Сімейне виховання. Від виховних відношень, які склалися

ІІІ.

ІІ.

Від виховних відношень, які склалися. Відношення виховні: причини, умови, погляди, життєва позиція, мотиви поведінки. Мудре правило практичної педагогіки: якщо бажаєте добре виховувати, добивайтеся роз положення вихованця.

2. від відповідності мети і організації дій, які допомагають цю мету досягти. Організація дій включає в собі всю сукупність впливів, відношень, умов, форм і методів роботи.

3. від відповідності соціальної практики і характеру (направленості, змісту) виховного впливу на вихованців. Виховний процес супроводжується тим, що людина мислить і діє, отримує знання і набуває практичний досвід, засвоює норми і правила соціальної поведінки і тут же перевіряє їх на практиці.

4. від сукупної дії об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Суб’єктивні:

а) вихователі і вихованці

б) складені відносини;

в) психологічний клімат.

Об’єктивні: умови виховання (матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні, соціальні).

5. від інтенсивності виховання і самовиховання. Самовиховання – діяльність людини, яка спрямована на вдосконалення своєї особистості. Воно залежить від змісту життя вихованців, їх інтересів, характерних для того чи іншого віку. Самовиховання є супутником виховання і в той же час стає його результатом. Для успіху самовиховання важливим є, щоб вихованець навчився вірно оцінювати свої позитивні якості і недоліки, силою волі долати перешкоди.

6. від активності його учасників в педагогічній взаємодії.

7. від ефективності процесів, які його супроводжують – розвиток і навчання. Розвиток особистості виражається в якісній зміні психологічної діяльності людини, в формуванні в неї нових якостей, рис характеру. Виховання поліпшує розвиток, розвиток прокладає шлях більш успішному вихованню. Якщо ці зв’язки порушуються, то виникають серйозні утруднення, які самим негативним образом відображаються і на розвитку, і на навчанні, і на вихованні особистості.

8. від якості виховного впливу. Педагогічний вплив вихователів на вихованців припускає цілеспрямовану організацію їх діяльності, спілкування, систематичного і планомірного розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер відповідно поставленої мети.

9. від інтенсивності впливу на «внутрішню» сферу особистості. «Внутрішня сфера» - система мотивів, потреб, емоцій, інтелекту особистості. Вплив оточення, переломлюючись через досвід, через потреби самої особистості, стають її надбанням.

10. від сполучення педагогічного досвіду і рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців.

11. від інтенсивності і якості взаємовідносин (спілкування) між самими вихованцями. Взаємо виховання впливає на становлення особистості тому, що виховують однолітки й друзі. В такому випадку цілі й зміст виховання не тільки краще розуміються, але й приймаються часто некритично й зразу («З ким поведешся, від того й наберешся»).

Зміст виховання – система знань, умінь і навичок, якостей і рис особистості, стійких навичок поведінки, якими повинні оволодіти вихованці відповідно поставленим цілям і завданням.

Розумове, фізичне, трудове, політичне, моральне, естетичне виховання злиті в цілісний педагогічний процес, дають можливість досягти головної мети виховання – формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.

Ідеї сучасної ідеології виховання:

1. реалізм цілей виховання: різносторонній розвиток особистості, яка спирається на його здібності і обдарованість. Засіб досягнення цієї мети – засвоєння людиною базових основ культури: економічна культура і культура праці, політична, демократична, правова, моральна і екологічна, художня і фізична, культура сімейних стосунків.

2. спільна діяльність дітей і дорослих.

3. самовизначення. Культура життєвого самовизначення характеризує людину як суб’єкта власного життя і власного щастя. Гармонія людини з собою.

4. особистісна спрямованість виховання. Центром виховання повинна бути людина певного віку (розвивати її інтелектуальні нахили і інтереси, своєрідність характеру, почуття власної гідності).

5. добровільність. Людей не можна заставити виховуватись. Реалізація ідеї співробітництва. Вихователь повинен спиратися на інтерес, романтику, почуття товариства і громадського обов’язку, прагнення до самодіяльності і творчості.

6. колективна спрямованість.

Гарно організоване виховання повинно підготувати людину до трьох головних ролей в житті – громадянина, робітника, сім’янина.

Під результати виховного процесу розуміється досягнутий особистістю чи колективом рівень вихованості.

Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості.

Принципи виховання – це загальні вихідні положення, в яких відображаються основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу.

Вимоги, які пред’являються до принципів виховання:

1. обов’язковість – вимагають обов’язкового і повного втілення в практику.

2. комплексність – їх одночаснезастосування на всіх етапах виховного процесу.

3. рівнозначність – серед принципів нема головних чи другорядних.

Принципи виховання:

1. суспільна спрямованість виховання.

2. зв’язок виховання з життям, працею.

3. опора на позитивне в вихованні.

4. гуманізація виховання.

5. особистісний підхід.

6. єдність виховних впливів.

Суспільна спрямованість виховання – при реалізації цього принципу треба добиватися практично-змотивованої взаємодії з вихованцями. Цей принцип вимагає підкорення всієї діяльності педагога завданням виховання покоління людей в відповідності з державною стратегією виховання і спрямування діяльності вихователів на формування соціально потрібного типу особистості.

Метод виховання – це шлях досягнення заданої мети виховання. Методи – це способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців з метою вироблення в них заданих метою виховання якостей.

Цілі виховання можна досягти різними шляхами. Скільки їх всього? В принципі стільки, скільки зможе знайти вихователь, співробітничаючи зі своїми вихованцями, спираючись на їх сили, можливості і бажання. Конструювання, вибір і вірне застосування методів виховання – вершина педагогічної майстерності. Відшукати вірні шляхи, які максимально відповідають умовам конкретного процесу виховання, дуже важко.

Частне (приватне) вдосконалення методів виховання називається прийомами виховання. Прийом виховання – частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне покращення. Образно кажучи, прийоми – це незвідані стежинки, які прокладає вихователь разом з своїми вихованцями, щоб скоріше досягти мети. Якщо ними починають користуватися й інші викладачі, то поступово прийоми перетворюються в методи.

Виділяють поняття засоби виховання. Під прийомом розуміється одиничність впливу, під засобом – сукупність прийомів. Засіб – це вже не прийом, але ще й не метод. Наприклад, праця – це засіб виховання, але показ,, оцінка праці, вказівка на помилку в праці – це прийоми. Слово (в широкому розумінні) – засіб виховання, але репліка, іронічне зауваження, порівняння – прийоми.

Немає методів гарних чи поганих, жоден шлях виховання не може бути заздалегідь проголошений ефективним чи неефективним без урахування тих умов, в яких він застосовується.

Вибір того чи іншого методу глибоко причинно обумовлений. На практиці завжди стоїть завдання не просто застосовувати один з методів, а вибрати найкращий, оптимальний. Вибір методів – це завжди пошук оптимального шляху виховання. Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, який дозволяє швидко і з розумними витратами енергії, засобів досягти накресленої мети.

Загальні принципи (умови, фактори), які визначають вибір методів виховання:

1. цілі і завдання виховання. Яка мета, такими повинні бути й методи виховання.

2. зміст виховання. Треба розуміти, що одні і ті ж завдання можуть бути наповнені різним змістом. Ось чому важливим є вірне ув’язування методів не зі змістом взагалі, а з конкретним змістом.

3. вікові особливості вихованців. Вік - це не просто число прожитих років. За ними - надбаний соціальний досвід, рівень розвитку психологічних і моральних якостей.

4. рівень сформованості колективу.

5. індивідуальні і особистісні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми – лише канва виховної взаємодії. Потрібна їх індивідуальна і особистісне коректування (особистісне «Я»).

6. умови виховання: матеріальні, психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, відноси, які складаються в групі, стиль педагогічної взаємодії.

7. засоби виховання: наочні посібники, засоби масової інформації, педагогічна техніка (мова, міміка, рухи тощо).

8. рівень педагогічної кваліфікації

9. час виховання.

10. очікувані наслідки.

Класифікація методів виховання (спрямованість, застосування, особливість):

1. за характером:

- переконання,

- вправа,

- заохочення,

- покарання.

2. за результатами:

- впливи, які створюють моральні установки, мотиви, відношення, уяви, поняття, ідеї,

- впливи, які створюють звички, визначають той чи інший тип поведінки.

3. за спрямованістю:

- методи формування свідомості особистості,

- методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки,

- методи стимулювання поведінки і діяльності.

