Спростування

Доказ тісно пов'язаний зі спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, а одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому.

Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способи спростування: 1) спростування тези; 2) спростування аргументів і 3) спростування зв'язку тези з аргументами.

1. Спростування тези

Спростування, спрямоване безпосередньо проти тези, можна досягти різним шляхом.

А. Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростовуваній. Цей спосіб спростування ґрунтується на законі виключеного третього, за яким два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них обов'язково хибне. Варто тільки в суперечці чи дискусії довести, що істинною є нова теза, що заперечує спростовування тези, і остання буде спростована. Це спростування будується так. Коли треба спростувати тезу, ще суперечить тій, котру ми спростовуємо, і доводимо її істинність. А потім, спираючись на закон виключеного третього, робимо висновок про хибність спростовуваної тези.

Приклад. Треба спростувати тезу: "Будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином". Для цього ми висуваємо нову тезу: "Не будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином" — і доводимо, що саме ця, нова теза є істинною. Довести істинність нової тези можна так. Відомо, що суспільно небезпечні діяння, звершені неосудними особами, не визнаються злочином. Не є злочином і такі суспільно небезпечні дії, вчинені особами, що не досягли певного віку, малолітніми. Отже, істинним є положення про те, що "Не будь-яке суспільно небезпечне діяння є злочином". З істинності цього положення виводиться потім хибність спростовуваної тези: "Будь-яке суспільно небезпечне діяння е злочином".

Б. Теза може бути спростована завдяки виведенню в неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведенням тези до абсурду (безглуздості). Спростування в таких випадках відбувається так. Припустімо, що спростовувана теза є істинною. Але, якщо теза е істинною, то й наслідок, виведений з такої тези, як із основи, також має бути істинним. Виводять цей наслідок так. Якщо виявиться, що виведений з тези наслідок є хибним, то від хибності наслідку за правилами умовно-категоричного силогізму доходять висновку про хибність і самої основи спростовуваної тези.

2. Спростування аргументів

Спростування досить часто спрямоване безпосередньо не проти тези, а проти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різними способами.

А. Шляхом доведення хибності аргументів. Якщо в ході спростування буде встановлено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, е хибними, то тим самим буде доведено, що спростовувана теза не обґрунтована. Наприклад, доводиться теза про те, що "Потерпіла Л. була психічно хвора" таким чином: "Усі самовбивці — психічно хворі. Л. заподіяла собі смерть. Отже, Л. була психічно хворою". Це доведення можна спростувати встановленням того, що більший засновок у ньому ("Усі самовбивці — психічно хворі") є хибним.

Б. Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується висунута теза, є для тези недостатніми. Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається необґрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи.

В. Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними. Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, самі потребують доведення істинності, то доведення вважається спростованим, а висунута теза визнається необґрунтованою.

Г. Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є неякісне. У судовій практиці такий спосіб спростування спрямований на те, щоб довести неякісність показань того чи іншого свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновку експерта. Якщо установлено, що показання свідка чи іншої особи є неякісне, таке, котрому не можна вірити, то це означає, що показання свідка і факти, повідомлені ним, не можуть бути взяті за основу висновку у справі.

3. Спростування зв'язку тези з аргументом

Сутність цього способу спростування полягає в доведенні неспроможності демонстрації.

Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена а порушенням то таке доведення буде неспроможним, оскільки в ньому порушено правило другої фігури категоричного силогізму. Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а у нас обидва засновки стверджувані, тому істинного висновку із них зробити не можна.

3. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях

У процесі доведення і спростування необхідно дотримуватися правил стосовно тези, правил стосовно аргументів та правил стосовно демонстрації.

1. Правила й помилки стосовно тези

1. Теза має бути чітко і ясно сформульована. У будь-якому доведенні необхідно перш за все знайти, що доводиться, яке положення обґрунтовується. Для цього висунута теза має бути сформульована точно і ясно. Якщо ж доводжуване положення сформульоване недбало, розпливчато і невизначено, то й доказ у цілому стає досить часто плутаним і суперечливим. У таких випадках важко зрозуміти, яке положення доводиться розібрати в самому доказі, дати оцінку аргументам, визначити, чи достатньо їх для тези, перевірити хід доведення і встановити, чи правильне воно і т. д.

Нечіткість формулювання тези може бути наслідком незнання або недостатнього знання того предмета, про котрий ідеться в тезі, недбале ставлення до уживаних слів і термінів, а також наслідком навмисного прагнення зробити тезу невизначеною, двозначною.

2. Теза протягом доказу (або спростування) має залишатися однією й тією ж. Правило це означає, що доводитися завжди має саме те положення, котре висунуте як теза, а не якесь інше, хоч і схоже з тезою. Порушення цього правила приводить до помилки, котра дістала назву підміна тези (ignortio elenchi). Підміна тези має місце тоді, коли доводить ся (або спростовується) не та теза, котру слід довести, а інша, нова теза.

Теза може бути підмінена іншою тезою як не усвідомлено, так і навмисне. Підміна тези відбувається часто через нечіткість її формулювання.

