Мотивація навчальної діяльності

Метою цього етапу є збудження інтересу учнів до обговорюваної теми й розумової активності, підготовка до свідомого сприйняття нового матеріалу. За твердженням психологів, мотивація стимулює процеси навчання, допомагає створити у школярів спрямованість на навчальну роботу і, найголовніше, перетворює учнів з об’єкта навчання на суб’єкт, перетворюючи зміст навчання на особистісно значущий для дітей. Адже, як стверджує В.Беспалько, „мотивація – це процес, у результаті якого певна діяльність набуває для індивіда особистого сенсу”.

Основними мотиваційними аспектами, до яких звертається вчитель, є пізнавальний інтерес, проблемність і практичність знань та вмінь, які здобувають учні протягом уроку.

Найчастіше мотивацію навчальної діяльності реалізують за допомогою таких прийомів:

- створення проблемної ситуації, для розв’язання якої потрібно засвоїти нове;

- бесіда про зв’язок навчального матеріалу з реаліями життя, розкриття практичного значення його;

- вплив на емоційну сферу (прослуховування музичних творів, перегляд відео фрагментів, робота із репродукціями картин художників чи фотографіями тощо);

- робота з епіграфом уроку (афоризми, цитати тощо);

- різні види рольових ігор (інсценізація, діалоги тощо).

Формулюючи мотивацію навчальної діяльності учнів, учителю важливо враховувати вікові та індивідуальні особливості шкільного учнівського колективу.

Із власного педагогічного досвіду знаємо, що студенту-практиканту дуже складно іноді буває без допоги вчителя-словесника чи методиста сформулювати мотивацію навчальної діяльності учнів на уроці. Тому вважаємо доцільно зупинитися конкретніше на цьому етапі і зясувати шляхи формування мотивації на уроці.

Навчальна діяльність - це основна форма активності учня, спрямована на зміну самого себе як суб'єкта навчання. Відповідно до принципу єдності свідомості й діяльності, сформульованого С. Рубинштейном, навчальна дія як цілісність складається здвох компонентів: мотиваційного (спонукання) та виконавського. Навчальні дії розвиваються віддії за зразком до творчих дій. Мотив як спонукальна причина окремої дії та сукупності дій є результатом складної взаємодії мотивів - цілей, пізнавального інтересу, соціальних, моральних, практичних та ін. Він проявляється в навчанні увигляді ставлення учня до сукупності дій, в результаті яких формуються компетентності певного рівня.

Основною формою організації навчальної діяльності є урок. Для проведення уроку пропонуємо такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створенню мотиваційних моментів:

- використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається;

- створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній ро­боті, так і в роботі всього класного колективу;

- стимулювати учнів до використання різноманітних способів вико­нання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати непра­вильну відповідь;

- заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання завдань, запропоновані дітьми, від­значати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягнен­ню учнями мети;

- створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожно­му учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи;

- обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізна­лися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому;

- під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригі нальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдан;

- оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання.

З огляду на вищевикладене можна відзначити, що учень на уроці повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в ньому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат. Для досягнення необхідного результату можна використовувати різноманітні прийоми розвитку пізнавальних мотивів.

1. Мотивація навчальної діяльності шляхом бесіди

У вступному слові вчитель окреслює коло питань, що розглядатимуться на уроці. При цьому залучаються знання і суб'єктивний досвід учній, наводяться цікаві приклади й парадоксальні ситуації, демонструється зв'язок матеріалу, що вивчається, з раніше вивченим. Учитель указує на практичне значення теми, яка розглядається.

2. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації

Постановка питання, демонстрація експерименту або надання до уваги учнів логічної суперечності, для розв'язання та пояснення яких у дітей не вистачає знань.

Способи створення проблемних ситуацій

1. Зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами й наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення і по­шуку шляхів їх застосування.

2. Зіткнення учнів злеобхідністю вибору потрібної інформації (ситуація з надлишком інформації).

3. Використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та прак­тичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань.

4.Спонукання до порівняння, зіставлення та протиставлення фактів, явищ, правил і дій та їх узагальнення.

5. Зіткнення учнів із суперечностями між існуючими технічними рішен­нями та новими вимогами, які висуває практика.

6. Спонукання учнів до виявлення внутрішніх і міжпредметних зв'язків і зв'язків між явищами.

3. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання технології «Мозкова атака»

Сутність цього прийому у колективній творчій роботі з розв'язання певної складної проблеми. Усіх учнів об'єднує спільна робота над пошуком істини. Розмірковуючи над певною проблемою, доповнюючи один одного, підхоплюють і розвивають одні ідеї, відкидаючи інші.

Орієнтовна послідовність дій

1. Формулювання проблеми. Постановка завдань, визначення терміну обмірковування пропозицій.

2. Висловлювання суджень, ідей. Реєстрація ідей на дошці.

3. Обгрунтування ідей їхніми авторами. Загальна дискусія навколо представлених ідей: правильність, доцільність, оригінальність. Вибір найкращої ідеї.

4. Обгрунтування остаточного вибору. Підбиття підсумків роботи.

4. Мотивація навчальної діяльності шляхом опрацювання фольклорних джерел (прислів’я, приказки, легенди, притчі тощо)

Для активізації роботи й зацікавленості учнів на початку уроку вчитель роздає збірники усної народної творчості чи надруковану на окремому аркуші паперу тематичну добірку перлин української народної творчості. Прислів’я необхідно прочитати вголос, прокоментувати, зіставити із ситуаціями життєвого досвіду свого чи народу, записати в робочі зошити з літератури. Оскільки вчені стверджують, що заучування фольклорних творів малих форм ефективно впливає на збагачення словникового запасу учнів, на вивчення і накопичення життєвого досвіду, уміння висловлювати свої думки лаконічно, але чітко.

5. Мотивація навчальної діяльності за технологією «Незакінчене
речення»

Учням роздають сторінки учнівської роботи «Мої думки» та поясню­ють, що кожен має самостійно закінчити запропоновані речення. Запро­поновані речення стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та особистого досвіду для висловлення власних думок. Після завершення роботи висловлювання зачитуються і деяким учням пропонується про­читати свої відповіді. У будь-який момент уроку учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його аргументувати свій варіант закінчення речення.

6. Мотивація навчальної діяльності шляхом виготовлення саморобних
наочних посібників

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібни­ків, які вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні малюнки, літературні палкати, узагальнюючі текстуальні схеми, теоретичні таблиці, карти подорожей письменників, творчість яких вивчається текстуально тощо, учні демонструють на уроці, пояс­нюючи ідею створення й особливості запропонованих ними посібників.

Особливо цінними є пристосування, які учні вигадали самі та які правиль­но відбивають зміст матеріалу, що вивчається. У кабінеті створюється по­стійно діюча виставка саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями однокласників. Вико­ристання саморобних наочних посібників на уроках сприяє підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує продук­тивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості, викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.

Окреслена форма роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роздавальним матеріалом, але й формує в учнів уміння виокрем­лювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та, що особ­ливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.

7. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання творчих
завдань

Учням пропонується написати листа письменнику, розіграти уявну зустріч і діалог з ним, інсценівка-озвучення листів митця до свох сучасників – відомих в літературних колах людей тощо.

Складання кросвордів, сканвордів, загадок. Робота з портретом письменника на тему: «Яким я уявляю собі митця як людину?». Написання фантастичних оповідань, есе, віршів, присвячених окремій особі чи події в житті людей певної епохи.

8. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання під час уроку
художньої та науково-популярної літератури

Використання уривків із творів можливе з різними цілями: для ілюст­рації матеріалу, постановки проблемного питання, актуалізації життєвого досвіду учнів, в тому числі й емоційного. Використан­ня художньої та науково-популярної літератури в процесі вивчення шкільних предметів сприяє активізації пізнавальної активності учнів, пробуджує інтерес до навчальної діяльності, стимулює емоційну сферу дитини.

Ми назвали шляхи формування внутрішньої мотивації навчальної діяльності учнів, які найчастіше використовують у практичній роботі вчителі-словесники, хоча їх дуже багато.

Засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок. Цей етап має самостійне значення. Його мета – опанування учнями нових знань і формування на їх основі умінь та навичок, тобто способів діяльності.

