Структура комбінованого уроку

Умінь і навичок учнів

Структура уроку контролю знань,

І систематизації знань

Структура уроку узагальнення

Структура уроку застосування знань, умінь та навичок

І розвитку на їх основі вмінь і навичок

1. Актуалізація опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

3. Сприймання і засвоєння нової навчальної інформації.

4. Підсумок уроку.

5. Оголошення і коментар домашнього завдання.

1. Актуалізація опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

3. Застосування знань, умінь та навичок.

4. Підсумок уроку.

5. Оголошення і коментар домашнього завдання.

1. Актуалізація опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

3. Повторення, узагальнення, систематизація знань.

4. Підсумок уроку.

5. Оголошення і коментар домашнього завдання.

1. Актуалізація опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

3. Самостійна робота.

4. Підсумок уроку.

5. Оголошення і коментар домашнього завдання.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

4. Сприймання і засвоєння нової навчальної інформації.

5. Підсумок уроку.

6. Оголошення і коментар домашнього завдання.

У методичній літературі складові частини уроку мають кілька назв: структурні елементи, етапи уроку, план уроку, компоненти уроку. Простежується спроба знайти найточнішу. Навчальні ситуації на уроці залежать від теми, мети, типу уроку й реалізують їх.

Перш за все слід продумати часову узгодженість навчальних ситуацій уроку. Вона може мати такий розподіл:

Класи	Учитель	Учні	Книжка	Дошка	Наочність
5 кл.	8 хв	10 хв	20 хв	4 хв	3 хв
11 кл.	7 хв	25 хв	5 хв	5 хв	3 хв

Ця схема дасть змогу вчителю продумати свої дії на уроці, а також визначити, скільки

часу необхідно відвести на роботу учнів із книжкою, біля дошки, з наочністю та ТЗН.

2. Підготовка вчителя до уроку літератури.

Кінцевим продуктом результативної діяльності вчителя літератури має бути підготовлена модель уроку. В.О.Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Підготовка до уроку – це вибір такої організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпечить одержання найвищого гарантованого кінцевого результату. У підготовці має бути передбачена й спрогнозована діяльність учнів і вчителя. Тому «кожний урок повинен бути для наставника завданням, до виконання якого він прагне, обдумуючи його завчасно: кожним завданням необхідно чогось досягти, зробити подальший крок і змусити весь клас зробити цей крок»(за К.Ушинським).

Фібула М.М. підготовку вчителя до уроку поділяє на два етапи: попередній і безпосередній.

Мойсеюк Н.Є. у підготовці вчителя до уроку виділяє три етапи: діагностика, прогнозування, планування. Аналіз досліджень у педагогіці щодо підготовки до уроку можна подати таким чином:

Підготовка вчителя до уроку:

Загальна підготовка до викладання предмета вимагає:

- вивчення учнів класу;

- стилю викладання вчителів у цьому класі;

- докладне вивчення змісту навчального матеріалу;

- планування навчальної роботи;

- підготовка матеріальної бази.

Підготовка до конкретного уроку включає:

- формулювання теми;

- формулювання освітньої, розвивальної і виховної мети;

- підбір конкретного матеріалу до теми;

- визначення типу уроку та його структури;

- визначення методики і прийомів на всі структурні етапи уроку;

- підготовку дидактичних засобів і матеріалів;

- визначення форм контролю та оцінки знань, умінь і навичок;

- правильний розподіл часу, необхідного на всі етапи уроку;

- визначення місця і ролі спостереження, демонстрування і опитування в рамках уроку;

- моделювання плану уроку та складання за ним конспекту;

- перевірка готовності себе до проведення уроку;

- перевірку готовності до уроку учнів.

Під час підготовки до уроку враховують:

- провідні мотиви, інтереси учнів до даного предмета, ставлення їх до уроків;

- рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, систематичність роботи над предметом, рівень виконання домашнього завдання;

- рівень активності учнів на уроці;

- увага та дисциплінованість;

- уміння застосовувати знання на практиці;

- здібності кожного, потенційні можливості;

- доцільність використання ТЗН та наочності;

- працездатність самого вчителя;

- санітарно-гігієнічні норми майбутнього уроку.

