Особливості вивчення розділу «Звуки і букви»

Тема. Методика вивчення мовного матеріалу Особливості вивчення розділів «Звуки і букви», «Будова слова».

Лекція 8

План

1. Особливості вивчення розділу «Звуки і букви»

2. Особливості засвоєння розділу «Будова слова».

Література

1. Горбунова Т.Ю. Розвиток методики української мови в початкових класах шкіл з російською мовою навчання/ Педагогіка і методика початкової освіти. Вип.. 4 – К. 1967.

2. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.:Вища школа, 1989 (рос. мовою).

3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових
класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.

4. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. — К.: Магістр — 5, 1997

5. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.

6. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.

7. Хорошковська О.Н.Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.- 256 с

Теоретичною основою методики вивчення мовного матеріалу є результати порівняльного аналізу, що дають можливість врахувати психологічні процеси, які супроводжують засвоєння навчального матеріалу ук­раїнської мови — транспозицію й інтерференцію. Учи­телеві, щоб знати, у яких випадках можна орієнтувати­ся на позитивний перенос знань і вмінь, тобто транспо­зицію, і педагогічно організовувати його, а в яких — запобігати інтерференції чи формувати нові вміння, добираючи відповідні засоби навчання, також потрібно вміти здійснювати порівняльний аналіз виучуваного матеріалу обох мов. Результати такого аналізу, як уже зазначалося, дають змогу відповідно організувати навчальний процес на уроках української мови.

Виходячи із зазначеного вище, методику вивчення того чи іншого матеріалу ми розглядатимемо на основі врахування результатів порівняльного аналізу.

Особливості вивчення розділу «Звуки і букви»

Засвоєння цього розділу програми підпорядковано:

• узагальненню тих знань щодо звукової і графічної системи української мови, що учні здобули під час оволодіння усним мовленням і читанням;

• розширенню і поглибленню цих знань;

• удосконаленню орфоепічних умінь і збагаченню та активізації словникового запасу;

• корекції графічних умінь під час письма;

• корекції або формуванню орфографічних навичок та мовленнєвих умінь на основі здобутих знань і вмінь.

Якщо порівняти знання, уміння і навички, сформо­вані на уроках російської мови під час вивчення фонетико-графічного матеріалу, і ті, які потрібно фор­мувати на уроках української, то слід зазначити, що частина з них матиме позитивний перенос, інша — інтерферуватиме.

Так, спільними для обох мов є поняття про звуки людської мови, їх місце творення, голосні та приго­лосні звуки, звуки тверді і м'які, дзвінкі та глухі, по­няття про наголос, склад (відмінності спостерігаються в термінології), а також уміння робити звуковий і зву-ко-буквений аналіз, позначати звуки відповідними буквами (графічні навички). Отже, це той матеріал, на основі якого можна активізувати знання, оскільки відбуватиметься позитивний перенос знань, умінь і на­вичок. Учитель має лише педагогічно організувати його так, щоб учні застосували здобуті знання та вміння на українському мовному матеріалі. Звичайно, важливим є також завдання оволодіти українською термінологією.

Знання про голосні, з одного боку, й відповідні вміння позначати їх — з другого, лише частково збіга­ються. Так само частково збігаються знання про приго­лосні тверді і м'які. їх використання матиме транспозиційно-корекційний характер. Таким чином, маючи результати порівняльного аналізу і знаючи про ті пси­хологічні чинники, які супроводять процес засвоєння української мови, учитель матиме змогу правильно визначити навчальні завдання (проміжні цілі), які треба ставити під час вивчення кожної теми, та мето­дично правильно розв'язувати їх.

Засвоєння цього розділу найтісніше пов'язано з удо­сконаленням орфоепічних умінь, бо не можна говори­ти про звуки мови і не вчити їх вимовляти, так само, як не можна вивчати букви без удосконалення вмінь вжи­вати їх на письмі. Тому, формулюючи навчальну мету уроку, обов'язково слід визначати ті конкретні орфо­епічні й графічні вміння, які мають відпрацьовува­тися з огляду на тему, і добирати для цього відповідні вправи.

Під час вивчення зазначеного розділу на уроках української мови застосовують такі прийоми, як спос­тереження за вимовою, частковий звуковий і звуко-буквений аналіз, спрямований на усвідомлення відмінностей між звуками російської й української мов та їх графічним позначенням, а також вправи на вдосконалення культури мовлення (умінь літературної вимови, правильного слововживання тощо).