Різновидами помилки підміни тези є такі помилки у доведенні, як доведення до людини та публіки, а також помилка, що дістала назву хто занадто багато доводить, той нічого не доводить. Логічна помилка доведення до людини (argumcntum ad hominem) буває тоді, коли доведення істинності тези по суті підміняється характеристикою особи людини, котра має якесь відношення до цієї тези. Така помилка буде, наприклад, тоді, коли замість того, щоб спростувати висунуте положення, ми говоримо не про саме це положення, а про людину, котра його висловила, що вона не спеціаліст з певного питання, що вона неодноразово припускалася помилки у своїх висновках тощо.

Логічна помилка доведення до публіки (argumеntum ad populum) полягає в тім, що замість обґрунтування тези звертаються до почуттів людей, намагаються викликати у них симпатію чи антипатію до того, про що йдеться, і таким чином примусити повірити в правильність висунутої тези або хибність спростовуваного положення.

Логічна помилка хто занадто багато доводить, той нічого не доводить (qui nimium probat nihil probat) виникає тоді, коли замість доведення істинності висунутої тези обґрунтовується інше положення настільки широке, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.

2. Правила і помилки стосовно аргументів

1. Аргументи мають бути судженням істинним. Це правило саме по собі є вимогою доведення. Не можна обґрунтовувати істинність тези хибними аргументами. Але це правило слід трактувати дещо ширше у тому розумінні, що аргументи не можуть бути не тільки хибними, а й імовірними, сумнівними, гаданими. Таке розуміння розглядуваного правила має досить важливе значення для судового доведення, де кінцеві висновки у справі на підставі імовірно (гадано) встановлених фактів взагалі не припустимі.

Порушення цього правила веде до логічних помилок, що дістали назву: а) хибний аргумент або основна помилка та б) передбачення підстави.

Логічна помилка "хибний аргумент" або основна помилка (error fundamеntales) полягає в тім, що для обґрунтування тези беруться хибні аргументи.

Так, якщо свідок, обвинувачуваний або потерпілий обґрунтовують якийсь свій висновок видуманими фактами, тобто такими фактами, котрі в дійсності не існують, то буде мати місце логічна помилка — хибний аргумент.

Логічна помилка "передбачення підстави" (pеtitio princi pii) полягає в тім, що як підстава наводиться таке положення, котре, хоч і не є явно хибним, проте саме потребує доведення, тобто коли, доводячи тезу, користуються недоведеними аргументами.

2. Аргументи, мають бути достатньою основою для тези. Зміст цього правила полягає в тім, що аргументи мають неодмінно обґрунтувати істинність тієї тези, на підтвердження якої вони висунуті. Якщо ж істинність тези із наведених аргументів не випливає, то такі аргументи для тези є недостатніми, вони не обґрунтовують тези. Це логічне правило знайшло своєрідне вираження в кримінальному процесі, одна з вимог яких твердить: "Один доказ — не доказ". Порушення цього правила викликає такі помилки: а) не випливає і б) від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, в абсолютному розумінні.

Логічна помилка від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, абсолютному розумінні полягає в тім, що якесь положення, правильне за певних умов, застосовується як аргумент за будь-яких умов.

Різновидом розглядуваної логічної помилки є помилка, що дістала назву від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку. Ця помилка полягає у тім, що положення, правильне в принципі, яке характеризує загальний стан речей, поширюється на будь-який випадок, на кожсн конкретний предмет. Наприклад, якщо хтось почне доводити, що гр-н Н. добре знає закони, посилаючись нате, що він юрист, а юристи, мовляв, добре знають закони, то він допуститься помилки від сказаного в принципі до сказаного в усіх випадках без винятку. Те, що юристи добре знають закони, є істинним, але з цього зовсім не випливає, що будь-який юрист добре знає закони. Судження "Юристи добре знають закони" правильне в принципі, а не для кожного конкретного випадку.

3. Доведення не має братися в коло, тобто аргументи мають бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези. Порушення цього правила викликає логічну помилку, котра називається коло в доведенні. Ця помилка полягає в тім, що теза виводиться з аргументів, а аргументи, в свою чергу, виводяться з тези.

3. Правила і помилки в доведенні, пов'язаному з демонстрацією

Демонстрація, як уже говорилося, — це спосіб логічного зв'язку тези доведення й аргументів. Демонстрація здійснюється завжди у формі того чи іншого умовиводу. Тому, будуючи докази і спростування, необхідно дотримуватися правил умовиводів. А саме, якщо доказ будується у формі категоричного силогізму, то для того, щоб він був правильним, необхідно дотримуватися всіх правил категоричного силогізму, якщо ж доказ є індуктивним, то слід дотримуватися правил індуктивних умовиводів і т. д. Порушення якогось із правил умовиводу приводить до помилки в доказі. Найчастіше у доказах трапляються такі помилки, пов'язані з їхньою побудовою, поспішне узагальнення тощо.

Дата добавления: 2014-01-07