Степова зона

На південь від Лісостепу до Чорного і Азовського морів та передгір'я Криму знаходиться Степова зона,площа якої становить понад 20 млн. га. Це рівнинна територія, котра лише на заході розчленовується схилами Волино-Подільської та Придніпровської височини, а на сході — відрогами Донецького кряжа. Розчле­нуванню сприяє також мережа балок і долин Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця,Південного Буга.

Грунтотвірними породами є леей, лесовидні суглинки, алюві­альні піски, на яких сформувалися звичайні і глибокі чорноземи (на півночі) та темно-каштанові грунти (на півдні). Тепер вони ро­зорані.

Клімат континентальний. Середньомісячна температура липня становить на півночі 21 -23° С,на півдні — 25-30° С,максимальна — 38-41° С, мінімальна — 19° С, інколи більше. Для розвитку рослин у Степу велике значення має волога,але тут її мало,середньорічна сума опадів становить 450 мм.на півдні —200-250 мм.

В Степу переважає культурна рослинність: на агрофітоценози припадає 75% земельного фонду. Природна рослинність (лісова, степова, галофільна, псамофільна) залишилася тільки на непридатних для окультурнення землях.

Лісова рослинність поширена мало, що пояснюється сухістю клімату, дефіцитом вологи, засоленістю грунтів та інтенсивним вирубуванням їх. Ліси збереглися лише по берегах річок, верхів'ях і тальвегах балок, на крутосхилах. Тут вони захищають грунти від ерозії, а посіви — від суховіїв і пилових бур, регулюють водний режим річок, очищають повітря. Для Степової зони характерні вододільні та заплавні ліси. Значне місце посідають захисні лісосмуги та інші насадженя.

Для північного Степу дуже характерні вододільні та схилові ліси (тут їх називають байрачними), котрі за своєю природою є дубовими перелісками, рідше суборевого і субдібровного типу. Крім дуба звичайного, в складі деревостану помітну роль відіграють берест, в'яз, ясен, сосна, які створюють берестово-ясеневі, в'язово-ясеневі та інші відміни. У підліску, складеному з ліщини, бруслини, терну, жостеру і липи, зростає участь ксерофільних видів. У трав'яному покриві поряд з типовими неморальними видами трапляються види степової екології (осока колхідська.кохія колхідська,чебрець Паласа, ковила волосиста).

У долинах великих і середніх річок зустрічаються ділянки зап­лавних осокорових,в'язово-дубових, вербових та вільхових лісів.

Майже вся лучна рослинність степової зони зосереджена в заплавах річок. Прируслові підвищення вкривають остепнєні луки з костриці борознистої (Festuca rupicola) і свинорию пальчастого (Cynodon dactylon), вирівняні ділянки центральної заплави зайняті 'справжніми лучнотонконоговими, повзучепирійними, звичайнобек-манієвими луками,а притерасні зниження — болотистими луками з осоки гострої (Carex acuta), очеретянки звичайної (Phalaroides arundinaceae), лепешняка плаваючого (Glyceria fluitans), очерету (Phragmites).

На вододільних просторах Степу між Дніпром і Південним Бугом, а також Дніпром і Молочною поширені поди — зниження різних розмірів,які весною після танення снігу перетворюються на своєрідні висихаючі озера. Поверхня подів в міру звільнення від води заростає рослинними угрупованнями,розміщеними у вигляді концентричних смуг.які утворюють екологічні ряди. Найціннішими в кормовому відношенні є подові луки з тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), костриці борознистої (Festuca rupicola), пирію подового (Elytrigia pseudocaesia),Kenepi'i гребінчастої (Koeleriacris-tata) тощо.

Справжні степи на Україні збереглися мало,хоча в минулому вони були дуже поширені. Для них характерне переважання ксерофільних дернинних злаків (60-90% загального покриття).

У північній частині зони поширені різнотравно-типчаково-ковилові степи, вони розміщені на плакорах із звичайними чорноземними грунтами. В їхньому травостої переважають вузьколисті дернинні злаки: типчак, або костриця борозниста (Festucarupicola), ковила волосиста (Stipacapillata), к. вузьколиста (S. angustifolia), к. червона (S. rubra), келерія (Koeleria). Багато такожковили української (S. исгаіпіса),к. Лессінга (S. lessingiana). З бобових трапляються конюшина гірська (Trifolium montanum), к. альпійська (Т. alpestre), люцерна румунська (Medicago romanica). Особливістю цих степів є строкате різнотрав'я горицвіта весняного (Adonis vernalis), синяка Попова (Echium popovii), бедринця ломинекаменевого (Pimpinetla saxifraga), катрана татарського (Crambe tatarica), тюльпана Шренка (Tulipaschrenkii) тощо.