Беручи до уваги, що відповідний розділ уже за­своєний під час вивчення російської мови, на уроках української немає потреби окремо спинятися на розрізненні голосних і приголосних звуків, приголос­них твердих і м'яких, тобто на тих знаннях та вміннях, які вже добре сформовані та є спільними, зате більше уваги має надаватися вправам, побудованим на основі прихованого зіставлення і присвяченим засвоєнню тих звуків, вимова яких відрізняється в обох мовах (звуки [а],[о], твердий [ч], подовження м'яких і т. д.).

Знання, які є спільними для обох мов, доцільно ак­тивізувати у цікавій для дітей формі. Для цього доречно використовувати казкового героя, якому треба поясню­вати, розповідати. Цінність подібних завдань у тому, що активізуються не лише знання, а й уміння правиль­но і чітко висловлювати думку.

Повторення букв Іі, Ии, Ее, Є є,ї ї та Гг і ҐҐ під час вивчення розділу «Звуки і букви» потребує спеціаль­ної уваги, адже формування вмінь вживати ці літери у словах української мови супроводжується сильно ви­раженою інтерференцією, що виявляється в графічних помилках. Важливо, щоб під час засвоєння голосних звуків і позначення їх буквами учні закріпили пра­вильне накреслення українських букв. Знову-таки уваги потребуватиме письмо букви є, оскільки подібність її до російської букви з спричинятиме по­милки в написанні.

Окремо слід попрацювати над засвоєнням великої і малої літери Ґґ. Вона є новою за графічним накреслен­ням, однак подібною за звуковим значенням до російської Гг. Учні мають опанувати її написання окре­мо і в сполученнях з іншими буквами. На письмі під впливом інтерференції її можуть заміняти відповідною буквою російської мови. Тому хоч слів, де вживається ця буква, в українській мові й не так багато, їх доцільно частіше використовувати у вправах на списування, аж доки не сформується відповідна навичка.

На етапі формування вмінь писати українською мовою використовуються такі вправи, як списування з проговорюванням, словникові диктанти з викорис­танням сигнальних карток, зорово-слухові й зорові диктанти, спрямовані на вдосконалення орфоепічних і графічних умінь, письмо без пропусків літер. Особли­во доцільними на цьому етапі є зорово-слухові диктан­ти. Після їх запису корисно ставити завдання звірити записане з дошкою та самостійно виправити свої помилки (формується графічна й орфографічна пиль­ність). За відсутності помилок, якщо запис зроблено акуратно, учні можуть на берегах зошита намалювати зелений квадратик, за наявності 1-2 помилок — синій, 3-5 червоний (самооцінка). Значення цього виду робо­ти важко переоцінити. Він зосереджує увагу, розвиває пам'ять дітей, і, звичайно, спрямований на формуван­ня графічних умінь, умінь оцінювати свою роботу.

Пізніше, за певних успіхів, замість зорово-слухових диктантів можна буде використовувати зорові. Для них спочатку потрібно добирати не більш як два рядки закінченого віршованого тексту і обов'язково перевіря­ти перед письмом, чи запам'ятали їх учні. Пізніше об­сяг текстів збільшується. Методика проведення зоро­вих диктантів така сама, як і зорово-слухових, однак без диктування вчителем (самодиктант).

Оскільки навичка вживати зазначені букви на письмі формується повільно, роботу над нею слід про­довжити і під час вивчення інших розділів програми. Тому не зайвим буде на початку кожного уроку прово­дити не каліграфічні хвилинки, а графічні, спрямовані на корекцію вмінь вживати букви і, и, е, є, ї та ґ у сло­вах української мови.

Усі рекомендовані вправи за систематичного вико­ристання їх у потрібній послідовності дають досить відчутний ефект.

2. Особливості засвоєння розділу «Будова слова»

Порівняльний аналіз цього розділу в російській та українській мовах свідчить про спільність усіх понять, що стосуються зазначеного матеріалу. Отже, знання про будову слова (основу, закінчення та корінь; суфікс, префікс; споріднені або спільнокореневі слова), за­своєні на уроках російської, мають бути перенесені й застосовані на українському мовному матеріалі.

Водночас вивчаючи відповідний розділ шкільного підручника, слід особливу увагу звертати на спе­цифічні закони української мови, як от: чергування го­лосних [о], [е], [і] в корені, чергування приголосних [г], [к], [х] із [з'], [ц'], [с'] та інші фонетичні явища, що відбуваються з кінцевими приголосними основ у окре­мих граматичних формах, наприклад подовження приголосних; особливості українських префіксів та де­яких суфіксів. Саме тому уроки матимуть транспозиційно-корекційний характер.