До такого типу уроку в шкільному курсі української літератури звертаємося, коли розпочинаємо вивчати оглядову тему чи монографічну (у старших класах), нову тему (у середніх). Як правило, зміст такого уроку такий: вивчення біографічних відомостей про письменника, огляд творчості, історія написання твору, що вивчатиметься текстуально; аналіз суспільно-економічних обставин того чи іншого періоду в літературному процесі, виникнення нових тем, ідей, образів, жанрів, методів відображення дійсності у зв’язку із суспільними процесами в різних родах літератури тощо. Урок літератури – це, найперше, робота із текстом і формою художніх творів, а отже, це формування чи застосування знань, умінь та навичок, що найчастіше застосовується в процесі вивчення літератури.

Ще у XIX ст. А. Дістервег писав про те, що просто передати знання «людині неможливо. Оволодіти ними людина може лише шляхом власної діяльності, «наповнити» розум не можна, він сам повинен усе засвоїти.

Тому організація цього етапу, мабуть, і є мірилом педагогічної майс­терності та зрілості вчителя. Адже тут необхідно показати найвищий «пі­лотаж» і у власній діяльності, і в організації активної діяльності учнів, зро­нити все, щоб заплановані мета і завдання були досягнуті, щоб урок мож­на було назвати вдалим, ефективним. Зміст шкільного курсу української літератури має невичерпні можливості для цього. У змісті кожної теми можна знай­ти матеріал для цікавої емоційної розповіді вчителя, що пробудить інте­рес учня до вивчення літератри, читання та аналізу художніх творів різних родів і жанрів та особистості педагога; література також має неви­черпні можливості для використання наочності - це і фотоальбоми, й відео, й твори образотворчого мистецтва, предметна наочність, моделі тощо; кожна тема дає можливість показати взаємозв'язок із реальним життям, виховну й розвивальну значущість предмета. І, звичайно, внутріш­нє різноманіття інформації кожної теми сприяє використанню найрізно­манітніших форм, методів і прийомів роботи для її опрацювання, звер­нення до найсучасніших навчальних технологій. Але хотілося б застере­гти вчителів, студентів-практикантів від «гонитви за модою» у методиці викладання. Слід розуміти, що і зміст предмета, і технології навчання - це лише інструмент для роз­питку особистості учнів, а не самоціль. Тому до вибору методів і прийомів навчання слід підходити раціонально й науково обгрунтовано, не гнатися за тим, щоб на одному уроці використати весь арсенал учителя. Слід доб­ре володіти теоретичними знаннями з педагогіки, чітко розуміти перева­ги й недоліки кожного з методів і використовувати їх, виходячи з конкрет­ної ситуації. Необхідністю також є глибоке знання вікової психології. На­приклад, відомо, що учні 5-7-х класів не можуть довго утримувати увагу па одному виді діяльності, старшокласники можуть протягом досить три­валого часу працювати самостійно з різними джерелами інформації, пла­нувати свою діяльність тощо.

У ценрі роботи на уроці літератури повинен бути текст художнього твору. Основні прийоми роботи над ним ми визначаємо, виходячи із освітньо-виховноїмети, родово-жанрової приналежності твору, вікових особливостей учнів. Так, у 5-7 класах основні види діяльності – різні види читання тексту твору, переказ, складння планів різних видів, встановлення причинові-наслідкових зв’язків між частинами твору, ви словникова робота, використання окремих елементів аналізу (прийоми обираються залежно від шляху: пообразний, проблемно-тематичний, композиційний, подієвий тощо).

Застосування знань умінь і навичок чи поглиблена робота над текстом твору. До цього етапу включається осмислення нових знань і вмінь, їх систематизація та узагальнення, закріплення вивченого - дуже важлива дія, яка забезпечує ґрунтовність навчання. Досягається шляхом репродуктивного відтворення вивченого, виконанням завдань на визначення головного в новій інформації, а потім виконання проблемних і творчих завдань на основі вивченого. Під час цього етапу не­обхідно використовувати практичні завдання, різноманітні питання, які потребують активної розумової діяльності, доречним буде поєднання ін­дивідуальної та групової роботи.

Як правило, на цьому етапі уроку здійснюють поглиблену роботу над художнім твором, а саме, бесіди за змістом твору, словникову роботу, аналіз твору різними шляхами.

Підсумки урок у. На цьому етапі встановлюється відповідність між по­ставленими завданнями уроку та його результатами, вносяться коректи­ви, визначаються перспективи, складається план подальшої роботи. Цю роботу можна назвати контрольно-коригувальною.