Методи виховання:

1. методи формування пізнання:

- розповідь,

- пояснення,

- лекція,

- етична бесіда,

- умовляння (увещевание),

- навіювання,

- інструктаж,

- диспут,

- доклад,

- приклад.

2. методи організації діяльності й формування досвіду поведінки:

- вправа,

- приучення,

- педагогічна вимога,

- суспільна думка,

- доручення,

- виховні ситуації.

3. методи стимулювання:

- змагання,

- заохочення,

- покарання.

Основні напрямки виховної роботи:

1. Розумове і моральне виховання.

2. Правове, екологічне і трудове виховання.

3. Статеве, фізичне і сімейне виховання.

4. Естетичне виховання.

1. Розумове виховання - це цілеспрямована діяльність педагога по розвитку розумових сил і мислення учня, по прищепленню йому культури розумової праці.

Завдання розумового виховання:

1. озброєння учня знаннями основ наук;

2. формування наукового світогляду;

3. оволодіння основними операціями мислення (аналіз, синтез);

4. формування умінь, навичок розумової праці.

Культура розумової праці:

1. уміння розумової праці, здатність робити все точно і охайно, тримати в порядку робоче місце, матеріали;

2. уміння зосереджено і уважно працювати;

3. уміння долати труднощі;

4. розвиток пам'яті і використання різних її видів (зорової, моторної, логічної);

5. оволодіння деякими раціональними способами розумових дій;

6. уміння вести спостереження і запаси;

7. уміння контролювати себе. ^

Науковий світогляд - це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань, почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.

Підсистеми світогляду:

1. найбільш загальні знання, як основа формування поглядів і переконань;

2. світоглядні уміння (розумові операції, робити висновки і т.д.);

3. сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості;

4. вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, принциповість).

Шляхи формування наукового світогляду:

1. в процесі вивчення навчальних дисциплін;

2. в позаурочний час (виховні заходи, залучення учнів до різноманітних видів діяльності, пов'язаних з корекцією помилкових світоглядних понять, поглядів);

3. соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду вихованців.

Моральне виховання - це виховна діяльність школи, сім'ї, оточуючого середовища людей, що має метою формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів і навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь в практичній діяльності.

Мораль - це система поглядів і уявлень, норм, принципів, правил і оцінок, що регулюють поведінку людини. Мораль є однією із форм суспільної свідомості.

Основні завдання морального виховання:

1. формування в учнів моральних понять, поглядів, переконань;

2. виховання моральних почуттів;

3. формування навичок і звичок моральної поведінки.

Основні регулятори морального виховання:

1. совість

2. сором

3. усвідомлення обов'язку і моральних норм суспільства. Методологічною основою морального виховання є етика - наука про мораль, її природу, структуру та особисті походження і розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства. Зміст морального виховання:

- формування національної свідомості.

Основні завдання формування національної свідомості:

1. виховання любові до рідної землі, свого народу;

2. освоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури, власної національної гідності.;

3. залучення молоді до практичних справ розбудови нашої державності;

4. формування в учнів почуття гідності і гордості за свою державу, вірності Україні.

Етапи формування національної свідомості:

1. Етап етнічного самоусвідомлення - усвідомлення особистістю своєї належності до якогось народу, його культури, традицій.

2. Етап національне - політичного самоусвідомлення.

3. Етап громадське -державного самоусвідомлення.

Система моральних цінностей:

1. Абсолютно вічні -загальнолюдські

А) доброта;

Б) краса;

В) любов;

Г) чесність;

Д)мудрість.

2. Національні: патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять.

3. Громадські: права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, повага до закону.

4. Сімейні: закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків.

5. Цінності особистого життя, стиль приватного життя, господарський успіх, поведінка.

- Виховання непримиримого ставлення до наркотиків:

Основні завдання:

1. Озброїти учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні їх наслідки. Формування у них правильних поглядів на це соціальне зло;

2. Формування у учнів певних психологічних "гальм", які б стримували їх у сприятливих для вживання наркотиків умовах;

3. Прищеплення непримиримого ставлення до фактів вживання наркотиків своїми ровесниками, залучення їх до боротьби з цим злом;

4. Своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

Зміст антинаркотичної виховної роботи.