Особливістю опрацювання цього розділу є й те, що він має безмежні можливості для збагачення словни­кового запасу учнів, активізації й розвитку мислитель-них процесів. На жаль, це не завжди належною мірою використовується в навчальному процесі.

Враховуючи загальні методичні підходи, однаковий в обох мовах навчальний матеріал можна подавати через укрупнення одиниць з використанням схем і таблиць.

Так, вивчення теми «Будова слова» одноіменного розділу можна розпочати з роботи над таблицею такого змісту:

Будова слова (состав слова): основа слова і закінчення (основа слова й окончание).

Складові основи (составные части основы): корінь, суфікс, префікс (приставка).

Спільнокореневі або споріднені слова (однокоренные или родственные слова).

Спільна частина (общая часть). |

Наведена таблиця дає змогу попрацювати над засвоєнням термінів, активізувати й систематизувати знання учнів про будову слова.

Опісля доцільно виконати аналітичні завдання:

1. Визначити основу і закінчення в таких словах: країна, Україна, батьківщина, батьки та довести, що завдання виконано правильно.

2. Позначити складові основи й довести, що не поми­лилися.

Крім того, на цьому етапі використовуються завдан­ня конструктивного характеру. Наприклад: дібрати слова, будова яких відповідає таким схемам:

Така вправа спрямована не лише на усвідомлення будови слова, а й на активізацію словникового запасу. Однак її виконання можливе лише за умови, що учні мають міцні знання із зазначеної теми, тобто вільно орієнтуються у складових основи, швидко визначають їх і, окрім того, мають достатній словниковий запас.

Якщо ж знання недостатньо сформовані, клас слаб­кий, доцільно запропонувати більш посильне аналі­тичне завдання, яке може супроводжуватись іншими, підпорядкованими усвідомленню граматичного і лек­сичного значення слова. Наприклад:

1. Позначте будову поданих слів, визначивши спочатку їх закінчення і основу.

Спів, співець, співак, заспів, приспів, співучий, співочий, співанка.

2. Подумайте, як називається поданий вище ряд слів. Що у них спільне?

3. Що означає кожне зі споріднених слів (учитель до­помагає з'ясувати це).

4. Складіть словосполучення й речення з кількома з цих слів (за вибором учнів).

Так, перше завдання підказує порядок дій. Його можна доповнити, запитавши «Що треба зробити, щоб визначити закінчення?» та «Поміркуйте, чи кожне слово має закінчення» (якщо діти не ознайомлені з по­няттям «нульове» закінчення).

Крім того, доцільно використовувати завдання аналітико-конструктивного характеру.

1. Прочитайте слова і з'єднайте їх з відповідними схемами.

Пень

пеньок

опеньки

2. Чи однакове значення поданих слів? Доведіть свою думку.

Пам'ятаючи, що основна мета навчання української мови — розвиток комунікативного мовлення, останнє завдання може бути темою діалогу. Так, учитель запи­тує:

— Хто з вас бачив, як ростуть опеньки? Хто збирав їх?

— А хто не бачив цього і не збирав їх? З'ясувавши це, вчитель може запропонувати комусь

із тих, хто не бачив, як ростуть опеньки, розпитати у... (вчитель називає ім'я учня (учениці), за потреби допо­магає — дає, наприклад, підказку: запитай, які опень­ки (якого кольору або на яких пеньках — молодих чи старих — ростуть ці гриби). Відповідь на останнє за­питання учні записують у зошити, знаходять і підкрес­люють споріднені слова.

Наступний урок, присвячений темі «Споріднені сло­ва» («Спільнокореневі слова»), має бути підпорядкова­ний активізації знань про такі слова, а також розрізненню спільнокореневих та форм одного й того самого слова, споріднених і синонімів, добору гнізд споріднених слів і рядів синонімів. Працюючи над цим матеріалом, учитель щоразу має виходити із знань і вмінь учнів свого класу. Якщо діти добре обізнані зі спорідненими словами, уміють розрізняти їх і форму слова, то, активізувавши ці знання, урок слід присвя­тити добору споріднених слів, з'ясуванню їх значення, причому не обмежуватись двома-трьома словами, а спонукати до добору якомога більшої кількості їх, щоб утворити цілі «гнізда».

