законодавства в галузі туризму, її основи визначають Кримінальний, Цивільний, Господар¬ський Кодекси, а також Кодекс України про адміністративні правопорушення.
2. Основні поняття екскурсійної діяльності були юридичне закрі¬плені Законом України „Про туризм" від 15 вересня 1995 р. Стаття 1 цього Закону визначала:
„...ЕКСКУРСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ — діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздале¬гідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо;
ГІД (екскурсовод) — особа, яка володіє фаховою інформацією про країну
(місцевість) перебування, визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою, надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює свої функції лише на підставі ліцензії...."
Цим Законом екскурсійні послуги були віднесені до комплексу туристичних послуг (Стаття 16), а також, відповідно до туристич¬ного продукту і туру (Стаття 1):
ТУР — туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо).
На жаль, такі положення не відбивають сутності екскурсій, екскурсійного обслуговування, екскурсійної діяльності. Закон Укра¬їни „Про внесення змін до Закону України „Про туризм" від 18.11.2003р. також не дає чітких понятійних визначень стосовно екскурсійної діяльності. Згідно зі Статтею 1 цього Закону:
ТУРИСТИЧНИЙ ПРОДУКТ — попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).
Навряд чи можна вважати понятійне досконалим еквівалентом екскурсії організацію відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг. Можливо, що таке визначення грунтувалося на терміноло¬гічному апараті Державної програми розвитку туризму в Україні до 2010 року, яка визначала екскурсію як „...відвідання (прогулянка) з метою візуального пізнання навколишнього світу на обраному тематичному маршруті на термін менше 24 годин", а екскурсійну діяльність визнавала „...складовою туристської діяльності" і визна¬чала її як «організаційні дії з науковою, навчальною або культурно-освітянською метою, результатом яких є пізнання визначних об'єктів і місцевостей".
Очевидно, що не розкриває загальний рекреаційний зміст екскур-сійної діяльності і Стаття 5, яка визначає учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності:
Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслу¬говування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характер¬них та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Цією ж статтею до суб'єктів туристичної діяльності віднесено суб'єктів підприємницької діяльності, що надають екскурсійні послу¬ги, а також гідів-перекладачів, екскурсоводів. При цьому останніх визначають як „...фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом...".
3. З юридичної точки зору, Закон – „Про туризм" 15.09.95р. недо-статньо конкретно визначав зв'язок з цивільним та іншим законо¬давством, особливо в контексті чіткого визначення обов'язків і прав туристів, підприємств з надання туристичних послуг, а також процедури компенсацій як українським, так і закордонним партнерам. Як з точки зору теорії юриспруденції, так, власне і практики туристич¬ної діяльності, українська влада продемонструвала однобічний під¬хід. Закріпивши необхідність заходів забезпечення безпеки туристів, так і не було сформовано підґрунтя для того, щоб туристи відчували захищеність своїх прав, завдяки встановленню відповідної системи юридичних інструментів.
Закон України «Про внесення змін до Закону України „Про туризм" 18.11.03р. Статтею 25, на відміну від попереднього, визна¬чає права та обов'язки як туристів, так і екскурсантів. При цьому слід відзначити, що впродовж 9-ти років, які відділяють прийняття відповідних законів, формулювання як прав, так і обов'язків набуло більшої чіткості і деталізованості. До того ж чинний закон окремою статтею (Стаття 15) визначає обов'язковість фінансового забезпе¬чення цивільної відповідальності (гарантія банку або іншої кредитної установи) туроператорів і турагентів перед туристами для забезпечен¬ня прав та законних інтересів громадян — споживачів туристичних послуг. Закон визначає, що така відповідальність стосується збитків, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання банкрутом як туроператора, так і турагента, які пов'язані:
— стосовно туроператора —...з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживан¬ня (перебування), відшкодування вартості ненаданих посуг, передбачених договором;
— стосовно турагента —... з необхідністю відшкодування вартос¬ті ненаданих послуг, передбачених договором;
Нині законодавче встановлено, що мінімальний розмір фінан¬сового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро; туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього і в'їзного туризму — 10000 євро; турагента — 2000 євро. При цьому визначено, що відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туропера¬тора (турагента) чи внаслідок порушення процесу визнання його бан¬крутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (тур-агеном) договірних зобов'язань. Конкретизують механізми реального захисту прав споживачів і положення Статті 20 стосовно істотних змін обставин, які дозволяють вимагати внесення змін або розірвання договору.
Між тим, усі зазначені положення не можна визнати такими, що безпосередньо стосуються правового регулювання екскурсійної діяльності.