Учені-методисти підготовку вчителя літератури описують по-різному і в той же час мають багато спільного. Наприклад, Л.Мірошниченко роботу словесника фактично поділяє на три етапи: підготовку уроку, його проведення та аналіз. Власне підготовку уроку вона радить розпочати зі складання плану й тез чи конспекту на основі календарно-тематичного плану. Для цього вчитель визначає типу року, його структуру, тобто форму, яка найповніше відповідала б даному змісту. Підготовка вчителя до уроку за Є.Пасічником передбачає розробку поурочного плану, який включає тему, чітке визначення мети, перелік структурних елементів (навчальних ситуацій) й опис ходу уроку. Поряд із цим учений радить опрацювати відповідну наукову й методичну літературу, намітити послідовність роботи над твором, розробити фронтальні та індивідуальні завдання для учнів. Автор дає й технічні рекомендації. Він зазначає, що зручніше готувати конспекти уроків на так званих комплексних картках. До кожної навчальної ситуації на окремих картках розробляється система дидактичних завдань для учнів, вказується послідовність виконання певних видів роботи, а також визначаються форми, методи і прийоми їх реалізації. Звичайно, така форми економить підготовку вчителя до уроку, дозволяє в системі накопичувати досвід роботи з учнями тощо.

Методичні засади до підготовки і проведення уроку літератури.

Успішна реалізація навчального матеріалу на уроці значною мірою залежить від раціональної організації педагогічної праці вчителя-словесника та навчально-пізнавальної діяльності учнів. Організація педагогічної діяльності вчителя на уроці передбачає:

- постановку доцільної та раціональної мети (практичної, виховальної, загальноосвітньої та розвивальної) і завдань навчання;

- мотивацію спільної діяльності вчителя та учнів;

- знання умов навчання: вікових особливостей учнів, специфіки конкретного класу;

- планування, нормування, діагностування, прогнозування, стимулювання, контроль і корекцію навчання та його результативності;

- знання основних методичних вимог до сучасних уроків літератури;

- урахування дидактичних і методичних принципів навчання;

- використання раціональної технології навчання.

Вимоги до складання поурочних планів з української літератури:

1. Вчитатися в розділ програми, який потрібно опрацювати на уроці,

2. Ознайомитися з фактичним матеріалом, що вивчатиметься (поняття, правила, життєписи, тексти художніх творів) та його тлумачення у науково-популярній і методичній літературі.

3. Уважно перечитати відповідний розділ учнівського підручника.

4. Передбачити зміст завдань для актуалізації опорних знань учнів.

5. Визначити головний задум уроку, його мету і зміст.

6. Уявити шлях діяльності учнів до передбачуваного результату.

7. З усього арсеналу методів, прийомів і засобів навчання вибрати найефективніші.

8. Зіставити обрані методи зі своїми можливостями, подумки виконати свої майбутні дії.

9. Укласти загальну структуру уроку (подумки).

10. Зафіксувати всю попередню роботу в поурочному плані.

11. Провести само апробацію або апробацію укладеного плану й психологічно налаштуватися на урок, виходячи з його типу, характеру матеріалу, контингенту учнів тощо.

Модель підготовки до уроку літератури:

1.Вивчення чинної програми чи повторний перегляд розділу, анотації, формулювання теми уроку, відповідно до календарно-тематичного плану.

2. Перегляд старих конспектів, окремих записів із «Педагогічної скарбнички».

3. Визначення цілей уроку, мети (відповідно до рубрики чинної програми «Державні вимоги до знань та вмінь учнів»).

4. Визначення типу уроку, накреслення приблизної структури уроку (плану).

5. Програвання фрагментів уроку (подумки).

6. Налаштування на майбутнє спілкування з класом.