Цікавою і корисною є словотворча робота. Для таких вправ можна пропонувати лише корінь слова, і діти, додаючи суфікси та префікси, утворюють гніздо споріднених. Наприклад:

наводнити приводнитася- водяник

водянистий -вод- вода

надводний підводний водяний

Такі вправи мають величезні можливості для збагачення словникового запасу, оскільки у кожному випадку дитина думає над лексичним значенням слова і пояснює його, утворюючи словосполучення. Учитель тут же вносить поправку, якщо лексичне значення трактується неправильно, залучає до цього весь клас.

Потрібно пам'ятати, що саме добору гнізд спорідне­них слів та словотворчій роботі має бути присвячено більшість уроків, на яких опрацьовується зазначений розділ програми, бо від словникового запасу залежать і комунікативні вміння, й орфографічна грамотність. Під час такої роботи активізується мислення дітей, розширюються горизонти пізнання нового. Так, на­вряд чи діти замислилися б над лексичним значенням слів земний, земляний, підземелля і підземний, назем­ний, якби не добирали ряд споріднених до слова земля та не працювали над їх значенням.

Зовсім іншими будуть уроки, на яких вивчається матеріал, властивий лише українській мові. Це сто­сується, наприклад, такої теми, як «Чергування голо­сних і приголосних у корені слова». Вивчення цього матеріалу ґрунтується на спостереженнях за зміною голосних і приголосних, яка відбувається в коренях деяких слів української мови при словозміні та слово­творенні. Тому під час пояснення учням пропонується провести ряд спостережень. Наприклад, прочитати слова, записані на дошці (таблиці), й виконати вправу.

Прочитайте і поміркуйте, де змінені слова, а де — споріднені. Які зміни відбулися в корені?

Папір — папери — паперовий; стіл — столи — столик; ніж — ножі — ножик. На основі спостережень учні роблять потрібні вис­новки.

Наступні вправи спрямовані на усвідомлення знань.

Так, доцільно дати завдання записати початкове сло­во і змінене (перші два стовпчики), позначити корінь і підкреслити букви, які чергуються, потім — початкове слово та споріднене (перший і третій стовпчики), вико­нуючи ті самі завдання.

Після їх виконання вчитель запитує:

— Які звуки чергуються в корені при зміні слова?

— Які звуки чергуються в корені при утворенні споріднених?

Щоб закріпити знання, пропонуються вправи, в ос­нові яких — власні дії.

1. Змініть слова за зразком: один — багато.

Стіл —..., річ —..., кіт —..., кінь —..., папір —..., ведмідь —...,

2. Запишіть. Позначте корінь і підкресліть букви, які змінилися.

3. Доберіть споріднені слова, які мають ознаку маленько­го предмета.

Стіл—... віз—... кінь—... ніж —... ведмідь—... кіт —...

4. Позначте корінь у парах споріднених слів і обведіть
олівцем букви в корені, які чергуються. Зробіть висновок.

Слід брати до уваги й те, що часто учні відчувають труднощі у визначенні кореня, якщо звуки (букви) в словах змінилися. Тому під час закріплення обов'язко­вими є вправи на розпізнавання кореня, у якому відбу­лася така зміна.

— Випишіть групи споріднених слів. Позначте корінь, обведіть олівцем букви, які змінилися.

Дім, літак, сіль, домашній, солоний, летіти, політ, домівка, сільниця, польоти.

Формуючи вміння змінювати голосні [о, е — і] при зміні слів та при словотворенні, не варто обмежуватись роботою з окремими словами. Тому під час виконання зазначених вправ треба пропонувати завдання скласти словосполучення або речення з парами слів і підкрес­лити букви в корені, які чергуються. Наприклад:

Ось новенький стіл. На столі лежить хліб. Або: Ве­ликий дзвін гуде, а маленький дзвоник весело дзве­нить.

Особливості засвоєння вимови і правопису суфіксів і префіксів

Під час вивчення суфіксів і префіксів, які мають певні розбіжності в російській та українській мовах, основна увага має зосереджуватися саме на них. Так, в українській мові вживаються префікси роз-, без- (в рос. рас-, раз-, бес-, без). Засвоєння цієї теми важливе для правильної вимови зазначених префіксів, словотвор­чої роботи і, нарешті, для правильного написання слів.