Хотілося б звернути увагу на те, що іноді вчителі роблять акцент на тематичному контролі й, на жаль, не приділяють належної уваги контроль­но-коригувальній діяльності на кожному уроці. А це порушує логіку будь-якої діяльності, що завжди складається з трьох послідовних етапів: моти­ваційного, операційного та контрольно-коригувального. Нехтувати або принижувати роль останнього в жодному разі не можна. Порівняння ре­зультатів навчання з поставленими завданнями дає вчителю можливість ви­явити типові помилки й утруднення учнів, і, що головне, з'ясувати їх при­чини та визначити шляхи їх усунення. Для цього необхідно використову­вати різноманітні форми й методи роботи, а не тільки фронтальну бесіду, як це найчастіше буває. Слід звернути увагу на те, що метою цього етапу є не фіксація помилок та виставлення оцінок, тому більшу увагу необхід­но приділити само- та взаємооцінюванню, рефлексивній діяльності.

Повідомлення домашнього завдання. Мета цього етапу - пояснити особливості виконання домашньої роботи, провести інструктаж, моти­вувати необхідність її виконання. Завдання, яке учень виконує вдома, є ланкою, що з'єднує попередній і наступні уроки та вирізняється знач­ною самостійністю, індивідуальністю. Домашня робота концентрує увагу учнів на головному, сприяє міцному засвоєнню матеріалу, розвиває пам'ять та автоматизує навички. До того ж ця діяльність має значне виховне зна­чення. Щоб уникнути типових для домашньої роботи недоліків (переван­таження, одноманітність, невиконання роботи), необхідно звертати ува­гу на вдосконалення методів розробки, постановки й перевірки завдань.

Учитель повинен докладно провести інструктаж щодо домашньої ро­боти, рекомендувати джерела інформації, оголосити критерії оцінювання. Виконання домашньої роботи необхідно мотивувати цікавою постанов­кою проблеми, використанням прагнення учнів до визнання та оцінюван­ня їх успіхів, врахування особистих нахилів і бажань. Домашнє завдання має складатися з двох частин - обов'язкової та варіативної.

Звичайно, все сказане вище носить рекомендаційний характер, вчи­тель має підходити до структури уроку творчо, враховуючи мету, особли­вості змісту навчального матеріалу, особливості своїх учнів.

Методистами розроблена технологія підготовки нетрадиційних (нестандартних) уроків. Наш час вимагає від людини:

1)певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин;

2)уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів;

3)не вузьких знань, а загального підходу до вирішення питань;

4)комунікабельності - уміння працювати у злагоді з іншими і спільно доходити мети.

Саме тому ми усвідомили необхідність застосування під час викладан­ня шкільних предметів таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залуча­ли позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу.

У практиці навчання почали з'являтися театралізовані вистави, ро­льові ігри, різноманітні турніри, змагання, багатопланові дискусії тощо. Такі уроки через свою незвичність наприкінці 80-х pp. XX ст. отримали назву нестандартних, або нетрадиційних. Вони справді відрізняються від звичних комбінованих уроків і метою, в якій переважає орієнтація на роз­виток здібностей, інтересів, нахилів учнів, їхніх специфічних умінь, на отримання певних знань чи вироблення окремих загальнонавчальних умінь, і відсутністю послідовності елементів уроку, передбаченої загаль­ноприйнятою типологією уроків; наявністю у структурі уроку ознак ін­ших форм навчання.

Сьогодні нестандартні (нетрадиційні) уроки є звичною ознакою будь-якої школи, можна навіть говорити про «моду» на той чи інший тип уроку, та ставлення до них не можна назвати однозначним.

Навіть чіткого визначення поняття «нестандартний урок» у педа­гогічній літературі досі не існує. Найбільш поширеною є характерис­тика такого уроку як імпровізованого навчального заняття, що має нестандартну (невизначену) структуру та незвичайний задум й органі­заційну форму. З іншого боку, нестандартним можна назвати уроки у тій чи іншій технології навчання. Наприклад, особистісно зорієнтований урок, урок у розвивальній системі навчання, модульний урок тощо.

Відзначимо, що не існує й загальноприйнятої типології нестан­дартних уроків. Усі існуючі класифікації значною мірою можна назва­ти умовними. У посібнику І. П. Підласого «Педагогіка» перелічується 36 типів нестандартних занять (урок-гра, урок- рольова гра, урок-діалог, бінарний урок та ін.). В. А. Щеньов пропонує класифікувати нестан­дартні уроки, доповнивши типологію «класичного» уроку. Наприклад, уроки-вікторини, захист проектів тощо відносять до групи уроків конт­ролю знань, а уроки-лекції, уроки-конференції - до уроків формуван­ня нових знань. С. В. Кульневич та Т. П. Лакоценіна виділяють такі гру­пи нестандартних уроків:

1.Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, урок взаємоконтролю).

