Питання 2. Види адміністративно-процесуальних норм

Висновок

Таким чином, узагальнюючи зазначене, в нас є можливість надати визначення поняття адміністративно-процесуальної норми як встановлене або санкціоноване державою та забезпечене її примусом загальнообов'язкове правило поведінки, за допомогою якого регулюються суспільні відносини, що виникають в процесі розгляду та вирішення адміністративних справ.

У теорії адміністративно-процесуального права значна увага приділяється класифікації адміністративно-процесуальних норм. На думку В.Б. Авер'янова класифікація норм – це розподіл їх на види (групи) залежно від обраного критерію (ознаки).^[4] Число критеріїв таких класифікацій (а отже і самих класифікацій) є практично необмеженим, тому давайте розглянемо виключно основні з них, що використовуються в різних інших галузях права.

Правильне розмежування адміністративно-процесуальних норм має важливе теоретичне та практичне значення для науки адміністративно-процесуального права. Воно надає нам можливість більш чіткіше відобразити характер адміністративно правового регулювання та обирати найбільш корисні для певних об’єктів регулювання правові засоби.

Так О.В. Кузьменко за обсягом предмета правового регулювання поділяє адміністративно-процесуальні норми на:

загально-галузеві (їхня дія поширюється на всю сферу адміністративно-процесуальних відносин);

інституціональні (регламентують суспільні відносини в межах окремих інститутів адміністративно-процесуального права):

· провадження за розглядом звернень громадян;

· адміністративно-позовного провадження;

· виконавчого провадження;

· провадження розгляду справ про адміністративні делікти;

· нормотворчого провадження;

· контрольного провадження;

· дозвільного провадження;

· реєстраційного провадження;

· провадження із застосування заходів заохочення та ін.^[5]

Професор С.Г. Стеценко та професор В.Б. Авер'янов за юридичним змістом (деякі автори називають цей критерій за формою припису, за формою вираження) виділяють такі види норм:

зобовязуючі (приписні) – містять в собі вимогу виконати певні дії, тобто містять юридичну вказівку діяти відповідним чином при настанні передбачених нормою умовах;

забороняючи (категоричні, імперативні) – заборона виконувати певні дії, тобто містять в собі заборону, при настанні визначених нормою умов, на вчинення тих чи інших дій;

уповноважуючі (дозволяючі, дозвільні, диспозитивні) – передбачають право суб’єкта адміністративно-процесуальних відносин самостійно вирішувати питання про здійснення відповідних дій, тобто передбачають можливість адресати діяти у рамках вимог даної норми на власний розсуд, але з дотриманням правового режиму, що нормою встановлюється. Такі дозволи дають можливість вибору того чи іншого варіанта дії у межах певного правового режиму, що створюється даною нормою;

стимулюючі (заохочувальні) – містять засоби матеріального та морального впливу для забезпечення належної поведінки учасників адміністративно-процесуальних відносин, тобто забезпечують відповідну поведінку суб’єкта за допомогою певних засобів заохочення;

рекомендаційні – містять рекомендації, що не мають юридично обов’язкового характеру, а лише дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв’язання покладених завдань. Особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у цих нормах, не мають юридично обов’язкового характеру, тобто не містять прямих приписів.^[6]

Залежно від підходу до поняття адміністративного процесу (вузька чи управлінська концепції розуміння адміністративного процесу) виділяють:

адміністративно-процедурні норми – забезпечують порядок реалізації норм у сфері публічного управління, внутрішньо-організаційної та контрольної діяльності;

адміністративно-юрисдикційні норми – забезпечують порядок реалізації норм щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та в адміністративному судочинстві.

За сферою соціальних відносин, в якій вони діють, необхідно виділити адміністративно-процесуальні норми, що регулюють адміністративно-процесуальні відносини у сфері:

економіки та її основних галузях (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспортна галузь тощо);

соціально-культурній сфері (освіта, наука, охорона здоров'я);

внутрішніх справ тощо.

За юридичною силою адміністративно-процесуальні норми поділяють на:

норми законодавчого рівня (Конституція, Закони та Кодекси України);

норми відображені у актах Президента України;

норми закріплені у нормативних актах органів виконавчої влади;

норми у актах судової влади.

За дією в часі виділяють постійні (безстрокові) та тимчасові адміністративно-процесуальні норми.

За дією в просторі виділяють норми загальнодержавні (діють на всю територію держави), регіональні (діють на територію певного регіону), місцеві (діють на територію окремої адміністративно-територіальної одиниці), локальні тощо.

Дата добавления: 2014-01-07