7. Ретельний перегляд усіх матеріалів уроку (текстів художніх творів, літературно-критичних статей, а також хрестоматій, підручників, методичних посібників, щоденників, різних видів наочності (репродукцій, ілюстрацій тощо), конспектів, авторських розробок уроків), їх вибір.

8. Чітке визначення завдань уроку.

9. Визначення методів, прийомів,засобів навчання, форм майбутньої взаємодії.

10. Опрацювання методичної структури уроку,

11. Складання розгорнутого плану-конспекту уроку.

12. Вживання в матеріал.

13. Співвіднесення конспекту уроку з власним настроєм, характером стосунків, що склалися із класом.

14. Уявне програвання майбутнього уроку, моделювання власної поведінки й прогнозування можливих варіантів сприймання матеріалу учнями.

15. Визначення невдалих фрагментів уроку та їх редагування.

У методичній літературі складові частини уроку мають кілька назв: структурні елементи, етапи уроку, план уроку, компоненти уроку. Простежується спроба знайти найточнішу. Навчальні ситуації на уроці залежать від теми, мети, типу уроку й реалізують їх.

Під заголовком „Хід уроку” фіксується структура уроку, розкривається кожний його етап, способи мотивації навчання школярів, прийоми роботи, зміст і форма запитань і відповідей, завдання, відповіді на них, завдання для пізнавальної і творчої діяльності, зміст навчальних проблем, перевірка і корекція знань, підбиття підсумків, узагальнення й систематизація знань та вмінь, зміст домашніх завдань, можливість інструктажу до них тощо.

Коротко охарактеризуємо кожен із названих етапів уроку.

Перевірка домашнього завдання. Цей етап, як правило, є невід’ємною складовою комбінованого уроку. Але в тому випадку, коли обсяг нового матеріалу значний і не пов’язнаий з темою уроку, не обов’язково виділяти цю роботу в окремий етап. Та це в жодному разі не означає, що домашню роботу не слід перевіряти! Недаремно від учителів-практиків можна почути таку приказку: „Задаєш додому – перевіряй, не перевіряєш – не задавай!” Адже без відгуку, без оцінювання своєї діяльності учень не володіє головним – результатом, не відчуває успіху чи невдачі. Перевірка домашнього завдання є значним мотивуючим і стимулюючим фактором.

Цей процес має бути організований так, щоб в учнів сформулювалася стійка думка про неможливість не виконати домашнього завдання й розуміння того, що результати навчання безпосередньо пов’язані із систематичним виконанням домашньої роботи.

Водночас для вчителя перевірка домашнього завдання – це своєрідний результат попереднього уроку, який дає можливість виявити типові помилки і прогалини в знаннях учнів, коригування та корекції їх. Об’єктивна необхідність цієї діяльності та водночас значні затрати часу вимагають від учителя чіткого продумування форм і методів перевірки й контролю. Наприклад, доречно залучати до перевірки наявності письмового домашнього завдання на перерві чергового учня, використання взаємоперевірки, самоперевірки за схемою чи алгоритмом, тестових завдань, письмових літературних диктантів, індивідуальних карток, індивідуальних повідомлень, виступів із рефератом, моделювання індивідуальних чи колективних проектів, програмового опитування тощо.

Актуалізація опорних знань. Це етап уроку, на якому відтворюються знання, уміння або життєвий досвід учнів, необхідні для опанування нового матеріалу. Це дає вчителю можливість оцінити, на якому рівні перебувають учні, наскільки вони готові до сприймання нової інформації. Як правило методисти називають такі завдання актуалізації: налаштувати учнів психологічно до сприймання навчального матеріалу, пробудити інтерес, створити інтригу(бесіди- апеляції до життєвого досвіду учнів і їх почуттів, вступне слово вчиля, прослуховування музичних творів, перегляд і обговорення репродукцій картин чи фотографій, розгадування кросвордів, головоломок, виразне читання віршів, уявна екскурсіятощо) і повторити необхідну суму знань. Актуалізувати опорні знання може сам учитель, застосувавши різні види бесіди, слово вчителя, можна звернутися до підручника, довідників, схем, відеоматеріалів, доцільно заслухати індивідуальні повідомлення учнів, виконати різні види літературних диктантів, короткі самостійні роботи, „Мозковий штурм”, „Асоціювання”, застосувати міжмистецькі зв’язки, ігрові ситуації тощо.