2.Уроки, пов'язані з фантазією (урок-казка, театралізований урок).

3.Уроки, що імітують які-небудь види діяльності (урок-екскурсія,урок-експедиція).

4.Уроки з ігровою змагальною основою (вікторина, КВК).

5.Уроки з трансформацією стандартних способів організації (семінар, залік, урок-моделювання).

6.Уроки з оригінальною організацією (урок взаємонавчання, урок-монолог).

7.Уроки - аналогії певних дій (урок-суд, урок-аукціон).

8.Уроки - аналогії з відомими формами й методами діяльності (урок-диспут, урок-дослідження).

Незважаючи на таке величезне різноманіття, для більшості нестандар­тних уроків, як правило, характерні: колективні способи роботи; цікавість до навчального матеріалу; значна творча складова; активізація пізнаваль­ної діяльності; партнерський стиль взаємовідносин; зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оцінювання та ін.

Все це є актуальним, оскільки в підлітковому віці спостерігаються по­треба у створенні власного світогляду, прагнення до дорослості, бурхливий розвиток фантазії та уяви, спрямованість на самоствердження в суспіль­стві. З огляду на це найбільш продуктивними у цьому віці є нестандарт­ні уроки, які залучають підлітка до діяльного розв'язання завдань і про­блем, ставлять його в позицію причетності до подій. Адже відомий педа­гог А. Макаренко стверджував: «Яка дитина в грі, така вона здебільшого буде в праці». Тому майбутній діяч виховується насамперед у грі, зокре­ма на нестандартних уроках під час повторення, вивчення та закріплення нового навчального матеріалу.

Актуалізація проблеми нестандартних уроків та їхній вплив на всебіч­ний розвиток дитини пов'язані насамперед із загальновизнаним фактом низького рівня об'єктивної та суб'єктивної готовності дітей до життя за межами школи, фактичною відсутністю у більшості навчальних закладів системи роботи, спрямованої на розвиток соціально-психологічної готов­ності дитини до життя, що включає такі якості:

- уміння приймати рішення та робити вибір;

- бути свідомим громадянином своєї держави;

- відчувати себе громадянином цілого світу;

- вміти співпрацювати з іншими людьми;

- завжди працювати якісно;

- проявляти ініціативу;

- навчитися працювати з великим обсягом різноманітної інформації, самостійно здійснювати її пошук, обробку, аналіз і зберігання;

- бути свідомим того, що існують різні цінності.

Цих якостей майбутні громадяни можуть набути через використання та запровадження в школі інновацій, нетрадиційного навчання, насампе­ред нестандартних уроків.

Перш ніж запропонувати дитині взяти участь у нестандартному уроці, треба створити своєрідни й «архі в», ч и «бан к даних», у якому була б зібрана велика кількість матеріалів, свідчень, часом суперечливих і протилежних суджень, бо саме вони допомагають школяреві виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає його особистості, щоб потім переко­нати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей «архів» поповнюють як учителі, так і учні. Щоб легше було ним користуватися, матеріал доречно розкласти за темами в окремі папки.

До нестандартних уроків готуємося заздалегідь. Передусім вибираємо найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів (якщо це нова тема, то даємо їм опрацювати матеріал самостійно, ігри цьому на­даємо консультації); розтлумачуємо їхні обов'язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструємо ймовірний підхід до важкої ролі та за­безпечуємо діалог виконавця з класом. Для цього «аудиторії» можна зап­ропонувати зразки запитань для дискусій, основні теми для гри «брейн-ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», підказати тактику по­ведінки під час гри.

Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до нього.

Урок – семінар. Семінар можна проводити після кількох (двох-чотирьох) уроків-лекцій на етапі узагальнення і систематизації знань. Навчальний матеріал, який виносимо на семінар повинен бути учням знайомим і новим водночас. Мате

Завдання уроку-семінару

1.Перевірити якість засвоєння нового матеріалу.

2.Розвивати вміння самостійно працювати з додатковою науков-критичною лі­тературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямовувати на­вчання на практичне застосування знань.