Аналіз процесу засвоєння цього матеріалу свідчить, що тут має вияв інтерференція навичок, помітна як на рівні вимови, так і написання. Тому на етапі пояснен­ня доцільно використати прийом зіставлення слів російської й української мов з відповідними префікса­ми й на основі спостережень за мовним матеріалом провести бесіду, яка б допомогла учням зробити потрібні висновки.

Під час пояснення доцільно використати порівняль­ну таблицю:

Російська мова	Українська мова
Приставки рас-, раз-, бес- без рассказать, разбить бесстрашный, безудержный	Префікси роз-, без- розповісти, розбити безстрашний, безупинний

Робота з таблицею може супроводжуватись такими завданнями:

1. Прочитайте таблицю і зробіть висновки про вживання префіксів в обох мовах.

2. Що треба запам'ятати про префікси роз-, без- в українській мові?

Після відповіді учнів (в українській мові у префік­сах роз-, без- завжди пишеться буква з) розпочинається робота над формуванням відповідних умінь. Для цього слід на етапі усвідомлення знань використати такий вид роботи, як коментоване письмо, оскільки воно су­проводжується відповідними поясненнями написання, що сприяє переведенню знань у вербальний план.

Наприклад, учитель пропонує записати такі слова: розбити, безхмарний, розпитати, бездушний, роздяг­нути. Учень при цьому пояснює: у слові розбити префікс роз-, пишемо букви о, з; у слові безхмарний префікс без-, у кінці префікса пишемо букву з.

Наступне завдання — утворити словосполучення із записаними словами — спрямоване на розвиток част­ково мовленнєвих умінь, оскільки учні мають активі­зувати свій словниковий запас, правильно побуду­вавши за правилами граматики і сполучуваності слів словосполучення: розбити (чашку, коліно), безхмарне (ий) (небо, день), розпитати (учителя, маму), роздяг­нутися (у класі, швидко).

На етапі формування вмінь доцільно використати вправу на списування з добором префіксів роз-, без-. Складність полягає не стільки в написанні префіксів (вони записані), скільки у виборі потрібного слова із двох зазначених. Допомагає учням зорієнтуватися в цьому зміст речень чи словосполучень.

Доцільним буде й завдання на розпізнавання слів із зазначеними префіксами у тексті та їх запис (вибірко­вий диктант). Ця робота потребує повної самостійності у застосуванні знань.

Перевіряючи записане, учитель має поставити запи­тання, спрямоване на узагальнення здобутих знань:

— Отже, яка особливість вимови й написання пре­фіксів роз-, без- в українській мові?

Цікавими є ігрові вправи, як от: хто більше слів на­зве із префіксом роз? а з префіксом без?

Цю вправу можна використовувати як змагання ус­но (по рядах) або письмово (теж по рядах або індивіду­ально). Якщо змагання проводиться письмово, треба дати час (до 3 хв) на обдумування і запис слів.

Підсумовуючи урок, учитель знову перевіряє, на­скільки учні запам'ятали особливість цих префіксів в українській мові.

Оскільки формування навички в умовах інтерфе­ренції — довготривалий процес, наступний урок теж доцільно присвятити формуванню вмінь вживати сло­ва з префіксами роз-, без- в усному мовленні й на письмі, а надалі вводити слова з ними у словникові диктанти та інші вправи.

На цьому ж уроці доречними будуть вправи на заміну поданих словосполучень іншими за зразком: океан без берега — безбережний океан.

Пояснюючи відмінності у вимові суфікса -ськ- та йо­го варіантів -зьк-, -цьк-, варто почати не з таблиці, а з демонстрації вимови, давши завдання:

а) назвати суфікси у словах російської і української мов;

б) встановити, чим відрізняється їх вимова.

Наприклад:

києвский — київський; донецкий — донецький; французский — французький.

Поле без меж —....

небо без хмар —....

людина без жалю —....

Або: Як сказати одним словом?

Зняти із себе одяг —....

Зняти взуття —....

Впасти і розсипатись на шматки —....

Щось казати всім —....

Поставити свій підпис —....

Корисною буде і вправа на утворення антонімічних пар. Наприклад, замінити слова на протилежні; склас­ти речення з антонімічними парами, за потреби зміню­ючи їх.

Об'єднатися —..., збігтися —..., згорнути —....

Дбаючи про збагачення словникового запасу дітей, доцільно пропонувати словотворчу роботу. Напри­клад, утворити від коренів поданих слів за допомогою префіксів роз-, без- нові слова і пояснити їх значення (це завдання можна виконати як змагання — хто більше утворить слів):

Дорога, бігти, межа, копати, думати.