Непростим юридичним моментом у контексті правового стату¬су туристів, зокрема екскурсантів, є врегулювання відносин з іно¬земцями — споживачами як туристичних, так і екскурсійних послуг. Закон України – „Про туризм" від 15.09.95 р. визначав, що статус іноземних туристів на території України регулювався Законом Укра¬їни „Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. Однак, цей закон містив тільки загальні положення. Не вирішували проблеми їх деталізації, з огляду на специфіку туристичного та екскурсійного обслуговування, і постанови Кабінету Міністрів України
- „Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від 29.12.1995р.;
- „Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну" від 20.02.1999р.
Особливо це стосувалося різних аспектів правових відносин, пов'язаних з тим, що значну кількість зарубіжних відвідувачів України, а, отже, потенційних споживачів екскурсійних послуг складають вихідці з країн СНД, з якими Україна (за виключенням Туркменістану) не має візового режиму. Певною мірою ситуація покращилася з появою Указу Президента від 15 червня 2001 р., яким в триденний строк іноземці мали зареєструватися. Але цей крок не отримав подаль¬шого логічного розвитку.
Закон України –„Про внесення змін до Закону України „Про туризм" від 18.11.03 р. „...визначає загальні правові, організаційні та соціально-екопомічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Кон¬ституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволен¬ня духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей...". А Стаття 13 уточнює, що „...Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законо¬давства та міжнародних договорів України...".
Визначаючи безпеку в галузі туризму як „...сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний та інший стан забезпе¬чення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму..." Стаття 13 розкриває заходи, що вживаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування в цьому контексті. Серед них безпосередньо екскурсанти згадуються лише один раз:
...забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку...).
В цілому ж визначені напрями діяльності щодо забезпечення без¬пеки в галузі туризму логічно поширюються і на сферу екскурсійної діяльності.
Деталізовано і конкретно вимоги щодо забезпечення безпе¬ки туристів і екскурсантів визначає Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.3-95 „Вимоги щодо забезпечення безпеки туристів і екскурсантів". Цей нормативний документ було розроб¬лено Технічним комітетом по стандартизації ТК № 199 „Турист¬сько-екскурсійне обслуговування" і внесено Управлінням стандар¬тизації і сертифікації послуг Держстандарту Росії. 15 квітня 1995 р. За прийняття цього стандарту Міждержавною радою по стандарти¬зації, метрології і сертифікації проголосували Азербайджан, Вірме¬нія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Україна. А 4 березня 1996 р. наказом Держкомстату України № 99 його було введено в дію як державний стандарт України.
Цим документом визначено умови, за яких виникає ризик для життя і здоров'я людини при здійсненні туристично-екскур¬сійного обслуговування, а також фактори ризику. Вони класифі¬куються як:
— травмонебезпека;
— вплив навколишнього середовища;
— пожеженебезпека;
— біологічний вплив;
— психофізичне навантаження;
— небезпека випромінювань;
— хімічні впливи;
— підвищена запиленість і загазованість;
— інші фактори;
— специфічні фактори ризику.
Крім того, що стандарт дає трактування сутності кожного з факто¬рів ризику, даним документом закріплюються способи зниження нега¬тивної дії і попередження негараздів, пов'язаних з кожним з них, а також умови і методи здійснення контролю за виконанням правил безпеки.
Відомо, що дієвим інструментом забезпечення впевненості турис¬тів і екскурсантів щодо захищеності їх прав, інтересів і, особливо, безпеки є страхування. Сучасне нормативно-правове поле як турис¬тичної, так і екскурсійної діяльності, крім встановленої Статтею 16 (Закон України «Про внесення змін до Закону України „Про туризм" від 18.11.03 р.) вимоги щодо обов'язкового страхування туристів (медичного і від нещасного випадку), включає:
— Закон України „Про страхування" від 7 березня 1996р.;
— постанови Кабінету Міністрів України:
- Про Положення про обов'язкове особисте страхування від
нещасних випадків на транспорті від 14 серпня 1996 р.;
- Про порядок і умови проведення обов'язкового страху¬вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів від 28 вересня 1996 р.
- Про Положення про моторне (транспортне) страхове
бюро від 28 вересня 1996 р.;
- Про порядок провадження діяльності страховиками посе¬редниками від 18 грудня 1996 р.;
- Про затвердження Порядку надання медичної допомо¬ги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України від 28 січня 1997 р.;
- Про вдосконалення Порядку надання медичної допомо¬ги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України від 17 вересня 1997 р.;
- Про утворення державної спеціалізованої аварійно-ряту¬вальної служби пошуку і рятування туристів від 11 грудня 1999р.;
– наказ Державного комітету України по туризму від 10 липня 1996 р.
– Положення про пошуково-рятувальні служби суб'єктів турис¬тичної діяльності, що спеціалізуються на організації турист¬ських подорожей з використанням активних форм пересуван¬ня туристів.

Дата добавления: 2014-01-07