У північному Степу зустрічаються зарості степових чагарників — сливи степової (Prunus stepposa), карагани кущової (Caraganafru-tex), вишні степової (Cerasus fruticosa), мигдалю низького (Amygdalus nana),таволги (Spiraea),а на вапнякових відслоненнях, гранітах росте чимало ендемічних та реліктових видів. Цікавими об'єктами зростання рідкісних видів є унікальні місцезростання та заповідні ділянки Степу. До них належать крейдяні відслонення в долині Сіверського Дінця їх соснові ліси зі специфічної крейдяної сосни (Pinus cretacea), яка належить до пліоценових реліктів. Поруч із сосною ростуть такі ендемічні види, як сиренія Талієва (Syrenia talijevii), китятки крейдяні (Polygala cretacea), полин донський (Artemisia tanaitica), булатка червона (Cephalantnera rubra), деревій голий (Achillea glaberrima) тощо. Степи північного багаторізнотравного типу в природному стані найповніше збереглися в заповідниках Хомутовський степ, Стрілецький степ, Кам'яні могили.

Типчаково-ковилові степи, або дернинно-злакові біднорізно-травні степи поширені в південній частині зони, вони відзнача­ються переважанням ксерофільних видів, збідненням видового складу різнотрав'я, зрідженням травостою, збільшенням чисель­ності ефемерів і ефемероїдів. Ці степи розвиваються на кашта­нових грунтах і південних чорноземах. У посушливих степах пере­важають щільнодернинні ксерофільні злаки ковила Лессінга (Stipa lessingiana), к. українська (S. ucrainica), к. волосиста (S. capillata), костриця борозниста (F. rupicola),житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), покриття яких становить 80-95%. За своєю природою вони належать до типча­ково-ковилових та ковилово-житнякових степів. У проміжках між дерниною ростуть види різнотрав'я кермексарептський (Limonium sareptanum), ферула східна (Ferula orientalis), роговик український (Cerastium ucrainicum), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), грудниця волохата (Linosiris villosa), рястка тонколиста (Ornitoganum),тюльпани (Tulipa).

У причорноморській смузі та Присивашші на каштанових грунтах трапляються злаково-полинові степи з домінуванням у рослинному покриві типчака (Festucaovina),тирси (Stipa),житняка (Agropyron), полину сантонімського (Artemisia santonica), п. крим­ського (A. taurica). На солонцях типовими є кермеки (Limonium) і камфоросма (Camphorosma) інші види.

Галофільна рослинність у Степовій зоні займає значне місце. На ділянках морського узбережжя часто зустрічаються галофільні угруповання солонцю (Salicomia), содника (Suaeda), сарсазана шишкуватого (Halocnemum strobilaceum), які місцями утворюють майже чисті зарості з низькою видовою насиченістю.

На рівнинній частині Кримського півострова на південних чорноземах колись були поширені типчаково-ковилові степи з бідним складом строкатого різнотрав'я, а далі на південь на звичайних чорноземних грунтах розвивались мальовничі бага-торізнотравно-типчаково-ковилові степи, залишки яких збе­реглися лише на схилах балок.

Болота в Степу поширені мало. Найбільше з них — Кар-дашинське болото — займає понад 5000 га. Мінеральні,неторфові болота або болота з малопотужним шаром торфу поширені в плавнях на пониззі Дунаю, Дністра і Дніпра, де вони займають ве­личезні площі. їх покривають очеретяні або комишово-рогозово-очеретяні угруповання,які створюють величезну фітомасу.

Псамофітна рослинність є характерною ознакою південного Степу. На пониззі Дніпра понад 160 000 га займають піщані арени, покриті угрупованнями,котрі складаються з костриці борознистої (Festucarupicola),ковили Іоанна (5йраіопі5),келерії сизої (Koeleria glauca), колосняка китицевого (Leymus racemosum), полину піскового (Artemisia arenarius), житняка пухнастоквіткового (Agropyron dasyanthum). Останніми десятиріччями ці площі інтенсивно заліснюють.

Гідрофільна рослинність має інтразональний характер і близька до вже відомої для інших зон. Звичайними тут є стрілолист (Sagittaria),їжача голівка маленька (Sparganium minimum), глечики жовті (Nuphar luteum), латаття біле (Nymphaea alba), рдесник (Potamogeton), кушир (Ceratophyllum), водопериця тонка (Myriophyllum).

Бур'янова рослинність Степової зони різноманітна, її особ­ливістю є поширення ксерофільних видів сухоребрика високого (Sisymbrium altissimum), різака звичайного (Falcaria vulgaris), волошки розлогої (Centaurea diffusa), кураю руського (Salsola), латуку татарського (Lactuca tatarica), мишію зеленого (Setaria viridis). Дуже небезпечними бур'янами тут є ценхрус якірцевий (Cenchrus),степовий гірчак звичайний (Acroptilon repens),амброзія полинолиста (Ambrosia artemisifolia), вовчки (Cuscuta), повитиця (ОгоЬапспе),які завдають значної шкоди сільському господарству.

Дата добавления: 2014-01-07