І, звичайно, на такому уроці повинна мати місце ро­бота над складанням тексту. Для цього вчитель пропонує опорні слова і словосполучення, які б відповідали темі, що засвоюється. За опорними слова­ми діти добирають заголовок до тексту, який складати­муть. Наприклад:

У неділю, розбрелися по узліссю, побачив(ла)..., роз-горнув(ла) листячко, а там..., знайшли аж..., потім розбрелися, біля безверхого дуба, розкльовані шишки, захоплено розповідали.

Звичайно, текст учні складають спочатку усно (мо­жуть зробити певні записи у чернетках), уточнюють деякі слова, речення. Учитель стежить за логікою роз­гортання сюжету і за потреби допомагає дітям.

Не обов'язково, щоб текст був записаний у зошити, оскільки корисними є і вправляння в усному мовленні. Однак до цього треба залучити якомога більше учнів. У зошити ж можна записати лише окремі речення, у яких вживаються слова з префіксами роз-, без-.

Так само важливо звернути увагу на особливості де­яких суфіксів української мови, їх відмінність від подібних у російській.

Так, українській мові властиве вживання суфікса -ець, що може надавати значення зменшуваності, вно­сити відтінок пестливості. У російській мові цьому суфіксу відповідають суфікси -ек, -ок. Наприклад: хле-бушек — хлібець, камушек — камінець, ветерок — вітерець. Якщо у дітей недостатньо сформовані навич­ки м'якої вимови звука [ц'] у кінці слів, якщо вони до­пускають численні помилки у позначенні цього звука на письмі, то під час ознайомлення з суфіксами слід по­працювати над вимовою та написанням відповідних слів.

Особливої уваги потребують суфікси, які спричиню­ють численні помилки як у вимові, так і на письмі в ре­зультаті інтерференції навичок. Це стосується суфік­сів -еньк- (в українській мові наголос падає на суфікс, а не на корінь, як у російській), -ськ- та його варіантів -зьк-, -цьк-. Тому засвоєння цього матеріалу слід ор­ганізувати так, щоб під час пояснення учні зрозуміли відмінності в його вимові й написанні.

З цією метою використовують таблиці. Так, демон­струючи таблицю слів із суфіксом -еньк- російської та української мов, слід дати завдання, спрямоване на з'ясування відмінностей:

Російська мова	Українська мова
маленький тоненький старенький	маленький тоненький ' старенький

Після висновків, які мають зробити учні, варто за­пропонувати усні словотворчі вправи, оскільки поми­ляються діти саме у вимові. Наприклад:

1. За допомогою суфікса -еньк- утворіть споріднені слова до поданих і вимовте кожне утворене слово. Сірий, білий, милий, синій, червоний і под.. 2. До утворених слів доберіть іменники і назвіть словосполучення.

Після встановлення відмінності у вимові пропо­нується евристичне завдання: — Чим буде різнитися написання цих суфіксів? Доведіть свою думку.

Наступна демонстрація таблиці «Написання слів у російській й українській мовах» (або запису на дошці з позначенням суфіксів) підтвердить висновок, зробле­ний учнями, і, крім того, активізує зорові аналізатори. Таблиця використовується також для тренування вимови українських слів.

Формуючи вміння, доцільно запропонувати впра­ви, спрямовані на свідоме застосування здобутих знань. Це може бути коментоване письмо, слово­творчі вправи з частковим мовним розбором та ін. Всі вони спрямовані на формування частково мов­леннєвих умінь (відпрацьовуються вміння вимовляти слова із зазначеними суфіксами й відповідно познача­ти їх на письмі). З метою формування комунікатив­них умінь можна запропонувати таку уявну ситу­ацію:

— Уявіть собі, що зустрілися два товариші (под­руги). Один з них живе в Донецьку, інший — у Києві. Кожен з них вихваляється своїм містом (краєм), вжива­ючи слова: А ти ніколи не бачив.... Після цього викли­кають бажаючих (по двоє) повихвалятися. Звичайно, перед цим, зважаючи на те, що в учнів невеликий життєвий досвід, учитель має розповісти, чим може пи­шатися кожен киянин: київськими каштанами, дніпровськими пляжами, зеленими парками, Софій­ським собором, Майданом Незалежності і под., а до­неччанин: шахтарським краєм, безмежними степами, багатими врожаями, а карпатець: мальовничими поло­нинами, стрімкими потічками, гірським безмежжям.

Дата добавления: 2014-01-07