На цьому етапі реалізуємо такі загально дидактичні принципи навчання: емоційності, наступності, послідовності, системності, наочності. Тобто його можна назвати своєрідною підготовкою до уроку.

За часом він має бути нетривалим, а іноді відводиться і цілий урок. Це вирішує сам учитель, виходячи із завдань і мети, яку він ставить перед собою й учнями.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Мета цього етапу – спрямувати пізнавальну діяльність учнів, навчити їх формулювати мету й визначати шляхи їх досягнення. Від того, розуміють і усвідомлюють учні мету своєї діяльності, залежить усвідомлене, зацікавлене особисте ставлення до навчання; навчальний процес стає осмисленим. Тобто цей етап забезпечує активність на наступних етапах уроку.

Як показує практика, учителі-словесники не завжди на уроці визначають і доводять до відома учнів мету уроку. А задля того, щоб досягти успіху, учні повинні розуміти, навіщо вони прийшли на урок, чого вони повинні досягти та як це зробити.

Не даремно відомий психолог Л.С.Виготський зазначав, що „не може виникнути жодної доцільної діяльності без мети й завдань, які запускають цей процес, визначають його напрям”.

Отже, на етапі підготовки до уроку вчитель повинен чітко сформулювати мету, завдання та очікувані результати заняття. Необхідно зазначити, що в педагогічній літературі й досі дискутується питання концепції висунення цілей уроку. Прихильники комплексного підходу заперечують обмеження лише навчальною метою, а виділяють три мети – навчальну, розвивальну та виховну як рівноцінні. Інші автори пропонують як домінуючу мету розливального виховання, досягнення якої забезпечується навчальним змістом. Тому вчитель повинен завжди чітко усвідомлювати, навіщо, з якою метою він проводить урок і чого досягнуть учні на цьому уроці. ”Чому навчати?, Навіщо навчати? Як навчати?”(За Т.Бугайко).

У світлі компетентнісного підходу до навчання, затвердженого в Державному стандарті базової і повної середньої освіти, необхідністю є формування мети уроку не через учительську мету (ціленав’язуюче навчання), а через результати учнівської діяльності. Технологічний підхід до організації педагогічного процесу заперечує визначення мети через зміст матеріалу, коли мета формулюється словами „вивчити...”; через діяльність учителя („ознайомити учнів із...”); через процеси розвитку („формувати інтерес...”, „розвивати вміння...”); через навчальну діяльність („виконати вправи...”, „дослідити..”, „визначити..”). У всіх цих випадках відсутня можливість визначення конкретних результатів навчання на уроці, тому й немає можливості зіставляти їх із метою, оцінити успішність.

У зв’язку з цим сучасні методисти рекомендують визначати мету уроку через формулювання очікуваних результатів уроку, які, у свою чергу, формулюються за допомогою дієслів. Наприклад: „Після цього уроку учні зможуть... пояснювати, характеризувати, визначати, інтерпретувати, порівнювати, зіставляти, аргументувати свою думку, давати оцінку тощо”.

Результати уроку мають включати:

- обсяг і рівень засвоєння знань;

- обсяг і рівень формування вмінь та навичок;

- розвиток емоційно-ціннісної сфери тощо.

Взагалі мета уроку має бути сформульована так, щоб про її досягнення можна було судити об’єктивно.

До формулювання очікуваних результатів та перевірки їх досягнення наприкінці уроку необхідно обов’язково залучати учнів.

Цей етап дуже тісно пов’язаний із наступним – етапом мотивації навчальної діяльності – і може бути організований після нього.

Дата добавления: 2014-01-07