1. Подолання у учнів неправильного уявлення про нібито позитивні властивості наркотиків;

2. Розкриття негативного впливу наркотиків на організм людини, її здоров'я;

3. Наркотики і розлад сім'ї;

4. Наркотики і злочинність;

5. Наркотики і спадковість;

6. Наркотики і їх вплив на психіку, продуктивність праці;

7. Наркотики і побутовий травматизм.

Шляхи антинаркотичної роботи:

1. в процесі вивчення навчальних дисциплін;

2. особиста позиція вихователя щодо наркотиків;

3. в позаурочний час (бесіди, лекції, тематичні вечори, вечори запитань в відповідей).

- Виховання свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності.

Дисципліна - це певний обов'язковий порядок поведінки колективу, громадян, діяльності організації, що відповідає нормам права і моралі суспільства або вимогам певної організації.

Свідома дисципліна - проявляється в суровому виконанні суспільних вимог, принципів і норм поведінки.

Обов'язок - усвідомлена система громадських і моральних вимог суспільства особистістю, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного стану розвитку.

Відповідальність - якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства.

Функції дисципліни:

1. умова нормальної навчальної діяльності;

2. засіб організації діяльності, обмеження, гальмування нерозумних дій і вчинків.

Шляхи формування свідомої дисципліни:

1. ознайомлення людини з правилами поведінки, з правами і обов'язками;

2. організація порядку і дисципліни;

3. організація режиму праці і відпочинку;

4. використання громадської думки;

5. раціональне використання методів заохочення і покарання;

6. роль традицій;

7. єдність вимог педагогів і батьків;

8. попередження і подолання причин недисциплінованості.

2. Правове виховання. Завдання:

1. озброєння людей знаннями законів,- підвищення рівня їх юридичної обізнаності;

2. формування правової свідомості, яка визначає їх ставлення до вимог законів і правил співжиття;

3. виховання поваги до держави і права, розуміння необхідності їх дотримання;

4. подолання в свідомості окремих людей помилкових навичок і звичок

поведінки, що сформувались під впливом негативних явищ.

Зміст:

1. знайомство і вивчення положень державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права.

2. Знайомство і вивчення конвенції про права людини.

Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людей екологічної культури.

Завдання:

1. накопичення екологічних знань;

2. виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її;

3. формування вмінь і навичок діяльності на природі.

Основні положення змісту екологічного виховання:

1. світ природи - середовище перебування людини, яка має бути в збереженні цілісності, гармонії, чистоти в природі;

2. осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

3. естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за збереження, спонукає до природно-охоронної діяльності;

4. розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

Трудове виховання - процес формування у людей позитивного ставлення до праці.

Трудове навчання - спеціально організований процес формування трудових навиків та прийомів трудової діяльності на основі одержаних знань.

Мета: психологічна і практична підготовка до майбутньої трудової діяльності, прищеплення любові до праці і поваги до людей праці.

Завдання:

1. Формування потреби і розуміння необхідності праці;

2. Формування необхідних трудових умінь і знань;

3. Формування культури трудової діяльності, бережливого ставлення до результатів людської праці;

4. Формування інтересу до праці.

Система трудового виховання:

1. навчальна праця як перший і важливий обов'язок;

2. трудове навчання;

3. практика.

Види трудової діяльності:

1. трудова діяльність, пов'язана з учбовими заняттями;

2. суспільно-корисний труд.

- Статеве виховання:

1. формування моральних взаємовідносин між людьми різної статі;

2. формування наукових понять про біологічні і соціальні проблеми статі, особливості розвитку і поведінки чоловіка і жінки;

3. розвиток залежно від статі рис жіночого і мужності.

Основні аспекти:

1. загально-педагогічний - виховання волі, культури почуттів, засвоєння норм моралі;

2. юридичний - знання основ сімейного законодавства;

3. санітарно-гігієнічний - гігієна жіночого і чоловічого організму.

Форми статевої освіти:

1. уроки;

2. лекції;

3. бесіди;

4. диспут;

5. тематичні вечори;

6. молодіжні клуби;

7. самоосвіта.

Сім'я - перша ланка, яка забезпечує підготовку молоді до створення власної сім'ї, набуття досвіду сімейних відносин.

На сімейне виховання впливають всі вище перелічені і розглянуті види виховання:

- розумове;

- моральне;

- трудове;

- естетичне;

- фізичне.

Дата добавления: 2014-01-07