3.Навчити учнів застосовувати знання, одержані на практиці, для аналі­зу різних процесів, літературних явищ тощо.

Головна умова семінару- допомогти учням підготувати відповіді на всі питання з подальшим оформленням у вигляді виступу, тез, таблиць тощо. Основні принципи організації уроку-семінару

1.Клас наперед поділено на групи («доповідачі», «рецензенти», «хроніс­ти», «журналісти» тощо), оголошено тему, план і літературу до семі­нару.

2.Кожен учасник будь-якої з груп бере участь у семінарі.

3. Група «хроністи» результати своїх та чужих виступів оформляє у вигляді письмового завдання, а група «журналісти» - у вигляді запитань.

4. Кожен член групи бере участь у виступах.

Основні правила уроку-семінару

1. Тема семінарського заняття визначається вчителем, виходячи з того, що вона, скажімо, відсутня в шкільному підручнику.

2. Усі учні повинні записати тему, план та літературу майбутнього семі­нарського заняття.

3. Вироблення регламенту уроку є обов'язковим, адже це дає змогу висту­пити якомога більшій кількості учнів класу і не дає їм розслаблятися та бути пасивними на уроці.

4. Така форма проведення уроку дозволяє уникнути пасивності всіх уч­нів класу, допомагає їм краще засвоїти новий навчальний матеріал.

Регламент уроку-семінару

1-й етап. Доповідач 1 виступає з повідомленням, що розкриває пер­ше питання семінару.

2-й етап. Рецензент № 1 робить рецензію відповіді Доповідача № 1 і доповнює її, якщо це потрібно.

3-й етап. Хроніст № 1 складає табличку на основі цих виступів.

4-й етап. Журналіст № 1 на основі виступів своїх попередників при­думує перше запитання і ставить його для всіх учнів класу. Все знову пов­торюється до тих пір, доки не вичерпаються питання плану семінарсько­го заняття.

5-й етап. Підсумок уроку. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.

Дослідницькі уроки

Це різновид дослідницьких уроків, метою яких є отримання навчаль­ної інформації з першоджерел, розвиток спеціальних умінь і навичок. Методисти називають типи такиху років: літературознавче дослідження, психологічне дослідження, гендерне дослідження тощо.

Завдання уроку - дослідження.

1. Дослідити вирішення проблем, порушених у художньому творі.

2. Простежити, як ці проблеми та їх вирішення розв’язано в літературній критиці.

3. Дослідити, як окреслені проблеми вирішуються в інших галузях знань: психології, історії, мистецтві.

4. Складання характеристик літературних персонажів, дослідження авторського стилю, виявлення традицій і новаторства.

Основні принципи організації дослідницького уроку

1. За два тижні до уроку вчитель оголошує тему уроку і дає кільком уч­ням опрацювати різні за точками зору публікації, що розкривають по-різному одну й ту саму тему.

2. Кожний з цих учнів виступає в класі перед своїми товаришами.

3. Решту учнів поділено на дві групи, кожна з яких має власне завдання.

4. Другу частину уроку проводимо у формі «Письмових дебатів», що ви­магає від учнів дослідницьких навичок, адже тему для «дебатів» також необхідно дослідити, використовуючи різні підходи, що існують в на­уковій літературі.

Основні правила дослідницького уроку

1. Тема такого уроку визначається вчителем, виходячи з того, що вона викликає різні думки серед дослідників.

2. Всі учні класу включаються в роботу на уроці, пасивних немає.

3. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, що полегшить роботу вчителя й учнів.

4. Така форма уроку дозволяє всім учням класу ознайомитись із різни­ми поглядами на проблему набагато ефективніше, ніж це можна зро­бити під час звичайного уроку.

Регламент дослідницького уроку

1-й етап. На цьому етапі обираються сім учнів із різними поглядами на проблему, решта учнів поділена на три групи, кожна з яких має влас­не завдання; в результаті Його виконання в учнів з'являються дві таб­лички.

2-й етап. Письмові дебати. Клас поділено на дві групи, які розсадже­но один проти одного,— стверджуюча і заперечуюча сторони. На аркуші паперу учні по черзі записують аргументи. В результаті виходить таблич­ка, третя за урок.

3-й етап. Узагальнення й систематизація результатів уроку. Домаш­нє завдання.

Дата добавления: 2014-01-07